Росія повертає собі сферу впливу – США не заперечують

Обама зрадив?

Обама зрадив? Він зустрічається з Януковичем, який сів у крісло президента не в останню чергу завдяки антиамериканській риториці, і уникає зустрічі з Саакашвілі, щоб не дратувати Кремль. Намагаючись добитися прихильності Москви в питаннях глобальної безпеки, нова адміністрація США віддала йому на відкуп своїх колишніх союзників – пише Саймон Шустер у статті, яку опублікував інтернет-портал американського тижневика Time.

П’ять років тому в колишньому Радянському Союзі лояльні до Москви уряди падали мало не кожні шість місяців. Це були славетні дні «кольорових революцій», які стрімко у період з 2003 до 2005 років одна за одною привели до влади нових лідерів у Грузії, Україні і Киргизстані. І все це за підтримки Сполучених Штатів. Політичний центр тяжіння в регіоні різко схилявся в бік Заходу. Але тепер ця тенденція змінилася. В останні три місяці у двох країнах позбулися тієї влади. Набагато приязніші до Росії лідери знову прийшли до керма в Україні і Киргизстані, замінивши відповідно героїв Помаранчевої революції і Революції тюльпанів. (Київ власне щойно погодився на подовження терміну оренди Москвою бази в Чорноморському порту Севастополь в обмін на дешевший газ; попередній режим в Україні виступав проти такого кроку). Останній лідер «кольорової» революції (Революції троянд) в регіоні, який встояв, грузинський президент Михаїл Саакашвілі, почувається як ніколи самотньо, і попереджає адміністрацію Обами: не дозволяйте Росії розпускати руки в колишньому радянському блоці.

В інтерв’ю Time у своєму президентському палаці зі скляним куполом Саакашвілі окреслив власне бачення ситуації: президент Барак Обама опинився в складному становищі, намагаючись пожвавити відносини з Кремлем. Він змушений розібратися зі спадщиною Джорджа Буша, який розлютив Москву, підтримавши «кольорові» революції і вибудувавши тісні зв’язки з лідерами, яких вони привели до влади. Тепер росіяни спонукають Обаму відмовитися від цих відносин. «Справа не лише в тому, щоб кинути вашого союзника, Грузію. Ні, Росія просить США повернути їй радянську сферу впливу», – каже Саакашвілі.

На практиці це, здається, вимагає від Америки і її європейських союзників трьох речей: не просувати вступ решти колишніх радянських республік до НАТО; не надавати відкритої підтримки будь-яким опозиційним рухам, які прагнуть усунути проросійські уряди; і загалом - обов’язково радитися з Москвою, перш ніж реалізувати якісь великі ініціативи на «задньому дворі» Росії, особливо військові. За адміністрації Буша всі ці поради ігнорувалися, і відносини з Росією сягнули найгіршого рівня з часів «холодної війни». Обама, своєю чергою, набагато більш згодливий, і його адміністрація вважає, що Москва відповідає взаємністю – до великого невдоволення Саакашвілі.

Найкраще ця тенденція проявляється в зміненій позиції НАТО. 14 квітня генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен закликав країни-члени НАТО інтегрувати Росію у їхню стратегію безпеки і не розглядати Росію як потенційну загрозу. «Сполучені Штати і Росія тепер, очевидно, дивляться одними очима на низку питань безпеки. І ми повинні використати цю нову нагоду для подальших кроків, спрямованих на посилення нашої спільної безпеки», – зазначив Расмуссен. Раніше плани щодо прискорення членства в НАТО для України та Грузії були відкладені і, в підсумку, Росія допомагає НАТО з поставками в Афганістан. Плани американців щодо протиракетної оброни у Східній Європі також зазнали змін. У той час, як Буш просував свій план, незважаючи на запеклі протести Москви, Обама запропонував Кремлю взяти участь у діалозі з цього приводу.

Росіяни зауважили це. «Для нас було великим стимулом те, що США вирішили не втручатися у внутрішню політику України так, як під час Помаранчевої революції [у 2004 році]. Американці також різко зменшили підтримку Грузії. Принаймні, наскільки я знаю, вони не виділяють Саакашвілі ані долара на військову допомогу», – сказав Сєрґєй Марков, давній кремлівський політтехнолог і депутат парламенту від партії «Єдина Росія», яку очолює прем’єр-міністр Владімір Путін.

Офіційно, зввісно, команда Обами наполягає, що зовсім не відверталася від союзників США заради кращих зв’язків з Москвою. А Саакашвілі стверджує, що «не має підстав скаржитися щодо повсякденних відносин». США також продовжує критикувати Росію за окупацію близько однієї п’ятої території Грузії після короткої війни між двома країнами у 2008 році. Але ця війна і стала переламним пунктом у масштабнішій стратегії Америки. Вона продемонструвала, що Росія готова використовувати силу для відстоювання своїх інтересів у регіоні, а Сполучені Штати могли бути втягнені у війну, якби продовжували протистояти цим інтересам до кінця. Навіть адміністрація Буша не була готова йти на ризик. «(Держсекретар Буша) Кондолізза Райс сказала мені, що ми маємо уникати відкритого військового конфлікту з Росією, – каже Ніно Бурджанадзе, колишній спікер грузинського парламенту, а сьогодні провідний лідер опозиції. – Вона сказала мені: «Ми поважаємо Грузію, але не будемо воювати з Росією за Грузію».

Такий підхід, можливо, врятував США від військової катастрофи. І тепер, за президентства Обами, США ще менше бажають заохочувати противників Росії. Натомість Америка сприймає Росію як партнера у глобальній безпеці, і ця тактика приносить дивіденди. Уже були підписані конкретні угоди. Найважливіша – договір цього місяця щодо обмеження двох найбільших у світі ядерних арсеналів на третину. Але час покаже, як країни на кшталт Грузії вписуватимуться в ці нові відносини. Наразі для влади в Тбілісі вони не видаються сприятливими. Росія продовжує вимагати усунення Саакашвілі від влади, а Сполучені Штати, здається, тримають його на певній дитсанції. Цього місяця на конференції з питань нерозповсюдження ядерної зброї у Вашингтоні Обама знехтував запрошенням Саакашвілі щодо першої зустрічі тет-а-тет, а натомість зустрівся з новим приязним до Кремля президентом України, який погодився на саміті позбутися високозбагаченого урану у своїй країні.

За кілька днів до саміту у Вашингтоні, сидячи у своєму розкішному офісі, Саакашвілі був у похмурому настрої і, здається, відчував легку ностальгію за часами Буша. Поки що він єдиний лідер, який назвав вулицю на честь Джорджа Буша. Саакашвілі каже, що повчальним має бути те, як попередній Білий дім намагався «запобігти» ризику російської агресії, «а не закривав на все очі і сподівався, що ризик минеться сам собою». За його словами, загроза, яку представляє Росія для його держави, і досі не ослабла. І поблажливіший тон Заходу на адресу Росії не допоможе. «Із мого досвіду у відносинах з Росією можу сказати, що більш м’яка риторика сприймається, як слабкість, як визнання певного впливу Росії на локальному рівні». Цей вплив, очевидно, зростає з приходом до влади прокермлівських лідерів в Україні і Киргизстані. І, здається, Вашингтон це влаштовує, поки відносини з Росією процвітають. Щодо «кольорових» революцій, то вони, здається, відходять у небуття.

Саймон Шустер, Time (США)

Оригiнал матерiалу:

http://www.time.com/time/world/article/0,8599,1983785,00.html…