Росії прикортіли наші газосховища

Після поки що невдалих спроб об’єднати «Газпром» з «Нафтогазом», Росія пішла іншим шляхом. Тепер просить український уряд вивчити питання про участь Міжнародного консорціуму з управління і розвитку ГТС України в експлуатації окремих західноукраїнських підземних сховищ газу на умовах оренди або у інших формах. Що за цим стоїть? Чи варто взагалі віддавати в оренду газосховища?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський та експерт із енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Богдан Соколовський: «Актуальність українських підземних сховищ газу залишатиметься ще 5-7 років»

В Україні є газосховища загальним обсягом приблизно на 32 млрд. кубометрів газу. Вони виконують першочергову функцію газозабезпечення українського споживача, а потім паралельно також функцію підтримки тиску транзитного газу на Заході України. Тому значимість цих підземних сховищ переоцінити дуже важко, це дійсно національне надбання, яке дає можливість підтримувати життєдіяльність і економіки, і громадян України.

Це не є таємницею і не сьогодні з’явилася теза російської сторони про те, що росіяни хотіли б мати доступ до цих сховищ, принаймні на правах оренди. Частково оренда у нас уже була тоді, коли ці сховища були передані, згідно документів на довгий термін. Росіяни таку концепцію послідовно реалізують у життя задля максимальної присутності та утвердження на зовнішніх ринках. Але доступ росіян чи на правах оренди, чи на правах співвласності, чи в будь-якій іншій формі – це в кінцевому рахунку є контроль над українською економікою та українським громадянином. Тому що так чи інакше до 20 млрд. кубів газу Україна закачує та викачує для власних потреб із підземних газосховищ. У контексті побудови газопроводів, наприклад, «Північного» та «Південного потоків», актуальність українських підземних сховищ газу залишатиметься ще 5-7 років. Вони потрібні Росії, тому що в пікові температурні режими, переохолодження в Європі так швидко по газопроводу не подаси газу туди, де він потрібний. Наприклад, якщо до Берліну подавати газ по «Північному потоку», то він йтиме туди дві-три доби. Якщо в там екстремально похолодає, то для забезпечення додаткових обсягів газу іноді потрібно аж три доби, за цей час можна замерзнути. Тому мати сховища на кордоні з Європейським Союзом, з яких можна підняти газ та протягом кількох годин подати споживачу, дуже важливо. Однак ця тема українських сховищ відпаде через 5-7 років, тому що Європа з минулого року активно будує газосховища на своїй території. Очевидно, коли вони будуть збудовані та введені в експлуатацію, цінність українських сховищ відпаде, тому моментом треба користуватись зараз.

Загальна теза така: сховища – це наше українське надбання, безвідносно того, як цей спадок нам прийшов, це було заслужено. До речі, підземні газосховища почали створюватися та проектуватися власне в Україні, спершу в Чернігівській області та в Західній Україні. У нас є колосальні досвід та технічна школа, яка не вимагає залучення іноземного інтелекту для того, аби її якось модернізувати. Але, на мою думку, віддати у суборенду, рішення допустити іноземця, а власне росіянина, в управління чи у співвласність підземних газових сховищ, матиме негативні наслідки для нашої держави, співмірні (якщо не гірші) від перебування Чорноморського флоту у Севастополі. Це створить загрози ще більші і серйозніші. Тому російські потуги сьогодні абсолютно зрозумілі з точки зору їхньої зовнішньополітичної стратегії, але наразі владна команда все-таки не віддала їм поки що ані сховищ, ані ГТС.

Будемо сподіватися, що здоровий глузд візьме верх. Чому я підкреслюю іноземний загалом, а потім окремо виділяю росіянина? Тому що європейцям можна було б в якійсь формі передавати право на зберігання свого газу, але виключно на контрактній основі.

Володимир Омельченко: «Росія через сховища хоче зробити підґрунтя для подальшого взяття під контроль всієї газотранспортної системи України»

Підземні газові сховища України є невід’ємною частиною газотранспортної системи, тому що це є єдиний технологічний комплекс. Ніякого економічного чи будь-якого іншого сенсу відділяти сховища від ГТС немає, оскільки в такому випадку буде дуже складно регулювати режими транспортування природного газу не тільки до країн Європи, але й по території України.

Зрозуміло, для чого це потрібно Росії. Вона через сховища хоче зробити підґрунтя для подальшого взяття під контроль всієї газотранспортної системи і, мабуть, всього газового сектору України. Для України це не несе ніяких позитивів. Треба також враховувати, що зараз на європейському газовому ринку частка Росії в газовому балансі Європи поступово скорочується за рахунок того, що здійснюються більші поставки зрідженого газу з Норвегії, Катару та інших країн. Тому зараз «Газпром» намагається якимось чином утримати хоча б ту частку на газовому ринку, яку він зараз має. Існує дочірня компанія «Газпрому» «Газпром Маркетинг», яка займається спотовими продажами природного газу в європейських країнах. Ми знаємо, що це дуже привабливий бізнес, він з кожним роком буде ставати все ефективнішим і приносити більше прибутків. З цієї точки зору, газові сховища для «Газпрому» були б дуже доцільними.

Треба пам’ятати, що пропозиції Росії про об’єднання НАК «Нафтогазу» і «Газпрому» носять більше політичний характер, ніж економічний. Газотранспортна система України вже працює понад 40 років, зарекомендувала себе добре, надійно, безпечно і в принципі немає ніяких проблем з тим, щоб Україна забезпечила ті обсяги природного газу, які плануються транспортувати по «Південному потоку». При цьому інвестицій в газотранспортну систему України необхідно вкласти на порядок нижче.

Головними цілями і інтересами Росії в питанні об’єднання активів НАК «Нафтогазу України» і ВАТ «Газпром» є такі: 1) участь в управлінні ГТС України на умовах, що дозволяють забезпечити контроль за тарифами на транзити, закачування газу в підземні сховища, а також за технологічними режимами роботи газотранспортної системи; 2) збільшення частки реалізації газу безпосередньо на газовому ринку України за рахунок виходу на кінцевих споживачів, досягнення на ньому монопольного впливу; 3) ліквідація можливості для споживачів України отримувати газ з альтернативних джерел, в тому числі шляхом будівництва терміналів сприймання ЗПГ і поставок середньоазійського ресурсу; 4) можливості економічного тиску на власників великих комерційних привабливих промислових підприємств з метою їх придбання російським великим бізнесом за ціною, нижчою від їх ринкової вартості; 5) посилення ролі газового вентиля як механізму впливу на політику України, відповідно до завдань російської зовнішньої політики.

Україна за рахунок того тарифу, який має (хоча він занижений, його потрібно переглядати і доводити поступово до європейського рівня), здатна повністю не тільки утримувати газотранспортну систему України на надійному рівні, але і модернізувати її та підвищувати ефективність роботи. Але для цього потрібно змінити саму філософію управління НАК «Нафтогаз України» та піти на серйозні реформи. Бо зараз основною проблемою для газотранспортної системи є те, що вона заробляє гроші, але вони ідуть не на реконструкцію і технічне переозброєння, а в основному на оплату російського природного газу. В результаті виникає великий дефіцит коштів.

Тому потрібно виділити «Укртрансгаз» в окрему структуру, щоб вона була окремим оператором газотранспортної системи, як це передбачено законодавством Європейського Союзу і нещодавно прийнятим законом про функціонування ринку природного газу в Україні. Таким чином, можна буде відслідкувати всі фінансові потоки, зробити компанію «Укртрансгаз» більш прозорою, щоб ці гроші всі бачили і знали, як вони використовуються. Це створило б дуже добру інвестиційну привабливість транзитної системи України і було б набагато легше залучати кредити в інвестицію газотранспортної системи з Європейського Союзу, міжнародних фінансових інститутів. Це кращий шлях, ніж той, яким зараз іде уряд, коли прем’єр-міністр роз’їжджає по Європах і всім пропонує вкладати гроші в газотранспортну систему України. Але охочих це робити дуже мало, і вони не з’являться, допоки інвестори не побачать, як використовують гроші, наскільки ефективно управляється газотранспортна система, наскільки є прозорим газовий ринок України.

Богдан Соколовський: З приводу того, що уряд їздить зараз по Європах та закликає до вкладання коштів в українську ГТС. Ющенко чотири роки вів переговори в цьому світлі, закладаючи передумову, що ми будемо модернізувати, виконаємо все те, що належить, відповідно до європейського законодавства. Власне, проведемо реформу в газовому секторі України. В результаті таких домовленостей 23 березня минулого року відбулося підписання спільної Брюссельської заяви, де погодилися три міжнародні фінансові інституції фінансувати роботи по модернізації за умови, що ми дійсно зробимо реструктуризацію і розділимо функції дилерства, транзиту, зберігання газу і т.д. Таким чином газовий сектор стане прозорішим. Красти не змогли б ті, хто крав. І коли європейці побачили, що на сьогоднішній день зроблено майже нуль… Кажу «майже», бо все-таки в минулому році силами колишнього керівництва НАК «Нафтогаз України» трішки були зроблені підготовчі роботи в рамках реалізації Брюссельської декларації, але на ділі - жодного конкретного кроку по практичній роботі з модернізації відповідно до взятих на себе зобов’язань не було. Прийняли закон, він дійсно є кроком вперед, але…

Володимир Омельченко: Цей закон був більше прийнятий на вимогу МВФ.

Богдан Соколовський: Можливо. Але те, що сьогодні пішло по другому колу начебто публічне домовляння із країнами… Я знаю із особистих контактів реакцію в Брюсселі на те, що Президент Янукович знову порушує питання, мовляв, вкладайте гроші в модернізацію. Це сприймається трошки з гумором, тому що три роки тому домовлялися, два роки тому і знову, але нічого так і не зроблено. Скільки ж вам разів треба підтвердити, що ми дамо гроші, але зробіть щось. На превеликий жаль, це було в 2008-2009 рр. Роботи не було безвідносно до кольору урядів.

Пане Богдане, ви сказали, що можна дозволити оренду підземних газосховищ європейцям на умовах договору. Уточніть, будь ласка, на яких умовах, в якому обсязі ми могли б реалізувати це і скільки заробити на цьому?

Богдан Соколовський: Просив би звернути увагу на делікатність формулювань. Розміщати газ на основі контракту – це не оренда потужностей, це інше. Розміщати 2, 10 чи 15 млрд. кубів на такий-то період за орендною ставкою. У нас сьогодні ставка на збереження газу у сховищах приблизно втричі нижча, аніж у Чехії чи Німеччині. Останнім часом вона складала 6 доларів на тисячу кубів - це істотно нижче, ніж у цивілізованих країнах. Але тут є свої пояснення: все-таки стан технічного оснащення сховищ відповідає тим нормам, які закладались при їх будівництві, а це було ще у 60-ті роки. Вони-то добрі, але не сучасні.

Якщо розміщати австрійський, німецький чи чеський газ, виникає багато організаційних питань, які треба було б вирішити. Власність на цей газ мала б відійти до покупця. Поки що весь газ, який іде через територію України, є російським. Коли я кажу, що можна розміщати газ чеський або німецький, то треба, щоб цей газ уже був їхній. Поки, навіть якщо ми підпишемо контракт з іноземцями, це є російський газ і він віддається споживачу на нашому кордоні. Цю формальність треба було б вирішити.

І ще одна формальність по контракту: якщо ми розміщаємо газ, то з повним графіком відбору (коли, як і за яких обставин). Щоб не було так, що сказали австріяки качати їм газ на повну потужність 200 млн. кубів, а ми собі не зможемо забрати. Всі ці нюанси треба виписувати, і не один раз це пропонувалось. Такі документи були, була й готовність західних партнерів дійсно укласти такі контракти, але все упиралось у політичну незгоду нашого східного партнера, який після Брюссельської декларації сказав, що без нас – ні. Але згідно всіх документів росіяни на рівних правах зі всіма можуть брати участь в реконструкції, в модернізації, але вони хочуть ексклюзив. Теперішня влада в Україні погодилась на таку позицію.

17 листопада буде пробна прокачка нафти по «Одеса-Броди» у зворотному напрямку. Як ви оцінюєте цю ситуацію, добре це чи погано?

Богдан Соколовський: Нагадаю, що нафтопровід «Одеса-Броди» проектувався для того, аби качати нафту з Одеси до Брод і зданий він був в експлуатацію згідно державної комісії прийомки як нафтопровід аверсного проектного використання. Останнє, що було зроблено, це 40 тисяч тонн нафти було привезено танкером до порту Південний і прокачано до Брод. Тобто, випробування вже були. Для чого другий раз робити експеримент, я зовсім не розумію.

Більше того, це було зроблено за українські гроші, що абсолютно логічно, тому що ця система потрібна насамперед нам. Відкрию вам таємницю, яку, можливо, керівництво «Укртранснафти» та Мінпалиенерго не знає (жартую, мабуть таки знають). Інша ділянка «Броди-Мозир», яка зараз працює із Мозиря до Брод, має дві труби і обидві працюють зі сходу на захід. Так одна труба вже була тестована на прокачування із Брод до Мозиря, вже давно відомі технологічні нюанси (скільки десятків метрів труби треба переварити і який компресор де поставити) на інженерному рівні і кошти навіть пораховані. Тільки не зрозуміло одне: помпа, з якою сьогодні заявляється про те, що 17 листопада буде прокачка, є виключно політичною заявою. Але чому за неї мають платити стовідсотково білоруси? Це невелика сума, тут не йдеться про мільйони доларів, а десь там під мільйон-півтора. Але чому обдирати білорусів?

Пригадайте, коли ми переходили в реверс. Після того, як комісія прийняла «Одеса-Броди» в проектному напрямку – аверсі, потім у робочому порядку уряд дозволив реверс. Хіба росіяни платили за якусь пробну прокачку, щоб перевірити систему? Ні. То чому росіяни не платили, коли поміняли напрямок, а зараз, коли ми повертаємося в те, що вже перевірено та протестовано, раптом білоруси мають платити? Я вважаю, що це неповага до білорусів. Не можна робити позитивного ексклюзива для Росії. Тобто, білоруси нехай платять, хоч копійки, але ми з них здеремо, а росіяни – не дай Бог? Мали б заплатити росіяни, оскільки саме вони спонукали, аби нафтопровід пішов у реверс. Тож заплатіть, будь ласка, щоб ми повернули на круги своя. В гіршому випадку, якщо в когось є сумніви, чи функціонує у зворотному напрямку гілка з Брод до Мозиря, то за те мали б заплатити білоруси. Немає питань, тут можна з натяжкою зрозуміти. Але за все прокачування, вибачте…

Володимир Омельченко: Укладений договір на прокачку до 8 мільйонів тон на рік венесуельської нафти по території України до Мозирського нафтопереробного заводу – це таки добрий контракт. Якщо прокачка нафти на Мозирський НПЗ буде на постійній основі, то це нормально, і ніхто від цього не програє. Вже буде не дуже важливо, хто заплатить за пробну прокачку, але пробна може перетворитися в постійну. Втім по території України все ж таки буде прокачуватися менше, ніж 8 мільйонів тон на рік, буде близько 5, а інші 5 будуть іти з балтійських портів.

Тут іде велика гра, пов’язана в тому числі з газом. Наш уряд розраховував на те, що Росія піде на певні поступки в газовому питанні і прем’єр-міністру вдасться переконати свого російського колегу, що для України ціна висока і не відповідає ринковій кон’юнктурі (бо це дійсно так), що Володимир Путін погодиться на ці аргументи і знизить ціну. Але ми бачимо, що уряд Росії на це не пішов і таким чином український уряд робить такий вагомий аргумент. Ми знаємо, які зараз напружені стосунки між Росією і Білорусією, тим більше напередодні виборів в Білорусі. Російський уряд дуже дратує така ситуація, коли Україна погодилася перекачувати венесуельську нафту до Білорусі. А ми знаємо, що це тільки початок, ця нафта теоретично може піти і на Польщу, і на Німеччину, і на інші країни, тут проблем немає, аби підписати контракти. Таким чином, у українського уряду створюється певний тиск на Росію з метою вплинути на її позиції і зменшити базову ціну на природний газ для України.