Євросоюз не знає, що робити з Україною?

З уст симпатиків України в Європейському Союзі сьогодні знову звучить риторика часів Кучми, мовляв, треба відділяти український гарний європейський народ від влади, яка є неєвропейською і практикує інші цінності. Експерти вважають, що ця двоїстість справлятиме негативний гальмівний вплив на всю систему взаємовідносин, тож перехід на якусь іншу сходинку навряд чи відбудеться.

З уст симпатиків України в Європейському Союзі сьогодні знову звучить риторика часів Кучми, мовляв, треба відділяти український гарний європейський народ від влади, яка є неєвропейською і практикує інші цінності. Експерти вважають, що ця двоїстість справлятиме негативний гальмівний вплив на всю систему взаємовідносин, тож перехід на якусь іншу сходинку навряд чи відбудеться.

Сьогоднішній Самміт «Україна-ЄС» є робочим, нічого нібито неординарного, в жодному із порушених питань крапок так і не буде поставлено. Проте важливо, що запущені процеси все-таки інерційно рухаються і лише від української влади залежить їх результат. Очевидно одне: ні Україна, ні ЄС до кінця не вирішили для себе, що ж їм робити один з одним.

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергій Толстов та директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Сергій Толстов: «Європейська перспектива України на сьогоднішній день в 4-5 разів менше, ніж 20 років тому»

Тема дуже болюча, актуальна і делікатна. Це один із не багатьох саммітів, що відбуваються останнім часом, від якого ми очікуємо досить конкретних і не дуже амбітних цілей та рішень.

Європейський Союз з приводу цього самміту випустив вичерпний прес-реліз, в якому перераховано всі основні теми, які будуть розглядатися. Таких тематичних блоків три: процеси реформ в Україні, відносини між Європейським Союзом і Україною та регіональний аспект. Теми ці традиційні.

Напередодні самміту було очевидно, що про підписання Угоди про асоціацію мова не йде. Але сторони все ж таки намагаються наблизитися до узгодження основних проблем, пов’язаних з цією угодою, яка може бути підписана наступного року. При цьому за свідченнями представників українських міністерств, все ж таки йдеться про певне зближення позицій і пошук компромісів. Йдеться також і про певні товарні позиції, узгодження квот та інших суперечностей.

Що стосується процесу реформ в Україні, ми бачимо, що певні і доволі значні кроки щодо реформування уряд справді здійснює. Причому він вимушений йти на непопулярні кроки, від яких попередні уряди намагалися відсторонитися. Якщо брати погляд на Україну з точки зору Заходу в цілому, то макроекономічна ситуація займає дуже вагоме місце. Зрозуміло, чому Захід, принаймні, на рівні політичного керівництва Європейського Союзу, Сполучених Штатів, а також найбільших бізнес-компаній, має підтримувати ті заходи, які значною мірою погоджується робити український уряд. Тому що вони бачать Україну не тільки як політичну складову у відносинах між Європейським Союзом або Заходом в цілому та Росією, вони бачать Україну як економічний об’єкт, в який вкладено доволі значні кошти західних інвесторів. Тому те, що писали західні економічні аналітики напередодні виборів, і досі зберігає вагу і уряд має доводити, що він може керувати країною і є надійним гарантом повернення коштів, які були вкладені в українську економіку, і які мають повертатися у вигляді корпоративних боргів в наступні 3-5 років. Таким чином, стає зрозумілою тактика уряду щодо відносин з МВФ і надання МВФ кредитів, уряд демонстративно говорить, що він їх не витрачає, але це саме ті гроші, які мають гарантувати українським компаніям можливість отримати валюту для повернення західним кредиторам, якщо виникне така потреба.

Очевидно також, чому уряд підтримує певний курс гривні щодо долара та євро, адже якщо цей курс буде відпущено, відповідним чином ускладняться можливості для тих українських суб’єктів, які купуватимуть долар чи євро на українському міжбанківському ринку і повертатимуть ці гроші західним кредиторам.

Політичні аспекти, а саме контекст місцевих виборів, конституційної реформи, прав людини, демократії, громадянського суспільства та засобів масової інформації також перераховані в блоці процесу реформ. Цілком очевидно, що розмова з приводу цих питань також відбудеться, і вона може мати доволі гострий характер. Я не думаю, що в діалозі з цих питань ситуація буде надзвичайно простою, тому що впродовж попередніх саммітів представники Європейського Союзу, зокрема колишній верховний представник з питань зовнішньої політики та політики безпеки Хав'єр Солана чітко наголошував на необхідності реформування Конституції, а також на недолугості Конституції, яка існувала досі. Мова, скоріше, буде йти не про те, що Україна виконує з приводу демократичного розвитку, а що ні, а про те, яким чином все ж таки процес реформування української політичної системи та Конституції відповідає певним потребам. Адже якщо влада використовує це заради влади, то це, звичайно, вимагає осуду, а якщо заради досягнення певних цілей, які є прозорими і зрозумілими, тоді цей розвиток може бути виправдано.

Що стосується відносин між Україною та Європейським Союзом, головним елементом цього самміту стане ухвалення Плану дій щодо переходу до безвізового режиму. План матиме односторонній характер, тобто не матиме міжнародного договору. В ньому будуть визначені цілі, які мають бути виконанні Україною, а також результати, які можуть стати наслідками виконання певних заходів. Найбільш реалістична мета цього плану – це скасування короткострокових віз для українських громадян, щоб вони могли їздити до Європейського Союзу на термін близько трьох місяців без оформлення візи і оплати візового збору. Ця мета доволі перспективна, однак термін її виконання залишається не певним.

Є цілий ряд моментів, які Україна могла б виконати доволі швидко. Це стосується і встановлення зв’язку між електронною прикордонною системою України та Європейського Союзу, а також запровадження біометричних даних у зразках українського паспорту. Причому концерн ЄДАПС, який виготовляє ці паспорти, публічно засвідчив, що він спроможний це зробити. Якщо сучасний український паспорт нового зразка порівняти з європейським, то різниця полягає лише в тому, що в європейському паспорті є невеличкий мікрочіп, який є на всіх банківських та інших картках, якими ми користуємося в повсякденному житті. Тобто, нічого складного і технічно важкого для реалізації тут немає. Питання полягає в політичному рішенні, а також в готовності навести лад на кордоні.

З іншого боку, Європейський Союз вимагатиме більш чіткого контролю на українсько-російських, -білоруських та -молдавських кордонах. Це є значною проблемою, оскільки в домовленостях між українським та російським керівництвом йдеться, зокрема, про збільшення кількості пунктів перетину кордону, що вимагає значних коштів. Також це потребує більш жорсткого контролю за діяльністю українських органів внутрішніх справ для того, щоб унеможливити видачу паспортів громадянам, які не мають на це право, які мають певні проблеми із законом і т.і.

Що стосується регіональних аспектів, то тут, як і завжди в українсько-європейських відносинах, дуже важливим є питання Придністров’я. Здається, останнім часом європейські політики намагаються зрушити це питання з місця. Розмова про придністровське регулювання буде продовжуватися також на Самміті глав держав та урядів країн ОБСЄ, який, зокрема, планує відвідати Ангела Меркель, де вона матиме переговори з Медведєвим і Януковичем.

Також важливим є питання щодо Білорусі, причому тут українська політична позиція дуже делікатна, тому що українське керівництво намагається не псувати відносини з Лукашенком, і водночас не загострювати українсько-російських суперечностей з приводу Білорусі. Очевидно, буде зроблено спробу знайти певну спільну позицію щодо білоруських президентських виборів, оскільки Європейських Союз в цьому сенсі також має контактувати з сусідами Білорусі, з одного боку, Литвою та Польщею, з іншого – Україною, тому що з російським керівництвом навряд чи Європейський Союз може знайти в цьому сенсі спільну мову.

Таким чином, цей самміт має робочий характер. Сподіваюсь на те, що істотних ускладнень не буде. Єдиним інтригуючим моментом, який залишається досі остаточно не з’ясованим, є тристороння зустріч з питань газової проблематики. В першу чергу, транзиту та постачання газу, яка може відбутися між представниками Європейського Союзу, України та Росії в контексті засідання енергетичної робочої групи в Брюсселі, яка відбувається також саме сьогодні. Проте, навряд чи можна очікувати остаточного вирішення цього питання. Думаю, будуть обговорюватися питання української газотранспортної системи і перспектив інших газотранспортних проектів, включаючи «Південний потік». Однак, навряд чи буде висловлено остаточну точку зору. Також можу прогнозувати, що остаточна позиція Європейського Союзу з цього питання залишатиметься прихованою і доволі невиразною до тих пір, доки не визначиться, хто буде фактичним лідером і президентом Росії в 2012 році.

Олександр Сушко: «Європейський союз не надасть Угоду про асоціацію країні, яка буде визнана недемократичною»

Якщо спробувати виділити основну тезу, яка стосується моїх очікувань щодо самміту та його наслідків, то, з одного боку, ми бачимо, що уряд, який сьогодні представляє позицію України на міжнародній арені, має більше певної інституційної спроможності і договороздатності у багатьох технічних питаннях. Тобто, цей уряд може провести через парламент необхідні закони, домагатися їхнього виконання там, де це не суперечить його інтересам, і, відповідно, виконувати ту частину зобов’язань перед ЄС, яка не суперечить інтересам Кабінету Міністрів. Тут з боку Європейського Союзу є визнання того, що з точки зору формальної ефективності, працездатності цей уряд кращий партнер, ніж попередній. В той же час все стає зовсім іншим, коли йдеться про ціннісний вимір співпраці, тому що Євросоюз – це ціннісна спільнота. А Україна саме переживає безпрецедентно різкі зміни в сенсі базових цінностей, якщо в цілому говорити про світовий та європейський простір, і це не може не відбитися на порядку денному відносин Україна-ЄС. Тобто, йдеться про падіння України на 43 позиції в рейтингу свободи ЗМІ, про перехід до категорії частково вільних із вільних країн, що супроводжується фактичною стагнацією рейтингів ведення бізнесу.

Уряд постійно говорить про те, що він має успіх в економічному регулюванні, але дослідження Світового банку та Transparency International показують, що в Україні немає успіхів ані стосовно подолання корупції, ані стосовно реального спрощення умов ведення бізнесу. Тому цей аргумент українського уряду, що мовляв, більше ефективність уряду навіть за рахунок певного звуження демократичних свобод, має на виході не просто кращу керованість, а усвідомлення того, що з найбільш сутнісними параметрами необхідного реформування поки що уряд не може похвалитися подоланням корупції чи покращенням інвестиційного клімату, кращим захистом умов інвестора.

Ті речі, які намагались нещодавно закрутити навколо «Криворіжсталі», дуже чітко були помічені, і одразу до уряду було донесено занепокоєння. Тому, якщо все скласти до купи, то про якесь суттєве поліпшення позиції України у відносинах з ЄС не можна говорити. Йдеться лише про те, що Євросоюз на сьогоднішній день не збирається гальмувати ті процеси, які були запущені раніше, і логіка яких виходить в перспективі на укладання Угоди про асоціацію.

Водночас, як і в попередні часи, ця влада також формує завищені очікування. Через це кілька разів напередодні цього самміту доводилося пояснювати, чому немає жодних підстав очікувати підписання Угоди про асоціацію в цьому році, тому що переговорний процес перебуває ще на технічному рівні, дуже багато питань не узгоджено. Взагалі була дивною сама постановка питання про можливість її укладання цього року. Особливо після того, як ще навесні загальмував переговорний процес і був розблокований лише у жовтні. В той же час певні державні чиновники говорили про можливість укладання Угоди про асоціацію на самміті. Тут є певні проблеми в комунікаціях між владою та суспільством.

Друге питання – це те, що нарешті сторони після двох років так званого безвізового діалогу або переговорів про лібералізацію візового режиму вийшли на формування документу. Але й тут у нас виникли проблеми, адже Рада ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ у червні ухвалила документ про те, що такий План дій буде розроблений та наданий Україні цього року. Здавалося б все іде за планом, в то же час у жовтні місяці раптом з’ясувалося, що все не так просто. Виникла дуже потужна опозиція в п’яти країн-членів, які стверджували, що Україна ще не дозріла до того, щоб надавати їй такий документ. Фактично, довелося вживати екстраординарних зусиль дипломатам і нашим друзям у ЄС, які дійсно понад місяць в екстремальних умовах переконували такі країни як Нідерланди, Франція, Німеччина, що треба цей процес таки рухати та не гальмувати. Що відсутність Плану дій з безвізового режиму на самміті означатиме провал не тільки для України, але й для Євросоюзу. В решті-решт це питання було вирішено в п’ятницю. Безпрецедентний випадок для відносин України та ЄС, коли за один робочий день до самміту остаточно не було відомо, чи буде найважливіший документ презентований на самміті. 17 листопада відбувся екстраординарний візит міністра внутрішніх справ до Нідерландів, під час якого він якимось чином намагався переконати свого колегу - міністра внутрішній справ Нідерландів, що страхи щодо України є перебільшеними.

Позитивом є те, що Україна нарешті починає розуміти, що проблеми безвізового режиму лежать абсолютно не в площині дипломатії, а в площині правоохоронної діяльності та довіри до наших правоохоронних органів, до нашої судової системи і ефективної співпраці між українськими та європейськими органами правопорядку. Тому, безумовно, якщо говорити про реальне виконання умов, то це лише невелика частина. Насправді фундаментальна проблема полягає у дуже глибокій недовірі між правоохоронними системами України та ЄС. До останнього часу Україна ще не уклала угоду про операційну співпрацю між МВС та Європолом, підписана тільки рамкова угода, яка є декларативною. Не існує системи обміну даними, прикордонні дані - це знову-таки лише невелика частка того обсягу, яким мають обмінюватися. Насамперед йдеться про бази даних осіб, що були затримані, депортовані, осіб, які здійснювали правопорушення, яким було відмовлено у в’їзді в країну, осіб, щодо яких існують певні застереження у органів безпеки і т.д. А також велика маса оперативної інформації. Без такої системи про безвізовий режим, безумовно, важко говорити.

Зокрема, йдеться й про українську міграційну політику, яка не має ані законодавства, ані інституцій. У нас просто немає міграційної політики, бо на сьогодні вона до покарань за порушення міграційного режиму і все. Це не відповідає навіть мінімальним стандартам та вимогам сучасної міграційної політики. Розпущено ледве животілу міграційну службу. Тобто, у нас навіть немає відповідних органів, які можуть співпрацювати з європейськими міграційними службами. Тут є великий набір питань та проблем.

Що стосується самміту, то великим фактом є те, що цей план таки наданий після тих значних проблем, які були у жовтні. До речі, дуже серйозно підсилило позицію наших «друзів» те, як була у нас проведена конституційна реформа та місцеві вибори. Більш вдалого аргументу для тих, хто нічого не хоче робити для України, важко було собі уявити. Тут навіть не питання в тому, куди веде ця реформа - до кращого чи до гіршого управління. Найважливіше те, що конституційна реформа була проведена в спосіб, непередбачений самою Конституцією, отже в незаконний спосіб. Тож кожний, хто цікавиться цими питаннями в Європі, про це абсолютно чітко знає. Це не на користь Україні. Я вже не коментую вибори…

Треба також розуміти, що питання вільної торгівлі дійсно є менш політизованими, там більш присутні суто економічні інтереси, де сторони виходять зі своїх економічних позицій. Вони можуть відповідним чином вести переговори, йти чи не йти на поступки і в решті-решт укладати Угоду про вільну торгівлю. Але у нас існує дещо інша підсумкова формула – це Угода про асоціацію, де Угода про вільну торгівлю є лише частиною цього документа. І на сьогоднішній день є певна проблема. Якби йшлося виключно про вільну торгівлю, то не залежно від того, яким чином розвивається політичний режим, з високою часткою ймовірності можна було б передбачати її швидке підписання наступного року. Але Угода про асоціацію має політичний характер. Такого типу угоду Європейський союз не надасть країні, яка буде визнана недемократичною. Тут є «червона лінія».

Я не виключаю, якщо траєкторія українського розвитку буде такою, як зараз, то через рік ми опинимось у тій категорії, де Євросоюз може просто заблокувати зусиллями двох, трьох чи п’яти країн процес підписання цієї угоди. Тут основним компонентом виступає політична частина, яка складається з політичних зобов’язань, а також з питань внутрішніх справ, юстиції і адаптації законодавства. Країна, яка декларує наближення до європейських стандартів і при цьому фактично від них віддаляється, ризикує не отримати відповідного документу. І сьогодні, наскільки я знаю, абсолютно серйозно обговорюється питання, що ОК, ніхто не буде зараз гальмувати переговорний процес, він буде рухатися, але як документ буде готовий, там уже буде прийматися окреме рішення: буде він підписуватися одразу чи його підписання буде зумовлене певними вимогами до України на той момент. А це орієнтовно десь через рік. Тож ризик, безумовно, є.

Загалом, якщо говорити про самміт, то я згодний з тим, що він достатньо звичайний, відбувається раз на рік. В той же час, безпрецедентним був той факт, що за один робочий день до самміту не було остаточно відомо щодо одного з ключових документів, які мав презентуватися. Цим цей самміт мав відрізнятися від усіх попередніх. Такого на моїй пам’яті не було ніколи. Це свідчить про ту напругу, яка можливо не завжди виривається, її не завжди помітно, але вона дуже очевидна всередині Європейського Союзу, який перебуває у дуже жорсткій дискусії, що робити щодо України. До речі, індикатором цих дискусій стала полеміка між двома найбільшими фракціями в Європарламенті – ЄНП та соціалістів, а також консерваторів. Це стосувалося резолюції, яку вони мають приймати, а загалом ширше – як реагувати на події в Україні. Тому це питання в подальшому значною мірою визначатиме ставлення ЄС до України та атмосферу двосторонніх відносин взагалі.

Чи стане підписання чи не підписання Угоди про кордони для візитів наших громадян в ЄС певною козирною картою чи її відсутністю для нашого Президента?

Олександр Сушко: Зараз за наслідками самміту влада закономірно зробить все можливе, щоб подати це як великий дипломатичний успіх. В принципі вона має на це право. Однак коли пройде ейфорія, сама влада, експерти та журналісти вчитаються в текст документу, то стане зрозуміло, що там настільки багато треба виконувати, що нема від чого особливо радіти. Так, є частина критеріїв, які є технічними (запровадити нові паспорти, ввести нові технологічні системи на кордоні), але дуже багато питань там стосується реформ, які Україна має провести. Наприклад, чого тільки вартує виконати вимоги GRECO щодо корупційної політики. Так, закони прийняті, але їх постійно відстрочують, і я впевнений, що їх не будуть виконувати та знову відтермінують або скасують.

Виконати цей документ можна тільки при наявності суттєвої ясної політичної волі. Думаю, через кілька тижнів, можливо, місяців ейфорія точно спаде, особливо, коли почнеться перший моніторинг (наскільки я знаю, комісія буде моніторити виконання цього плану дій кожні півроку). Тому, чи може влада пишатися документом, – питання дуже короткострокової перспективи.

Сергей Толстов: Мы сейчас живем в совершенно уникальный момент, давайте дадим себе в этом отчет. Страна находится в ситуации, когда она либо окончательно обанкротится и развалится под бременем накопившихся проблем, либо она все-таки преодолеет ступор и выйдет на возможность конкурентного развития. Если говорить честно, то в принципе европейская перспектива Украины на сегодняшний день в 4-5 раз меньше, чем 20 лет тому назад, когда было, как говорила Юлия Владимировна, больше жирка, резервов, ресурсов и общественного энтузиазма.

Нынешняя власть понимает, что главное противоречие Украины – это противоречие социальной системы и системы жизнеобеспечения, которая характерна для развитой страны, и деградирующей сырьевой экономикой, которая характерна для слаборазвитой. Если идти к модели развитой страны, то необходимо преодолеть коррупцию, восстановить управляемость, вернуть экономику к конкурентному состоянию. А если идти по пути деградирующей развивающейся страны, тогда надо демонтировать систему социального обеспечения. То есть, политическое руководство понимает, что коррупцию надо преодолеть и оно идет на то, чтобы действительно начать преследовать коррупционеров, но получится из этого что-то или нет… Это вопрос для нас важный, это не вопрос политических спекуляций, потому что от этого зависит, в какой стране мы будем жить. Если все будет идти, так как оно шло до сих пор, и идет сейчас, то в один прекрасный момент государство просто должно будет сказать: извините, любезные господа, пенсии больше платиться не будут, если вы заключаете соглашение с каким-то пенсионным фондом, то вы будете в нем откладывать деньги. Но что произошло с американскими пенсионными фондами? Там сейчас женщины 60-65-ти лет говорят, что откладывали на пенсии всю жизнь, но их пенсионные фонды разорились, пенсий больше нет, и они идут на работу. Вот в чем проблема. Подходить к этому с точки зрения того, поставит ли Евросоюз нам галочки за какие-то успехи или нет, я просто не могу, у меня не хватает цинизма.

Чого експерти очікують особисто від Віктора Януковича, адже для нього цей самміт перший? Чи є у нього шанс заробити бонусів на Заході, з огляду на той негативний образ України як держави, де нехтують демократичними правами, свободами?…

Олександр Сушко: Відповідь буде радше негативною, тому що на сьогоднішній день основні висновки робляться не по якимось висловлюванням на брюссельській сцені (які вже були і Віктор Федорович здійснив декілька візитів в Брюссель), а по подіям всередині країни. Якщо говорити про оцінку того, що відбувається в Україні, то вона є переважно негативною. На сьогодні суттєве згущення негативності фарби навколо України неможливо заговорити розмовами про те, що у нас є якісь об’єктивні проблеми. Всі розуміють, що ніяких об’єктивних проблем, які б спонукали фальшувати вибори в Україні та міняти у такий спосіб Конституцію, немає. Те, що за цими речами стоїть конкретна політична воля керівництва, ні в кого не викликає сумнів. Тому на цьому тлі говорити про можливість покращення образу…ні. Зрозуміло, що Європейський Союз зуміє адаптувати свою тактику і стратегію до нинішніх реалій, він не згорне відносини з Україною, яка є доволі важливою країною для цього континенту.

В той же час іміджевий момент України на сьогодні перебуває на тому рівні, в якому він був в 2003-2004-х роках, тобто наближений до найнижчої точки. Найголовніше навіть не те, де ми знаходимося, а те, яка тенденція. До речі, весною - на початку літа в багатьох колах Європейського Союзу були позитивні очікування - це ресурс, яким влада не скористалася або скористалася дуже фрагментарно. В Європейському Союзі з’явилися певні клуби симпатиків нинішнього уряду, це природно, так само як і у російської влади є багато симпатиків в Європі. Я радий, що уряд спромігся знайти собі якихось союзників, які хоч щось добре можуть про них сказати на європейській арені. Але ці групи не роблять погоди для нашої країни. В цьому сенсі прогноз поки що негативний і питання в тому, що сьогодні повертається риторика часів Кучми, мовляв, треба відділяти український гарний європейський народ від влади, яка є неєвропейською і практикує інші цінності. На жаль, ця двоїстість справлятиме негативний гальмівний вплив на всю систему взаємовідносин, що приведе до того, що будуть переважно інерційні відносини. Тобто, запущені процеси рухатися певним чином будуть, але перехід на якусь іншу сходинку навряд чи відбудеться.

Сергій Толстов: Звичайно, для Європи Янукович не є поки що героєм і не планувався як очевидно позитивний персонаж. З іншого боку, також очевидно, що Європа не бачить в Україні конкретних позитивних персонажів, а іноді тільки політичних клієнтів певних європейських політичних угруповань, однаково у них немає ейфорії. Не думаю, що на сьогоднішній день влада зможе знайти істотний позитивний ефект для того, щоб підняти імідж українського керівництва в Європі. Чому? В першу чергу тому, що уряд як влада в цілому не спромігся чітко сформулювати свій політичний курс в зовнішній сфері. Хоча певні заяви були, однак їм не було надано змісту чіткої позитивної платформи. Навіть в Україні дуже багато людей, політичних експертів досі не розуміють, чого очікувати від нинішньої влади. Це є колосальною помилкою влади, тому що вона не скористалася з того часу, коли могла сформулювати політику та запропонувати її зовнішньому та внутрішньому світу. Проте у нас є невеликий період, коли уряд може ще зробити свою політику більш зрозумілою.

Що стосується внутрішньополітичних моментів, то Захід цілком би закрив очі на українську конституційну реформу. Він взагалі був прихильником парламентської республіки, однак правові експерти на Заході, як і в Україні, цілком розуміють, що інакше Конституцію в Україні змінити було нереалістично. Це був хоча і не передбачуваний в тексті Конституції спосіб, однак найбільш законний з усіх можливих.

Щодо місцевих виборів, то вони, звичайно, були грубуваті, неохайні і вінцем демократії слугувати не можуть. Тож щодо Конституції Захід вимушено погодився, а щодо місцевих виборів, то тут Європа буде дивитися на них так, як вони того заслуговують.

Що стосується майбутнього – все залежить від того, чи встигне уряд зробити щось справді конструктивне, що виведе Україну на більш впевнений шлях розвитку, чи розпочнуться внутрішньополітичні труднощі, такі як олігархічна війна.