Яка армія потрібна Україні?

Влада відсвяткувала 19-ту річницю Збройних Сил України, але досі не знає, яка потрібна армія за якісним і кількісним складом. Експерти вважають, що політики врешті-решт повинні дати військовим вказівку, що таке позаблоковий статус, яким чином буде гарантуватися обороноздатність держави, і тільки тоді можна вийти на чисельність, бюджет, і розпочати процес, який дасть нам чітку відповідь на ці запитання. Чи можна армії прожити с бюджетом в 8 млрд.грн., а офіцеру - з зарплатою прибиральниці? Що робити з контрактниками? Чи готове українське військо до повномасштабної війни, якщо за останні майже двадцять років не отримувало нових озброєнь?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, директор інформаційно-консалтингової компанії «Defense Express» Сергій Згурець та експерт військових програм Центру Разумкова Олексій Мельник.

Валентин Бадрак: «За 19 років українське військо не отримало жодної системи озброєнь для посилення обороноздатності»

Збройні Сили України не стали пріоритетним напрямком для держави, що дуже прикро. Це проблема не тільки сьогоднішньої влади, а усіх влад, які були і до цього. Тобто, за дев’ятнадцять років Збройні Сили ніколи не були пріоритетним напрямком розвитку. Тому як державний інститут стримування вони виснажені, вони в такому стані, коли жоден керівник не зміг би впоратися з реанімацією ситуації самотужки. Тут я погоджуюся з тим, що було заявлено під час святкування річниці, що проблема Збройних Сил стала проблемою держави і суспільства.

Ми вважаємо, що стан Збройних Сил у поглядах суспільства складається з двох простих складових. Перше - морально-психологічний дух і бойова підготовка, друге – це переозброєння, тобто наявність у армії нових систем озброєнь. Що стосується першого, то тут я міг би підтримати певний оптимізм, з яким зараз військове керівництво говорить про майбутнє. Що стосується другого, то, на жаль, питання переозброєння знаходиться в нульовій точці, за дев’ятнадцять років українське військо не отримало жодної системи озброєнь, яка мала б стратегічне значення для посилення обороноздатності. Це ситуація надзвичайна, вона має привернути увагу суспільства, і, звичайно, ми розраховуємо на увагу вищого військово-політичного керівництва держави.

Олексій Мельник: «До повномасштабної війни українська армія не готова»

Хотів би привітати тих, хто мав нагоду служити в українських Збройних Силах, хто зараз служить, хто віддав цьому частину життя, і всіх небайдужих до того, що відбувається в нашій армії. Українська армія зараз переживає досить складні часи, як і вся держава. Але у Збройних Силах є позитивні і негативні моменти в силу специфіки цієї організації, яка хоч і є частиною суспільства, але досить закрита.

Що стосується позитиву, хотілося б сподіватися, щоб оптимізм, який зараз висловлюють керівники держави і військового відомства, стосовно перспектив, які очікують Збройні Сили, втілився найближчим часом в досить конкретні стратегії, концепції, програми і щоб обіцянки, які зараз даються, виконувалися. Якщо вірити заявам керівників військових відомств, в цьому році вперше констатують ритмічне фінансування, хай навіть в недостатньому об’ємі оборонного бюджету, але і це в принципі уже є великим успіхом.

Серед невеликих успіхів, які є, можна зазначити прогрес в плані розвитку цивільно-військових відносин і демократичного контролю. Сам факт того, що ми обговорюємо це питання, що є інтерес до цього, вже є свідченням того, що суспільство не байдуже до проблем Збройних Сил. Зараз налагоджений і розвивається постійний контакт між військовим відомством і цивільними експертами, що є безумовним позитивом, який дозволить в подальшому надавати Збройними Силам потужну підтримку з боку громадянського суспільства, і ми разом зможемо подолати проблеми.

Сергій Згурець: «Найбільш поширений зв'язок в українській армії - це мобільний телефон, який контролюється російським оператором»

Поточний рік для Збройних Сил додав багато невизначеностей. Зокрема, якщо Україна почала орієнтуватися на позаблоковий статус, то на сьогодні постала нагальна потреба багатьох концептуальних документів – це нова Військова доктрина, яка розробляється, нова Стратегія національної безпеки, нова Програма реформування Збройних Сил. Ці три документи порушують питання, на які немає відповідей, на які навіть нове керівництво Міністерства оборони, як мені здається, саме неспроможне дати адекватні пояснення.

Коли ми говоримо про оборонний бюджет, то впродовж цього і минулого років витрати на оборону коливаються в межах 8 мільярдів гривень. А для того, щоб армія жила в казармах, просто їла і сплачувала комунальні послуги, без переоснащення та бойової підготовки потрібно в межах 6-9 мільярдів гривень. Тому, коли міністр оборони говорить про стабілізацію, то це якраз стабілізація цього рівня. Якщо бюджет наступного року буде коливатися в межах 11 мільярдів гривень, то це так само не дозволяє говорити ні про реформу армії, ні про її розвиток.

Пане Сергію, яким же тоді має бути бюджет армії, щоб вони могли говорити про переозброєння, і в якому році це може статися?

Сергій Згурець: Коли ми говоримо про витрати на оборону, то маємо усвідомлювати логіку військових і міністрів, що військовим завжди замало грошей – так буде постійно. Але є певна межа, яка є мінімально необхідною. Міністр оборони, як мені здається, є єдиним міністром, який чомусь не згадує про те, що йому потрібні гроші для Збройних Сил. Можливо, це ґрунтується на якихось психологічних особливостях людини або особливостях перебування на посаді, але Єжель грошей не просить.

Разом з тим, показники, які потрібні для Збройних Сил, поділяються на три рівні. Мінімальний – це ті 11 мільярдів, які потрібні лише на життя в казармах, середній – 17 мільярдів, і рівень, який дозволяє розвиватися, – 32 мільярди гривень. На ці 32 мільярди гривень впродовж найближчих п’яти років навряд чи можна розраховувати. Це при тому, що українська армія має чисельність 200 тисяч, і в еквіваленті витрати на оборону склали 1 мільярд доларів. Польська армія має чисельність 140 тисяч і її витрати на оборону складають 8-9 мільярдів доларів. Коли ми говоримо про те, що Україна стала на позаблоковий шлях і, начебто, може розраховувати на власні сили, це теоретично мало б провокувати підвищений інтерес до потреб Збройних Сил, чого ми не вбачаємо.

Олексій Мельник: Досить часто оперують відсотком ВВП, наприклад, згідно законодавства, в Україні потрібно 3% ВВП, чи згідно стандартів НАТО - 2% ВВП. Відсоток ВВП жодним чином не відображає достатність фінансування Збройних Сил, він є лише показником навантаження на бюджет. Я згоден з колегою, що 8 мільярдів – це тільки на виживання. Всілякі порівняння з бюджетами наших сусідів, бюджетами професійних чи непрофесійних армій теж досить умовні.

В даній ситуації, чи є сенс Україні утримувати досить велику армію, чи, можливо, краще її реформувати на комерційне підґрунтя? В такому разі, якщо Україна матиме професійну армію найманців, чи зможе вона мати обороноздатність, щоб протистояти нападу великої держави?

Валентин Бадрак: Нашим центром у 2002 році було розроблено пропозицію щодо чисельності Збройних Сил. Ми тоді вважали, що 120 тисяч особового складу Збройних Сил буде достатнім за умов, якщо держава забезпечить в армії наявність сучасних систем озброєння. Сьогодні час підтверджує, що ми були абсолютно на вірному шляху, і я підвереджую цю цифру.

Сьогодні озброєння відстає на ціле покоління від провідних держав. Тому перехід на професійну армію і здатність її реагувати на повномасштабну війну - дуже проблематично в умовах позаблокового статусу, тому що ми знаходимося між двома потужними військовими машинами - НАТО і Росією. Єдиний шлях забезпечити стабільне існування і недоторканість кордонів – це наявність щита стримування, про що казали ще 10 років тому. Ми вважаємо, що можливості створення такого щита існують. Його потрібно створювати з покладанням на можливості національного оборонного комплексу – це оперативно-тактичні ракети, які Україна здатна зробити самотужки. Якщо б в Україні існували такі ракети, то принципове питання відволікання агресії було б вирішено. В 2005 році Україна заявила, що буде робити ракету, а в 2010-му має лише ескізний проект. Боюсь, що за таких темпів ця ракета в 2016 році, як сьогодні проголошено, на озброєння прийнята не буде. Від прийняття зразку на озброєння до оснащення Збройних Сил також відстань у декілька років. Тому сьогодні ми маємо майже десять років вакууму, де ми можемо покладатися лише на дипломатію та гнучкість військово-політичного керівництва держави. Сьогодні поки що немає ознак того, що Україна буде купувати нові системи озброєння.

Олексій Мельник: 120 тисяч – це те, що Україна може собі дозволити на сьогоднішній день, але це не та чисельність, яка необхідна Україні, тому що будь-яка стратегія повинна дивитися як мінімум на 10-15 років вперед. Військо якої чисельності потрібно Україні, якого виду озброєння потрібні, - відповіді на ці питання повинні бути на найвищому політичному рівні, особливо зараз, коли Україна обрала позаблоковий статус. Тобто, політики, перш за все, повинні дати військовим вказівку, що таке позаблоковий статус, яким чином буде гарантуватися обороноздатність держави, а вже потім військові дадуть розрахунок, якими засобами вони зможуть це забезпечити. І тільки тоді можна вийти на чисельність, бюджет, і розпочати процес, який дасть нам чітку відповідь на ці запитання.

Сергій Згурець: Чисельність. Українська армія налічує 200 тисяч осіб, з них 40 тисяч - цивільні особи, 160 – військові. 160 поділяються на три категорії: 60 тисяч – офіцери і генерали, 100 тисяч діляться у відношенні 50/50 – строкова служба і контрактники. Коли ми говоримо про те, щоб армія стала професійною і контрактною, треба ці 50 тисяч строковиків перевести на контрактну службу. Сьогодні контрактник отримує 800 гривень. Якщо ми зробимо контракту армію і будемо всім платити по 800 гривень, то отримуємо армію, яку важко вважати професійною, яка не спроможна реагувати на виклики. Тобто, грошей доведеться витрачати більше і, не думаю, що нинішнє чи майбутнє політичне керівництво серйозно буде говорити про повністю професійну українську армію.

Виклики, загрози, боєготовність. Цитата з останнього інтерв’ю Єжеля: «Українські Збройні Сили мають бути адекватні ймовірним сучасним викликам, зрештою, це питання потребує вивчення та глибокого аналізу». Тобто, фактично він визнає, що і сам не знає, яка потрібна армія за якісним і кількісним складом.

Разом з тим, поширюються чутки про те, що передбачається скорочення армії на 40 тисяч до 2015 року. Скорочення армії викличе певні питання, пов’язані з соціальними гарантіями військовослужбовців і роздратування в середовищі військових, особливо за умов, якщо будуть порушені питання продовження пенсійного віку і скасування соціальних пільг, на які зараз розраховують військові. Тому питання реформування армії і її чисельності є тим соціальним вузлом, до якого політичне керівництво може піти наскоком чи більш планово і детально. А щоб був план, потрібна програма, якої поки що немає.

Якою є українська армія, і чи здатна вона протистояти збройним силам країн-сусідів?

Олексій Мельник: До повномасштабної війни українська армія не готова. До конфлікту на одному оперативно стратегічному напрямку, гадаю, що так, але це буде залежати від того, наскільки вольовими виявляться командувачі.

Сергій Згурець: Коли ми говоримо про українську армію, я хотів би, щоб ви пам’ятали не про ракети, танки та інші речі, а про зв’язок. Сьогодні найбільш поширений зв'язок в українській армії - це мобільний телефон, який контролюється російським оператором. Якщо ви згадаєте ситуацію в Грузії і Абхазії, то чому мобільний зв'язок, який контролювався російським оператором, був вирублений на території Грузії? Якщо ми говоримо про позаблокову країну, то треба починати не з танків та ракет, а зі зв’язку.

Олексій Мельник: Є близько десятка сценаріїв, під які планується спроможність. Шкала цих сценаріїв починається від якогось локального конфлікту на території сусідньої держави, коли використовуються Збройні Сили України для блокування ділянки кордону, і закінчуються широкомасштабною агресією. Збройні Сили на сьогоднішній день здатні виконувати свою функцію тільки по досить обмеженому переліку цих сценаріїв. Будьмо реалістами: ймовірність загрози широкомасштабної агресії є настільки низькою, що готуватися до цього серйозно, принаймні, рік-два просто немає сенсу.

У кого з країн-сусідів військові потужності приблизно на рівні українських?

Олексій Мельник: Молдову, враховуючи кількість населення і можливості, не можна розглядати серйозним противником. А далі у нас країни-сусіди, які є членами НАТО, тут знову ж таки немає сенсу говорити про можливість чи співставність якихось оборонних потенціалів. В Білорусі в збройних силах справи набагато кращі, навіть якщо говорити про забезпечення житлом, що є передумовою морального духу того ж самого офіцерського складу. Далі Росія. Хто всерйоз може зараз говорити про можливість ведення війни з Росією?

Зараз розцінювати армію тільки як силовий інструмент досить складно, набагато дешевше, використовуючи інформаційні технології, просто відбити бажання у потенційного агресора нападати або просто деморалізувати противника. Чи робляться такі розробки?

Валентин Бадрак: Аналізуючи відкриті джерела, можу зазначити, що Україна дуже часто є об’єктом інформаційних операцій в різних сферах – збройовому бізнесі, військовій, військово-політичній сферах. Тут Україна виглядає досить слабенько. Однією з причин є те, що Україна свого часу відкрила російськомовний простір, коли в Україну зайшла така кількість різноманітних російськомовних структур, що казати про можливість протистояння такій інформаційній хвилі абсолютно неможливо. Це довели 2008-2009 роки, коли інформаційні операції були спрямовані якраз на населення. Починаючи операцією «Залізний апельсин», де було розроблено військові сценарії на території України, завершуючи 2009-м роком, коли фактично було висунуто конкретні умови нормального буття українця. Це було зроблено в гуманітарно-інформаційному просторі. Ми відносимося до гуманітарних інформаційних операцій – це російськомовний варіант.

Щодо англомовного простору, так само Україна виглядає достатньо слабкою, тому що країна, яка сьогодні нав’язує військово-політичну волю у світі, є англомовною. Тут Україна також не може протиставити якісь свої розробки.

Стало відомо, що найближчим часом уряд оприлюднить пакет реформ, зокрема, щодо пенсійної реформи. Там передбачені деякі непопулярні заходи, і не виключено, що одним з них буде внесення змін до пенсійного законодавства для військовослужбовців, зокрема, щодо підвищення віку виходу на пенсію чи нарахування пенсії після вислуги, але отримання її пізніше. Прокоментуєте цей соціальний аспект і перспективу його реалізації.

Олексій Мельник: Це надзвичайно важливе питання. Зараз офіцери, які вже мають право на пенсію, стоять перед вибором: або зараз звільнитися і отримати пенсію через 2-3 місяці, або ж дочекатися 1 січня, після чого їм доведеться служити або із збільшенням пенсійного віку, або ж вони вийдуть на пенсію, отримають на неї право, але саму пенсію він починає отримувати в 60 років. Але, вибачте, чим займатися офіцеру при сьогоднішньому стані зайнятості в країні і при тому, що попит на більшу кількість цих військових професій досить низький? І найголовніше зараз - це механізм прийняття рішень в державі новою владою, який закритий від обговорення, що ми бачили з Податковим кодексом, який просто ставлять перед фактом. Це створює найбільш негативний клімат у військових колективах. Є загроза того, що багато офіцерів, хороших спеціалістів, які могли б ще служити, просто покинуть лави Збройних Сил.

Сергій Згурець: Я тепер сподіваюсь на певний альянс Збройних Сил, Служби безпеки та міліції, тому що влада усвідомлює, що таке рішення екстраполюється і на інших силовиків. А це ціла армія невдоволених людей. В цьому сенсі приймати таке рішення, як щодо підприємців, яких можна було «кинути» з Податковим кодексом, означає створювати зовсім інші подразники. Думаю, що влада має усвідомлювати наслідки подібного кроку та до цього підійти виважено, а не оприлюднюючи рішення, яке десь опрацьовано в кулуарах з усіма ризиками такого стану справ.

Чому політики говорять про те, що ми відмовимось від строкової служби, але цього не роблять? Чому немає зацікавленості перейти на повністю контрактну армію і підвищити зарплату контрактникам?

Валентин Бадрак: Контрактна армія коштує дуже дорого. Сьогодні Україна ресурсно та фінансово не може забезпечити такий перехід. Більше того, коли прем’єр-міністром була пані Тимошенко, вона фактично цю ідею збочила, хоча її попереджали і експерти, і військові з її табору. Тож коли було оголошено про форсований перехід на контратаку армію, не забезпечений ресурсами, значна частина військових повірила в це і коли в решті-решт це відбулося, стало зрозуміло, що ця ідея років на п’ять тепер буде заморожена.

Насправді ідею переходу на контрактну армію треба офіційно заморозити ще й тому, що нам коштовний контрактник зі старою зброєю радянського виробництва абсолютно не потрібний. Це буде коштовний солдат, який державі та людям буде дуже дорого коштувати, але обороноздатність ніяк не підсилить. Ми коли розробляли свої пропозиції, то пов’язували перехід на контрактну армію з поступовим переозброєнням. Два роки тому ми вважали, що якщо будуть нормальні темпи переозброєння і будуть виділятися на ці програми приблизно 500 млн. дол., то якраз на рівні 2013-14 років Україна мала б отримати нові системи озброєння, тоді б якраз прийшла нова хвиля контрактників і можна було говорити про створення професійної армії. Оскільки цього не відбувалося та не відбудеться і жодного зразку нових озброєнь ми не отримаємо до 2016 року, то фактично казати про контрактну армію не доцільно, це буде просто зайва витрата коштів.

Сергій Згурець: Щоб армія була боєздатною, треба щоб там було цікаво та вигідно служити. На сьогодні у нас контрактник отримує 800 гривень, молодший офіцер - майже 2 300 грн., старший офіцер на рівні полковника 3 500 грн. Ми вважаємо, що оця сума насправді дорівнює або зарплаті прибиральниці, або касира в супермаркеті. І ми хочемо, щоб така армія була ефективною та боєздатною, професійною та контрактною? Давайте доберемо на цих 50 тисяч контрактників ще 50 тисяч людей за 800 гривень і отримаємо таке люмпенізоване військо. Така армія буде створювати більшу загрозу чи меншу? Думаю, що більшу.

Але який сенс годувати строковиків, які вчаться співати, але навіть не мають патронів навчитися стріляти?

Сергій Згурець: Це не відношення до професійної чи контрактної армії, а питання ставлення до армії в цілому. Тобто, не лише солдати, а й офіцери не стріляють, не займаються вишколом. Маємо певну групу людей в найбільш працездатному віці, які свою роботу не можуть робити, тому що для них не створені умови. Їхня робота - захищати країну в будь-який момент. Це не питання до армії, а до всіх людей, які приймають рішення за межами армії. А вони просто не знають, що там відбувається, вважаючи що армія – це парад з виїздом танків.

Олексій Мельник: Стосовно термінів переходу на контрактну армію. Одна з молодих країн НАТО дуже просто вирішила це питання. Ніяк вони не могли набрати 2 000 контрактників, щоб завершити цей перехід, і просто скоротили армію на цю кількість і все. Тобто у нас, як варіант, можна теж не призивати цих 26 тисяч 100 юнаків наступного року ще раз і буде на цьому закрите питання.

Принагідно хотів би вас попросити: якщо буде така можливість, задайте це питання Верховному Головнокомандуючому, тому що, наскільки вам відомо, в програмі кандидата в Президенти Віктора Януковича було записано, що Україна перейде на контрактну армію в 2011-му. Тобто, з 1 січня можна задавати Президенту питання про виконання його обіцянок.