Антон Шеховцов: Зростаюча ізоляція Росії почала негативно впливати на емоції росіян
Політичний експерт із радикальних рухів переконаний: Заходу треба використовувати будь-які можливості інформаційної протидії, поки ще путінський режим не почав повністю контролювати інтернет
Сучасна інформаційна система Росії вибудовувалася від початку путінського правління та спочатку тестувалася всередині російського суспільства. У цьому переконаний політичний експерт із радикальних рухів Антон Шеховцов. На його думку, підтримка Росії західними праворадикальними рухами сприяє дестабілізації інформаційних систем країн Заходу. Однак упроваджувати повномасштабне інформаційне вторгнення Росія не наважиться, адже це ізолює її від світу. Про те, які виклики постають перед Заходом в інформаційному протистоянні з Росією і про те, чи можливе створення російськомовного телеканалу ЄС, Антон Шеховцов розповів під час конференції «Медії та ідентичність», організованої кафедрою медіакомунікацій Українського католицького університету.
У 90-х роках у Росії не було грошей і вона робила все можливе, щоб вижити. У 2000-х ситуація змінилась. Те, що Кремль робив тоді, і те, що робить нині, очевидно різниться. У період перебудови в Росії не було ліберального режиму, але рух до нього існував. Інтенсивність переслідувань у різні часи також була неоднаковою. Не хочу демонізувати Росію, тому коли говорю «Москва», «Кремль» – маю на увазі лише той режим, який створив у Росії Путін.
Інформаційна війна – не винахід Росії. Термін уперше використали в одній із таємних директив, прийнятих Держдепартаментом США 1992 року. Тоді виокремили дві головні функції інформаційної війни: захисну, задля збереження інфосистеми джерела війни, та наступальну, спрямовану на спотворення чи знищення інформаційної системи противника. Інформаційна війна стосується лише використання інформації як зброї, а не куль, снарядів чи бомб.
Російська гібридна інформаційна війна розпочалась задовго до Української революції
Інформаційна система Росії, як і будь-якої іншої країни – це сукупність персоналу, технологій, методів і процесів збереження, оброблення, вироблення і надання інформації. Президент Владімір Путін почав будувати власну інформаційну систему під час першого терміну президентства. У цей період він не лише знищив невірних олігархів, які контролювали на той час значну частину ЗМІ (Борис Березовський, Михайло Ходорковський та інші), а також поступово відновив державний контроль над основними російськими ЗМІ (найперше над телемовниками, які раніше належали олігархам). Державний контроль над телеканалами став наріжним каменем сучасної інформаційної системи Росії.
Проте медіапродукція є лише одним з елементів системи. Інформаційна система держави – це також інформаційна продукція всіх інших гравців та інституцій, які залучені до збирання чи надання інформації. Вона представлена громадськими та релігійними організаціями, політичними партіями, деякими елементами репресивного апарату: армією, поліцією, судовою владою та пенітенціарною службою. Їхнє завдання – надавати режиму оперативну інформацію. Мета інформаційної системи Путіна також в тому, щоб захистити російські інституції від конкурентних політичних моделей. Тому партії, громадські чи релігійні організації в Росії не можуть демократично функціонувати, особливо якщо вони не підкорюються режимові.
У мирний час інформаційна система будь-якої держави просто відтворює себе. Інформаційна система Росії дедалі більше функціонує в режимі конфлікту, а не в режимі мирного часу. З одного боку, Путін намагається зміцнити свою клептократію, а з іншого – використовує інформацію для мобілізації російського народу. Ісламісти в Чечні, відсутність поваги до радянських пам’ятників у Естонії, революція 2005-го року в Киргизстані, вторгнення в Грузію у 2008 році, таврування «п’ятою колоною» чи «національними зрадниками» політичної опозиції – деякі з методів для мобілізації країни проти потенційної загрози.
Українська революція стала одним із останніх інструментів інформаційної мобілізації Кремля. Як зазначила Енн Епплбаум, відома історикиня та журналістка, інформаційна війна з початку 2014 року була запущена в безпрецедентних масштабах. Те, що було раніше, суттєво відрізняється від інформаційної війни до початку подій в Україні.
Кремль вважає, що Росія під загрозою нападу лише одного противника – Заходу
Путінська Росія не застосовує проти Заходу повномасштабну інформаційну війну, бо це означало б повну заборону доступу до інформації про Росію у світі. Так відбувається зараз у Північній Кореї. Ми отримуємо певну інформацію від американської розвідки, але не маємо першоджерел. Поки немає інформаційної ізоляції російського суспільства, доти немає наступальних дій по інформаційних системах противника, немає масштабних психологічних кампаній. Наразі Росія використовує інструменти інформаційної війни в дуже обмеженому масштабі і, до того ж, заперечує їх. Кремлівські дії в інформаційній сфері можна інтерпретувати як гібридну інформаційну війну проти Заходу.
Майже кожен інструмент, який використовує Кремль зараз, спочатку тестувався в російському суспільстві, коли Путін тільки формував свій репресивний тоталітарний режим. Наприклад, держконтроль над основними російськими ЗМІ встановився ще до того, як з’явилося супутникове телебачення. Підкорення політичних партій розпочалося до моменту, коли Путін почав купувати політичний вплив на Заході. Також використання оплачуваних блогерів – практика, що існувала ще до поширення інтернет-тролів та кібератак проти російської опозиції. Перша така атака відбулася проти Естонії і була пов’язана зі скандалом про перенесення радянського пам’ятника в Таллінні.
Складно оцінити успіх російської інформаційної війни проти Заходу. Цьому є конкретна причина. Ми не знаємо цілей Кремля у коротко- та довготривалій перспективі. Легше оцінити цілі інформаційної кампанії Росії всередині російського суспільства. Звісно, опитування громадської думки є перебільшенням, але ми розуміємо, що більша частина російського суспільства схвалює путінський режим і критично ставиться до США та ЄС. Путін хоче зміцнити існуючу інформаційну систему й консолідувати свій режим. Тут довгі і короткострокові цілі збігаються. Можемо висловити гіпотезу, що дискредитація Заходу для путінського режиму – довгострокова ціль інформаційної війни. Кремль буде продовжувати нападати на Захід, зменшуватиме вплив США на глобальній політичній арені, намагатиметься послабити трансатлантичні зв’язки, підірвати НАТО і зруйнувати ЄС.
До того ж, Кремль активно підтримує тих гравців на Заході, які зацікавлені в руйнуванні ЄС. Це крайні праві радикальні рухи, радикальні екологічні рухи, які стали жертвою експлуатації Росії. Стосунки Москви з радикальними рухами почались досить давно і не стосувалися Заходу, а використовувалися для того, щоб легітимізувати певні події чи ситуації всередині Росії. У 2004 році Москва агресивно зреагувала на кольорові революції, що відбулися тоді в пострадянському просторі. Дії, до яких Кремль вдавався як до захисту власного інформаційного чи політичного простору, не збігались із західними кроками щодо захисту прав людини і свободи волевиявлення. Кількість людей на Заході, яка була готова підтримувати Росію, постійно зменшувалась. Виник певний вакуум.
Зростаюча ізоляція Росії почала негативно впливати на емоції російського суспільства, яке попри всі розмови про «третій Рим» і євразійство, вважало себе європейським. Тому Кремль почав створювати закордонні громадські організації, представники яких приїжджали на вибори в Росію, підтримували росіян і говорили, що все відбулося правильно. Це було притаманно крайнім правим та крайнім лівим рухам. Якщо подивитися ефіри Russia Today в 2005 році і після 2008 року (під час війни в Грузії), то помітне зростання запрошених праворадикальних політиків і активістів. Лише останнім часом таку співпрацю почали використовувати для інформаційної війни із Заходом.
Російська еліта любить Захід, часто їздить туди, щоб витрачати власні гроші, відправляє своїх дітей у престижні західні університети. Достеменно незрозуміло, наскільки далеко Росія може піти в цьому інформаційному напрямку співпраці. Для мене справжні санкції почнуться тоді, коли їх поширять на дружин, родини діячів, виключивши можливість робити дорогі закупи і відпочинок за кордоном.
Є два очевидних твердження. Перше: путінська інформаційна система проходить останній етап мобілізації, маючи на меті конфлікт із Заходом. Другий: російська гібридна інформаційна війна агресивна й намагається розділити та дестабілізувати західні суспільства, а тому становить загрозу національній безпеці західних держав, особливо тих, які географічно розташовані близько до Росії.
Яким чином Захід може протидіяти Росії?
Одна з найбільш обговорюваних ініціатив у боротьбі з інформаційною агресією Росії – створення російськомовного телеканалу у Європейському союзі. Країни-члени ЄС мають три різні погляди на створення такого телемовника. Перший полягає в тому, що потрібен національний телеканал у конкретній країні ЄС, що буде націлений на російськомовну авдиторію даної країни. Другий варіант – загальнобалтійський російськомовний телеканал. І третя пропозиція – російськомовна радіостанція, що буде транслюватися і на територію Росії. Мені здається, що найбільш раціонально в даному контексті поєднати перший і третій варіанти – створити російськомовний телеканал, що транслюватиме на території РФ, зі слотами для спеціальних програм, тривалість яких буде залежати від розміру та вагомості російськомовної спільноти в тій чи іншій країні ЄС. Під час холодної війни Голос Америки застосовував схожу тактику, і вона стала дуже успішною – Росія програла.
Але зараз немає такої організації чи країни, яка б взялася фінансувати подібну ініціативу. Крім того, якщо якась держава почне такий процес, то це означатиме, що вона відкрито заявляє про інформаційну війну з Кремлем. Це небезпечно. На такий крок не може піти й великий бізнес, що зацікавлений у торгівлі з Росією і не наважиться дискредитувати себе. США також не може тим займатися, тому що це інтерпретуватимуть як вплив Держдепу. Пошук нейтрального спонсора чи донора – велика проблема не тільки для створення телеканалу, а й для інших ініціатив, які могли б допомогти захистити власні інформаційні системи.
Дуже корисними є ініціативи з викриття дезінформації, такі як «StopFake». Проблема в тому, що найчастіше вони не виходять на широку масову авдиторію. У медіа є правило, що дезінформацію, яка з’явиться першою, прочитає тисяча людей, а спростування – десять. Тобто будь-який міф завжди матиме більшу авдиторію. Але такі ініціативи корисні, бо дискредитують ті канали поширення інформації, які безпосередньо або керуються Кремлем, або проводять антиліберальну, антидемократичну політику на своїх ресурсах. Інша ініціатива – створення індексу свободи ЗМІ, який би формував рейтинги потужних медіаконцернів, таких як BBC, CNN, Al-Jazeera та, наприклад, РИА Новости. Важливо розробити правильну методологію оцінки такого рейтингу.
Що ж до наступальних дій, то Захід керується іншими світоглядними цінностями. Він не може взяти на себе відповідальність за дезінформацію, тому що дезінформація в сучасному світі викривається дуже просто. Тому варто продовжувати розвиток громадянського ліберального суспільства в Росії, хоча це неймовірно складно робити. Закони про іноземних агентів і валютних резидентів дуже сильно підривають роботу ліберальних некомерційних організацій у Росії. Важливо фінансово підтримувати ті структури, ініціативи, які мають російське походження, але були вимушені виїхати на Захід. Треба використовувати будь-які можливості, що ще залишились, до того моменту, коли путінський режим почне повністю контролювати інтернет.