«Антрацитова залежність». Це теж лікується

На четвертому році агресії РФ проти України ми досі не можемо мінімізувати залежність від агресора. Хоча за три роки вдалося зробити чимало на шляху мінімізації економічного впливу на Україну, у Росії все ще залишається набір інструментів для загострення ситуації у нашій країні.

Бездіяльність зі зменшення залежності від постачання вугілля антрацитових марок з ОРДЛО нагадує проблему газової залежності від РФ. Але навіть у складних економічних та політичних умовах Україні вдалося під тиском обставин знайти дієві механізми зменшення газової залежності – реверсні поставки. Реалізовані заходи та значна зміна балансу газу в країні дозволили з листопада 2015 року не купувати газ у Росії, забезпечуючи свої потреби за рахунок імпорту з західного напрямку та внутрішнього видобутку. І це при тому, що газ та вугілля не є ідентичними товарами за своїми фізичними характеристиками та способами доставки, і реалізація заходів з диверсифікації поставок газу та його накопичення є більш складним процесом.

Залежність від постачань антрациту з ОРДЛО чи з РФ тягне за собою небезпеку розбалансування об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, що загрожує блекаутом та порушенням функціонування фактично всіх сфер життєдіяльності на всій території країни.

Історія питання

Вугільна залежність сформувалася у радянський період та має техніко-логістичну та функціональну складові. Техніко-логістична полягає в тому, що  свого часу будівництво ТЕС та вибір палива для них здійснювались у районах, які були розташовані неподалік від зони вуглевидобутку або ж залізнична інфраструктура забезпечувала його оптимальне постачання. Під час бойових дій на сході України шахти, на яких видобувається антрацит, залишились на окупованих територіях. В Україні близько 45% енергоблоків українських ТЕС (за встановленою потужністю) працюють на вугіллі антрацитової групи з рівнем споживання близько 9 млн тонн антрациту, приблизно 35% – на вугіллі газової групи та близько 20% – на природному газі. В загальному енергобалансі країни доля антрациту становить 10%.

Функціональна залежність склалася через непрозору приватизацію та встановлення негласного кураторства за сегментом вугільної галузі, який залишився у державній власності. Протягом багатьох років вугільна галузь була одним з джерел вимивання державних бюджетних коштів через механізм дотацій. Одночасно нові власники встановили контроль над профспілковими об’єднаннями та почали їх використовувати для просування своїх інтересів у центральних органах влади. Державні органи влади не спромоглися вибудувати ефективну програму модернізації галузі, а також систему контролю за виділеними бюджетними коштами. Фактично вугільна галузь стала однією з найбільш закритих та корумпованих галузей, годівницею для багатьох політиків та інструментом впливу на центральну владу. Розквітнув нелегальний видобуток вугілля з копанок кустарним способом, притаманним періоду раннього освоєння вугільних запасів регіону у XVIII-XIX ст.

Антрацитовий шантаж

Незважаючи на бойові дії, основні вугільні та металургійні активи провідних олігархічних угруповань Донбасу залишились неушкодженими. Передусім це стосується підприємств ДТЕК та «Метінвест» Рината Ахметова. У маріонеткових утворень Кремля «ДНР/ЛНР» спрацювали кримінально-корупційні зв’язки Москва – Донбас, які й забезпечили збереження логістики постачань вугілля та сировини. Саме фактор СКМ Ахметова сприяв лояльному ставленню самопроголошених очільників псевдореспублік до перереєстрації підприємств олігарха поза межами окупованих територій. Політичні та бізнес-структури в Україні, які виявили інтерес до торгівлі з окупованими територіями, потребують і користуються послугами силових структур в Україні та одночасно змушені співпрацювати з «владою» «ДНР/ЛНР».

Займаючи позицію сторожа інтересів колишнього «господаря Донбасу», у Києві ігнорують тестування з боку РФ рівня опірності об’єднаної енергетичної системи України в умовах одночасного припинення постачання вугілля як з окупованих територій, так і з РФ взимку 2014/2015 рр.

Критично важливим для Росії є також фактор корупційного впливу, який вона наразі намагається застосувати до ключових політичних фігур, використовуючи їхню жадібність до наживи та безпринципність. Цим самим РФ уже користувалась після Помаранчевої революції, коли через корупційні впливи встановлювала контроль над оновленим складом центральних органів влади. Невикористання антрацитового та газового важелів шантажу – повного перекриття постачання вугілля та газу в зимові періоди 2016/2017 та 2015/2016 рр. – може бути пояснено тим, що основна ставка робилася на вплив на українську владу, як у рамках Мінського процесу, що фактично диригувався Москвою, так і на корупційні «аргументи». При цьому залишається висока ймовірність реалізації комплексного плану у відповідний момент, коли буде прийнято рішення про повномасштабний силовий сценарій проти України.

Такий потенційний сценарій вимагає превентивного плану дій за аналогом  обнулення газового імпорту. Очевидно, що РФ не збирається добровільно та на умовах України залишити окуповані території. Понад те, навіть за сценарію залишення цих територій існує висока ймовірність завдання непоправної шкоди все ще функціонуючим підприємствам шляхом розкрадання, знищення та пошкодження майна. Відповідно, Україна повинна зробити все можливе для скорочення залежності від постачання вугілля марки А і Т з окупованих територій.

Вугільна трансформація

Завдання зниження антрацитової залежності може бути виконане за наявності політичної волі та низки заходів:

1. Переведення частини потужностей ТЕС на вугілля доступної газової групи. Оцінки вартості та часових рамок таких проектів різняться: від одного до трьох років, але за три роки жоден з проектів реалізовано так і не було, незважаючи на розуміння небезпеки такої залежності. Уряд тільки нещодавно почав реалізацію проекту з переобладнання двох антрацитових енергоблоків Зміївської ТЕС (ПАТ «Центренерго») на вугілля газових марок. Цей проект оцінено у 175 млн грн, його реалізація займе понад півроку. Введення в експлуатацію другого енергоблоку Зміївської ТЕС на газовій групі планується на кінець березня – початок квітня 2017 року. А п’ятий енергоблок – у травні-червні. Економія антрациту при цьому становитиме близько 1,3 млн тонн.

2. Диверсифікація постачання критичного мінімуму антрациту за рахунок закупівель у ПАР, Австралії та США. Середньострокові імпортні контракти під державні гарантії дозволять знизити вартість вугілля та забезпечити гарантовані поставки для поповнення мінімальних запасів. При цьому повноцінне забезпечення імпортним антрацитом упирається у питання логістики. Адже якщо залізничний транспорт в Україні здатний забезпечити перевезення 8-9 млн тонн вугілля без особливих навантажень, то перевалка в портах є вузьким місцем такої логістики. На сьогодні є два порти в Україні, які можуть перевалювати енергетичне вугілля антрацитової групи: «Южний» та «Чорноморськ». Попередні цифри вказували на обсяги у близько 300 тис. тонн перевалки вугілля на місяць, але вже наприкінці 2016 року високопосадовцями було заявлено про 700–720 тис. тонн на місяць.

3. Реалізація проектів зі збільшення обсягів перетоків електроенергії всередині країни. Один з проектів – ЛЕП напругою 750 кВ з Рівненської АЕС до підстанції «Київська», який уже забезпечує Київ та Київську область. Очікувана економія від його реалізації – 1 млн тонн антрациту. Другий – введення лінії Запоріжжя – Каховка, що також дасть близько 1,5 млн тонн економії.

4. Розвиток гідроелектроенергетики. Плани уряду передбачають підвищення її питомої ваги в енергобалансі країни до 15% з нинішніх 8%. Введення в дію чергового агрегата гідроакумулюючої станції, за оцінкою міністра енергетики, дала економію близько 400 тисяч тонн вугілля.

5. Ширше запровадження використання біомаси – відходи сільськогосподарського виробництва для вирішення енергетичних проблем на місцевому рівні, що дасть змогу знизити рівень залежності від централізованого енерго- та теплопостачання.

6. Збільшення обсягів постачання електроенергії в ОЕС України у критичні періоди з Бурштинської ТЕС, яка працює здебільшого на експорт електроенергії.

7. Реалізація заходів з енергоефективності та енергозбереження, адже Україна має ще дуже значний потенціал роботи у цьому напрямку.

Вугільні перспективи

Зважаючи на міжнародні тенденції розвитку енергетики, зобов’язання в рамках Паризької кліматичної угоди та чинники економічного і безпекового характеру, Україна повинна прийняти рішення протягом 2017 року щодо програми розвитку вугільної галузі та її місця в оновленій Енергетичній стратегії до 2035 року. Обсяги видобутку мають бути прив’язані, з одного боку, до рентабельних шахт, а з іншого – до термінів експлуатації діючих ТЕС та планів основних власників щодо будівництва нових об’єктів. У таких умовах конкурентними зможуть бути лише ті ТЕС, які матимуть прямий інфраструктурний зв'язок з великими споживачами. Натомість на іншій території варто очікувати появи середніх та малих когенераційних маневрових потужностей для балансування між базовою генерацією АЕС та мінливою генерацією відновлювальних джерел енергії, останні через локальні запаси біомаси мають стати одним з джерел заміщення вугілля.

Неприпустимим є зволікання з розглядом законопроекту «Про відновлення територіальної цілісності України», що має визначити статус окупованих територій, а також чітко позначити, що енергетичний баланс необхідно розраховувати без обсягів видобутку енергетичних ресурсів ОРДЛО.

Аналіз подій у сфері теплової генерації за період з 2014 по 2017 роки свідчить, що власник компанії ДТЕК, яка, займаючи домінуюче положення на ринку теплової генерації (практично монопольне становище), використовує його для впливу на державну політику тарифоутворення через механізми шантажу і закулісних домовленостей. Так, віялові відключення у грудні 2014 року були значною мірою спровоковані маловивченими випадками аварійного відключення частини маневрових блоків ТЕС, що належать ДТЕК. Ця практика мала місце і у 2015 році, і в 2016 році, при цьому компанія різними способами відмовлялася як від закупок вугілля від зовнішніх постачальників, так і від планів модернізації енергоблоків: їх переведення на вугілля газової групи.

Держава має висунути вимогу щодо розділення вертикально інтегрованої компанії на низку незалежних підприємств з окремою фінансовою звітністю. ДТЕК має представити плани інвестицій у генерацію для оновлення активів відповідно до вимог екологічного законодавства та планів розвитку ОЕС України. Зі свого боку держава має створити законодавчі рамки для виходу енергетичних компаній та міжнародний ринок так званих зелених інвестицій шляхом прийняття відповідного екологічного законодавства та формування бізнесових та фінансових умов (відмова від додаткових податків на користь ринкових механізмів запозичення коштів, принципів ESG (Environmental, Social, and Governance) в оцінці діяльності компаній та інвестиційних проектів.

Логіка війни диктує необхідність обнулення залежностей противників один від одного. Логіка бізнесу диктує протилежне, але тільки у разі олігархічного, паразитарного бізнесу. Логіка ж прозорого національно орієнтованого бізнесу диктує необхідність мінімізації ризиків залежності через диверсифікацію. Війна гібридного типу породжує деформовану логіку, де війна є кейсом, що має забезпечити надприбутки паразитарному бізнесу та корумпованій владі. Якщо такий воєнно-бізнесовий підхід бере гору, то агресор отримує додаткові шанси перемогти у гібридній війні, оскільки країна-жертва перестає мислити категоріями оборони й безпеки і переходить лише до бухгалтерських калькуляцій. Це те, що потрібно ворогу, – його не мають помічати. Те, що потрібно українському суспільству, – захист національних, а не кланових інтересів. «Антрацитова залежність» лікується. Подібно до газової. Має бути зроблено відповідну антикорупційну ін’єкцію. Ймовірно, знадобиться й хірургія – видалення паразитарних утворень, які набули ознак злоякісних.

Михайло Гончар, Сергій Жук, Андрій Чубик, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»