Авіакатастрофа над Чорним морем. Чи прикрив Кучма Путіна 15 років тому?

Нещодавно Росія вкотре заперечила будь-яку причетність до трагедії МН17. Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова повідомила на брифінгу: слідчим з Нідерландів передано дані російських радіолокаційних систем. (Просто за приказкою про обіцяне, якого три роки чекають!) Ці дані, за твердженням Захарової, є «беззаперечними та об`єктивнми, їх неможливо підробити», а отже, пуску ракети з території населеного пункту Первомайське, підконтрольного бойовикам, не було…

Хто ж стріляв по малайзійському «Боїнгу»? Для російської влади відповідь можлива лише одна: Україна.

У жовтні 2016-го кремлівські ЗМІ дружно та розлого відзначили 15-ті роковини іншої катастрофи, яка сталася над Чорним морем з літаком російської авіакомпанії «Сибирь» і забрала 78 життів. «Україна і тоді брехала та викручувалася, і тепер так само поводиться!» – лунав лейтмотив.

Згадаймо і ми докладніше цю історію, де можлива політична домовленість між президентами Кучмою і Путіним – досвідченим, на другому терміні при владі «червоним директором», та ФСБшником, чию кар`єру вже струсонула загибель підводного човна «Курск». Саме ця домовленість могла перекреслити докази, очевидні для «технарів».

15 років тому в катастрофі літака над Чорним морем загинуло 66 пасажирів, громадяни Ізраїлю та Росії, і 12 членів екіпажу

Повідомлення агентства Newsru.com від 4 жовтня 2001 року:

15:51 (час московський). «Катастрофа самолета Ту-154 в Черном море произошла из-за теракта».

Пассажирский самолет авиакомпании «Сибирь», следовавший рейсом Тель-Авив – Новосибирск, в четверг упал в Черное море. Как сообщили в МЧС России, катастрофа произошла в 13:45 по московскому времени, в 185 км западнее Сочи… Федеральная служба безопасности России не исключает, что причиной катастрофы российского самолета мог стать теракт. Версия теракта отрабатывается в первоочередном порядке.

20:18. «Самолет Ту-154 не был сбит отклонившейся от курса ракетой».

Специалисты береговых войск Черноморского флота РФ однозначно отвергают версию, что самолет… сбит отклонившейся от курса ракетой, запущенной во время проходивших сегодня в Крыму учений войск ПВО Украины. По их утверждению, это технически несостоятельно. Максимальная высота целей, по которым велись стрельбы, – 1 км, а самолет рухнул с высоты 11 км. На учениях, по их словам, применяются ракеты, с которых сняты боевые головки, поэтому в случае попадания в самолет взрыв не был бы зафиксирован.

21:12. «В России заявляют, что Ту-154 просто физически не мог быть сбит украинской ракетой».

23:19. «Путин заявляет, что украинская ПВО не причастна к гибели Ту-154».

«Во-первых, заранее все необходимые службы на Украине были поставлены в известность. Во-вторых, оружие, которое использовалось в это время, по тактико-техническим данным не могло достичь воздушных коридоров, в которых находилось наше воздушное судно, – заявил Путин. –  В любом случае, нет оснований не доверять украинской стороне».

9 жовтня 2001 року, Київ, зустріч із журналістами, міністр закордонних справ України Анатолій Зленко: «Такі випадки у світі вже траплялись. І американці збивали, і американців збивали... Це, звичайно, не дуже приємно. Потрібно буде вибачатись, зазнавати деяких витрат».

10 жовтня 2001 року, Київ, зустріч із журналістами, президент України Леонід Кучма відмовився коментувати заяву російських експертів щодо причетності українських ППО до трагедії з літаком: «Поперед батька в пекло?! Подивіться на Європу – ми що, перші чи останні? Є трагедії й більшого масштабу...»

Різке зміщення протягом кількох днів акцентів – хто винен? – І реакція політичного керівництва України дає підстави говорити про те, що Путін і Кучма досягли певного консенсусу, як вибиратися з неприємної «історії на двох» із жертвами та резонансом на весь світ. Офіційний Київ погодився платити грошима (порівняно невеликими) й репутацією, а натомість отримував від стратегічного партнера аванси на перспективу.

Україна підписала з Ізраїлем та Росією міжурядові угоди і виплатила родичам загиблих компенсації. Але позов російської авіакомпанії «Сибирь», поданий у 2004 році до Міноборони України та Держказначейства, було відхилено в 2011-му після серії судів. Експерти з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не підтвердили належність вражаючих елементів конкретному вибуховому пристрою – ракеті українських ППО.

Адвокат Андрій Козлов увійшов у процес у грудні 2002-го. Спочатку представником Кабінету міністрів України за позовами родичів жертв катастрофи, з 2004-го – і як представник Міністерства оборони. Займався цією роботою по 2013 рік включно.

Як відбувалося розслідування трагедії 4 жовтня?

Розслідування тривало 25 днів.

Так швидко розібралися?

«Розібралися» я не сказав. Було порушено положення про те, що проект остаточного звіту надається всім країнам, які брали участь у роботі.

А хто брав участь?

За процедурою вважається – всі, хто відряджав уповноважених або надавав інформацію: як мінімум Україна, Ізраїль, Вірменія. Розслідування вів Міждержавний авіаційний комітет (МАК).

Але тут треба уникати спекуляцій, мовляв, МАК – міжнародний орган, який діяв від імені всіх держав, у тому числі й України, яка тим самим апріорі визнала його висновки. Це не так. Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію, її додаток 13, регламентує процедуру розслідування. Там сказано: суб'єкт – держава місця пригоди, вона має право делегувати свої повноваження іншим державам. Класичний приклад – катастрофа «Боїнга» МН17. Біда сталася над територією України, але розслідування вона передала Нідерландам. Якщо ж катастрофа відбувається над відкритим морем, як у даному разі, розслідування має право проводити держава експлуатанта повітряного судна. Росія в цьому випадку. Російське законодавство допускає делегування подібних повноважень міжнародним організаціям. Прямо вказано: повноважним органом РФ при розслідуванні авіаційних подій є МАК. Тобто Міждержавний авіаційний комітет діяв лише від імені Росії.

Мис Опук. Реконструкція

Ну, гаразд, це процедурні нюанси. А чи є факти, які спростовують висновок МАК? Можливо, за гарячими слідами здійснили реконструкцію подій?

Почнемо з реконструкції. 1 листопада того ж року, як не дивно, вже після завершення розслідування, провели експеримент – аби зрозуміти, чому стався зрив АС ГСН (автоматичного супроводу головки самонаведення ракети). На тих самих позиціях, того самого полігону. Навчальну ціль імітував літак МіГ, він пролетів тим самим маршрутом. Головка самонаведення його з землі стійко супроводжувала, як і було в умовах жовтневих навчань. Далі, в певному положенні, виник дзеркальний сигнал. Тобто водна поверхня дала потужне віддзеркалення і таким чином з'явилося два сигнали, ідентичних за частотою. Головка самонаведення, скажімо так, «розгубилася» і стався зрив автоматичного супроводу (АС ГСН). Усі сторони погодилися з тим, що це і є причина, з якої ракета не вразила навчальну ціль, безпілотник «Рейс».

Експеримент, наскільки мені відомо, передбачав і другу частину. Тією ж міжнародною повітряною трасою збиралися запустити український Ту-154, тоді в Міноборони був такий літак. У нього хотіли посадити українських же офіцерів з найрізноманітнішою портативною електронною технікою, щоб подивитися, як поведе себе головка самонаведення – без пуску, ясна річ! – чи не захопить радіосигнал певної частоти? Ця частина експерименту не відбулася.

Але головна і первинна річ у всій цій історії – радіолокація. Хотіли переконатися, чи не сталася трагічна випадковість, хоча всі частоти багаторазово перевіряються військовими і цивільними властями. Як варіант – якась апаратура на борту могла давати широкий спектр частот, іскрити наприклад. Але нічого не вийшло. Вперлися росіяни, не дали перевірити версію із джерелом проблеми на борту. Це ж їхня зона відповідальності.

Представники України нічого не підписали

І який узгоджений висновок комісії?

Я хотів би спочатку закінчити про експеримент. Те, що стався зрив АС ГСН, зовсім не означає, що ракета перенацілилась, полетіла потім до літака. Це означає, що вона втратила ціль. Суто вузький момент зафіксували – чому вона не вразила свою мішень. Плюс показали, що дії бойового розрахунку професійні і точні, жодних проблем із «людським фактором». За всіма даними радіолокаційних станцій, пуск ракети відбувся саме в напрямку навчальної цілі, а зовсім не пасажирського Ту-154. Ні про яке перенацілення, помилкове захоплення іншої цілі йтися не могло.

Коли українські фахівці прилетіли до Сочі, їм та членам комісії видали розшифровку даних первинного радіолокатора, отриману з Ростова, з Північно-Кавказького центру обслуговування повітряного руху. Дані свідчили про те, що поблизу Ту-154 за 30 секунд до його загибелі не було нічого! Найближча ціль (а під цілями в радіолокації розуміють будь-який об'єкт, який виділяється радаром) перебувала за 49 км від літака. До того ж середня швидкість ракети – близько 1000 метрів на секунду. На дальності 240 км і того менше – десь 900 метрів на секунду, оскільки вже давно вироблено пальне, політ відбувається за інерцією. Тому 49 км за 30 секунд неможливо подолати. Загалом від моменту пуску до загибелі літака минула 221 секунда. Ось такий матеріал потрапив до експертів.

Раптом, за розповідями очевидців, починається паніка. Цей документ без будь-яких пояснень терміново вилучають. Але один мудрий офіцер сказав, що вже пустив розшифровку на чернетки, і картинку з радара, і супровідну записку з підписом і описом усіх цілей. Потім, звісно, вона спливла.

За якийсь час фахівці нібито глибше порилися у первинній радіолокаційній інформації і виявили дві позначки, які потім приписали ракеті. За цими двома відмітками – очевидно, що якби ракета справді була, в даному ракурсі позначок при повному обороті радара за 9 секунд мало б бути більше! – вже у зворотному напрямку намалювали траєкторію. Вона абсолютно не відповідає методу наведення, який використовується в зенітно-ракетному комплексі С-200.

І все-таки сторони дійшли спільної думки?

За процедурою, українським фахівцям повинні були дати 60 днів на те, щоб надати свої заперечення, коментарі. Щоб потім МАКівська (вона ж – російська) комісія могла їх розглянути, включити або прикласти до висновку. Нічого подібного не сталося. Представники України, наскільки я пам'ятаю, тоді нічого там не підписували. Але, ймовірно, виник політичний момент, домовленість на найвищому рівні, яка виразилася у частковій згоді...

Потім російська прокуратура передала до Києва кримінальну справу за фактом авіакатастрофи.

Міністр оборони сказав правду

А результат?

Кримінальну справу двічі закривали, у 2004-му та 2007-му, за неможливістю встановити причину пригоди. Немає причини пригоди – не можна відновити картину повністю, не можна, відповідно, нікого притягнути до відповідальності.

Я була присутня на засіданні Ради 10 жовтня 2001 року, де міністр оборони України Кузьмук пояснював депутатам, що сталося над Чорним морем. Процитую зі своєї газетної замітки. Міністр сказав: «Стрільба з зенітно-ракетного комплексу С-200 здійснювалася в напрямку азимута, який перетинав Ту-154, за 8–10 хвилин до його зникнення з екрана. Тобто літак не було захоплено підсвічувальним променем локатора і ракета на нього наводитись не могла!» За словами міністра, «ракета впала в море о 12:42 (час московський) – за дві хвилини до зникнення лайнера з екрана, а відстань від пускової установки до пасажирського літака – 270 км – перевищує максимальну дальність польоту ракети цього комплексу». Тут усе – правда?

Зенітно-ракетний комплекс використовує три параметри: висоту, або кут місця цілі, азимут, тобто напрямок на ціль, і кутову швидкість. Остання, мабуть, – найважливіше, вона залежить від характеристик руху цілі, зокрема й у польоті ракети. І за азимутом, і за кутовою швидкістю ці цілі – Ту-154, безпілотник «Рейс» і літак «Вірменських авіаліній», що перебував у тому ж районі, – відрізнялися настільки сильно, що сплутати їх було неможливо. Та й спектрально сигнал від «Рейсу» (у вигляді точки, тип цілі – ракета) значно відрізняється від Ту-154. Різниця ж у кутових швидкостях і азимутах була такою, що радіолокатор підсвітки цілі і головка самонаведення ніяк не могли б одночасно сприймати ці сигнали.

Ні, Кузьмук не вводив в оману Раду. Єдине, що наплутали радники міністра – дальність від місця пуску не 270, а близько 240 км. 270 – це дальність літака від пускової установки С-200 на момент пуску.

На узбережжі достатня кількість радіолокаційних станцій, і коли відбуваються навчання, вони працюють з підвищеною інтенсивністю – теж тренуються, ведеться фотоконтроль. Є фотографії з однієї або двох РЛС...

Українських станцій або, скажімо, турецьких?

Українських у Криму. У росіян рота в Адлері стояла, але їхніх даних ми так і не побачили. Так ось, наприклад, на фотоконтролі РЛСП-18 із полігону, де відбувалися стрільби, абсолютно чітко видно «лапоть» від ракети, а потім сигнал зникає на відстані 80 км від точки пуску.

А це що означає?

Це означає, що вона припинила спостерігатися радаром, оскільки той працював у масштабі 90 км. І, ймовірно, впала у воду.

Не влучивши ні в Ту, ні в мішень «Рейс»?

Мішень «Рейс», що імітує балістичну ракету, було вражено протягом наступних 50 секунд зенітно-ракетним комплексом С-300. Це спростовує абсолютно дивну тезу про те, що продовжували щось підсвічувати – просто нічого вже було.

Дані з українських РЛС фігурували в матеріалах кримінальної справи, в господарській справі за позовом авіакомпанії «Сибирь», розглядалися судом на процесі, в якому я брав участь. До суду викликалися провідні експерти з радіолокації, які давали необхідні пояснення.

Про «єдину метову обстанову»

Чи відома вам причина, з якої стрільби українських ППО перенесли з українського полігону «Чауда» на мис Опук, на полігон Чорноморського флоту Росії? Навчання за фактом перетворили на спільні?

Перенесли на 60–70 км на схід з причин посилення безпеки – все-таки поруч Феодосія. А в стрільбах сравді брали участь російська зенітна ракетна техніка – не така потужна, як С-200. Російський корабель «Пытливый» теж брав участь. Було створено єдину метову обстанову, кожен «знав свій маневр»: коли і що він повинен обстріляти.

Так, процес знімали десятки українських телеканалів. У репортажах йшлося про дружню і злагоджену роботу українських і російських військових і штабів... Але стверджується, що українська ракета збила літак у районі Сочі. Повітряний простір над морем залишався відкритим? Навіть незважаючи на масштаб навчань?

Україна закрила небо над своїми територіальними водами і далі над відкритим морем. Аж до кордону своєї зони відповідальності за забезпечення повітряного руху – на 180 км, далі ми нічого не мали права закривати. Зона полігону приблизно така ж за протяжністю. У Росії питаннями регулювання повітряного руху займався не мінтранс, як в Україні, а оборонне відомство, через якусь об'єднану цивільно-військову комісію. Її шефом був генерал-полковник Корнуков, головком ВПС Росії. Він був присутній на навчаннях.

Зрозуміло, що розклад стрільб на полігоні мали всі, знали, по якій цілі, коли і чим саме стріляють. Сектор стрільб визначається у 45 градусів від точки стояння комплексу, десь посередині мала бути ціль. Якщо знайомий з особливостями радянської техніки, то усвідомлюєш – з досвіду попередніх навчань! – ракета, в принципі, може полетіти на 255 км і навіть далі гарантованої дальності ураження. Тому нормальною розсудливою реакцією стало б закриття і російської зони відповідальності за забезпечення повітряного руху в межах сектора стрільб. Але росіяни цього не зробили.

«Не можна виключати версію теракту на борту»

Уламки ракети знайшли?

У ракети чимало плавучих частин. Вона здоровенна, майже 11 метрів у довжину, майже метр у діаметрі. Але ні, нічого не знайшли на поверхні і нічого на дні, хоча досліджували 25 мільйонів квадратних метрів морського дня, квадрат 5 на 5 кілометрів. Слідів ракетного пального, окислювача у воді теж не знайшли. Неможливо на дні моря знайти і місце розташування уламків літака, його зовнішньої обшивки. А ось плавучих частин лайнера підняли багато. У тому числі обтічник носового радіолокатора – без пошкоджень.

Це про що свідчить?

Про те, що його не було пошкоджено ракетою. До речі, і у ракети є плавучий носовий обтічник, але його не виявили. Фото ж зрешечених шрапнеллю уламків, які публікують російські ЗМІ, – це фрагменти внутрішніх елементів конструкції літака. Жоден з них не відноситься до зовнішньої обшивки.

Далі. Кульки, якими споряджена ракета – 8 і 9,5 мм у діаметрі, звичайні, від кулькопідчіпника. Можна на будь-якій великій металобазі купити. Ідеальна балістична форма. Якщо ми подивимося ГОСТи, знайдемо ще шість варіантів близького діаметру. Є й пробоїни діаметром 6 мм, круглі, менші за «ракетні» кульки. На наданих росіянами п'ятьох кульках з місця пригоди є сліди тротилу, але немає гексогену. Хоча вибухова речовина у бойовій частині ракети (ТГ- 20/80) складається з гексогену на 80%, а з тротилу – лише на 20%. Немає слідів дифузії церезину, яким заливають кульки.

Нам сказали, підрив стався зліва, ззаду зверху, за 15 метрів від хвоста, що не відповідає штатному ураженню, оскільки підрив мав статися попереду, за курсом літака. Згадаймо, наприклад, картину ураження «Боїнга» МН17, де бойова частина ракети ЗРК «Бук», що використовує в наведенні той самий метод пропорційного зближення і подібний алгоритм роботи радіодетонатора, підірвалася в районі кабіни пілотів.

Багато фрагментів підлоги, сидінь, візків стюардів, на яких вхідні отвори – зверху. Але є і фрагмент стельової панелі з мінімум двома вхідними зсередини, тобто знизу. Я нічого не стверджую, але версію теракту, який стався на борту, теж не можна виключати.

Ольга Мусафірова, влас.кор. «Новой», Київ