Безпорадність Великої Британії. «І ця країна колись вела за собою увесь світ?»

«Країна, яка колись вела за собою увесь світ, тепер не може навіть спрямувати саму себе в необхідне русло». Так про Велику Британію в грудні 2018 року написав колишній прем’єр-міністр і очільник МЗС Швеції Карл Більдт. Вчорашнє голосування у британській Палаті громад за угоду із ЄС вкотре продемонструвало небачену глибину внутрішньополітичної кризи, в якій опинилася п’ята економіка світу після рішення про вихід із ЄС у червні 2016 року.

Поразка Терези Мей була запрограмованою

Провал голосування за угоду про вихід із ЄС вже встигли охрестити найбільшою поразкою уряду за всю історію британської парламентської демократії. І це справді так, адже «проти» домовленості про вихід із ЄС проголосувало на 230 депутатів більше, ніж «за». Навіть уряд меншості на чолі із Лейбористською партією, який боровся за своє виживання у 1924 році, програвав голосування у парламенті із показниками в 140, 161 і 166 голосів «проти». Знаковим стало також те, що 118 депутатів-консерваторів не підтримали угоду із Брюсселем, яку розробив уряд їхньої партії.

Проте поразка в рамках голосування 15 січня 2019 року у Палаті громад була значною мірою визначною наперед. Терезі Мей не допомогли затяті спроби переконати депутатів. Не спрацювали навіть запевнення із боку Брюсселя щодо режиму кордону між Республікою Ірландія і британською Північною Ірландією. Угоду із ЄС по суті знищила ситуативна коаліція, куди входять лейбористи, представники Демократичної юніоністської партії із Північної Ірландії, а також консерватори, прихильники радикального розриву із ЄС (Hard Brexit).

Причина опозиції Лейбористської партії зрозуміла і прозаїчна. Перш за все, лейбористи виступають за тісніші відносини із ЄС, ніж пропонувала угода, розроблена 2018 року. По суті, головна опозиційна сила Великої Британії виступає за збереження країни у рамках митного союзу ЄС, що окрім прав у формі доступу до ринку накладатиме відповідні зобов’язання (міграційний режим, збереження впливу Суду ЄС). Такий розвиток подій є неприйнятним для Консервативної партії, яка вважає його зрадою ідеалів референдуму 2016 року. Окрім того опозиція лейбористів – це ще і можливість самим прийти до влади на фоні глибокого розколу у лавах консерваторів.

Демократичній юніоністській партії (DUP), яка має в Палаті громад лише 10 мандатів і підтримує уряд меншості Терези Мей, не подобаються домовленості щодо режиму кордону між Республікою Ірландією і британською Північною Ірландією (Ольстером). Саме виборців цього регіону і представляє DUP. Так, Лондон і Брюссель в 2018 році домовилися, що якщо вони не зможуть у рамках перехідного періоду до кінця 2020 року напрацювати всеосяжну торговельну угоду, яка дозволить зберегти вільний режим кордону між Республікою Ірландія і британською Північною Ірландією, то остання фактично і далі перебуватиме в рамках митного союзу ЄС. Це своєю чергою приведе до економічного від’єднання Ольстеру від решти Великої Британії через різні режими торгівлі із ЄС. Проти цього категорично проти виступає DUP. Навіть гарантії, які були надані Брюсселем на початку цього тижня, щодо режиму кордону між вдома частинами острова Ірландія, не змогли переконати Демократичну юніоністську партію підтримати угоду із ЄС.

Проте найбільший удар по Терезі Мей – відсутність єдності у Консервативній партії. Під час переговорів із ЄС і розробки угоди протягом 2016-2018 років уряд Мей намагався задовольнити як прибічників табору Hard Brexit, так і табору Soft Brexit. Врешті угода, напрацьована восени минулого року, не подобалася повністю ні одним, ні іншим. Табір Hard Brexit вважає угоду із ЄС зрадою ідеалів референдуму 2016 року. На їхню думку, Велика Британія у випадку реалізації запропонованої домовленості де-факто перетвориться на васальну ЄС державу – в обмін на доступ до ринку ЄС Британія буде дотримуватися всіх норм, без можливості на них впливати. Окрім того це може значно обмежити здатність Лондона підписувати угоди про ЗВТ із третіми країнами для відкриття нових ринків після виходу із ЄС. Для прибічників Soft Brexit ситуація є теж неприйнятною – якщо вже зберігати доступ до ринку ЄС через виконання норм об’єднання, то краще взагалі не виходити, а мати можливість через повноцінне членство впливати на формування політики ЄС.

Як наслідок, 15 січня 2019 року відповідна ситуативна коаліція знищила запропонований урядом Терези Мей варіант угоди щодо виходу із ЄС. Але 432 депутати, які проголосували «проти», не можуть запропонувати щось альтернативне, таке, за що вони всі зможуть проголосувати «за». Це гарно відзначила сама очільниця британського уряду: голосування в Палаті общин не дає уявлення, що ж підтримує парламент країни у питанні формату виходу із ЄС.

Альтернативні реальності

На сьогодні можна визначити щонайменше три сценарії, за якими розвиватимуться події після провалу голосування за угоду. Про них згодом.

Наразі ж Тереза Мей буде змушена пройти через процедуру вотуму недовіри. Про початок відповідної процедури вже заявив лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін. Проте на цей момент такий розвиток подій не є загрозою для очільниці британського кабінету міністрів. І прихильники Hard Brexit, і представники DUP вже заявили про те, що підтримають Терезу Мей.

Тобто пережити таке голосування – найлегше із завдань, які стоять перед британським прем’єр-міністром. Від сьогодні парламент почне дебати щодо нового плану щодо виходу із ЄС. Уряд, відповідно до ухваленої минулого тижня постанови, повинен буде протягом трьох днів запропонувати законодавцям відповідні альтернативи. Окрім того сама Мей планує низку раундів переговорів із лідерами всіх парламентських сил для кращого розуміння їхньої позиції. Лише на понеділок 21 січня, коли пройдуть дебати у парламенті і вичерпається новий термін щодо представлення нового курсу, Кабінет міністрів формально зможе представити цілісне бачення, що саме робити далі з Brexit.

Сценарій №1 «Другий референдум»

Через ускладнення переговорів щодо виходу із ЄС і поглиблення внутрішньополітичної кризи у Великій Британії почала набувати популярності ідея провести другий референдум. Її прибічниками є Лейбористська партія та фракція Soft Brexit в Консервативній партії. Прихильники другого референдуму вважають, що цього разу їм вдасться переконати населення підтримати ідею продовження повноцінного членства в ЄС. Певності цьому табору додає те, що за час після попереднього референдуму у 2016 році право голосу отримали додатково 1,4 млн молодих британців, які традиційно мають проєвропейськіші погляди на противагу старшому поколінню. На можливість скасування рішення про вихід із ЄС у своєму Twitter-аккаунті після голосування у Палаті громад натякнув і очільник Європейської Ради Дональд Туск.

Проте Тереза Мей виступає проти другого референдуму. На її думку, волевиявлення 2016 року дало уряду чіткий мандат на вихід з ЄС. Справді, навіть якщо другий референдум станеться і його учасники проголосують за збереження членства в ЄС, то це далеко не подолає розкол у британському суспільстві щодо цього питання. Ба більше, це може відкрити «ящик пандори» у британській політиці – ніщо не заважатиме тепер вже прихильникам виходу із ЄС ставити питання про третій референдум. Так може тривати вічно. Тож такий розвиток подій може дискредитувати політичну систему і демократію в Об’єднаному Королівстві.

Сценарій №2 «Продовження переговорів із ЄС»

Прихильник радикального розриву із ЄС Боріс Джонсон заявив після голосування в Палаті громад, що відмова парламентарів підтримати угоду 2018 року є, по суті, мандатом для Терези Мей для того, щоб повернутися до переговорів із Брюсселем. Саме керівництво ЄС зайняло поки що вичікувальну позицію – і Дональд Туск (очільник Європейської Ради), Жан-Клод Юнкер (голова Європейської Комісії) висловили свою реакцію щодо голосування в британському парламенті лише в Twitter, а в не в формі офіційних заяв. До того ж, за словами очільника Європейської Комісії, на сьогодні Брюссель чекає на те, яку саме політику буде надалі проводити офіційний Лондон в питанні виходу із ЄС. Європейські бюрократи чекають нової сформованої позиції для продовження діалогу. Власне, цим і буде до кінця тижня займатися Тереза Мей.

Проте і з продовженням переговорів не все так однозначно. Перш за все, керівники ЄС і окремих країн цього об’єднання чітко сказали, що домовленість досягнута у 2018 році є остаточною, і ніхто не буде вносити в неї правок по суті. Востаннє про це заявив очільник МЗС ФРН Хайко Маас. Всі суперечливі моменти Брюссель пропонує вирішити в рамках напрацювання нової всеосяжної торгівельної угоди, яка мала б почати діяти із 2021 року. Тобто керівництво ЄС демонструє, що нині у нього нема чого більше запропонувати до минулорічної угоди, щоб переконати британських парламентарів.

Можна звичайно спробувати напрацювати якісно нову угоду, на що власне і натякав Боріс Джонсон. Але тут також є дві перешкоди. Перш за все, Мішель Барньє, який вів переговори щодо виходу Великої Британії із боку ЄС, неодноразово нагадував своїм британським візаві, що збереження більших привілеї у рамках взаємодії означає і більше відповідальності. Це стосується і єдиної міграційної політики, і збереження юрисдикції Суду ЄС, і відрахувань в скарбницю ЄС. Окрім того навіть якщо уявити, що частина консерваторів і лейбористів будуть згодні піти на це, для переговорів може банально не вистачити часу. Велика Британія має на сьогодні залишити ЄС вже 29 березня 2019 року, якщо не буде продовжено дію 50 статті Лісабонського договору щодо процедури виходу.

Опція продовження терміну дії цієї статті піднімалася лідерами ЄС. Проте для цього треба буде згода всіх 27 країн ЄС. На такий крок глави держав і урядів єдиної Європи зможуть піти лише якщо в них будуть залізні гарантії, що новий етап переговорів справді завершиться успішно. Таких гарантій на сьогодні немає.

Сценарій №3 «Вихід Великої Британії із ЄС без угоди»

Все вище сказане, а також саме голосування вчора в Палаті громад робить все ймовірнішим деструктивний сценарій – вихід Великої Британії із ЄС без угоди. І в цьому буде найбільша іронія історії. Адже всі учасники переговорів постійно говорили, що сценарій «no deal» - найбільш неприйнятний розвиток подій і всі будуть намагатися його уникнути.

Адже якщо ЄС і Велика Британія не напрацюють нову угоду, то не залишаться нічого окрім, як покинути єдину Європу 29 березня 2019 року без всеосяжної домовленості, яка регулюватиме всі тонкощі процесу.

У цьому контексті цікаво і те, що табір прихильників Hard Brexit фактично змирився із тим, що єдиним способом реалізувати їх мрію є хаотичний вихід із ЄС. Саме такої думки дотримується Боріс Джонсон. Проте ціна такого розвитку подій може бути зависокою. Минулого тижня спілка британських промисловців CBI опублікувала дані дослідження, що вихід із ЄС без угоди може коштувати економіці Великої Британії до 8% ВВП. По суті, країну чекає повторення кризи 2008-2009 років із рецесією, зменшенням доходів населення і інфляцією. Тому не дивно, що CBI та British Chamber of Commerce в переговорах із міністром фінансів Філіпом Хаммондом ставила питання про те, що сценарій «no deal» взагалі ніколи не має відбутися.

У таких реаліях збереження Терезою Мей посади прем’єр-міністра в рамках сьогоднішнього голосування щодо вотуму недовіри –  найлегше із поточних завдань. Розуміння того, що робити далі, на даний момент немає ні в кого із британських політиків. А також ніхто не може гарантувати, що мобілізує більшість на схвалення свого бачення у Палаті громад після згоди із ЄС. Ясність може виникнути лише через два-три тижні. Проте це може вже бути запізно.

І сценарій «no deal» просто стане реальністю із всіма негативними наслідками для економіки Великої Британії і ЄС, а також для світової політики загалом.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»