Біженці йдуть! «Відчинити ворота, іменем Європи!»

Європейський суд відхилив позов Словаччини та Угорщини, які не бажають приймати в себе призначену їм за квотами кількість арабських біженців. Позов було відхилено не просто так, а з формулюванням «в жодному пункті». Це рішення суду є прецедентним і для інших країн Східної Європи, які не хочуть бачити в себе біженців-мусульман: Польщі, Чехії, Румунії та ін. Утім, «біженська навала» їм все ж таки не загрожує – принаймні, поки що.

Судді Європейського суду в Люксембурзі останнім часом дедалі частіше задовольняють позови, які висувають біженці, відстоюючи своє право залишитися в тій чи іншій країні Європи та не бути депортованими. Проте, цього разу, коли одразу дві східноєвропейські країни – Словаччина та Угорщина – подали позов, в якому взагалі відмовились приймати біженців з ісламських країн, судді в своєму вироку слово в слово повторили аргументацію Генпрокурора Європейського суду Іва Бота та відхилили вимоги цих східноєвропейських країн.

«За успіх нашої безнадійної справи»

Нічого в тому дивного нема. Спроба зупинити політично «гаряче» рішення про розподіл біженців правовими засобами була з самого початку приречена на поразку. Юридичні аргументи, наведені словацькими та угорськими адвокатами, виглядали не так юридичними, як політичними, і єдиною їхньою надією був протест проти деяких процедурних деталей прийому біженців. Тому для суддів було неважко їх відкинути «в повному обсязі». Боротьба східноєвропейських країн ЄС проти «ісламського переселення народів» (як назвав нинішню хвилю міграції прем‘єр-міністр Угорщини Віктор Орбан) виглядає програною...

Влітку 2015-го до Європи покотилася хвиля біженців з країн Близького Сходу – на «запрошення», яке необачно висловила канцлерка Німеччини Анґела Меркель сирійцям, відізвалися не лише вони, а й іракці, іранці, афганці, пакистанці, тунісці, єгиптяни, ліванці... Навіть цілком європейські косовські албанці раптом відчули себе «в душі сирійцями» й вирушили «в гості до мами Анґели». Німецькі офіційні представники мало не заволали про «європейську солідарність» в справі розподілу новоприбулих, а орди біженців йшли та йшли європейськими державами до Німеччини обітованної...

Одразу стало зрозуміло, що, скажімо, Греція та Італія виявилися просто не в змозі впоратись з такою «повінню» і потребують нагальної допомоги. В подібних умовах правила, записані в Дублінській угоді (угода, що має регулювати прийом та розподіл біженців по країнах ЄС), які передбачають, що за біженців є відповідальною та країна, в якій вони вперше стали на європейську землю, більш не працюють. Саме для таких випадків – коли країни, які утримують зовнішні кордони ЄС, втрапляють під подібний тиск – в Угоді про ЄС існує так званий «винятковий параграф», який передбачає допомогу всіх інших країн-членів Співдружності. Міністри внутрішніх справ Євросоюзу, керуючись цим параграфом, вирішили, що впродовж наступних двох років 120 тисяч мігрантів, які прибули до Греції та Італії, має бути розподілено між усіма країнами ЄС. Кожна держава-член Євросоюзу має надати притулок чітко визначеній кількості мігрантів – їх число визначається величиною та економічним потенціалом країни. Це рішення було ухвалено попри спротив чотирьох східноєвропейських країн – Угорщини, Румунії, Чехії та Словаччини. Також проти була Польща, але польський уряд вирішив офіційно утриматись.

«Зелене світло» для біженців?

Тепер рішення Європейського суду підтвердило, що цей параграф було використано правомірно. Що тепер? Як словаки з угорцями, так і поляки з румунами вже зараз лякають одне одного неминучою «навалою з Близького Сходу» та всіма її наслідками, про які вони чули та читали з власних ЗМІ: різким зростанням криміналітету, масовими бійками та ісламістськими терактами. Але насправді – цей вирок зовсім не означає, що східні європейці мають вже просто завтра розпочати приймати біженців з Сирії чи Афганістану. Він, звичайно, підкреслює юридично позицію Єврокомісії, яка в червні цього року розпочала проти Чехії, Польші та Угорщини санкційний процес за порушення Угоди ЄС, але в політичному вимірі в цих країн все ще залишається великий простір для маневру. Міністр економіки Словаччини Петер Ціга вже заявив, що «квоти не працюють, тому вирок суду не має жодного значення». За його словами, Євросоюз має знайти інший шлях для вирішення проблеми з біженцями. Проте, вважає Ціга, ситуація наразі вже не така важка, як два роки тому, коли його країна разом із Угорщиною була змушена подати позов.

Так само й представники інших східноєвропейських країн вже неодноразово висловлювались проти того, аби приймати біженців з Близького Сходу. Поляки казали, що вони, загалом, не мають нічого проти біженців, але готові радше прийняти мільйон українців, аніж десять тисяч арабів. Угорці з румунами ще рік тому пропонували замість прийому біженців зробити додатковий грошовий внесок до бюджету ЄС, який можна було б використати на потреби цих біженців. Щоправда, польський уряд волів сплатити з власної, польської кишені, а от угорський зажадав для цього кредиту від Німеччини...

Що тепер робитиме ЄС?

Слід зазначити, що Петер Цига не такий вже й неправий. Головне питання в цьому конфлікті – не що робитиме тепер Угорщина чи Словаччина, а що робитиме, в першу чергу, Євросоюз, як він реагуватиме на міцніючу внутрішню східноєвропейську опозицію?

Європейська спільнота завжди базувалася на солідарності і солідарність ця завжди була справою добровільною. Її не можна вимагати, не можна до неї примушувати. Солідарність в розподілі біженців – це не правило Євросоюзу, це, скоріш – прохання одних країн ЄС до інших.

Якщо та чи інша країна відмовляється виконувати якісь загальноєвропейські правила – це інша справа. Аби змусити її це робити, є три шляхи: або судовий вирок Європейського суду, або штрафи, або ж, найтяжче – параграф 7 Угоди ЄС, застосування якого обмежує права країни в європейських справах. Саме за цим параграфом проходить наразі, наприклад, санкційна процедура проти Польщі за її судову реформу, яка аж ніяк не відповідає європейським демократичним принципам. Наприкінці цієї процедури Польща може втратити своє право голосу в Євросоюзі – де-факто це виключення з ЄС...

Але у випадку з біженцями з мусульманських країн все це непридатне: це – справа добровільна і не порушує жодних принципів європейського співіснування. Адже східноєвропейські країни загалом не протестують проти того, аби приймати в себе біженців як таких – вони лише не хочуть брати саме цих – із країн Близького Сходу. Тому альтернативою є хіба що подальщі вмовляння, подальщі переговори та намагання «підсолодити пігулку», аби словаки з угорцями прийняли-таки тих біженців із Близького Сходу, отримавши за це якісь «смаколики».

Саме з цієї ситуації, власне, й народилася ідея так званої «гнучкої солідарності», яку запропонували угорці з поляками: мовляв, солідарність можна продемонструвати грошима або наданням послуг: скажімо, наданням обладнання для прикордонників або відправкою самих прикордонників на італійські чи грецькі кордони Євросоюзу. Той-таки Берлін, який гучніш за всіх вимагав європейської солідарності в розподілі біженців, нині готовий погодитись на «гнучку солідарність»... щоправда, за умови, що поляки з угорцями та словаки з румунами прихистять в себе бодай символічну кількість «гостей Анґели Меркель». Заради збереження німецького обличчя, не інакше...

Повернення порядку

Паралельно слід зазначити, що загалом хаос, який можна було спостерігати в Європі в 2015-2016 роках, наразі вже мало дається взнаки. Нема більш величезних натовпів біженців, які бешкетують на залізничних вокзалах в Будапешті та Гамбурзі, нема тисяч «застряглих» в Греції, не йде юрба Австрією та Сербією... Європейські політики крок за кроком повертаються до порядку та контролю. Біженці нині реєструються одразу, замість того, аби, як раніш, швендяти в пошуках притулку з однієї європейської країни до іншої. Їх потік значно скоротився після закриття так званого «Балканського маршруту» та укладення угоди з Туреччиною. Тепер європейці намагаються закрити ще й «лівійські ворота». Якщо їм це вдасться – кількість біженців із країн Близького Сходу та Африки зменшиться, за прогнозами, до «нормальних» показників – тобто, до тих, які були звичними для Європи до моменту, як Анґела Меркель висловила своє запрошення...

Тому й полякам, угорцям та іншим східним європейцям навряд чи доводиться чекати на нову навалу. Ця чаша їх, скоріш за все, вже оминула. А ось побоювання, що внаслідок можливого погіршення політичного та економічного стану в Росії, звідти до Європи потягнуться нові біженці, вже обговорюються. Адже тоді саме Польща та Чехія разом з країнами Балтики можуть пережити те ж саме, що пережили в 2016-му Італія з Грецією. 

Борис Немировський, для «Главкома»