Війна з Росією? План «Б» для НАТО

Нинішнє засідання міністрів оборони країн-членів НАТО стало черговим важливим етапом формування системи стримування Росії. Захід відбувався на тлі завершення реалізації усіх основних рішень Варшавського саміту (липень 2016) щодо зміцнення борони східного флангу Альянсу. 9 жовтня в Румунії було запущено роботу багатонаціональної бригади НАТО, в основі якої збройні сили цієї чорноморської країни. Формування багатонаціональних батальйонів Альянсу в Польщі і країнах Балтії було завершено іще 19 червня. Однак такі кроки, хоча і є важливими для мінімізації ймовірної прямої російської агресії, проте точно не є достатніми. Як наслідок, засідання міністрів оборони 8-9 листопада стало ще одним кроком у формуванні ефекту стримування (deterrence) країни-аргесора. 

Слабкі місця системи оборони НАТО

У своїх рішеннях на Варшавському саміті Північноатлантичний альянс виходив із гіпотези про те, що РФ являє собою перш за все політичну, а не військову загрозу – навіть для найбільш вразливих у військовому плані країн Балтії. Як наслідок, було вирішено обмежитися розміщенням у цих країнах і Польщі багатонаціональних батальйонів під керівництвом США, Великої Британії, Канади і ФРН загальною чисельністю в 4,5 тисячі солдат. Присутність солдатів великих країн Альянсу мала б стримати РФ від прямої агресії оскільки атака на багатонаціональні батальйони означала б автоматичне залучення провідних військових потуг цього союзу до протистояння. Хоча звучали і більш радикальні пропозиції щодо необхідності розгортання до семи бригад на східному фланзі НАТО, які б могли б завдати РФ непоправних втрат.

Однак попри доволі оптимістичну оцінку природи російського виклику, НАТО таки має план і на випадок повномасштабного зіткнення. В його основі лежить ідея базування достатніх сил безпосередньо в найбільш уразливих країнах. У випадку потреби основні потуги Альянсу прибудуть на підкріплення. Перш за все мова про так звані Сили реагування НАТО (NRF), чисельність яких збільшено до 40 тисяч, і Об’єднана оперативна група підвищеної готовності (VHRJTF) чисельністю 5 тисяч. Окрім того формально не підпадаючи під компетенцію НАТО, США створили впродовж 2017 року в ФРН, Бельгії і Нідерландах запаси техніки для однієї бойової броньованої бригадної групи (Army Prepositioned Stock), які мають до 2021 року збільшити для потреб дивізії. Тим самим у випадку війни із РФ американські солдати, які прибуватимуть в Європу, матимуть необхідне спорядження.

Але в разі війни із РФ виключно важливого значення набуває два чинники. Перший: наскільки швидко можна буде переміщати підрозділи у межах європейських країн Альянсу. Другий: як швидко і безпечно до Європи дістануться основні американські сили. Відповіді на ці запитання намагається дати нинішнє засідання міністрів оборони НАТО.

Проблема із швидким переміщенням сил НАТО в межах Європи чітко проявилася під час цьогорічних найбільших навчань Альянсу Saber Guardian 17, які відбувалися в Угорщині, Румунії і Болгарії. У них було задіяно 25 тисяч солдат. У процесі навчань солдати змушені були рахуватися із різного роду бюрократичними процедурами, які сповільнювали їх переміщення, і технічними обмеженнями мостів, тунелів, аеропортів і залізниць щодо прийому відповідної техніки. Навіть командувач Сухопутних сил США в Європі генерал Бен Ходжес під час перельоту на гелікоптері із Болгарії до Румунії був змушений зупинятися для виконання митних вимог. Як наслідок, генерал Ходжес виступив із ідею створення «військового Шенгену», що мало б спростити пересування солдат і техніки територією членів НАТО у Європі. По суті, мова йде про відродження практики, яка існувала під час холодної війни. Та загалом, якщо орієнтуватися на висновки секретної доповіді Альянсу, на даний момент логістична система не дає змоги виконувати всі можливі завдання в зоні відповідальності Командувача об’єднаних сил.

Із іншого боку, не менш важливою є проблема вчасного прибуття американського підкріплення, якому потрібно безпечно перетнути Атлантичний океан. Таке завдання необхідно виконувати в умовах, коли підводні сили РФ діють із активністю, небаченою із часів завершення холодної війни – про це все частіше говорять як на Заході, так і визнають самі росіяни. При цьому саме підводних флот називається провідними західними спеціалістами як найбільш боєздатна і небезпечна частина ВМФ РФ. Ударні підводні човни у випадку виходу в Атлантику можуть стати серйозною загрозою перекиданню військових сил з США до Європи.

Тому не дивно, що наприкінці жовтня за повідомленням The Wall Street Journal стало відомо, що НАТО планує створити відразу два нових командування, які відповідатимуть саме за надійність системи логістики і переміщення американських підкріплень через океан. Зі слів керівника Військового комітету НАТО генерала Петра Павела, мова йде про фактичне відродження Атлантичного командування (SACLANT). Воно існувало впродовж 1952-2003 років і було розпущено як анахронізм холодної війни. Головним завданням SACLANT було гарантування безпеки морських ліній комунікацій для успішного перекидання американських підкріплень в Європу.

За результатами роботи Північноатлантичної ради на рівні міністрів оборони 8 листопада 2017 року Генеральний секретар НАТО під час прес-конференції заявив про рішення створити два нових командування: оновлене Атлантичне командування і командування, яке займатиметься питаннями логістики. При цьому до лютого 2018 року має бути опрацьовано й презентовано всі деталі щодо посилення спроможності Альянсу в разі потреби переміщувати сили й техніку по Європі.

Невирішені питання

Однак одного лише відродження Атлантичного командування чи створення логістичного командування явно недостатньо. Питання в практичних кроках у сфері безпеки морських ліній комунікації і переміщення сил і техніки.

Для справжнього практичного наповнення ідеї посилення безпеки ліній комунікації на Атлантиці від перш за все російських підводних човнів необхідне створення окремих постійних з’єднань кораблів, які будуть спеціалізуватись на протичовновій боротьбі (ASW), або ж двом постійним військово-морським групам НАТО (SNMG) доведеться взяти на себе ці функції. Окрім того, важливим є посилення співпраці між США, Великою Британією і Норвегією в питанні протичовнової боротьби на лінії Гренландія-Ісландія-Шотландія. Саме цей рубіж розглядається як ключовий для недопущення російських субмарин в Атлантику.

Останні рішення НАТО також не вирішують іще однієї дилеми, із якою зіткнуться союзні підкріплення на шляху до східного флангу. Мова іде про російську стратегію обмеження і заборони доступу (A2/AD), яка на практиці має ускладнити або унеможливити проектувати силу НАТО поблизу кордонів РФ. Це, як відомо, зводиться до розгортання РФ систем ППО (С-400 «Тріумф»), систем радіоелектронної боротьби, протикорабельних ракетних комплексів («Бастіон», «Бал») і ударних ракетних систем («Калібр-НК», «Калібр-ПЛ», «Іскандер-М»), які ставлять під загрозу пересування сил НАТО в повітряному і морському просторах і на землі. Так під час навчань «Захід-2017» РФ знову відпрацьовувала в тому числі саме подібний сценарій. Це гарно підтверджують пуски протикорабельних комплексів «Бал» в Калінінградській області, стрільби протикорабельною ракетою Х-35 корветом Балтійського флоту, відпрацювання нанесення ударів ракетним комплексом «Іскандер-М», широке використання систем ППО.

Не можна не сказати, що НАТО не розглядає серйозно загрозу із боку російського варіанта стратегії A2/AD. У жовтні 2017 року кораблі країн НАТО поблизу Шотландії проводили навчання Formidable Shield, де відпрацьовували питання протиповітряної оборони і протидії ворожим протикорабельним ракетам. Проте цього явно недостатньо. В цей самий час США направили літаки F-35A, які можуть діяти в умовах наявності в гіпотетичного противника сучасних систем ППО, для першого закордонного чергування саме в Японію, а не до Європи. Загалом, за оцінками Центру стратегічних і бюджетних оцінок (CSBA) США, НАТО на цей момент не готове для протидії російському варіанту стратегії обмеження і заборони доступу. Для ліквідації подібної прогалини необхідне масоване розгортання в Європі американцями власних ракетних систем і систем радіоелектронної боротьби.

Тому попри прийняття важливих рішень нинішнє засідання міністрів оборони країн-членів НАТО не дає відповіді на всі військові дилеми. Як наслідок, у разі крайньої потреби може виникнути парадоксальна і небезпечна ситуація. Американські підрозділи, навіть безпечно перетнувши Атлантику і разом із своїми союзниками швидко діставшись до східного флангу НАТО, постануть перед іншою проблемою: наявністю в РФ ракетних систем і систем ППО, які унеможливлять або значно ускладнять подальше просування для підкріплення фронтових держав. Тому, поки не буде знайдено комплексної відповіді на російську військову стратегію в Європі, вся концепція ведення війни НАТО є половинчастою і не завершеною.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»