Чому Путін у Центральній Європі популярніший за Меркель

Останні кібератаки на об’єкти критичної інфраструктури України та низки інших країн, здійснювані спецслужбами РФ, вкотре продемонстрували готовність Кремля й надалі підвищувати ставки в інформаційній війні із Заходом. Чи готова Європа дати адекватну відповідь?

Згадаймо, що наприкінці травня поточного року президентом України було введено в дію рішення РНБО про заборону доступу до російських соціальних мереж «ВКонтакте» і «Одноклассники», поштових серверів Mail.Ru і Яндекс. Плюс вже у червні було заборонено в’їзд 17 російським журналістам. Дебати довкола цих кроків Києва розгорнулись не лише в Україні. Очікувані істерики Росії, а також місцевої п’ятої колони Кремля залишимо поза увагою. Суперечки про «наступ на свободу слова» в Україні виникли й у Європі… Під акомпанемент яких Кремль продовжує спокійно «вигодовувати» західну аудиторію власною дезінформацією під соусом «альтернативних поглядів». За результатами досліджень угорського неурядового інституту Political Capital (Будапешт), лише у Центральній та Східній Європі ризикують бути отруєними щонайменше 10 мільйонів споживачів кремлівської брехні.

Чергова занепокоєність низки європейських інституцій була цілком очікуваною – свобода ЗМІ та свобода слова є головними європейськими цінностями. Водночас  офіційні особи НАТО виказали переконання, що  заборона доступу до російських соціальних мереж не обмежує свобод українських громадян, генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, а також представники ряду впливових міжнародних організацій (у тому числі «Репортери без кордонів») недвозначно вказали Києву на нехтування стандартами свободи слова. Мовляв, такі кроки Банкової б’ють по щонайменше 15 мільйонах російськомовних (включно з етнічними росіянами) громадян України, чим підігрівають етнокультурне протистояння в розірваній війною країні.

Наскільки такі кроки воюючого Києва стали виправданими, і чи немає у звинувачувальних адресах європейців елементу недалекоглядності і, певною мірою, подвійних стандартів?

На тлі подібних суперечок варто розуміти, що Україна, в принципі не збирається і не буде в змозі швидко, а головне, ефективно повністю перекрити доступ до російських ЗМІ в інтернеті. За найскромнішими оцінками, забезпечення таких ініціатив оцінюється в $1 млрд. Щодо заборонених порталів, то варто відзначити цікаву деталь: після резонансного рішення Києва «несподівано раптово» в істотній мірі (на 35%) зросла популярність браузера Opera завдяки вбудованій функції VPN (Virtual Private Network) – анонімного (прихованого) місцезнаходження в інтернеті.

Тому європейцям радше слід було б замислитись над тим, що спонукало офіційний Київ прийняти таке політично непопулярне та сумнівне, з точки зору технічного втілення в життя, рішення про обмеження в інтернеті на четвертий рік після анексії Криму. А замислитись там є над чим.

Приміром, прихильники заборони російської пошукової системи Яндекс вказують, що вона свого часу привернула увагу угорської громадськості через код, який використовується на сторінці Консультацій сайту угорського уряду. Програма, яка була вилучена з цієї сторінки урядового порталу, була оброблена російськими серверами через статистику відвідувачів та відповідних завантажень. Це дало російським операторам можливість доступу до імен, віку, адрес електронної пошти осіб, що заповнювали відповідні форми – по суті, до національного архіву консультаційної сторінки уряду Угорщини. Виходить, що українська сторона врахувала подібні ризики, будучи переконаною, що заборонені ресурси, особливо пошукова система Яндекс, перебувають під контролем російських спецслужб і системно використовуються для збору інформації та організації відповідних впливів та інформаційних атак проти України. Тому наразі радше варто вказувати на запізнілість радикальних кроків Києва, говорячи про заборону «популярних ресурсів».     

Дослідження інституту Political Capital щодо інформаційних впливів Кремля як один із висновків вказує на те, що події в Криму 2014 року або так звана «російська весна» стали лише відправним пунктом інформаційно-пропагандистського походу не лише проти України, а й Заходу загалом. При цьому Київ виступає головним об’єктом атак – антиукраїнський наратив неодмінно присутній в інструментарії інформаційного впливу Кремля на будь-яку країну Європи.

Показово, що в Будапешті не залишились непоміченими результати дослідження української громадської організації «Детектор медіа» на предмет вразливості до російських впливів Угорщини, Чехії, України та Грузії у трьох вимірах - політичному, медійному та громадянського суспільства. За підсумками оцінок російських інформаційних впливів та захисної реакції на них саме Угорщина виявилася найбільш вразливою. Визначальну роль тут відіграє фактор політичної еліти, насамперед, через домінування в центральних державних ЗМІ партій Фідес (Fidesz-KDNP) та Йоббік (Jobbik), чиї антиєвропейські (а у випадку із Йоббік – й відверті антиукраїнські) гасла активно резонує Кремль. (Із повною версією дослідження можна ознайомитись тут).

Експерти Political Capital вказують на те, що уряд Угорщини досі не визнає інформаційних загроз з боку Росії. В той же час, в угорських Стратегії національної безпеки (2012 р.) та Стратегії кібернетичної безпеки (2013 р.) інформаційну війну визначено як одну із загроз. Більше того, дослідження 2016 року, проведене угорським Інститутом Закордонних справ і Торгівлі (Institute for Foreign Affairs and Trade - IFAT), наочно продемонструвало маніпулятивний характер ролі та позиціонування Угорщини як «тарана» Кремля у інформаційній боротьбі проти Європейського Союзу в російській вітчизняній та міжнародній пресі.

Грузія є другою найбільш вразливою країною у зазначеному вище рейтингу «Детектор медіа». Її вразливість найкраще демонструє приклад висвітлення теми надання безвізу з ЄС – здавалось би з усіх боків позитивної події. Натомість російські та грузинські проросійські інформаційні канали впливу в унісон повідомили про те, що безвізовий режим не пов'язаний з довгостроковими реформами та європейською інтеграцією, однак зумовлений перспективою створення на грузинській території таборів для сирійських біженців з Європейського Союзу...

Брехлива та викривлена інформація є лише одним з інструментів широкого спектру впливів, які використовує Кремль для паплюження євроінтеграційних вподобань в пострадянських країнах та водночас для паралельної їхньої дискредитації в очах Заходу. Характерною ознакою є відповідна робота з підбурювання національних релігійних та культурних меншин, коли Європейський Союз серед іншого атакується звинуваченнями у наступі на релігію чи «сатанинському характері нових біометричних ідентифікаторів особистості».

На окупованих територіях українського Донбасу Москва не обмежується фізичним контролем території, а й намагається ізолювати ці території в інформаційному плані, в результаті чого місцеві жителі отримують виключно тенденційну чи відверто брехливу інформацію з російських ресурсів або новостворених із подачі Кремля сепаратистських ЗМІ. (Імпотентність офіційного Києва в плані розповсюдження проукраїнського контенту на цих територіях – тема окремого дослідження).

Отже, коли ряд європейських політиків чи правозахисних груп в унісон із російськими лідерами радять воюючому Києву дотримуватись свободи ЗМІ, власне Кремль ніколи й близько не відповідав хоча б мінімальним нормам пристойності у цій царині. Більше того, він досить вдало використовує всі ці свободи як знаряддя пропаганди і побудови «альтернативної реальності» довкола ним же штучно створених збройних конфліктів і як додатковий інструмент контролю над окупованими російськими військами територіями. І не принципово – це Придністров’я в Молдові, Абхазія і Південна Осетія в Грузії чи українські Крим і частина Донбасу.

Більше того, в українському Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) неодноразово звертали увагу на те, що в окупованих регіонах Донбасу та на території власне Росії ведеться активне вербування добровольців до 1-го та 2-го армійських корпусів «ДНР/ЛНР№» (які є, по суті, структурними підрозділами збройних сил РФ) та до армії найманців у Сирії. Таким чином, Москва не лише де-факто не веде боротьбу проти тероризму, а й виступає його джерелом, адже все більше бойовиків-вихідців з Росії та країн СНД (через Росію) беруть участь в екстремістських і терористичних актах під прапором Ісламської держави в Сирії та Іраку і руху Талібан в Афганістані.

Кремль планомірно піднімає дезінформаційні ставки в Європі. Після втручання у президентські вибори у США та Франції маховик пропаганди продовжує набирати обертів: в цьому році на черзі парламентські кампанії в Чехії та Німеччині, а в наступному – в Угорщині. За оцінками словацького інституту Globsec Policy Institute популярність Путіна серед населення Словаччини, Чехії та Угорщини сьогодні вища, ніж в Ангели Меркель… А загалом в країнах Центральної та Східної Європи щонайменше 10 мільйонів людей регулярно споживають дезінформацію Росії або користуються «альтернативними медіа», прихованим господарем яких є Кремль.

Лорант Дьйорі (Lóránt GYŐRI), Political Capital, Угорщина,

Володимир Копчак, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння