«Давид і Голіаф»: Як Україні протидіяти агресії Росії
Як за обмежених ресурсів протидіяти сильнішому супротивнику та зламати його
У ситуації, коли традиційні безпекові моделі для України не спрацьовують або не в змозі забезпечити належний рівень безпеки, варто розробити сучасні адаптивні моделі, які зможуть дати відповідь на найбільш важливі виклики у сфері безпеки. Ці моделі мають виходити за межі усталених канонів і головним їхнім критерієм має стати живучість та ефективність. Інститут світової політики проаналізував безпекові можливості для України у межах п’яти моделей: співпраця з НАТО, регіональні безпекові утворення, озброєний нейтралітет, двосторонні безпекові механізми, а також асиметрична модель. Інститут світової політики у жодному випадку не ставить під сумнів безальтернативність євроатлантичної інтеграції України. Асиметрична модель — це модель перехідного періоду, яка цілковито допускає використання елементів із будь-яких інших безпекових опцій.
Асиметрична модель безпеки передбачає відхід від традиційної моделі гарантування безпеки і ситуацію, коли держава повинна за обмежених ресурсів знайти ефективну відповідь на загрози з боку значно сильнішого супротивника та зламати його. Вона характеризується такими параметрами:
- менша кількість та більш низька якість доступних традиційних безпекових ресурсів у порівнянні з супротивником;
- акцент на максимальне підвищення ціни агресивних дій щодо себе через занадто значні втрати, яких зазнає агресор у такому випадку;
- перенесення ваги спротиву у сектор неконвенційних відповідей (технології суспільного впливу та маніпулювання, кібер-сфера, інформаційна зброя, можливості суттєвого пошкодження систем управління державою в агресора);
- утворення неформалізованих мереж підтримки за різними напрямками серед закордонних партнерів (для отримання необхідних ресурсів та підвищення тиску на агресора з іншого боку);
- цілеспрямоване «прив’язування до себе» (в першу чергу, участю у володінні певними активами у країні) впливових регіональних чи світових акторів, передусім, серед країн-сусідів;
- створення-наявність високотехнологічної та мережевої армії, здатної на тривалий спротив в т.ч. тактикою завдання «тисячі порізів»;
- високий рівень когерентності суспільства, прихильності ідеї власної державності і довіри між народом та правлячими колами.
Як можна побачити, Україна за багатьма параметрами відповідає цій моделі або може їй відповідати у найближчому майбутньому (за винятком параметру високотехнологічної мережевої армії і частково довіри між народом та правлячими колами).
Переходячи до питання актуальних загроз та супротивників, треба дати відповідь, а що саме з цього списку Україна може використати та застосувати сьогодні? При цьому треба взяти до уваги той факт, що сама Росія наразі досить успішно застосовує щодо України та деяких інших держав гібридні засоби та механізми впливу чи примусу. Водночас, можна констатувати, що час перебування поза межами прямого підпорядкування Росії грає на користь створення самостійної моделі безпеки для України.
Ключові елементи при розбудові асиметричної моделі безпеки
1. Конвенційні (збройні) елементи проти РФ як фактор стримування (висока ціна втрат для агресора)
За наявним збройним та людським потенціалом і досвідом тривалого ведення збройних дій у різних умовах Україна наразі відчутно поступається Росії. Зокрема, це стосується і досвіду ведення так званих гібридних війн, основні обриси яких були викладені начальником Генерального Штабу В. Герасимовим на одній з нарад у січні 2013 року. Вони передбачали збільшення ролі невійськових засобів (політичні, економічні, інформаційні, гуманітарні разом з активним використанням протестного потенціалу суспільств) у досягненні політичних та стратегічних цілей та їхню значно більшу ефективність у порівнянні з силою зброї. Водночас, для конвенційних збройних засобів пропонувався акцент на створення мобільних міжвидових угруповань, які діють в єдиному розвідувально-інформаційному просторі, при цьому дистанційний безконтактний вплив на супротивника з масовим використанням високоточної зброї стає домінантною рисою нової війни (а не фронтальне зіткнення великих угруповань).
Тому доцільним є розвиток власних конвенційних елементів з першочерговим акцентом на стримування та завдання відчутної шкоди людській та матеріальній складовій армії РФ у разі її агресії. Особливої уваги тут заслуговують засоби розвідки, ППО, берегової охорони, артилерійських систем. Критичним є створення ефективної та оперативної системи мобілізації на випадок агресії і періодичного тренування більшої частини людського резерву, який можна задіяти для цього. Окремим важливим елементом повинні стати ефективні Сили спеціальних операцій (нещодавно отримали необхідне нормативне-правове забезпечення їх діяльності відповідно до сучасних умов), які у разі необхідності повинні будуть завдавати відчутної шкоди ключовим ланкам системи забезпечення та управління військом і державою загалом у агресора як вздовж фронту, за лінією фронту в Україні, так і на його власній території. До певної міри Україна повинна стати готова застосувати гібридні засоби війни проти агресора, які він використовував проти неї останні роки.
2. Smart defense та армія нового покоління
Для розбудови ефективної асиметричної моделі безпеки однією з ключових передумов є розбудова армії нового покоління, де акцент робиться на якісних кадрах (в т.ч. і в резерві) та сучасному технічному оснащенні (сучасні захищені системи комунікацій, надточні засоби ураження, москітний флот для блокади та потужна система берегової охорони, інтегрована система ведення бою вже на рівні відділення-роти). Певним прикладом підходу до розбудови такої системи є досвід Швейцарії, Швеції чи Ізраїлю.
Модель Швейцарії базується на досить великій за кількістю (як для розміру країни) постійній армії (наразі близько 140 тис. осіб, а відповідно до Безпекової доповіді Федеральної Ради у 2010 році її кількість до 2018 року має бути не більше ніж 100 тис. осіб) з досить широким охопленням необхідною військової підготовкою більшості дорослого населення, яке зараховано в резерв. З цими громадянами періодично проводяться тренінги, де перевіряється та шліфується їхня злагодженість та відповідність до сучасних умов війни. Наприклад, останні загальнонаціональні подібні безпекові навчання було проведено у 2014 році (наступні заплановано на 2019 рік), у підсумку яких видано докладний звіт про їхні результати та напрацьовано рекомендації. Загалом ця модель робить акцент майже винятково на власні сили, її можна охарактеризувати як динамічну (у разі необхідності швидко нарощує потенціал) та високотехнологічну (спирається на міць господарства країни) модель.
Шведська модель має трохи інші акценти, що пояснюється як її історією, так і іншим безпековим оточенням. Вона передбачає наявність досить потужної регіональної армії (до 2010 діяла система призову, замінюючи її на повністю контрактну армію до 2018 року) та оборонного сектору разом з інтенсивним безпековим співробітництвом з НАТО, Фінляндією та Північними країнами. На сьогодні Збройні сили Швеції налічують близько 40 тис. осіб. У зв’язку з останньою підвищеною турбулентністю міжнародного середовища (і в Європі зокрема) Швеція ухвалила рішення про підвищення видатків на оборону (зафіксовано у напрямках оборонної політики та бюджеті на 2016-2020 роки) та розробити концепцію Тотальної оборони (включає військовий та цивільний захисти). Тобто модель більший акцент робить на власній здатності стримування разом з активним співробітництвом із союзними державами (переважно сусідами) та інститутами.
Приклад Ізраїлю має суттєві відмінності та специфіку. Передусім, політика безпеки від самого початку і до сих пір пріоритетним завданням визначає забезпечення виживання держави Ізраїль. Це навіть відображено у головні меті Сил Оборони Ізраїлю — «відповідальних за забезпечення існування Ізраїлю, його безпеку і гарантування суверенних прав». Наразі Збройні сили Ізраїлю налічують 160 тис. осіб, при цьому ще 630 тис. перебувають у резерві (при загальній кількості населення у 8 млн). Це відображає основоположний і концептуальний підхід до безпеки та власних Збройних сил — максимальна та всеохопна мобілізація суспільства у питаннях безпеки і чітке позиціонування армії як народної справи (від загальної концепції до найдрібніших деталей), яка в центр всього ставить конкретне життя кожного громадянина Ізраїлю. Подібний системний підхід також включає і економічні складові, які органічно сприяють гарній економічній динаміці та надзвичайно успішному розвитку ВПК Ізраїлю (з особливим акцентом на продукти високих технологій). Ця модель вимагає величезних постійних зусиль та великих затрат, але продемонструвала свою високу ефективність фактично у повністю ворожому оточенні вже майже 70 років.
Загалом для успішної побудови системи розумної оборони необхідно застосувати системний підхід у реформування військового сектору — нова модель армії (кадри, схема взаємодії між різними ланками та якість управління, технічна оснащеність), розвиток ВПК відповідно до потреб армії нового покоління (модернізація наявного озброєння, нові якісні моделі та швидкий їх запуск в серію), активна практична кооперація з закордонними партнерами для набуття необхідного передового досвіду та навичок використання новітнього обладнання в інтегрованій моделі сучасного ведення бою. Особливу роль в асиметричних діях при Smart defense матимуть інформаційні та кібер-технології, а також використання космічного простору для ефективної розвідки та ушкодження комунікацій супротивника.
По багатьох із вказаних напрямків в Україні наявні вже непогані наробки, але поки бракує системності у їх впровадженні та координації між собою, а також сталої державної політики в цьому напрямі. Критичним питанням в цьому контексті є відповідне кадрове та фінансове забезпечення створення такої армії нового покоління. Для цього серед іншого варто було б, наприклад, законодавчо закріпити на наступні 5 років рівень витрат на армію не менше 3-4% від ВВП.
3. Асиметричний вплив через розумну дипломатію
Розумна дипломатія відіграє ключову роль у розбудові ефективної системи асиметричної безпеки, бо дозволяє стримувати агресора за рахунок зусиль інших акторів і на різних напрямках, тим самим блокуючи його ресурси та зв’язуючи йому руки для більш агресивних дій. Історія знає багато прикладів успішної дипломатичної гри за явного диспаритету у збройному компоненті. У цьому контексті та з огляду на нинішні реалії, варто активніше зайнятися впливом на РФ через її важливих партнерів чи авторитетних для неї держав (Китай, Індія, Японія, Білорусь, Казахстан, США, ФРН, Франція). Особливу увагу при цьому Україні треба звернути на налагодження такого контакту з КНР, яка зараз відіграє ключове значення у глобальній стратегії Росії. Поки що, про ефективну співпрацю в політично-безпековому вимірі між Україною та Китаєм не може йтися, хоча для цього є всі передумови, бракує лишу політичної волі.
Кожна з зазначених країн має різний рівень стосунків та пріоритетності для РФ і може здійснювати різний вплив, що ми безперечно повинні врахувати у просуванні моделі впливу на РФ через конкретну країну. За кризової ситуації контакти з вказаними країнами мають набувати оперативного та системного характеру, щоб загальний сигнал та дія його на Росію з різних сторін досягала максимальної ефективності. До цього також варто додати вплив через ці країни на позицію тих чи інших міжнародних організацій, де більшість з вказаних країн відіграють важливу роль. Варто також посилити вже наявні спроби формування «коаліцій» із закордонними партнерами під час вирішення чи обговорення важливих для нас питань у міжнародних інституціях.
Не варто також виключати створення для агресора «відтяжних мішеней» всередині країни або в безпосередній близькості від його кордонів. Але цей інструмент варто застосувати лише у разі крайньої необхідності та вже неминучої збройної ескалації з боку агресора у найближчій перспективі.
4. Перетворення України на важливий багатофункціональний хаб континентального значення
Похідним елементом від ставки на розумну дипломатію є політика перетворення України на важливий хаб у своєму субрегіоні та ключовий стабілізатор-балансир на перетині між Європою, Євразією та Азією. Це вимагатиме надзвичайно вмілої та обережної дипломатичної гри (бо зворотній бік медалі у разі такого позиціонування — це катастрофічна для України конкуренція за такий хаб між акторами геополітики з метою обов’язкового отримання контролю над ним). Основними функціями такого хабу мали б стати нейтральний майданчик для фінансово-економічних обмінів, переміщення ресурсів та вантажів з різних напрямів та їхнє можливе перформатування, балансування міграційних потоків, створення м’якої офшорної юрисдикції для економічних суб’єктів, можливий переговорний майданчик.
З огляду на нестабільність в Азії, Євразії та Євроатлантиці, що дедалі зростає, створення стабільного хабу з необхідною інфраструктурою та людським ресурсом могло б задовольнити певний запит на надійне місце для проведення різних транзакцій з боку широкого кола суб’єктів. Водночас, існування його додатково підвищило б вартість агресивних дій щодо такого хабу через автоматичне нанесення шкоди багатьом суб’єктам із різних регіонів світу. Це також пришвидчило б темпи соціально-економічного розвитку та процеси модернізації системи управління державою, паралельно стимулюючи економіку до переходу на більш сучасні уклади. Побічним важливим результатом стало б зростання обсягу ресурсів, які можна було б інвестувати у подальшу розбудову асиметричної моделі безпеки (її державно-системний, військовий та індустріальний компоненти).
5. Масоване заведення іноземних інвестицій із країн глобальних гравців як гарантія їхнього втручання на користь України у разі кризи
Окрім стратегічних інтересів чи власних зобов’язань у рамках певних об’єднань, кожна сучасна держава досить чутливо ставиться до інтересів власної економіки та представників її бізнесу. Наявність серйозних активів за кордоном (особливо у важливих для конкретної країни секторах) може слугувати практичною гарантією, що у разі агресивних дій з боку іншого актора, їх будуть активно захищати та, як мінімум, тиснути на агресора у разі небезпеки, а то і надавати суттєву допомогу жертві агресії для убезпечення власного активу. За оптимістичного розвитку такого підходу в середньостроковій перспективі Україна має перетворитися на незалежний зв’язковий вузол континентальної геополітичної (аналог ролі Швейцарії для Західної Європи) та геоекономічної архітектури (роль великого порто-франко, який вигідний усім великим акторам), унеможливлюючи таким чином надмірний тиск чи загрозу з одного боку (через надмірні втрати для такої сторони).
Водночас, Україна має диверсифікувати подібні стратегічні інвестиції як за країнами походження, так і за конкретними секторами. Кінцевою метою має стати збалансована система присутності закордонного капіталу без суттєвого домінування жодного з них, зокрема і через залучення декількох сторін в один сектор.
6. Активне вмонтовування у виробничі ланцюжки якомога більшої кількості світових ТНК
Ще одним важливим засобом економічного характеру у розбудові асиметричної моделі є свідоме вбудовування якомога більшої кількості українських підприємств та фірм у виробничі ланцюжки світових корпорацій. При цьому треба цілеспрямовано прагнути зайняти у них критичні позиції, що б виключало чи мінімізувало можливість швидкої заміни «українського елементу» в таких ланцюжках. Як і у випадку із заведенням інвестицій, це сприятиме підвищенню ціни агресії Росії через можливість її безпосереднього зіткнення з ТНК, частина з яких зокрема може бути присутня на російському ринку або займати важливу роль у її постачанні в різних критичних сферах.
Зважаючи на залежність бізнесу ТНК від політичного клімату та чутливість до нестабільності (фактор безпосередніх втрат та падіння власної капіталізації у випадку силових сценаріїв), часто ТНК можуть грати навіть на випередження ескалації, якщо вони бачать таку загрозу (майже всі великі світові корпорації мають відповідні аналітичні та планувальні підрозділи з оцінки ситуації та ризиків політично-військового характеру), а не реагувати вже на розвиток агресії. Це також включатиме тиск на уряди певних країн щодо втручання у ситуацію з метою запобігання реалізації агресивних сценаріїв стосовно України.
На початковому етапі таке вмонтовування потребуватиме індивідуального підходу до залучення кожної великої ТНК до певного проекту чи сектору (зокрема і контакти на найвищому політичному рівні), щоб створити історію успіху для інших ТНК. Надалі його треба систематизувати і пропонувати вже конкретним ТНК досить якісно підготовлені проекти, де Україна прорахувала бажані для себе позитивні і мінімізувала можливі негативні наслідки.
7. Активна робота з елітами та суспільствами у ключових країнах
У більшості країн світу сьогодні існує досить ефективний зв’язок між думкою громадян та діями влади (у західних демократіях аж занадто висока чутливість до настроїв через фактор виборів). Тому ключового значення набуває питання формування цієї думки чи вплив на неї, причому не тільки у звичайних форматах. Щодо подій за межами країни така думка, як правило, формується експертною спільнотою та медіа в першу чергу і вже політичним класом в другу чергу (який часто орієнтується на експертизу перших двох). Наразі ми маємо більш-менш позитивне тло в більшості важливих для України країн щодо українсько-російського протистояння, але такому позиціонуванню наразі властива віктимність та майже повна відсутність власних серйозних успіхів, які і є сталою основою для продуктивної довгострокової співпраці з групами прихильників за кордоном. Тому для фіксації позитивного до себе ставлення треба створювати і потім розумно промотувати власні історії успіху, бо тільки це може бути сталою основою позитивного ставлення до нас.
Додатковим елементом для посилення сприятливих для нас поглядів на ті чи інші важливі для України питання (в т.ч. щодо українського-російського протистояння) є систематична робота з лідерами думок та з групами місцевого населення, яке з різних причин більш-менш постійно контактує з Україною (діаспора, бізнес, суспільні та культурні групи, експертне товариство, науково-академічна спільнота). Це передбачає постійний контакт з ними, залучення до двосторонніх проектів на різних напрямках, періодичні запрошення до різних програм та візитів до України.
8. Використання інформаційної зброї та вплив на суспільну думку у країні-агресорі
Поки що в силу різних обставин Україна займає переважно оборонну позицію в інформаційній війні проти неї. Водночас, у неї наявні передумови для ефективних контрдій на цьому напрямку, незважаючи на дуже ефективну систему інформаційного впливу та контролю власного інформаційного поля в Росії нині. Передусім, це стосується боротьби між смислами та ведення медіа і наративних війн, розробки і наступного використання ідей-вірусів, які потім починають жити своїм життям, дестабілізуючи систему супротивника. Наразі в Україні відсутній механізм систематизованого впливу на інформаційне поле супротивника для зміни його поведінки, незважаючи на всі заяви про її необхідність.
З огляду на сьогодення, найбільш реалістичним на найближчу перспективу є вплив на суспільну думку в Росії та зміна відповідного інформаційного мейнстріму щодо України. Це може справити опосередкований (на більше за нинішньої системи влади в Росії сподіватися не варто) вплив на підходи та дії керівництва РФ, але найбільший ефект вона може мати для розриву чи пошкодження вже наявних і негативних щодо України інформаційних шаблонів та матриць, що можна буде вважати задовільним результатом. Зважаючи на все ще досить інтенсивні контакти між двома народами та суспільствами, поступова зміна суспільної думки в РФ у сприятливий для України бік (зокрема за допомогою стратегічних та мережевих комунікацій) виглядає можливою навіть за продовження дії нинішньої машини пропаганди в РФ.
9. Акцент на оптимальне використання власного людського капіталу та можливий його імпорт ззовні
Наступний елемент моделі передбачає акцент на розвиток і оптимальне використання власного людського капіталу, максимальне стримування його безповоротного відтоку з країни. Зважаючи на демографічні (падіння кількості жителів України) та кліматичні (зростання мігрантів у світі через непридатність їхніх колишніх територій для життя і Україна як привабливе місце для міграції) тренди, Україна вже у найближчому майбутньому повинна бути в змозі приймати все більшу кількість мігрантів ззовні. Сучасний світ серед критеріїв міцності держав та їхніх економік на перше місце ставить якість людського капіталу та наявність можливостей для його сталого розвитку. Тому для підвищення власної стійкості ми повинні, крім акценту на вже наявний людський капітал, розробити політику цілеспрямованого залучення якісного людського капіталу ззовні та його успішної інтеграції в українське суспільство.
Водночас, для послаблення спроможностей супротивника варто продумати можливість витягування в нього найбільш талановитих представників його людського капіталу. У випадку з РФ Україна має досить вагомі переваги через щільність контактів та вже наявну міграцію значної частини опозиційно-налаштованих до нинішньої влади людей поза межі Росії. Зважаючи на те, що значна частини цієї нової хвилі еміграції (переважно йде на Захід) є гарно освічена та креативна і має пристойні ресурси, то їх «переманювання» (аргументи для цього можуть бути різного штибу) на бік України може підсилити потужність нашої країни.
Водночас варто взяти до уваги також і низку ризиків, які може нести подібна міграція з РФ до України за нинішніх умов. Однак «пошкодження» людського капіталу РФ через еміграцію його якісної частини за кордон вкупі з можливістю перенаправлення та використання хоча б певної частини в Україні є доволі амбіційним завданням, яке варто розглядати в контексті асиметричних дій.
10. Кібератаки на об’єкти критичної інфраструктури та важливі мережі соціально-економічного характеру
З огляду на необхідність забезпечити власну безпеку перед сильнішим супротивником, важливого значення набуває здатність вплинути, пошкодити чи знищити об’єкти критичної інфраструктури ворога (для відлякування супротивника та зниження масштабу агресії, якщо вона вже почалася). Найбільш оптимальним інструментом для цього з боку України було б використання кіберпростору з відповідними кібератаками на такі об’єкти чи здатністю їх дистанційного контролю (тобто активації сценарію їх руйнації у потрібний момент). Водночас, це автоматично означає розгортання в себе дієвої системи надійного захисту власних об’єктів критичної інфраструктури.
Метою таких дій є або виведення таких мереж із ладу (на короткий чи довгий термін), або демонстрація вразливості агресора на конкретних напрямках, що стимулюватиме його перенаправити зусилля та дозволить нам виграти час, необхідний йому для ліквідації завданої шкоди на конкретних ділянках і роботи з недопущення цього у майбутньому. Для ефективності дії цього елементу необхідна постійна діяльність з виявлення можливостей доступу до таких мереж через кіберпростір та удосконалення кібер-інструментів для впливу чи знищення відповідних об’єктів дистанційним методом. У цій сфері доцільною є співпраця, обмін досвідом та технологіями із закордонними партнерами-союзниками, які також зацікавлені в послабленні цього міжнародного актора-агресора.
Стійкість (сталість) моделі у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі
За умови її повного застосування асиметрична модель є досить стійкою у короткостроковій перспективі, оскільки забезпечує непоганий рівень проактивної оборони щодо основного нинішнього вірогідного супротивника. Єдиним суттєвим ризиком є процес необхідних внутрішніх трансформацій для розбудови моделі та необхідність швидкого запуску економічного двигуна країни для повноцінного застосування моделі.
Модель є також досить збалансованою у середньостроковій перспективі, оскільки створює передумови для стійкості за рахунок багатьох опор (тобто випадіння однієї з опор не призведе до краху всієї моделі). На додачу до цього, вона знижує ризик можливої агресії щодо України через невпинне нарощування власної потужності та підвищення зацікавленості впливових закордонних акторів у відсутності такої агресії і готовності активно протидіяти їй, якщо ситуація буде розвиватися в негативному ключі. Водночас, ця модель дедалі більше сприятиме загальному швидкому розвитку країни та успішній трансформації її соціально-економічної моделі як за рахунок забезпечення необхідного безпекового контуру, так і за рахунок мультиплікативних ефектів від власного впровадження.
У довгостроковій же перспективі ця модель досить залежна від зовнішнього фактору: наприклад, кінець турбулентності у світі навколо та певна стабілізація ситуації можуть згодом вимагати трансформації моделі до більш м’яких її модифікацій або переходу до іншої моделі безпеки (модель для спокійного мирного часу). У такому випадку вона потребуватиме певної нормативної обробки і систематизації, а також повної легітимації через представницькі органи влади та демократичні механізми волевиявлення громадян України. У разі переважання думки, що вона виконала свою основну місію, в умовах спокійного часу ця модель може бути згорнута або законсервована до наступних турбулентних часів.
Економічна та політична вартість розвитку та застосування моделі
Із фінансово-економічної точки зору, вартість розвитку та використання такої моделі важко більш-менш точно обрахувати. Суто військові компоненти потребуватимуть приблизного щорічного рівня витрат від 2% до 6% від ВВП залежно від критичності стану безпеки та рівня агресії-загрози для безпеки України. Невійськові статті витрат на модель неможливо достовірно обрахувати, бо вони мають занадто велику варіативність та високу залежність від внутрішнього розвитку держави і ситуації навколо неї. Хоча загалом можна стверджувати, що ця модель потребуватиме суттєвих витрат на першій стадії її розвитку — як прямих (наприклад, для модернізації та переналаштування армії), так і непрямих (наприклад, реформування держапарату та всієї соціально-економічної моделі держави). Водночас, варто зазначити, що ця модель передбачає швидку її окупність, як внаслідок швидкого забезпечення прийнятного рівня безпеки, так і мультиплікаційного позитивного ефекту від загальної трансформації країни і розвитку багатьох суміжних сфер (наприклад, сектор ВПК, креативна економіка, ІТ, інформаційні технології та кіберпростір).
Політична вартість розбудови асиметричної моделі для нинішньої системи влади в України є дуже високою або навіть неприйнятною, адже з високою вірогідністю передбачає або її кардинальну трансформацію (реальної готовності до чого поки не простежується), або її повну заміну (саму модель і конкретні персоналії). Ключовими причинами для цього є деякі важливі характеристики моделі, які за нинішнього стану справ в Україні поки що не відповідають її вимогам, а саме: питання довіри, підтримки влади народом і здатність мобілізувати суспільство та всі державні механізми для створення такої системи заради ефективного протистояння супротивнику, який тебе переважає, а не тактичному маневруванню в стилі «ані миру, ані війни»; відсутність серйозних закордонних інвестицій та включення українських виробництв у важливі виробничі ланцюги через високу недовіру до влади в Україні (ключові причини — корупція та хаотичність дій влади) і відповідний поганий бізнес-клімат. Ця модель також вимагає досить динамічного розвитку економіки країни та її глибокої трансформації для забезпечення потреб ключових елементів моделі, як-от: сучасні інструменти конвенційної та нетрадиційної війни, ознак чого поки що в Україні, попри багато передумов для цього, не спостерігається.
Переваги і недоліки моделі
Переваги асиметричної |
Недоліки асиметричної |
1. Достатньо гнучка та адаптивна, здатна надати відповідь на більшість безпекових проблем та викликів для України у коротко- та середньостроковій перспективах. 2. Спроможна надати ефективну відповідь сильнішому супротивнику за умови власних обмежених ресурсів та зламати його волю до подальшої агресії. 3. Забезпечує живучість держави і прийнятний рівень безпеки для суспільства за досить амбівалентного та несприятливого зовнішнього середовища. 4. Використовує комплексний підхід — поєднання традиційних безпекових інструментів (за умови необхідної модернізації) з новітніми розробками (наприклад, розумна оборона, проактивна дипломатія, інформаційна робота та кібер-засоби). 5. Має позитивний макроекономічний ефект. 6. За рахунок опори на низку (а не 1-2) базових елементів забезпечується сталість моделі та стійкість до зовнішніх шоків. 7. Містить потенціал трансформації в інші моделі безпеки. |
1. Новаторський характер та відсутність інших прикладів, де б її було випробувано (для оцінки її дієвості та якісних характеристик). 2. Впровадження цієї моделі потребуватиме значних зусиль та витрат на першому етапі. 3. Досить вірогідне серйозне внутрішнє «перезавантаження держави» для запуску моделі (особливо кадрове оновлення), що містить ризик турбулентності та дестабілізації. 4. Можливий спротив ззовні у разі її впровадженні — причому не тільки з боку Росії (вона виводить Україну в іншу роль, ніж це хотіли б бачити деякі зовнішні актори). 5. Внаслідок новизни ця модель не має поки що необхідної легітимації всередині України. |
Повна версія дослідження:
Олексій Семеній
Публікацію підготовлено у рамках «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
Інститут світової політики висловлює щиру подяку колегам із інших аналітичних центрів як в Україні, так і за кордоном, представникам органів влади України, закордонним дипломатам і політикам, які зробили свій внесок у це дослідження, але побажали лишитися неназваними. Особлива подяка за інтерес до цього дослідження Міністерству закордонних справ України.