Дивні компаньйони Путіна

Ось вам вікторина. Чи зможете ви визначити, які з наступних трьох тверджень зробили Такер Карлсон з Fox News, російський лідер Володимир Путін і колишній конгресмен від Мічигану Девід Стокман?

1. Ми бачимо, що сили, які влаштували державний переворот в Україні в 2014 році, захопили владу... [Росія] мала зупинити це звірство, той геноцид мільйонів людей, які там живуть... Провідні країни НАТО підтримують ультраправих націоналістів і неонацистів в Україні, тих, хто ніколи не пробачить жителям Криму та Севастополя вільного вибору возз’єднання з Росією.
2. Це не російське вторгнення, а громадянська війна... [яка] була розпалена в 2014 році нелегітимним урядом, встановленим у Києві після державного перевороту за допомогою Вашингтона проти належним чином обраного та дружнього до Росії президента... І коли російськомовне населення Криму, Донбасу та прибережних районів Чорного моря прагнуло відокремлення через побоювання репресій з боку українських націоналістів та неонацистських політиків, які взяли під свій контроль уряд у Києві, націоналісти та неонацисти вчинили супроти них за допомогою Українських Збройних Сил криваве насильство …
3. Що б ви не думали про війну в Україні, цілком очевидно, що Зеленський не зацікавлений у свободі та демократії. Насправді Зеленський значно більше схожий на Леніна, ніж на Джорджа Вашингтона. Він - диктатор. Він є небезпечним авторитаристом, який використав сто мільярдів доларів США на податки, щоб створити в Україні однопартійну поліцейську державу.

Якщо ви заплуталися, то я вас не звинувачую. Перша цитата – Путіна, друга – Штокмана, третя – Карлсона. Подобається це чи ні, але два американські архіконсерватори звучать аналогічно, як і кривавий російський диктатор.

Але не лише ультраправі повторюють мову Путіна. Ліві не кращі. Ось вам Путін, американський радикальний лінгвіст Ноам Хомскі та Комуністична партія США:

1. Проблема в тому, що на прилеглих до Росії територіях, які, слід зауважити, є нашою історичною землею, формується ворожа «антиросія». Повністю керована ззовні, вона робить усе, щоб залучити збройні сили НАТО та отримати найсучаснішу зброю. Для США та їхніх союзників це політика стримування Росії з очевидними геополітичними дивідендами. Для нашої країни це питання життя і смерті, питання нашого історичного майбутнього як нації.
2. Офіційна холодна війна ненадовго закінчилася. Буш-старший виконав свої обіцянки, дані Горбачову, але Клінтон майже відразу скасував їх, ініціювавши розширення НАТО до кордонів Росії, порушуючи тим самим тверді й недвозначні обіцянки... Надію на «спільний європейський дім» без військових альянсів – бачення Горбачова, яке терпів Буш-старший – було підірвано Клінтоном, опісля розвинулась форма холодної війни, яка зараз стає дуже небезпечною.
3. Давайте чітко визначимо наші пріоритети: головним завданням має бути робота над розвитком руху за мир і зміною політики адміністрації Байдена... Не можна ігнорувати контекст, визначений роллю американського імперіалізму впродовж останніх місяців, включаючи риторику холодної війни, брязкання зброєю і те, що можна назвати де-факто «натовізацією» України. Під «натовізацією» мається на увазі озброєння країни, починаючи з Трампа і продовжуючи Байденом, та розбудова інфраструктури з потенційним військовим використанням у поєднанні з провокаційними військовими західними навчаннями збройних сил США та Великобританії.
4. Крайні ліві й праві розуміють і захоплюються Путіним. Але так відбувається не лише в Сполучених Штатах. Згадаймо соціалістів Німеччини та правоекстремістську «Альтернативу для Німеччини», прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, Марін Ле Пен із Франції та багатьох інших.

Що об’єднує цих, здавалося б, дивних компаньйонів?

Ультраправі ненавидять лібералізм, а оскільки Путін теж його ненавидить, то ультраправі люблять Путіна. Своєю чергою, ультраліві також не люблять лібералізм, водночас люто ненавидячи статус супердержави США, а оскільки Путін теж його не любить, то ультраліві люблять Путіна.

Але в цьому мезальянсі є щось більше, ніж політична доцільність. І крайні ліві, і ультраправі є радикалами, які визнають легітимність насильства і хочуть значних системних змін. Як і Путін. Різниця в тому, що ультраправі та ультраліві кидають коктейлі Молотова, штурмують парламенти та влаштовують перевороти, а Путін, уже будучи при владі, використовує кулі, ракети й танки — як це відбувається в Україні.

Не дивно, що помірковані ліберали й консерватори загалом засуджують Путіна та Україну. На щастя, вони не становлять більшість у багатьох країнах. На щастя, так само і любов лівих й правих до Путіна явно суперечить здоровому глуздові, який диктує, що диктатори-експансіоністи – погані, а їхні жертви – хороші. І насправді дуже мало шансів, що вони вийдуть зі своїх ідеологічних лігв і визначатимуть політику Заходу щодо геноцидної війни Росії проти України.

Джерело: New York Daily News

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)