Дональд Трамп. Як повірити в неймовірне?

Як поводитиметься Дональд Трамп на посаді наймогутнішої людини світу? Пророкувати це, звичайно, справа не вдячнна, але намагатися визначити якісь межі, своєрідні «найгірший» та «найкращий» варіанти розвитку подій, варто. Такий собі віртуальний експеримент на відкритому серці світової демократії... 

– Путін захопить Крим?

– Та ну, він не наважиться.

– Ердоган запровадить страту?

– Ви що, до цього не дійде.

– Качиньський паралізує польську Конституцію?

– Він не може цього зробити.

– Британці проголосують за Brexit?

– Вони що, дурні?

– Трамп стане президентом?

– Не смішіть...

Цікаво, чи не так?

Як свого часу казала Біла Королева з «Аліси у Задзеркаллі»: «У твої роки я встигала повірити в десяток неможливостей ще до сніданку».

На наших очах уже встигла здійснитися купа неможливостей, а ми все ще не навчилися у них вірити. Це в природі так званої суспільної середини: звичайні люди вважають існуючий на даний момент статус-кво стабільним, а всілякі екстремальні події – неможливими. Саме тому вони так дивуються тому, що відбувається.

Так отож, сталася ще одна неймовірність. Дональд Трамп став президентом Сполучених Штатів. Уже дуже скоро він обійме цю посаду і буде правити наймогутнішою країною вільного Заходу. Що тепер?

Трамп в овечому хутрі

Так само, як цілковитим перебільшенням було радіти вісім років тому обранню Обами та вважати його месією, який здатен принести світові мир, так і нині очікування, що Трамп стане своєрідним передвісником апокаліпсису, «практикантом» у Мора, Гладу, Пошесті та Смерті – теж трохи роздуто. Як точно зазначила міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйєн: «Жодну страву не їдять такою ж гарячою, як готують». Насправді все буде краще, ніж комусь здається. Трампу доведеться, навіть якщо він цього не бажає, навчитися поважати власну посаду. Йому доведеться користуватися послугами високопрофесійних структур Білого дому. Досвідом своїх радників. Розумом своїх помічників.

Одним з перших, хто підтримав Трампа, був Кріс Крісті – губернатор штату Нью-Джерсі та представник «ліберального крила» Республіканської партії. Професійний політик та, за відгуками, вельми стримана та спокійна людина. Інша видатна особистість, яка увійшла до команди нового президента – Пітер Тіль, більш відомий за своїм прізвиськом Digital Nerd («Цифровий Ботан»). Шахматний геній, один з найуспішніших інвесторів Силіконової долини. І навіть «дідусь американської дипломатії», великий Генрі Кісінджер, винахідник терміну «човникова дипломатія» та вічний спаринг-партнер покійного Андрія Громика, також запропонував до послуг Трампа свої знання й досвід.

Можна назвати ще кілька імен (того ж екс-мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані), які доводять: Дональд Трамп, «полтерґейст Білого дому», спирається на вельми непогану та професійну команду республіканців, які поставили на нього ще тоді, коли всі решта сприймали його не більш ніж політичного злого блазня, «американського Жириновського». Це сприйняття призвело до того, що тепер він починає свою легіслатуру у своєрідній «зоні замерзання» очікувань. Будь-яка дурість, яку він НЕ зробить, буде для всіх приємною несподіванкою, на яку всі реагуватимуть вельми позитивно. Що, втім, не дає гарантії, що за рік-другий потому цей «зповажнілий» та «подорослішавший» 70-річний хуліган не виявиться вовком в овечому хутрі.

Дві медалі одного боку

Яким же в такому випадку є найкращий варіант? Він цілком безхмарний: економіка США росте й квітне, в зовнішній політиці Америка діє рішуче, але не непередбачувано. Трансатлантичне партнерство діє цілком стабільно, а диктатори планети знову бояться Білого дому.

Проте що ми можемо отримати в найгіршому випадку?

Через свій велетенський нарцисизм Трамп чхати хотів на повагу до президентської посади. Він перетворює овальний кабінет на штаб-квартиру такого собі концерну та править залізною рукою: хто висловлює сумніви – той вважається слабким, хто заперечує – вилітає за двері. Спираючись на більшість як у Сенаті, так і в палаті представників, він спокійно отримує законодавчу підтримку будь-яких своїх ініціатив. Виправити його нема кому.

Глибоке презирство до демократичних інституцій та заснованих на компромісах механізмів демократії змінює політичний стиль і саму суть американської свободи. Можна відхрещуватись та казати, що подібного ніколи не станеться, але ж ми вже з'ясували, що ніколи не слід казати «ніколи» – це просто інстинкт «середньої людини», часом вельми оманливий.

Трамп і справді може стати таким президентом: у першу чергу тому, що він, як бізнесмен, завжди з презирством ставився до закону – досить згадати бодай його пояснення, чому він не сплачував податків. Тому, мовляв, що у нього такі пречудові юристи, що вони спокійно доводять, що чорне – це біле. Отже, можна чинити все, що його ліва нога хоче. Це почуття, що здоровий глузд та винахідливість роблять його вищим за Право та Закон – у найгірших традиціях Річарда Ніксона – може призвести до подібного негативного сценарію. Виникнуть союзи, засновані на «міцній чоловічій дружбі» (звичайно, не кооператив «Озеро», але щось на кшталт) з іншими «сильними особистостями», які так само ставляться до демократії та законності. Наприклад, з Путіним. Що призведе до неминучої ескалації як на Близькому Сході, так і в Україні.

Подібний варіант розвитку теж ймовірний, якщо зважити, що останнім часом ширяться чутки про деякі можливі призначення у команді нового президента США. Призначення, які навряд чи можуть сподобатись українцям або сирійським повстанцям. Наприклад, можливим новим очільником Пентагону називають генерал-лейтенанта Майкла Флінна, одного з тих двохсот генералів та адміралів, підтримкою яких вихвалявся Трамп у своїй «президентській» промові одразу після обрання. Раніш генерал Флінн очолював Розвідувальне управління Міноборони США (військова розвідка). Він є постійним коментатором відомого пропагандистського телеканалу Russia Today, а також лектором з питань безпекових стратегій для так званих «закритих» аудиторій в Москві. Саме його зв‘язками та впливом користується Кремль, коли потрібно навести «мости» з «американськими партнерами». Така людина навряд чи стане приховувати свої промосковські пристрасті і насправді може звести нового президента США з «другом Володимиром». На щастя, чутки про це призначення поки що залишаються лише чутками, жодних офіційних заяв про це досі не надходило.

Проблемою в даному випадку стане накопичення факторів ризику: «культурний джихад» ісламізму, посилений «гарячим» джихадом ІДІЛ, геополітичні забаганки Росії, зазіхання Китаю в азійських регіонах, можлива боргова криза Америки, слабкість та недієздатність Євросоюзу...

Кожна з цих проблем сама по собі є цілком вирішуваною. Але істерична готовність Трампа рубати гордієві вузли єдиним помахом провокує своєрідний «ефект доміно». Економіка США розхитується, Уолл-стріт охоплює паніка та втеча капіталу, слідом за нею «вибухає» Європейський центральний банк. Безробіття та революційні настрої перекидаються до Європи. Світ здригається та хитається...

Неймовірно? Так. Але – не неможливо.

ЗМІ, Обама та мадам

Відверто кажучи, середньостатистичний політолог, немов той руський мужик з приказки, зазвичай є мудрим по шкоді. І тепер, коли неймовірне обрання Трампа втілилось у життя, в усіх фахівців раптом повідкривалися очі на ті ознаки, які недвозначно вказували на високу ймовірність цієї події.

По-перше, слід визнати, що як американські, так і світові ЗМІ просто провалили іспит. Весь час вони воювали з Трампом, до того ж, це виглядало як масована кампанія. У боротьбі за «праве діло» репортерський загін не помітив втрати професійної виваженості.

Біди та клопоти «маленьких людей», від яких таким далеким виявився політичний істеблішмент, штовхнув їх в обійми «протестного кандидата» – злого та немилосердного бунтівника Дональда Трампа. Ці люди так і не були сприйняті серйозно, ніхто не подбав про те, щоб заспокоїти їхні побоювання. Натомість їх змальовували смішними бевзями, «реднеками», які не розуміють свого щастя – підтримати таку розумну та всезнаючу Хілларі Клінтон. Подібне презирство зазвичай а) відчувається виборцями; б) виходить боком «елітарному» кандидатові. Тож факт, що простий «наш хлопець» Дональд Трамп весь час змальовувався супротивниками як «тупий хлоп», як «злий блазень» (безвідносно до того, так це чи ні), зрештою, пішло йому не на шкоду, а на користь. Простий невіглас-«реднек» вільно співвідносив себе саме з ним, а не з високомудрою мадам Клінтон, тож презирство до Трампа сприймалося ним як презирство до себе.

По-друге, про результати виборів можна було здогадатися по тому, що Трамп загалом скористався наслідками правління Барака Обами (й не слід забувати – частково Хілларі Клінтон, адже вона була членом демократичного уряду, держсекретарем). За час президентства Обами внутрішня політика Америки вельми посунулась вліво, а зовнішня – просто втратила «драйв» і США фактично перестали бути останньою світовою наддержавою. І не варто доводити зворотнє. Жодна наддержава не дозволила б тому ж Путіну чинити те, що він чинить. Саме слабкість Обами, брак дійових дипломатичних та силових каналів перетворила Путіна – носія портфеля на сьогоднішнього Путіна. Не менш провальною виявилась і політика «перезавантаження відносин» на Близькому Сході, зокрема в Сирії.

Зовнішньополітична дезорієнтація створила Америці репутацію колоса на глиняних ногах: такого собі підстаркуватого велетня, який колись був ого-го, а нині став важким, вайлуватим та й узагалі – старість не радість... Відсутність у Обами внутрішньополітичних успіхів посіяло в американцях почуття невпевненості та кинутості. Не вельми вдала реформа медичного страхування, відсутність давно необхідної реформи міграційного права, така ж настирлива, як і безглузда енергетична та кліматична політика, постійні «інтелігентські» атаки на закон про цивільну зброю... Водночас постійні конфлікти на расовому підґрунті, постійні ексцеси з білими поліціянтами та їхніми чорними жертвами. Плюс ідеологічне розшарування США. Обама створив вакуум, який Трамп зміг заповнити навіть не діями, а обіцянками дій.

По-третє, Хілларі Клінтон виявилася просто непереконливою. Тут навіть і пояснювати багато не має сенсу: її елітарна поведінка, її «вчительський» тон, її впевненість, що американці будуть просто в захвати обрати її лише через те, що вона жінка, – все це призвело до сумного результату. Спочатку американські виборці звикли до постійно нав'язуваної ідеї про «жабу та гадюку» (у тому сенсі, що один кандидат другого вартий, а обирати, таким чином, доведеться між пошестю та холерою), потім – до думки про те, що Клінтон – це Обама у спідниці. А позаяк Обамою вони виявилися ситими по саме горло – маємо те, що маємо.

Чим серце заспокоїться

Напевне, результат виборів міг би бути іншим, якби кандидатом від Демократичної партії став би хтось інший – наприклад, Майкл Блумберг, який вважається, разом з республіканцем Джуліані, одним з найуспішніших мерів в історії Нью-Йорку. Певно, з нього міг би вийти чудовий президент. Але, як відомо, історії слово «якби» невідомо. Тож тепер слід дивитися вперед.

Перемога Дональда Трампа – це найбільше в історії людства випробування американської демократичної системи та західних цінностей – свободи, демократії, правової держави та прав людини. Його правління, яке ще не почалося, покаже, наскільки сильними є саморегульовані механізми сучасного вільного суспільства, чи в змозі воно витримати прямий удар навіть найбронебійнішого Трампа?

Хто виявиться сильнішим? Громадянське суспільство, ідеалом якого є побудження людини до прояву найкращих своїх рис, або людина, яка робить вигляд, що їй ніщо більш так не кортить, як тільки це саме громадське суспільство рознести по клаптику? «Злий блазень» чи правова держава? Чи є у правової держави взагалі шанси проти уособлення грубої сили?

Що обіцяє Трамп. Перші 10 кроків

 Борис Немировський, для «Главкома»