Довга дорога додому. Як Україні повернули Надію

25 травня 2016 року українську льотчицю, яку незаконно утримували за ґратами в Росії, нарешті визволили. Уранці президентський літак вилетів до Ростова за Надією Савченко. Натомість літак із двома російськими ГРУшниками, яких раніше помилував президент, узяв курс на Москву.

Сьогодні Савченко – справжній символ нескореності українського народу. Їй довелося провести в російських тюрмах майже два роки. Але вона не зламалась. Більш того, навіть перебуваючи в неволі, вона висловлювала свою позицію та не боялась кинути виклик Путіну і його режиму. «Боєць» - так її називають не тільки українці, але й інакомислячі росіяни. «Герой!» - із такими вигуками її сьогодні зустріли в аеропорту «Бориспіль».

Повернення льотчиці було дуже очікуваним, проте до останнього моменту в це не вірилось. Періодично ЗМІ вибухали інформацією, що Надю привезуть додому то під 8 березня, то у квітні. Та сподівання щоразу виявлялись марними. Тож, інформація про сьогоднішній швидкий обмін спочатку сприймалась досить скептично. Тим не менше, саме на другу річницю обрання президентом Петро Порошенко виконав свою обіцянку - повернув Україні Надію. Щоправда, ця перемога має трохи дивний політичний присмак.

Щоб вийти з юридичної колізії, сторони тривалий час шукали способи, як саме відпустити Савченко, засуджену в Росії на 22 роки. У Кремлі неодноразово заявляли: якщо Надію і відпустять в Україну, то лише за умови відбуття нею покарання на Батьківщині. Урешті-решт Путін виявив великодушність та помилував українську полонянку. Що цікаво, про помилування для неї, за інформацією російських ЗМІ, начебто попросили родичі журналістів ВДТРК, у загибелі яких, власне, і звинуватили Надію в РФ. До цього вони мали зустріч із кумом Путіна і переговірником у Мінську від України Віктором Медведчуком. Один з адвокатів Надії цю версію не підтвердив «Главкому», що свідчить про те, що помилування – особиста воля Путіна.

Зустріти українську льотчицю в аеропорт помчали, звісно, не тільки мама із сестрою, там юрбились десятки представників ЗМІ, нардепи від «Батьківщини». До борту літака прибув навіть кортеж президента, тоді як маму Надії певний час навіть не пускали в термінал. Додому Савченко також не поїхала – одразу вирушила на Банкову на зустріч із главою держави. Та Надя не була б собою, якби діяла за чужим сценарієм…

Після свого прильоту Надія вийшла до людей і зробила коротку заяву. Вона подякувала всім, хто її підтримував, попросила вибачення в тих матерів, чиї діти досі сидять у неволі і пообіцяла зробити все можливе для того, щоб ця ситуація була змінена.

«Дуже вигідно, що герої мертві. Погано, коли вони живі, усім погано. Але ми будемо жити. Герої будуть у Верховній Раді України. На заздрість російській Думі, на славу Україні, на подяку українському народові. У нас буде Верховна Рада складатися з людей, які того гідні. Ми будемо жити в Україні гідно, як повинна жити людина. Я не знаю, як це зробити. Я не буду обіцяти, що це буде завтра. Але я готова померти, щоб так було… Дякую всім людям за те, що ви боролися за мене і за кожного. Повірте, ви боролися за кожного, хто буде на волі. Якби люди не говорили, то політики мовчали б вічно», - не змогла приборкати емоцій Савченко.

Прибувши на Банкову, вона фактично повторила все сказане вже в присутності президента. Приховати те, що цей офіційний, хоч і короткий, захід обтяжував Надію, їй було дуже складно…

Надії офіційно вручили зірку Героя України. А Порошенко наголосив, що тепер українці мають чекати на повернення полонених Юрія Солошенка, Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка та інших…

Зараз вона – символ. А що буде, коли її сприйматимуть як одного з депутатів?

Ще багато місяців тому, розмірковуючи про майбутнє своєї доньки на волі, мама Наді в розмові з «Главкомом» згадувала: «Вона мені казала: «Мамо, я військова людина. Як я буду в політиці, я не знаю. Це ж там треба сидіти. А я сидячої роботи не люблю. Так якби ж ще влада робила закони для народу. І щоб ці закони працювали». Надія не розуміла, як стільки людей на Сході можуть бути проти України. Як можна народитись в Україні і йти проти свого народу?.. Не знаю, чи буде вона продовжувати військову справу, чи піде в політику».

Та наразі, виходячи зі слів самої Наді, на неї можна очікувати у Верховній Раді вже найближчим часом. Вона повернулась в Україну, маючи не тільки зірку Героя, але й рейтинг довіри, значно вищий, ніж у нинішніх керманичів держави.

Проте викликів перед українською героїнею теж постане чимало.

«Нам важливо майбутнє: щоб Надія залишилась моральним авторитетом всієї України. Сподіваюсь, її все-таки не втягнуть у політику», - висловився після повернення Савченко заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.

 «Вона буде працювати у Верховній Раді та, безумовно, почне шукати своє місце в публічній українській політиці, - висловив свої прогнози щодо подальшого майбутнього Надії Савченко керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. - Та їй треба готуватися до того, що зараз буде до неї багато різних пропозицій – публічних і ні. І дехто спробує використати її у своїх цілях. Хтось спробує використати Надію для критики президента і для боротьби із владою загалом». Надія може, на думку експерта, очолити нову войовничо-патріотичну опозицію. Принаймні, такі пропозиції їй будуть робити. «У неї є величезний моральний авторитет, вона – символ мужності. А в наших войовничих патріотів немає такого авторитетного лідера. Зможе вона чи не зможе – питання. Наша політика дуже складна й суперечлива», - зазначив Фесенко.

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов дотримується іншої точки зору – він упевнений, що Надія залишиться в «Батьківщині». «Вона буде критикувати Мінськ, критикувати президента, - прогнозує політолог, - бо вона постраждала, і все це буде збігатися з позицією «Батьківщини» і Юлії Тимошенко. Вона буде там, буде обличчям, символом партії. Створювати та очолювати нову політичну силу вона не буде. Не треба будувати ілюзій на цей рахунок».

Під час виступу Надії на Банковій уже відчувалось певне напруження в її словах. Та треба визнати, Порошенко зазначив, що сьогоднішня подія стала можливою завдяки Мінським домовленостям, а Надя лише пообіцяла, що зробить усе можливе, щоб ці Мінські домовленості запрацювали.

У будь-якому разі, їй буде легко зараз увійти в політику, бо її знають. До неї будуть прислухатися. Таку думку в розмові з «Главкомом» висловив нардеп Мустафа Найєм. «Хоча є великий ризик, що вона може потрапити під вплив політичної сили, від якої вона обиралась, і я не впевнений, що це їй додасть балів - це з одного боку. З іншого, вона якийсь час буде більш бажаним гостем на ефірах, політиком, який має більший попит, ніж голова фракції Юлія Тимошенко. І з цього приводу в неї з Тимошенко можуть виникнути конфлікти. Плюс, я чув, що вона виступила на підтримку Мінських угод, заявила, що Україна має їх виконувати. Натомість ми знаємо, що Тимошенко критикувала їх. І це, я думаю, може стати внутрішньою проблемою у фракції», - зазначив депутат.

Головний виклик для Наді на сьогодні – адаптуватися до політичного життя. «Зараз до неї ставляться як до символу героїзму, - говорить Володимир Фесенко. Але що буде, коли вона опиниться на засіданнях парламенту, коли її сприйматимуть як одного з депутатів? Може відбутися певна трансформація громадської думки щодо неї».

Довгий шлях додому. 709 днів російського полону

Стати льотчиком Надія мріяла з дитинства. «Із чотирьох років вона дуже закохалася в небо, - згадувала в розмові з «Главкомом» її мати понад рік тому. – Коли доньки були малі, я їх возила до Криму, часто літаками літали. То Надія дивилась в ілюмінатор і питала: «Мамо, а по цих хмарках можна бігати? Руками можна їх чіпати?». Я сама з дитинства хотіла бути льотчиком. Та не склалось. То мої мрії генами передались Надії».

Тож не дивно, що через певний час після закінчення школи Надія вступила за контрактом до лав Збройних сил, згодом підписала контракт на службу в 95-й аеромобільній бригаді в Житомирі, де формувався перший контрактний батальйон. У 2004-2005 роках у складі українського миротворчого контингенту брала участь у місії в Іраку. А після повернення вступила до Харківського університету повітряних сил, який закінчила як штурман.

Під час кривавих подій на Майдані Надія була в епіцентрі подій.

«Під час своїх відпусток, а у військових довгі відпустки, була на Майдані, - говорить її мати Марія Савченко. - У мене вдома цілий шпиталь був. Поранені лежали в квартирі… Якось Надя прийшла з Майдану, а штани в неї темно-сині, аж чорні. Я кажу: що це? Вона: об мене шумова граната розірвалась. Прямо біля ніг. Тут шість осколків гранати потрапило. Пізніше в неї було одне кульове поранення в праву ногу під час Майдану».

Потім, узимку 2015 року, на сторінці організації «Открытая Россия» опублікують відео, датоване 19 січня 2014-го (днем, коли розпочалось активне силове протистояння між силовиками і мітингувальниками на Грушевського), на якому Надія начебто намагається вступитись за «Беркут». «Оце відео в Інтернеті показали, де вона просить активістів не кидати каміння, бо на тому боці стояли молоді хлопці з МВС, дуже молоді, - ділиться спогадами Марія Савченко. – Зараз перекрутили, що вона просила в «Беркут» не кидати. «Беркут», насправді, стояв за тими молодими хлопцями, яких поставили попереду. «Беркут» захищався саме цими хлопцями. Їх поставили на смерть. Чого ж «Беркут» не став попереду?».

«Мене продали чи обміняли на зброю та підтримку від Росії»

Із початком війни на Сході Надія, яка перебувала у відпустці, у складі батальйону «Айдар» вирушила добровольцем на фронт. Через певний час вона залишила лави Збройних сил.

Надя брала участь у боях біля селища Металіст під Луганськом, де 17 червня 2014 року, ідучи рятувати поранених, потрапила в полон до терористів батальйону «Заря». Через два дні після того в мережі був поширений відеозапис, у якому вона, уже прикута наручниками до труби, гідно й сміливо відповідає на запитання під час допиту:

- Надежда Викторовна, сколько сейчас находится против нас сил, какие? Что вы можете рассказать?

- Ви думаєте, я це знаю?

- Думаю, знаете.

- Я думаю, вся Україна.

А 8 липня стало відомо, що її утримують у Воронезькому СІЗО: у Росії Надю звинуватили у вбивстві російських журналістів Всеросійської держтелерадіокомпанії. Представники ЗМІ надавали інформаційний супровід одній із груп терористів і загинули, потрапивши під  обстріл. Надя ж, за версією російської сторони, саме тоді коригувала вогонь…

От тільки на той момент, як переконує її захисник Марк Фейгін, вона вже перебувала в полоні.

Колишній боєць аеромобільної бригади ЗСУ Іван Руснак 18 січня 2016 року виступив у суді у справі Савченко як свідок та підтвердив її алібі, на якому стоять адвокати: Надя потрапила в полон на кілька годин раніше артилерійського обстрілу, під час якого загинули журналісти Всеросійської державної телерадіокомпанії.

Також за версією Слідчого комітету Росії, вона перетнула українсько-російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і була затримана на території РФ. Як пізніше свідчила сама льотчиця, терористи силоміць відвезли її до Луганська, потім із мішком на голові перевезли до Красного Луча. Згодом відправили до міста Богучар Воронезької області, звідки наприкінці вересня перевезли до московського СІЗО «Печатники».

«Мене продали чи обміняли на зброю та підтримку від Росії «ополченці» батальйону «Заря». Перевозили мене в наручниках із мішком на голові протягом восьми годин, шістьма машинами під озброєним конвоєм», - розповідала Надя в одному зі своїх інтерв’ю.

Савченко була не єдиною українською бранкою, яку утримувала Росія. Але за весь час перебування її за ґратами саме вона стала символом незламної волі українців у цій війні.

Ще 8 липня 2014 року президент Порошенко надав розпорядження МЗС та Генпрокуратурі вжити заходів щодо повернення захопленої і незаконно вивезеної до Росії льотчиці. У вересні того ж року на з’їзді «Батьківщини» Савченко було включено до лав партії, і вона стала першим номером у виборчому списку кандидатів у депутати ВР. Після отримання мандата бранка ввійшла до української делегації в ПАРЄ. І тодішня голова Асамблеї Анн Брасер навіть спрямувала до свого колеги - спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна лист-прохання звільнити Савченко. У вересні 2015-го Держдепартамент США оголосив про початок компанії зі звільнення 20 жінок, яких було несправедливо засуджено за політичними або іншими мотивами. До нього потрапила й Надя. У той же період Європарламент ухвалив резолюцію щодо звільнення українських політв’язнів у Росії, зокрема й Надії…

Увесь світ протягом довгих місяців спостерігав за долею українки. Та російському «кривосуддю» було байдуже - суд лише продовжував її утримувати під вартою, залишаючи всі аргументи захисту щодо відсутності її вини без уваги.

«По-перше, юридично Савченко не визнана заручником. Вона є військовополоненою. Це, до речі, одна з підстав, чому РФ не може її переслідувати по загальнокримінальній справі, - розповідав в інтерв’ю «Главкому» її адвокат Микола Полозов. – По-друге, у неї є дипломатичний імунітет. По-третє, юридично Росія щодо Савченко не може проводити жодних слідчих дій та оперативних заходів, бо вона була доправлена на територію Росії незаконно. Адже її було викрадено, і, відповідно, усі юридичні дії, які з нею відбуваються, є також незаконними із самого початку. У справі Надії Савченко, на жаль, юридичного шляху вирішення ситуації немає. Є лише політичний».

21 січня 2016 року в суд над Савченко прибув експерт мобільної мережі МТС Андрій Іванов, який запускав роботу станцій оператора МТС у Луганській області. За його свідченнями стало відомо, що коригувати вогонь українська льотчиця (у чому її звинувачують) не могла. Адже в час, про який ідеться у звинуваченні, додзвонитися нікуди було неможливо: 17 червня 2014 року в північній околиці Луганська зі строю вийшли станції мобільного зв’язку. Проте суд відмовився долучати ці свідчення до матеріалів справи.

Захисники також повідомляли, що Надія проходила детектор брехні, але коли з'ясувалося, що вона не обманює, дані поліграфа було повністю вилучено з матеріалів справи…

«Над Надією бігало дуже багато генералів»

Савченко – справжній боєць. «Коли Надія дізналась, що в Житомирі є аеромобільні війська, командир їй сказав: якщо ти пробіжиш 15 кілометрів із 15-ма кілограмами вантажу на собі й не відстанеш від хлопців, то я тебе візьму до військової частини. Вона пробігла. Хлопці пробігли, попадали, а вона гордо стояла…» - згадувала в розмові з «Главкомом» її мама.

Свій перший голодний протест, який протривав 83 дні, Надя оголосила ще наприкінці 2014 року. Саме тоді в Росії вперше серйозно заговорили про її можливий обмін…

«У перший раз вона їх мало не дотиснула, - говорила «Главкому» сестра льотчиці Віра Савченко. – Над Надією тоді бігало дуже багато генералів, високих чинів. Вона досі шкодує, що зупинила той голодний страйк, хоча я не знаю, як його можна було продовжувати. Тоді її запевняли, що в неї все буде добре, її обміняють».

Голодування Наді дійсно привернуло увагу всього світу – всі, затамувавши подих, слідкували за тим, як вона втрачає здоров’я заради правди.

«Розумієте, це саме та справа, коли «нет человека – есть проблема», – каже її сестра Віра.

Її доля ледь не вирішилась минулої зими в Мінську. Тоді після закінчення чотиристоронніх переговорів президент Порошенко поспішив зробити заяву, що в питанні звільнення українських заручників відбувся помітний прогрес. Начебто була досягнута домовленість про те, що, в тому числі, звільнена буде й Савченко. Та в підписаних у Мінську в лютому 2015-го документах не йшлося про вихід Надії на волю. А пізніше прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков зазначив, що Росія не обіцяла звільнити українську льотчицю.

На другий голодний страйк Надя пішла після того, як 17 грудня минулого року російський суд продовжив термін її утримування під вартою до 16 квітня.

Одразу ж, як зазначила Віра, до неї знову забігали «гості з Кремля».

Останнім часом судовий процес відбувався вже в місті Донецьк Ростовської області, хоча сама українка утримувалась у слідчому ізоляторі Новочеркаська. Захисники Наді – Марк Фейгін, Микола Полозов, Ілля Новіков – сподівались, що процес удасться закінчити до весни.

Звісно, про виправдувальний вирок не йшлося.

 «Один із прокурорів під час оголошення доказів «вини» Наді визнав, що вона була поранена в праву руку, але це поранення не могло завадити Наді проникнути в тил ворога, підстрибнути на 7 метрів і вилізти на 40-метрову вишку в тилу ворога!» - написала у Фейсбуці Віра Савченко.

«У Росії суду і слідства немає! Тут є фарс лялькових маріонеток Кремля…»

Прокурори запросили для викраденої спецслужбами РФ української льотчиці Надії Савченко 23 роки колонії загального режиму та 100 тисяч рублів штрафу.

«Мої сподівання щодо того, що суд може написати справедливий вирок, згасли. Розумію: тільки обмін. Обмін, екстрадиція, помилування – як завгодно це можна назвати», - ділилася з «Главкомом» своїми переживаннями Віра.

На початку весни дійсно здавалося, що ситуація ось-ось отримає розв’язку. Подейкували навіть, що 8 березня Надя може вже бути в Києві.

Під час дебатів 2 березня в Донецькому суді Ростовської області Надія у своєму виступі зазначила, що за весь цей час була доведена лише вина ФСБ і слідчого комітету РФ, які викрадають людей, та російської влади, яка захоплює чужі землі. Також вона заявила, що у випадку, якщо суд буде ухвалювати вирок, «який уже продиктований зверху», більше двох тижнів, вона розпочне сухе голодування, і вирок доведеться ухвалювати вже посмертно.

«Я не вважаю за потрібне чекати якогось обміну. Якщо ви хочете політично вирішити цю справу та взяти своїх двох винних ГРУшників за одного невинного, то це забагато, - сказала Надія. – Треба було Сенцова, Кольченка міняти на ГРУшників. Я не предмет торгу, я невинна людина, моєї вини тут не доведено й не може бути доведено. Тому жодних обмінів, жодних торгів і жодного затягування часу я чекати не буду...».

Її адвокат Ілля Новіков у ході дебатів сторін 3 березня зазначив, що захист оскаржувати  вирок не буде, бо суд показав себе придатком Слідчого комітету РФ.

Та ситуація склалася так, що свій протест Надя розпочала раніше. У той же день вона мала промовляти останнє слово. Але суддя раптово заявив, що слухання переноситься на 9 березня.

І Надя відмовилась від води, оприлюднивши своє останнє слово, у якому зазначила, що повернеться в Україну живою чи мертвою. «Про який справедливий суд тут може бути мова? У Росії суду і слідства немає! Тут є фарс лялькових маріонеток Кремля, і я вважаю абсолютно зайвим витрачати час свого життя на те, щоб брати в ньому участь!» - написала вона. Там же вона звернулась до Порошенка, який, за її словами, обіцяв її матері повернути доньку в Україну ще на травневі свята минулого року: «Ну що ж, я сподіваюсь, що його дипломатичних здібностей вистачить на те, щоб в Росії домовитись з одним ідіотом…».

Рахунок пішов на години – адже у вказаний час до суду Надя могла і не потрапити - не пережити сухе голодування. Українці і громадяни інших країн по всьому світі виходили на акції підтримки української льотчиці. Порошенко вдруге за весь цей час зустрівся з її мамою та обіцяв зробити все можливе й неможливе заради звільнення Надії.

9 березня став відомий день оголошення вироку. Надя припинила сухе голодування. А 22 березня російський суд засудив Савченко до 22 років ув’язнення та штрафу в 30 тисяч рублів за незаконний перетин кордону.

Після того як вирок набув чинності, для Наді відкрився шлях додому – звісно, за наявності бажання Путіна, згідно з двосторонніми угодами, її можна було відправляти для відбуття покарання в Україну. Та на цьому полі на певний період часу настала тиша…

Події навколо української полонянки стали розгортатися лише сьогодні, 25 травня.

Спочатку в ЗМІ – із посиланням на різні джерела – з’явилась інформація про те, що за Савченко вилетів літак. Потім стало відомо, що Порошенко помилував російських ГРУшників для обміну їх на Надю. Ще через пару годин з’явилось повідомлення, що Надю у Ростові зустріли прес-секретар президента Владислав Цеголко та заступник спікера ВР Ірина Геращенко. Нарешті, літак із Савченко вилетів в Україну, а сам Порошенко виїхав їй назустріч у Бориспіль…