Енергетична стратегія обману. Нова версія

Дворічний марафон із доопрацювання проекту оновленої Енергетичної стратегії України до 2035 року під гаслом «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» завершився. Фінальна версія документа готова, остаточні правки у ньому має зробити управляючий комітет на чолі з віце-прем’єром Володимиром Кістіоном, а вже потім проект передадуть на затвердження Кабміну.

За останні 11 років це вже третій варіант Енергетичної стратегії – дві попередні «успішно» провалено. Щоб подібна доля не спіткала й оновлену Стратегію-2035, управляючий комітет ще може виправити закладені там принципові помилки. Зокрема, у Стратегії відсутній енергобаланс держави, а без нього навряд чи вдасться правильно сформувати орієнтири розвитку енергетичного комплексу України до 2035 року. Тому все залежить від того, яким буде останнє слово членів управляючого комітету в складі міністра енерговугілля Ігоря Насалика, голови парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олександра Домбровського, голови Національної комісії з питань регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Дмитра Вовка.

Наступаємо на ті самі граблі?

Чому виникла необхідність оновлювати раніше ухвалену Стратегію? Відповідь стане очевидною, якщо згадати історію. Доленосну для України Енергетичну стратегію України до 2030 року помпезно ухвалили в березні 2006-го, коли міністром енергетики був Іван Плачков. Але документ виявився нереалістичним до виконання, тобто держава не змогла виконати поставлені цілі щодо колосального нарощування виробництва електроенергії, видобутку вугілля, газу тощо.

Причина банальна – в Україні не було (і дотепер немає!) реального енергетичного балансу. Схоже, утаємниченість зумовлена тим, що в разі його розрахунку та оприлюднення на поверхню одразу ж спливуть усі оборудки в наскрізь корумпованому паливно-енергетичному комплексі, річний обіг якого вже перевищив півтрильйона гривень! Влада змінюється, а діючі на енергоринку тіньові схеми продовжують удосконалюватися. Водночас спроба узаконити моніторинг споживання всіх видів енергоносіїв (з метою обрахування енергетичного балансу держави) блокується владою вже понад 16 років.

Наступний подібний документ у липні 2013-го ухвалив уряд Азарова – це була  оновлена Енергетична стратегія України до 2030 року. Тоді куратором оновлення був фонд «Ефективне управління» Рината Ахметова. Цей фонд координував роботу команди із залученням Міненерговугілля та консультантів міжнародної консалтингової компанії McKinsey&Company.

Але одразу ж спалахнули бурхливі пристрасті в колі енергетичних професіоналів. Тому для доопрацювання документа було залучено розробників першого варіанту Стратегії – на одному з круглих столів восени 2013-го (за участі Івана Плачкова та інших колишніх керівників галузі) вони одразу ж озвучили причини провалу. Виявилося, що під час розробки першої Стратегії (затвердженої в 2006-му) її автори не отримали жодної цифри від міністерств, які відповідали за економічну політику України, тобто ніхто не міг назвати майбутні потреби держави в енергоресурсах залежно від можливих сценаріїв розвитку економіки. А тому всі прогнозні енергобаланси Стратегії-2030 було просто вигадано енергетиками.

Тобто заявлені плани щодо розвитку енергетичного комплексу України до 2030 року не були прив'язані до прогнозу розвитку економіки держави. Отже, ніхто не розумів, коли і скільки електроенергії споживатиме населення, а скільки – промисловість. Відповідно, ніхто не знав, скільки треба вугілля, газу, урану і т.д.

Але ж і тоді, і тепер в Україні немає програми розвитку держави, мабуть, тому в проекті оновленої Стратегії-2035 повторюються ті ж самі помилки – жодного слова про можливі сценарії розвитку економіки! Тому професіонали критикують цей документ і наполягають на його доопрацюванні.

Рух без навігатора?

«У нашому розумінні Стратегія – це проект справжній, збалансований, підкріплений балансом попиту й пропозиції. Якщо ж цього нема, ми не розуміємо, що відбувається. Відкриваючи цей документ, ми бачимо, що з 2025 року, а насправді з 2020-го, Україна почне відчувати глибокий дефіцит електроенергії, і це при тому, що в державі є величезний профіцит генеруючих потужностей. Про це написано в проекті оновленої Стратегії», – заявив відразу ж після оприлюднення проекту оновленої Стратегії колишній заступник міністра енергетики Юрій Саква. На його думку, стратегія і баланс  – це навігаційний прилад для НКРЕКП та уряду.

За прогнозами експертів, якщо частка відновлюваної енергії в загальній структурі виробництва електроенергії зросте до 20% (нині 1,5%), як це передбачено в проекті оновленої Стратегії, то все одно ще 20 років поспіль в Україні домінуватимуть атомні, теплові та гідроелектростанції. «Для того, щоб ліквідувати дефіцит, потрібно вже сьогодні починати будувати нові атомні електростанції», – вважає Саква, акцентуючи, що будівництво ядерних енергоблоків триває близько 10 років. Приблизно стільки ж часу будують і нові ТЕС.

Дійсно, пріоритети, закріплені у Стратегії, потрібні для того, аби державний регулятор затверджував відповідні інвестиційні програми для «Енергоатома», інших енергетичних об’єктів. «Якщо ж такого інструменту немає, тоді НКРЕКП робитиме так, як вважає за потрібне. Наприклад, сьогодні регулятор вважає за необхідне запровадити RAB-регулювання (стимулююче тарифоутворення для обленерго. – «Главком»), а інвестиційні програми для теплових електростанцій і теплоелектроцентралей протягом 2015-2016 років було повністю зупинено. Тому потрібно мислити проектами з техніко-економічним обґрунтуванням», – наполягає Юрій Саква.

Енергетики підняли «енергобаланс» до статусу головного документа галузі, адже він забезпечує її нормальне функціонування. А нині саме через його відсутність керівництво галузі приймає рефлекторні, ситуативні рішення, що й привело електроенергетику до дефолту: борги ДП «Енергоринок» перед генеруючими компаніями на початок 2017 року досягли рекордного рівня – майже 29 млрд грн (за 2016 рік зросли на 3,6 млрд грн). І поки що ніхто не знає, що з цим робити.

Повноцінний енергетичний баланс потрібен для того, щоб НКРЕКП виконувала узгоджену волю всіх учасників енергоринку. В дійсності ж регулятор одноосібно визначає, як має розвиватися енергетика та яким повинен бути тариф. Скандал навколо «Роттердам плюс» став найбільш яскравим прикладом.

Недоліки Стратегії-2035 компенсують галузеві програми

У проекті оновленої Стратегії-2035 сказано, що «цей документ визначає насамперед цілі та алгоритми реалізації розвитку енергетики, тому вона буде актуальною також для формування галузевих програм на довгостроковий період. Прогнозні показники, що містяться в документі, мають бути розширені та деталізовані у плані заходів уряду з реалізації Стратегії-2035».

Отже, розв’язання проблеми відсутності енергобалансу держави розробники проекту оновленої Стратегії-2035 переклали на потім. Тим часом у парламенті, куди документ надійде після того, як усі крапки над «і» розставить уряд, уже завирували пристрасті. 

Наталка Прудка, «Главком»