Хто стане предстоятелем Православної церкви в Україні?

15 грудня відбудеться історична подія – Об’єднавчий собор національного єпископату. На ньому мають обрати першого предстоятеля автокефальної Української церкви – Митрополита Київського і всієї України. Саме він 6 січня 2019 року у Константинополі з рук Вселенського патріарха Варфоломія має отримати Томос.

Так станеться лише за розкладів, якщо на Соборі не виникне «кадрового» конфлікту. А його передумови вже помітні. І з’явилися вони набагато раніше, ніж в останні передсоборні тижні.

У квітні, коли збиралися підписи українських архієреїв під зверненням до Варфоломія щодо надання автокефалії, у церковному середовищі розраховували на отримання від Константинополя «безлімітного автокефального пакета»: власний предстоятель з титулом патріарха, історична назва «Українська православна церква», достойне місце у диптиху православних церков.

Майже перед Собором з’ясувалося, що Фанар готовий надати лише «стартовий пакет»: київський митрополит, православно-космополітична назва «ПЦ в Україні»,  останнє місце у списку автокефальних церков.

Водночас постала й інша проблема. Вселенська патріархія категорично виступила проти того, щоби нинішній патріарх УПЦ КП Філарет висував свою кандидатуру на посаду предстоятеля. Обґрунтовувалася ця позиція не лише намаганням Константинополя створити в Україні лояльну до себе структуру.

По-перше, кажуть, що у патріарха Філарета існували давні конфлікти з нинішніми предстоятелями деяких помісних церков. А це б затягнуло процес визнання нової церкви у православному світі.

По-друге, проти його кандидатури відкрито виступили окремі архієреї УПЦ Московського патріархату, які збираються приєднатися до київської автокефальної церкви. У них особисті рахунки з предстоятелем УПЦ КП.

По-третє, ходять чутки, що про невисування «розкольника» Філарета особисто просив Варфоломія патріарх РПЦ МП Кирило 31 серпня під час зустрічі у Стамбулі. Тут інтереси першоієрархів двох протиборчих патріархатів зійшлися. Адже рано чи пізно – попри російську агресію – Православна церква в Україні змушена буде налагоджувати відносини з РПЦ як зі своєю православною церквою-сестрою.

В УПЦ КП тривалий час пручалися тиску з Константинополя і не погоджувалися на вимогу зняття патріарха Філарета з виборів. Їхня позиція проста і зрозуміла: якщо УПЦ КП є фактично базою автокефальної церкви – як за кількістю архієреїв, так і за чисельністю парафій, то, відповідно, вони мають повне право на місце предстоятеля.

Але зрештою шляхом тяжких кулуарних домовленостей Константинополь домігся свого: патріарх Філарет написав листа з відмовою щодо претензій на престол нової Церкви. За це йому пообіцяли буцімто особливий статус: який – це з’ясується на Соборі 15 грудня.

В УПЦ КП змирилися з втратою стовідсоткового шансу на очільництво. Але все ж сподівалися, що, маючи значну перевагу архієреїв на Соборі – понад 40 своїх проти 13 з УАПЦ і до 10 з УПЦ МП, – під час відкритого архієрейського голосування зможуть перемогти будь-яку іншу альтернативу.

Та константинопольські спадкоємці «витонченої» візантійської дипломатії не були б собою, якби не змінили умови виборів і навіть формат Об’єднавчого собору.

По-перше, з’ясувалося, що обрання предстоятеля відбуватиметься зовсім не за квотним принципом, як то: чия більшість – того і прем’єр-міністр. По-друге, з архієрейського Собор був змінений на помісний: кожен єпископ повинен з собою привести священика і мирянина (або ченця). Отож загальна кількість його учасників збільшилася утричі. По-третє, голосування буде таємним і рейтинговим: кожен пише на папірці одну кандидатуру; потім з трьох, які набрали найбільше голосів, знову таємно обирається єдиний, який і стане предстоятелем.

Під ногами єпископату УПЦ КП захиталася земля. В авральному порядку, 13 грудня, вони зібралися на Архієрейський собор для того, щоб нібито обговорити суперечливі моменти статуту нової церкви. Але найголовнішим питанням порядку денного була консолідація зусиль і висування єдиного кандидата. Ним прогнозовано став митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній (Думенко), ректор Київської православної богословської академії і «права рука» патріарха Філарета.

На Фанарі навіть не приховували свого роздратування. Вже пізно увечері того ж дня на сайті Константинополя orthodoxia.info з’явилася розгромна стаття про Архієрейський собор УПЦ КП. Головна думка – зібрання незаконне, а Філарет намагається зберегти владу в новій церкві через свого ставленика.

Що ж так розізлило Вселенський патріархат? Схоже на те, що там існує свій кандидат на посаду предстоятеля Православної церкви в Україні. І він не з середовища УПЦ КП.

У Константинополі знали, що в УПЦ Київського патріархату не існує архієрея, рівного за авторитетом Філарету. Рейтинг митрополита Епіфанія, який водночас є патріаршим намісником, великою мірою тримається на покровительстві з боку предстоятеля УПЦ КП.

У самому єпископаті є кілька груп впливу, які не на загал завжди вели між собою боротьбу. Одне з цих угруповань очолює митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич) – мабуть, найкращий церковний менеджер УПЦ КП. Саме він 13 грудня став головним опонентом Епіфанія під час голосування за «єдиного кандидата», зумівши зібрати чверть голосів всіх архієреїв. Але на вчорашньому Соборі, це угрупування не вдалось до відкритого спротиву висуванню Єпіфанія. 

Крім того, існує група «нейтральних» єпископів, які автокефалію розглядають як «історичну необхідність», або ж просто мають зуб на представників із «групи патріарха». Але за відкритого голосування вони не посміють піти проти кандидата, якого підтримує Філарет.

Тому в Константинополі сподівалися, що присутність вселенських екзархів, президента, новий помісний формат Об’єднавчого собору і нові умови обрання предстоятеля Православної церкви під час таємного голосування «розірвуть» єпископат УПЦ КП на шматки. Такої розпорошеності голосів вистачить, щоб перше місце отримав не «київський» кандидат.

Серед імовірних претендентів на престол автокефальної церкви досі називають митрополита Вінницького і Барського УПЦ МП Симеона (Шостацького). Але його обрання може зіграти злий жарт з новою церквою. Позаяк, за українським законодавством, церковним майном і храмами володіють громади, то архієреї УПЦ КП могли б віддати негласний наказ своїм парафіянам вдатися до саботажу і не перереєстровуватися «під москвина», що призвело б до справжнього колапсу.

Проте «найкомпроміснішою нейтральною» фігурою, яка влаштовує Фанар і вибір якої легко обґрунтувати серед української пастви, вважається константинопольський екзарх, архієпископ Памфілійський УПЦ у США Даниїл (Зелінський).

Втім, 13 грудня висування єпископатом УПЦ КП єдиної узгодженої кандидатури в особі митрополита Епіфанія зламало сподівання Константинополя на легку перемогу. Патріарх Філарет продемонстрував, що він також розуміється на інтригах візантійської політики. І якщо Українській церкві не надали патріаршества, позбавили її традиційної назви, понизили в статусі, забрали закордонні парафії, обмежили у правах самокерованості, то місце предстоятеля без бою ніхто здавати не збирається.

Наступний хід у цій жорсткій грі за Константинополем. Хоча його гравцеві легше, бо головний козир – Томос – у руках Варфоломія.

Ярослав Коцюба, для «Главкома»