Хто в Сербії господар? Післямова до візиту Путіна у Белград

Минулого тижня Белград на один день став центром уваги для провідних медіа світу. Причина – візит до сербської столиці Володимира Путіна. Помпезність з якою приймали російського президента та атмосфера сербсько-російської дружби, яка панувала в той день в Белграді, мали показати всім, і в першу чергу Вашингтону та Брюсселю, «хто в Сербії господар».

Зустріч «суперзірки»

Підготовка сербської столиці до візиту російського президента, як її описували ЗМІ, нагадувала підготовку до зустрічі «Бога» і «суперзірки». Почесті, з якими приймали Володимира Путіна, безпрецедентні міри безпеки, велика кількість зустрічаючих, панівні настрої сербсько-російської дружби і братерства, а також широке висвітлення всього цього в ЗМІ говорять, що цей візит господаря Кремля мав для нього велике значення. В першу чергу тому, що мав продемонструвати всім, і особливо США та НАТО, що Росія присутня на Балканах і що сербсько-російський союз є непорушним. Крім того, на фоні падіння до історичного рівня довіри до Путіна в Росії, це одноденне, без перебільшення, театралізоване шоу в Белграді, повинне було бути використане ним для укріплення власного рейтингу і демонстрації, особливо на фоні попередніх іміджевих поразок під час зустрічей з лідерами Західного світу, своєї «важливості» в світі і збереження очолюваною ним Росією статусу впливового геополітичного гравця.

В свою чергу, для його сербського колеги Александара Вучича цей візит теж був досить важливим. На фоні тривалих (протягом останніх місяців) антипрезидентських протестів, приїзд Путіна був для нього своєрідним рятівним колом.

Для того, щоб поважний російський гість зміг відчути наскільки великими є симпатії сербського народу до нього особисто, а також до Росії, сербська влада провела кампанію з організації на вулицях Белграда натовпу для його зустрічі. Відповідальною за «роботу» була маловідома неурядова організація «Центр з розвитку Белграду», яка, за інформацією ЗМІ, отримала на це фінансування від влади. Також повідомлялось, що пропрезидентська Сербська прогресивна партія обіцяла громадянам з провінцій, які висловлять бажання прибути до Белграда подивитись на Путіна, 13 євро добових, безкоштовне харчування і трансфер на автобусах.

Не залишилась осторонь белградського дійства й населена переважно етнічними сербами північна частина Косово, в містах якої в той день були розвішені російські прапори і плакати, які зображали «сердечну дружбу» між сербським і російським президентами.

Такі дії сербської влади у й без того проросійській країні можна пояснити її занепокоєнням, що через антипрезидентські протести, які передували візиту, Вучич і Путін можуть не отримати такої необхідної для їхніх рейтингів «телекартинки».

Побоювання сербської влади не були безпідставними, оскільки ложка дьогтю у цій діжці сербсько-російського меду все ж таки знайшлась. Так, в декількох містах краю Воєводина, що на півночі країни, організацією «Млада Воєводина», за якою, ймовірно стоїть антипрезидентська опозиція, була проведена антиросійська акція, в рамках якої в цих містах були розвішані плакати з надписом англійською «Путін, йди додому».

Подарунки з Москви

Однак основною метою путінського вояжу до Белграда, було не свято сербсько-російської дружби, а примус Александра Вучича до відмови від європейської перспективи Сербії та пов'язування майбутнього країни виключно з Росією та підконтрольним їй Євразійським економічним союзом (ЄАЕС).

Попри постійні запевнення у тому, що Сербія залишається для Росії надійним союзником на Балканах, сербський президент, розуміючи свою важливість для неї, а також для Заходу, продовжує грати у свою гру. Він балансує і намагається отримати від кожної зі сторін максимальну вигоду. Поки домовленості між Белградом і Приштиною, яка б відкрила Сербії двері до ЄС, немає, Вучич може розраховувати на підтримку Росії і особисто Путіна. З іншого боку, збереження ним певної незалежності у відносинах з Москвою, дозволяє йому торгуватись з Брюсселем і зберігає хоча й теоретичні, проте шанси на інтеграцію Сербії до ЄС.

У Москві добре розуміють, що таке загравання сербського президента з Заходом, може в результаті означати для неї втрату свого останнього бастіону на Балканах. Тому в Кремлі вирішили діяти і змусити Вучича врешті злізти з обох стільців і сісти на той, що ближче до Москви. А для того, щоб йому було легше це зробити, Путін привіз для нього подарунки у вигляді 21 двосторонньої угоди та ордену Олександра Невського – державної нагороди, яка окрім громадян Росії, вручається й іноземцям за особливий внесок в багатостороннє співробітництво з цією країною. Вишенькою на торті стала обіцянка російської сторони  долучити Сербію до проекту «Турецький потік» та інвестиції в розмірі $1,4 млрд в її газотранспортну інфраструктуру.

У відповідь на таку російську щедрість Сербія вже встигла передати «Газпрому» всі необхідні дозволи на будівництво та використання ділянки турецького потоку на її території, тим самим вступивши в прямий конфлікт з Секретаріатом Європейського енергетичного співтовариства.

Попри вищезазначені російські енергетичні принади, вони поки для Сербії залишаються тільки словами і мають всі підстави ними і залишатись. Річ у тому, що перед входом до Сербії, труба «Турецького потоку» повинна буде пройти через територію Болгарії, а після виходу з Сербії - через територію Угорщини. Враховуючи те, що обидві країни є членами ЄС, для того щоб пропустити газопровід через свої території, вони повинні отримати дозвіл з Брюсселя. Знаючи це, Путін роздаючи в Белграді газові обіцянки, дав при цьому чітко зрозуміти, що газопровід до Сербії не буде побудований, поки Москва не отримає від ЄС гарантію на нього. Крім того, ряд експертів в сфері енергетики вважають, що Москва не буде займатись продовженням «Турецького потоку» до Сербії поки не отримає від Брюсселя зелене світло щодо важливішого для неї «Північного потоку-2».

Що стосується угоди про зону вільної торгівлі між Сербією та ЄАЕС, то Володимир Путін висловив сподівання, що вона буде підписана в цьому році. Такі «сподівання» господаря Кремля можуть означати одне: Белград протягом найближчого часу знаходитиметься в «тісних братських обіймах» Москви, які повинні будуть переконати сербське керівництво у безальтернативності євразійського майбутнього.

Косовське питання

«Москва підтримує взаємоприйнятне рішення, узгоджене між Белградом і Приштиною, але якщо воно базується на резолюції Ради Безпеки ООН 1244. Росія поділяє стурбованість сербського керівництва і громадян щодо питання Косово, оскільки останні кроки Приштини можуть призвести до дестабілізації на Балканах», - так описав Путін підтримку Росією Сербії у відстоюванні її інтересів в Косово. При цьому він додав, що не може бути більшим сербом, ніж самі серби. Цими словами російський президент недвозначно натякнув своєму сербському колезі, що для того, щоб він став «сербом» і переймався сербськими інтересами, він повинен нарешті стати дійсно надійним союзником, якому можна було б довіряти.

Поки ж говорити про довіру Путіна до Вучича не доводиться. З одного боку, сербський президент заявляє, що «без Росії вирішення косовської проблеми не буде», що «Росія завжди може розраховувати на Сербію як на союзника» і що «перед прийняттям будь-якого рішення щодо Косово він консультуватиметься з президентом Путіним». З іншого – Путіну добре відомо, що Александар Вучич регулярно консультується з косовського питання з Ангелою Меркель і є дуже чутливим до будь-яких сигналів, що надходять з Вашингтона.

В умовах, коли перспектива появи на Балканах ще одного члена НАТО стає все реальнішою, Москва не може собі дозволити далі терпіти таку багатовекторність Белграда. Тому у неї не залишається іншого вибору, окрім як зробити сербському керівництву пропозиції, від яких неможливо відмовитись. Подані, звичайно, під соусом «братерства» і «вічної дружби».

Що стосується можливої реакції на це з боку Заходу, то тут важливо пригадати візит в Белград в жовтні 2017 року представника Держдепу США Хойта Брайана Йі, під час якого той попередив Сербію, що «не можна сидіти одночасно на двох стільцях» і «якщо Сербія хоче стати членом ЄС, вона повинна послати чіткий сигнал, а не продовжувати балансувати між Заходом і Росією». Тому, досить ймовірно, що після завершення сербсько-російського шоу, в кабінеті у Александара Вучича пролунав дзвінок з Вашингтона.  

З огляду на вищезазначене, є очевидним, що донедавна успішна політика Вучича щодо балансування між Заходом і Росією на сьогодні знаходиться на завершальному етапі. Найближчим часом він змушений буде робити вибір. Який саме – залежатиме від того, хто буде більш активний у відстоюванні власних інтересів на Балканах. Поки що ініціативу в свої руки взяла Москва. 

Ігор Федик, для «Главкома»