Інакше вони не можуть. Що політичні партії приховують у своїх фінансових звітах

Чи можна було очікувати, що партії, які всю історію незалежності України «кормились» із рук фінансово-промислових груп, отримавши кошти з державного бюджету на свою статутну діяльність воднораз самі стануть незалежними? Перестануть співпрацювати з олігархами і будуть нарешті відстоювати інтереси тих, хто за них голосував? Запитання риторичне. За ці 26 років виховалось ціле покоління партійних функціонерів, для яких, наприклад, продаж місця у виборчому списку за кругленьку суму є нормою, а «вирішення» та відстоювання бізнесового інтересу окремого представника великого капіталу слугує їм за честь. Така політична система набула ознак традиційності, тому, щоб її змінити, потрібні неабиякі зусилля. І, з огляду на останні події, виконання цієї місії візьмуть на себе представники інститутів громадянського суспільства та новостворені антикорупційні органи.

Аналізуючи звіти політичних партій, які вони подають до Національного агентства з питань запобігання корупції упродовж останніх півтора року, стає зрозумілим, що левова частина партійного капіталу – це офіційно не обліковані готівкові кошти, а про суми можна тільки здогадуватись.

Мабуть, немає такої людини, яка б не бачила навесні – на початку літа цього року зовнішньої реклами партії «За життя» на білбордах у всіх містах країни. Щоправда, рекламувалась, начебто, не партія, а однойменна телепередача на одному з відомих каналів. Але, якщо звернутись до Закону «Про рекламу», то там є визначення: «Прихована реклама - інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і  може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій…»

І питання навіть не в тому, що приховану рекламу, відповідно до вищезгаданого закону, заборонено, а в тому, хто її проплатив. У фінансових звітах чітко написано, що на користь партії спонсорські внески з оплати реклами здійснив Микола Янко, який проживає в селі Тимченки Харківської області. Але сума нікчемно мала – майже 66 тис. грн. Це вартість кількох рекламних щитів на місяць. А решта?

Існує інший варіант: рекламу проплатив телеканал, з метою своєї популяризації. Тоді навіщо було використано брендованість (логотип та кольори) саме політичної партії «За життя», а не телеканалу. І чому тоді не було реклами інших телепроектів?

На всі запитання, які ставились, мали б дати відповідь посадові особи НАЗК, але на журналістський там запит відповіли, зокрема: «… Національне агентство не належить до органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотримання вимог законодавства про рекламу…». Тобто (до відома політичних партій!), якщо політична партія розвішує по всій країні борди зі своєю рекламою, не зазначаючи в звітах, хто їх профінансував, НАЗК на це увагу не звертатиме.

7 травня 2017 року в парку Партизанської Слави партія «За життя» провела масовий захід, назвавши його «Встрєча на Ельбє». Запросили, начебто, ветеранів та кілька театралізованих гуртків. Після концерту – польова кухня, два шатри по 100 кв. м., біотуалети. Всього учасників було 200. Сама ідея, можливо, й має як спонуку благородні пориви, але в звіті не вказано витрати на цей захід. Знову одвічне питання: за чий кошт бенкет?

Подібна ситуація з партією «Батьківщина». Кілька місяців по всій країні стояли намети з символікою партії і агітатори, по дві-три особи, у брендованих жилетках збирали підписи на продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. За неофіційною інформацією, утримання одного намета коштувало 800 грн на день. Далі арифметика проста: 800 грн множимо на 65 наметів і на 30 днів = 1,6 млн на місяць. І це лише в Києві. Але в фінансових звітах про це не згадується. Звідки кошти на оплату активістів? Чи хтось дійсно вірить ще в байки про волонтерство?

Знов цитата з листа НАЗК: «… За наявності у вас інформації про порушення законодавства у сфері політичних партій просимо надати Національному агентству таку інформацію з додаванням документів, які підтверджують такі факти». Це при тому, що один із наметів партії «Батьківщин»а довгий час знаходився за 20 метрів до центрального входу в приміщення НАЗК. Активісти коаліції «Гроші партій – під контролем» зробили запити по всіх областях та виявили, що такі намети стояли майже в усіх містах та містечках країни. За приблизними підрахунками – понад 1 тис. наметів упродовж 40 днів. Лише ця акція коштувала кілька мільйонів гривень, які невідь-хто дав партії. І головне – за що? Ось скриншоти листів, які ми отримали:

Київ

Полтава

Хмельницький

Якщо такі необліковані, тіньові, видатки не буде помічено відповідними органами – реформу боротьби з політичною корупцією можна вважати проваленою.

Ще приклад. Активісти коаліції «Гроші партій під контролем» виявили необлікований офіс у місті Києві партії БПП «Солідарність» на вул. Пушкінській. У фінансовому звіті міської організації партії і центрального апарату такий офіс не вказаний. Можливо, помилка? Хто фінансує цей офіс? Хто виплачує зарплату працівникам?

Така сама ситуація з партією «5.10». Офіс, розташований біля самого парламенту,  в звіті не зазначено.

Відповідальність за такі речі можна трактувати так: відповідно до частини першої статті 159-1 Кримінального кодексу України подання завідомо недостовірних відомостей у звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Подібні недоліки є у всіх партіях, що ведуть публічну діяльність. І не варто говорити, що хтось із них більш доброчесний, а хтось – менш, адже вони по-іншому ще не вміють.

Але існує також інший бік медалі. Українці в переважній більшості не цікавляться політичним життям. Тому, незважаючи на всі ці порушення, втрати політичних бонусів для партій будуть мінімальними. Так, за останніми опитуваннями Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва майже 69% громадян навіть не знають, що парламентські політичні партії отримують державне фінансування.

Усі ці приклади засвідчують одне – більшість партій переконані, що можна працювати за старими схемами. Але епоха «політичних проектів» закінчується. Революція гідності – це не так вигнання проросійської влади, як зміна мислення тих, кого обирають і тих, хто обирає. І лише той, хто це зрозуміє, – матиме шанс на майбутнє. 

Сергій Адаменко,

Всеукраїнський рух проти політичної корупції «Під контролем» - Центр «Ейдос»

Читайте також:

Як армія Рабіновича окупувала пятачок біля Нацбанку (фоторепортаж)