Інфаркт української медицини. Чому лікар свариться з міністром?

Медики б’ють на сполох: Україна очолює рейтинг смертності серед європейських країн через «епідемію» інсультів, інфарктів та інших серцево-судинних захворювань. Хоча відомо, що всім недугам можна запобігти за умови належного обстеження населення. У загальній структурі смертності ці хвороби сягнули 70%, тоді як у більшості країн Європи не перевищують 50%. Чому так сталося, адже Україна володіє новітніми технологіями кардіологічного лікування? Медики пояснюють усе мізерним бюджетним фінансуванням галузі та наукових закладів, досягнення яких не поширюються на всю країну. 

В останні роки різко зріс рівень смертності серед людей найбільш продуктивного віку – від 30 до 59 років. За даними Європейського співтовариства кардіологів, українські чоловіки відносно молодого віку (30–44 роки) помирають у шість разів частіше, ніж їхні однолітки з країн ЄС. Загалом в Україні через серцево-судинні захворювання в 2015 році померло понад 420 тисяч громадян (на другому місці онкологія – понад 83 тисячі). Це свідчить про занадто низьку культуру профілактики, діагностики та лікування серцево-судинних захворювань.

Парадоксальна ситуація склалась у Києві – в столиці найвища смертність, хоча саме тут зосереджена більшість науково-медичних інститутів та сучасних кардіологічних центрів, відомих у світі своїми новітніми досягненнями лікування та оперування серцево-судинних захворювань. «На сьогодні смертність і госпітальна летальність у Києві, на жаль, на одному з найвищих рівнів у державі. І соромно, коли ці показники у Запоріжжі, Вінниці чи інших регіонах кращі, ніж у Києві, де є величезний потенціал надання високотехнологічної допомоги», – визнає у розмові з «Главкомом» директор Інституту кардіології ім. Стражеска, віце-президент Національної академії медичних наук України Володимир Коваленко. Він неодноразово порушував цю проблему перед столичною владою. Зокрема, коли мером був Олександр Омельченко, розробили відповідну програму лікування киян, підписали меморандум, але на цьому все й скінчилося.

«Я хочу звернутися до департаменту охорони здоров’я Києва із пропозицією створити спільну програму для киян з надання невідкладної високотехнологічної допомоги, щоб було солідарне фінансування, покладатися лише на Національну академію медичних наук України (далі – Академія) не можна. І це питання можна вирішити, просто нема політичної волі і бажання, тому й маємо такі негативні наслідки», – вважає Коваленко. Як відомо, Інститут кардіології ім. Стражеска надає невідкладну допомогу хворим із гострим інфарктом міокарда, порушеннями ритму серця (від цієї хвороби часто настає миттєва смерть), гострими порушеннями мозкового кровообігу – до 90% пацієнтів це кияни. «Якщо взяти, до прикладу, гострий коронарний синдром, то майже третина таких хворих проходить через Національний науковий центр Інститут кардіології, але Київська міськдержадміністрація не відшкодовує Академії наших витрат», – скаржиться Коваленко. 

До відома: ресурси столиці для надання висококваліфікованої допомоги киянам досить високі: в ухваленому Київрадою бюджеті на 2017 рік на охорону здоров’я виділено понад 7 млрд грн – це в рази більше, ніж фінансування всіх наукових медичних закладів з державного бюджету України. Чи ефективно витратять ці кошти? Ствердно можна буде відповісти лише тоді, коли знизиться показник смертності серед киян.

Чверть від потреби?

«У 2017 році на потреби клінічних підрозділів наукових установ Національної академії медичних наук України в бюджеті передбачено 998,6 млн грн, що на 98,7 млн менше, ніж у 2016 році. Це лише 23,6% від потреби підвідомчих установ», – повідомили «Главкому» в Академії. Вражає те, що цих коштів має вистачити на 36 наукових установ Академії, з яких у Києві – 23.

«Слід називати речі своїми іменами. Трансформація, реформування, оптимізація охорони здоров’я – це тест на виживання. Аби щось зробити краще, потрібно вкласти кошти – навчити фахівців нових методик, придбати нове обладнання... А скорочення витрат, робочих місць – це лише короткочасні заходи економії. Тут виникає ризик перейти межу, за якою – точка неповернення», – ділиться своїми думками президент Національної академії медичних наук Віталій Цимбалюк.

Не краща ситуація у системі охорони здоров’я – галузь фінансується окремо від наукових медичних закладів. Тут криза досягла апогею: бракує бюджетних коштів на закупівлю ліків, медичних виробів, заробітну плату та комунальні послуги. У держбюджеті-2017 витрати на охорону здоров’я зросли на 26% – до 88,7 мільярда гривень, але жодної копійки не піде науковим інститутам, хоча вони, крім наукової діяльності, рятують людей від інсультів, інфарктів тощо.

На закупівлю ліків та медичних виробів у цьогорічному бюджеті виділено 5,9 млрд гривень, але процес міжнародних закупівель відбувається з великим запізненням. Проблеми накопичувалися  роками, а тепер каміння летить у бік нового керівництва МОЗ. Начебто воно відсторонилося від співпраці з науковцями та керівниками провідних медичних клінік. У результаті між ними спалахнула справжня інформаційна війна. 

Тодуров звинувачує Супрун

Щоб привернути увагу до проблем у кардіохірургії, всесвітньо відомий кардіохірург, директор київського Інституту серця професор Борис Тодуров через Facebook звинуватив в.о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун у безвідповідальності та авантюризмі. Тодуров аргументує все тим, що міністр не здійснила закупівлю ліків та медичних виробів за програмою серцево-судинних захворювань на суму понад 364 млн грн за кошти бюджету 2016 року.

«Я відповідально заявляю (і можу це повторити в суді), що ваша халатність забрала більше життів українців, ніж війна за останні роки. Ваш заступник Лінчевський заблокував роботу Інституту серця. Не підписав жодного офіційного документа за останніх чотири місяці, відмовляючи нам у відкритті філій у Донецькій та Луганській областях, де населення та військові залишилися без кардіохірургічної допомоги. Це просто знущання над людьми», – заявив Борис Тодуров.

Реагуючи на звинувачення, МОЗ на своєму сайті розмістило спростування. «Коли у серпні (2016-го. – «Главком») ми прийшли працювати у міністерство, то одним із перших завдань було відновлення процесу закупівель, який було перервано ще у 2015-му. Перед міністерством стояли два рівновеликих виклики: завершити закупівлі за кошти бюджету 2015 року (станом на 25.07.2016 закупівлі було здійснено лише на 50%) і паралельно розпочати закупівлі за бюджетом-2016 (станом на 1.08.2016 для їх започаткування майже не було здійснено відповідної підготовчої роботи).  Закупівлі за державні кошти 2016 року за напрямком «серцево-судинні захворювання» вперше здійснюватимуться через міжнародну організацію, а не міністерством», – сказано в заяві МОЗ.

Далі йдеться про те, що 12 грудня 2016 року було підписано остаточний договір з однією з міжнародних організацій на суму 357,2 млн грн, уже оголошено відповідні тендери. «З боку МОЗ робиться все можливе, аби забезпечити безперебійну роботу високоспеціалізованих закладів з надання кардіохірургічної допомоги. І перш за все, щоб пацієнти отримували медичні вироби, зокрема стенти (для хворих з інфарктом. – «Главком»), у державних установах, до яких належить й Інститут серця МОЗ України, БЕЗКОШТОВНО», – сказано в заяві з акцентом на слові «безкоштовно».

Борис Тодуров одразу ж відреагував на заяву міністерства. Розміщений ним відеоролик у Facebook миттєво набрав понад 100 тисяч переглядів. «Стенти не закуплено. Коли ми їх отримаємо? За рік стається 50 тис. інфарктів, смертність коливається від 16% до 20%, тобто помирає кожен шостий-сьомий пацієнт. Якщо хворих стентувати, смертність знижується в чотири рази. Скільком тисячам життів коштувала халатність нашого МОЗ?» – запитує кардіохірург у своєму черговому зверненні.

Ситуація в системі охорони здоров’я погіршується ще й через кадрові проблеми. Лікарі залишають Україну. Лише за останній рік з Інституту серця за кордон виїхало шість провідних фахівців. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в усьому світі відчувається гострий дефіцит (майже 14 млн) медичних працівників – лікарів, медсестер та фельдшерів. З року в рік цей показник лише зростає, тому з України виїжджає щороку майже 7 тисяч спеціалістів.

Приміром, у Білорусі нашим лікарям одразу ж надають житло, а в Гомелі та Могильові їх забезпечують приватними будинками і в рази вищою зарплатою. Що чекає на Україну, яка за рівнем доходів зрівнялася з найбіднішими африканськими країнами, але має сучасні медично-наукові центри кардіології, нейрохірургії, де, зокрема, без хірургічних втручань – без скальпеля й без трепанації черепа – добираються до будь-якої ділянки головного мозку? Так рятують від інсультів та пухлинних захворювань мозку у київському Науково-практичному центрі ендоваскулярної нейрорентгенохірургії. Не менш вражаючі досягнення й у кардіології.

Парадокс, але держава відвернулася від цих закладів, відмовляючись фінансувати навіть невідкладну допомогу при гострих інфарктах, інсультах чи аритміях.

МОЗ ігнорує Академію?

Науковці стверджують, що сучасні протоколи лікування – за світовими стандартами – вже розроблені українськими вченими, але МОЗ дуже повільно їх втілював у регіонах, тому часто там справді лікують за протоколами 40-річної давнини. Звісно, цю ситуацію потрібно кардинально змінювати, але було б логічніше спочатку звернути увагу на розробки наших провідних учених, які, до речі, залучені до розробки міжнародних протоколів лікування. Зі свого боку міністр Супрун обіцяє, що група фахівців-експертів надаватиме рекомендації з найсучасніших протоколів. «Це буде мішана група експертів – українських та іноземних», – повідомила пресі Уляна Супрун.

«Дуже важливе питання: на жаль, останнім часом практично немає виробничих контактів між МОЗ і Академією. І свої рекомендації МОЗ розробляє без участі провідних спеціалістів Академії, хоча наші провідні вчені входять в усі світові професійні асоціації і є учасниками розробки цих міжнародних протоколів, які потім уже оформлюються відповідно на національному рівні», – розповів «Главкому» Володимир Коваленко.

За його даними, протягом останніх двох каденцій міністрів охорони здоров’я під егідою Національної асоціації кардіологів України (її очолює Володимир Коваленко) було написано програму розвитку кардіології, де вчені виклали своє бачення щодо руху коштів за пацієнтами, складання національних переліків захворювань, які мають підтримуватися державою, визначили, як розраховувати вартість медичної послуги та багато іншого. Пропозиції ще на початку 2016 року було подано до МОЗ, але «віз і нині там».

У боротьбі за життя після інфаркту 

Щороку в Україні стається 40–50 тисяч інфарктів міокарда. За необхідності хворим потрібно імплантувати кардіостимулятори та кардіодефібрилятори – законодавство вимагає робити це за кошти державного бюджету. Але чи всім нужденним пощастить у боротьбі за життя?

«В Україні в розрахунку на 1 мільйон населення кардіостимулятори імплантують у п’ять разів менше, ніж у Польщі. Ми також лікуємо хворих із серцевою аритмією, яка виникає у тих, хто переніс інфаркт. Часто людина йде по вулиці, падає і помирає. Щоб цього не сталося, таким хворим потрібно імплантувати кардіодефібрилятори – в Україні порівняно з Польщею на 1 млн населення ставиться цих приладів у 200 разів менше. В 2015 році в Україні було імплантовано лише 70 таких пристроїв», – повідомив керівник відділу порушень ритму серця Інституту ім. Стражеска професор Олег Сичов.

Завдяки консенсусу академічної науки та клінічної практики в боротьбі з інфарктами в Україні запроваджено сучасні технології, які дозволяють втручатися в артерії пацієнтів з інфарктом міокарда (перкутанна реперфузійна терапія) без хірургічної операції з розтином грудини.

«Розкрити артерію вдається не шляхом розчинення тромбу (ця технологія залишилася в резерві, вона не є провідною у світі) – йдеться про механічне видалення тромбу при інфаркті чи інсульті, хоча при інфаркті є більший запас часу, ніж при інсульті. Ще з 1991 року в Інституті налагоджено цю систему», – повідомив головний позаштатний кардіолог МОЗ, провідний науковий співробітник відділу ендоваскулярної хірургії Інституту ім. Стражеска, доктор медичних наук Юрій Соколов.

За його даними, на базі інституту створено реєстр спостереження за хворими, в яких були внутрішньосудинні коронарні втручання. До реєстру внесено дані про 80 тис. пацієнтів – це найбільший онлайн-реєстр в Україні. «Тому ми точно знаємо про наші досягнення в цьому напрямку. На рік відбувається понад 10 тисяч планових втручань у судини серця; при інфаркті міокарда їх виконується 5,3 тис. Кожний другий хворий, якому роблять інтервенційні втручання – це ургентний хворий (тобто такий, що потребує невідкладної допомоги. – «Главком»). Багато європейських країн не можуть собі дозволити таких пропорцій. Ургентні хворі – це важкий хліб, вони не приносять прибутків клініці, зате вимагають великого ресурсу», – каже Юрій Соколов.

В Україні вже три роки поспіль спостерігається позитивна динаміка внутрішньосудинних коронарних втручань: щорічний приріст – 25%. За даними Юрія Соколова, приблизно 60% імплантацій кардіостимуляторів, дефібриляторів відбувається в системі Національної академії медичних наук. «Потрібні спеціальні лабораторії та певні навики фахівців, яких доводиться готувати досить довго – мінімум три-чотири роки. Крім того, спеціаліст має бути не один – має діяти бригада, яка вміє це робити», – каже Олег Сичов, наголошуючи на необхідності більш інтенсивних державних закупівель витратних матеріалів та вартісних кардіостимуляторів та дефібриляторів.

Щороку 100 тисяч інсультів

В Україні щороку стається близько 100 тис. інсультів, і більшість цих хворих втрачає працездатність, стає тяжкими інвалідами, які потребують значної соціальної підтримки.

У систему Академії наук входить Інститут нейрохірургії, у складі якого діє Центр ендоваскулярного лікування судин головного мозку, оснащений за останнім словом техніки, центр має статус головного в Україні. Запроваджені там технології дозволяють не лише лікувати судинну патологію головного мозку, а й запобігати виникненню інсультів: можна без операції розширити артерію і відновити кровопостачання, тоді інсульт не станеться. Але через величезний дефіцит бюджетного фінансування вдається врятувати лише незначну кількість хворих, адже переважна більшість потрапляє до звичайних лікарень, де лікують за старими методиками.

«Це дуже серйозна проблема – в Україні на один інфаркт припадає два-три інсульти. Допомога надається десь на рівні 50-річної давнини. Хворих з гострим інсультом, а частіше це інсульт ішемічний, можна лікувати в рамках терапевтичного вікна протягом п’яти-шести годин, тоді 70–80% хворих можна  повернути до нормального життя. Таких самих показників уже досягла кардіологія – 70–80% пацієнтів повертається до нормального життя, якщо хворого простентувати після інфаркту», – пояснює директор Центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії професор Дмитро Щеглов.

 За його даними, протягом останніх двох років фінансування центру різко знизилося, тому більшість програм довелося закрити. Якщо держава не зробить належних висновків, то 70–80% хворих будуть на соціальному державному забезпеченні, а це набагато дорожче, ніж виділяти кошти на  невідкладну допомогу.

«Треба своєчасно робити серйозні обстеження, і людина повинна знати, що вона – кандидат на інфаркт чи інсульт, що у неї може виникнути раптова смерть. Необхідна диспансеризація таких хворих. Часто це високовартісні обстеження (3-4 тис. грн. – «Главком»), але вони варті того, щоб у них вкласти гроші та запобігти інфаркту міокарда не у 80 років, а в 40 чи 50. Тоді людина ще 20–30 років працюватиме, але ці соціальні аспекти, на жаль, не прораховуються», – каже Володимир Коваленко.  

Цілком очевидно, що брак фінансування з держбюджету зобов’язує місцеву владу також ставати на боротьбу із серцево-судинними захворюваннями.

Наталка Прудка, «Главком»