Казус Нелі Штепи. Як у депутата місцевої ради забрати мандат?

Мінісенсацією місцевих виборів стала несподівана заява Партії миру та розвитку. Ця політична сила, яка в числі інших постала на руїнах Партії регіонів, озвучила намір відкликати свого депутата Слов’янської міськради – одіозну ексмера Нелю Штепу. І сталось це всього через два тижні після її обрання. Причиною такого дивного рішення стала підтримка Штепою у другому турі виборів мера міста кандидата від конкуруючої «Опозиційної платформи – За життя» Павла Придворова в той час, як партія, що висунула Штепу, підтримувала висуванця від «Опозиційного блоку» Вадима Ляха (який в підсумку й переміг).

«Неля Штепа забула, що менше місяця тому саме від штабу ОПЗЖ на неї виливалися ріки чорного піару та компромату. Неля Штепа підтримала кандидата від політичної сили, яка, за її словами, не виконала жодної політичної обіцянки з тих, що давала мешканцям Слов’янська. У зв’язку з чим Партія миру та розвитку офіційно повідомляє про початок процедури відкликання Штепи Нелі Ігорівни з депутатів Слов’янської міської ради відповідно до ст. 38 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»»  – йдеться в розповсюдженій заяві.

Варто зауважити, що автори заяви трохи лукавлять: відповідно до згаданої статті 38, процедуру відкликання депутата можна розпочати лише через рік після його обрання. І це цілком логічно: навіть для того, щоб показати себе з гіршого боку, народному обранцеві потрібен певний час. 

Однак випадок із колишнім мером Слов’янська спонукає задуматися над ключовим питанням, на яке не дуже зважали під час виборчої кампанії: хто і як може відкликати депутатів, обраних на останніх виборах? Хто контролюватиме цей процес? Чи буде мати на це вплив громадськість? І чи не вийде так, що керівництво партій розправлятиметься з дисидентами у своїх лавах через процедуру відкликання?

Що говорить закон

Варто відзначити, що Верховною Радою як нинішнього, так і попередніх скликань було докладено чимало зусиль для до того, щоб максимально посилити залежність місцевих депутатів від політичних сил, що їх висунули. Нова редакція виборчого кодексу знищила можливість самовисування спочатку у великих містах, а згодом і у населених пунктах чисельністю понад 10 тисяч осіб. При цьому замість обіцяних відкритих списків у законодавстві з'явилося поняття виборчої квоти, завдяки якій політичні партії зберегли свій вплив на формування прохідної частини списку до ради. Але навіть після обрання депутати залишаються залежними не від виборців, а від партій. Про що й говориться у тій самій 38-й статті закону про депутатський статус, яку Партія миру та розвитку обіцяє застосувати проти Нелі Штепи.

Згідно з законом, підставами для позбавлення мандата є «невходження депутата до фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він обраний, або припинення членства депутата місцевої ради у фракції». Інші підстави для відкликання депутата досить абстрактні та допускають дуже широке трактування: це «невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборчої програми» та «невиконання передбачених законом зобов’язань звітувати перед виборцями та проводити зустрічі з ними». Більш конкретно прописаний пункт, який карає позбавленням депутатства за пропуск потягом року без поважних причин більше половини пленарних засідань ради, або засідань пленарної комісії. Як показує практика, довести факт звітів перед виборцями для багатьох депутатів виявилося серйозною проблемою.

За тією ж 38-ю статтею з пропозиціями щодо відкликання депутата місцевої ради може виступати політична партія, від якої його було обрано, а також він може бути відкликаний за народною ініціативою. Але словосполучення «народна ініціатива» містить тут дуже лукава.

Для відкликання свого депутата виборцям потрібно створити ініціативну групу чисельністю від 100 осіб (для об’єднаної територіальної громади) до 400 осіб (у Києві), яка протягом 10-30 днів (залежно від статусу ради) має зібрати підписи мешканців за відкликання у кількості більшій за виборчу квоту (для Києва на цих виборах квота становила 4779 голосів). Причому якщо депутат набрав голосів більше за виборчу квоту, то й підписів за відкликання має бути більше за цифру поданих голосів. Умови не прості, але й не надмірні, принаймні є прецеденти, коли таку кількість голосів вдавалося збирати. Проблема ж у тому, що кінцеве рішення про відкликання депутата все одно буде приймати партія! Саме до неї територіальна виборча комісія після перевірки чинності підписів направляє запит про відкликання депутата, і тільки вищий керівний орган  партії приймає остаточне рішення про відкликання чи невідкликання місцевого депутата. Навіть якщо номінально це відкликання називається «за народною ініціативою».

Тому не дивно, що практично за всіма випадками відкликань, які мали місце в місцевих радах попередніх скликань, стоять саме партійні організації, які з якихось причин посварилися із своїми висуванцями.

Кілька прикладів таких історій.

Боротьба за депутатів в Ірпені і Бучі

У позаминулому скликанні партії щодо своїх неслухняних депутатів поводились не дуже сміливо: не було напрацьовано відповідної практики, а територіальні виборчі комісії переважно намагалися самоусунутися від справ про відкликання депутатів. Але були й винятки. Наприклад, у січні 2013 року територіальна виборча комісія міста Ірпінь спробувала на підставі звернення партії «Удар» позбавити мандата депутата міської ради Сергія Тішина, який перед цим оголосив про вихід із фракції. Але вже в липні це рішення було скасовано Центральною виборчою комісією на тій підставі, що чинний на той час закон про статус депутата місцевих рад, регламентуючи порядок відкликання депутатів, посилався на норми ряду інших законів, які на той час втратили чинність. Однак в 2015 році невідповідності в законодавстві прибрали, що зробило можливим широке застосування практики відкликання депутатів. А Центральна виборча комісія практично перестала втручатися в цей процес.

Таким чином, коли вже в 2018 році в тому ж Ірпені партія «Нові обличчя» прийняла рішення про відкликання свого депутата Святослава Куценка, їй вдалося відстояти своє рішення в суді. Сам Куценко намагався доказати, що ініціативна група, яка збирала голоси проти нього, була створена з залученням адміністративного ресурсу, який забезпечив тодішній мер Ірпеня і за сумісництвом лідер «Нових облич» Микола Карплюк. На доказ цього він пред’явив відеозйомку зборів ініціативної групи, на якій були присутні люди, які не є ірпінськими виборцями (порушення статті 40 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»). Також депутат бачив порушення у тому, що про засідання ініціативної групи не було проінформовано громадськість. Втім суд не взяв до відома відеозйомку, мотивувавши це тим, що предметом позову є діяльність виборчої комісії, а не ініціативної групи. Крім того, редакції місцевих ЗМІ підтвердили суддям, що їм надавалася інформація про засідання ініціативної групи. Чи була ця інформація поширеною серед мешканців Ірпеня, суд не зацікавило.

Ірпінь і сусіднє місто Буча відомі великою кількістю земельних скандалів: вартість ділянок тут висока, а представницька влада, яка приймає рішення про землевідведення, слабка. Через це Буча, яка за кілька років зробила стрибок від частини міста Ірпеня до центру одного з семи новостворених районів Київської області, стала й рекордсменом за відкликаннями депутатів міськради протягом минулої каденції. Причому відкликалися тут депутати лише однієї політичної сили – Партії захисників вітчизни. У 2017 році партія позбавила мандатів Бучанської міськради Миколу Йощенка та Олексія Гарбуза (формальна причина – відсутність звітів перед виборцями і непроведення прийому виборців), а в 2018 році – Андрія Подкідишева (за вихід з фракції та пропуск половини засідань). Місцеві засоби масової інформації писали, що реальною причиною відставки став особистий конфлікт депутатів з головою фракції Олександром Таможнім. Як би там не було, позбавлення мандатів відбулося без проблем за відпрацьованими схемами: збори ініціативної групи, збір підписів, звернення міської виборчої комісії до політичної партії і прийняття рішення про відставку на партійному з’їзді. Бучанська преса звертала увагу, що збори ініціативної групи відбувалися із залученням мешканців інших міст, багато учасників не могли пояснити мету зборів. Втім, суд ці факти проігнорував, а на прохання скасувати рішення партійного з’їзду про позбавлення депутатських мандатів, відповів, що не може втручатися в діяльність політичних партій.

Псевдовідкликання і колективні відкликання

Можна зауважити, що за минулі п’ять років траплялись і рішення судів, які ставали на захист депутатів місцевих рад. Однак у цих випадках, швидше за все, самі партійні організації були зацікавлені у тому, щоб залишити своїх представників у радах, а заяви про їх відкликання мали на меті лише «випускання пари». Класичний приклад такого псевдовідкликання – ситуація, що склалася 2015 року в Кривому Розі. При бажанні у ній можна побачити аналогії з сьогоднішньою ситуацією навколо Нелі Штепи, адже про відкликання депутатів тут оголосили практично одразу ж після їх обрання.

Нагадаємо, що 15 листопада 2015 року в Кривому Розі відбувся другий тур виборів міського голови, переможцем якого було оголошено Юрія Вілкула, який набрав лише на 752 голосів виборців більше за свого опонента Юрія Милобога з «Самопомочі», представники якої вимагали скасувати результати виборів на тих дільницях, де були зафіксовані порушення. На знак протесту, 18 листопада на сесію міської ради, де мали оголосити Юрій Вілкула новообраним міським головою, не з’явилися депутати «Самопомочі», «Укропу» та «Сили людей», але з’явилися шестеро депутатів від «Батьківщини» та  п’ятеро – від Радикальної партії Олега Ляшка. Пізніше ці депутати не увійшли до партійних фракцій, створивши у міськраді депутатські групи «За рідне місто» та «За успішний Кривий Ріг», а партійні осередки розпочали процедуру з їх відкликання.

Як зафіксовано у звіті громадської мережі «Опора», збір підписів під відповідною вимогою просувався досить успішно: до територіальної виборчої комісії ініціативними групами було передано 45 тисяч підписів за відкликання, однак згодом підписні листи таємничим чином зникли, на підставі чого суд скасував звернення тервиборчкому до ВО «Батьківщина» та Радикальної партії про позбавлення депутатських мандатів. Про те, що в цих партіях з самого початку не збиралися виконувати свої погрози щодо криворізьких депутатів, свідчать і подальші події. Коли активістам все ж таки вдалося зібрати повторно необхідну кількість підписів за відставку колишніх радикалів із фракції «За успішний Кривий Ріг» (наявність необхідної кількості голосів підтверджував зокрема народний депутат Сергій Рибалка), з’їзд партії Олега Ляшка просто відмовився розглядати питання про позбавлення мандатів. З іншого боку, депутат Криворізької міськради Ольга Бабенко, яку партія «Батьківщина» обіцяла позбавити мандату не тільки залишилась у міськраді, але й надалі перебуває в «Батьківщині» і стала довіреною особою Юлії Тимошенко на президентських виборах 2019 року.

При цьому, саме ВО «Батьківщина» цього року показала, як уміє розправлятися з порушниками партійної дисципліни, одночасно позбавивши мандатів одразу вісьмох депутатів Київської обласної ради. Партійна фракція розкололася ще в травні 2019 року після того, як висуванець «Батьківщини» Ганна Старикова втратила посаду голови ради. Частина однопартійців Старикової взяли курс на бойкотування роботи облради, однак депутати Сергій Будюк, Олександр Волинець, Микола Дворник, Давід Ерікян, Олександр Нігурця, Григорій Тищенко, Владислав Хахулін та Віктор Гринчук вийшли з фракції, створивши депутатську групу «Разом за Київщину», яка продовжила працювати у раді. І вже минулого січня стало відомо про проведення в готелі «Президент» зборів ініціативної групи мешканців Київської області щодо відкликання цих восьми народних обранців. За повідомленнями «Опори», депутати Ерікян і Дворник намагалися пройти на ці збори, але не були допущені головою обласного партійного осередку Костянтином Бондарєвим Причому новостворена ініціативна група працювала настільки ефективно, що вже за місяць передала до тервиборчкому необхідні 60 тисяч підписів, а вже 2 березня партійна конференція «Батьківщини» прийняла рішення про відкликання згаданих депутатів, а також ґрунтовно почистила передвиборчий список, видаливши з нього 23 кандидати в депутати. Спроби виключених оскаржити рішення виборчої комісії суд залишив без задоволення. Загалом же, враховуючи що до чергових виборів залишалося трохи більше пів року, якогось стратегічного значення в такій чистці не було. Однак вона зміцнила партійну дисципліну перед виборами і показала, що з відступниками у партії не рахуватимуться.

«Сама ідея партійного контролю за діяльністю депутата розумна, – каже експерт з виборчих систем, керівник Українського центру суспільних даних Сергій Васильченко. – Наприклад, у Швеції депутати теж відповідальні не тільки перед виборцями, але й перед партіями. На відміну від українських колег, які після обрання намагаються піти у «вільне плавання». Однак ще більшою проблемою є те, що в Україні нема повноцінних партій, сформованих за ініціативою знизу, з партійною дисципліною і ідеологією. Те, що ми маємо – це переважно франшиза, яку партійний керівник розглядає як одноразовий інструмент приходу до влади. А відповідно заради своїх потреб він тепер отримав можливість як завгодно і безконтрольно перетасовувати депутатський корпус».

Чи буде спалах відкликань у новообраних місцевих радах, говорити, певно, рано. Проте можна впевнено підсумувати: що виборці де-факто усунуті від  можливості відкликати своїх обранців, в той час, як партії можуть позбавляти мандата дуже легко. При цьому ми вже зараз бачимо вибірковість у справах відкликання: позбавляють депутатства переважно тих, хто має конфлікти з партіями, зате реальні прогульники, корупціонери і нероби залишаються з мандатами. Також можливі зловживання під час роботи ініціативних груп із збору підписів, які перевіряються на предмет фальсифікацій лише формально. Не зовсім зрозуміло також, як відкликати депутата, якщо партія, що його висунула, за час каденції самоліквідувалась або реорганізувалась шляхом злиття з іншою. Про ці всі недоліки законодавства відомо давно, однак Верховна Рада не спішить вживати заходів для їх усунення.