«Кидок союзників». Що робити Україні після «зради» Німеччини і США

Зі Сполучених Штатів до України надійшло одночасно дві новини: погана і добра.

Перша – про те, що США та Німеччина офіційно домовились про завершення будівництва російського газопроводу «Північний потік-2», який несе загрози енергетичній безпеці нашої держави.

Друга – це оприлюднення Білим домом дати візиту президента України до Сполучених Штатів. Отже, Володимир Зеленський зустрінеться з Джо Байденом 30 серпня.

Колишній посол США в Росії Майкл Макфол назвав останнє повідомлення чудовою новиною. «Зустріч Байдена з Зеленським є надзвичайно важливим моментом в історії американо-українських відносин. Обидві сторони мають використати цю нагоду найпродуктивніше, щоб завершити останню чорну главу і почати нову із світліших глав у наших двосторонніх відносинах», – написав він на своїй сторінці у Twitter.

«Це погана ситуація і поганий трубопровід, але ми маємо допомогти захистити Україну…»

Але повернімось до першої новини. «Це погана ситуація і поганий трубопровід, але ми маємо допомогти захистити Україну, і я відчуваю, що ми зробили деякі значні кроки в цьому напрямку». Так охарактеризувала заступниця держсекретаря США з політичних питань Вікторія Нуланд під час слухань у Сенаті досягнуту домовленість між Вашингтоном та Берліном. «Спільну заяву США та Німеччини на підтримку України, європейської енергетичної безпеки і наших кліматичних цілей оприлюднило міністерство закордонних справ Німеччини.

Згідно з цим документом, Німеччина зобов'язується використовувати всі доступні засоби впливу, щоб уможливити продовження угоди з Росією про транзит газу через Україну до десяти років, і призначити для цієї мети спеціального представника.

У декларації також відзначається, що у випадку спроби Росії «використовувати енергію як зброю, або вчинить подальші агресивні дії проти України, Німеччина буде діяти на національному рівні і закликати Євросоюз до прийняття ефективних заходів, включаючи санкції, які обмежать російський потенціал для експорту до Європи в енергетичному секторі, включаючи газ, або вжити ефективних заходів в інших економічно важливих сферах».

Згідно із домовленістю, Німеччина і США будуть прагнути заохочувати і підтримувати інвестиції в Зелений фонд на суму не менше $1 млрд., в тому числі від третіх сторін, таких як приватний сектор. У декларації також стверджується, що Німеччина спочатку додасть до фонду не менше $175 млн. як грант і буде працювати над збільшенням своїх внесків в найближчі роки.

Крім того, Німеччина зобов’язується продовжити просування двосторонніх енергетичних проєктів з Україною, особливо в галузі відновлювальних джерел енергії та енергоефективності, а також підтримки поетапної відмови від вугілля, що також включає призначення спеціального посланника із спеціально виділеними фондами на суму $70 млн.

Наскільки це «добрі» (насправді – сумнівні) домовленості для України і Польщі, котрі виступають проти будівництва цього газогону ПП-2, свідчить вчорашня спільна заява міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби та глави МЗС Польщі Збігнєва Рау. Очільники зовнішньополітичних відомств заявили, що Україна та Польща працюватимуть разом зі своїми союзниками та партнерами над протидією запуску «Північного потоку-2», допоки не будуть розроблені рішення для подолання безпекової кризи, пов'язаної із газопроводом.

Ще більш відверто і гостро проти досягнутої домовленості виступають європейські, у тому числі – німецькі політики та експерти.

Велика ложка «зради»

Член Європарламенту (фракція «Зелених») Сергій Лагодинські на своїй сторінці у Twitter написав: «Ця угода є найбільшим стратегічним прорахунком Білого дому на даний момент. Вона переоцінює роль «Північного потоку-2» у політиці за винятком ослаблених соціал-демократів, які намагаються врятувати цей газогін до програшу на парламентських виборах у вересні. Окрім того вона послаблює порядок дений кліматичних змін, Навіщо?»

Директор Євразійського центру ім. Д. Патрічіу при Атлантичній раді США Джон Гербст у рубриці Атлантичної Ради США Fast Thinking висловлює думку, що «це створює враження, що союзник віддав провідній світовій державі роль прибиральника…. Коли Вашингтон виглядає слабким на переговорах з Берліном, які висновки роблять у Пекіні та Москві?»

Тим часом Голова офісу Фонду імені Гайнріха Бьолля у Києві Сергій Сумленний відзначає, що «протягом останніх тижнів перебування в офісі канцлер Німеччини Ангела Меркель укладає угоду зі США, забезпечуючи майбутнє проекту NordStream2, інструменту Кремля для підриву Європи. За його словами, Меркель діє так само, як і її попередник - Герхард Шредер, який підписав контракт NS1 за кілька тижнів до виборів. «Ангела Меркель розглядалася як антипод Шредеру: не шукає грошей, далеко від корупції, не грає чоловічої ролі альфа. Вона відправлялась на дуже скромні і непримітні канікули в одній куртці і роками мала одне і те ж оперне плаття. Те, що вона робить зараз, шокує», наголошує Сумленний на своїй сторінці у Twitter.

Інший німецький журналіст, відповідальний редактор у відділі політики журналу BILD Джуліан Рьорке написав на своїй сторінці у Twitter, що внаслідок цієї угоди щасливі всі троє - Меркель, Байден і Путін. При цьому він зазначив: через «Північний потік-2» Німеччина стала більш корумпованою, Україна – більш вражливою, Європа – більш розділеною, США – менш важливими.

Інший німецький експерт з Центру за лібральний модернізм Ральф Фукс, вважає: «Те, що німецький уряд намагатиметься продати, як дипломатичний успіх, є компромісом за рахунок України та клімату. Почати можна з того, що переговори велись за спиною керівників України, проти якої спрямовано цей проект». І нарешті, додає він, також дуже дратує те, що «Ангела Меркель кинула всі зусилля на те, щоб цей нещасний проект завершився на останніх годинах її терміну – без жодного кроку у відповідь з боку Кремля. Це не є доброю спадщиною».

Зі свого боку речник Українського конгресового комітету Америки Андрій Добрянський відзначив у коментарі «Главкому», що його розчаровує, як розгортається ситуація довколо «Північного потоку-2».

«Наскільки нам відомо, – підкреслив він, – Україні не було надано пояснень і аргументів, чому саме так робиться. Те ж саме стосується її партнерів – Польщі та країн Балтії. Навіть члени Конгресу, члени партії Президента, які очолюють комітети у закордонних справах або розвитку енергетики, не отримали жодної інформації про цю угоду».

Відомий британський журналіст Едвард Лукас гостро розкритикував домовленість Байдена та Меркель. «Це жахливий результат, який показує, що Німеччина може переслідувати короткострокові власні інтереси за рахунок своїх союзників і що США можуть накладати лише незначну плату»., написав він на своїй сторінці у Twitter.

Інший британський аналітик із питань зовнішньої політики, колишній помічник Маргарет Тетчер Найл Гардінер написав на своїй сторінці у Twitter, що Адміністрація Байдена «кинула американських союзників в Східній та Центральній Європі під автобус, аби умиротворити Москву та Берлін. Це не лідерство, а політика капітуляції».

Тим часом директор польського інституту міжнародних відносин Славомір Дембські розкритикував ідею приєднання Німеччини до ініціативи «Три моря». «Найбільш дивовизною є ідея, що Берлін може компенсувати «Північний потік-2» країни Центральної та Східної Єврапи, приєднавшись до Ініціативи «Три моря». Я вважаю, що Берліну краще було б спершу приєднатися ШОС чи Шанхайського пакту».

Що про угоду Меркель-Байдена думають в Україні?

Що ж робити у даній ситуації українській стороні? «Главком» звернувся з цим питанням до українських експертів.

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека» Михайло Гончар назвав досягнуту угоду нікчемною і дав пояснення чому.

«По-перше, вона підготовлена без участі України і щоб там нам не обіцяли, угода не може нами розглядатись.

По-друге, партнери, один з яких є стратегічним, так не повинні діяти по відношенню до іншого партнера.

По-третє, є питання до всіх тих речей, які там позначені, що сторони будуть домагатися. А виникає питання, чи доможуться. Потрібно, щоб там звучало приблизно так: Газпром готовий укласти з вами угоду про транспортування газу в Європу на 10 років у таких то обсягах, за такою-то формулою. Нічого цього немає і не може бути, тому що Росія не була стороною цих домовленостей. Вона нічого нікому не обіцяла ні нам, ні німцям з американцями.

В-четверте, що стосується обіцянок якихось зелених інвестицій – це обіцянки, бо ці інвестиції приватні. Вони можуть прийти, і можуть не прийти.

В-п’яте, не зрозумілий статус цієї угоди і виникає питання, хто, зрештою, суб’єктно несе відповідальність за її реалізацію. А тут немає жодної відповідальності з німецького боку. Там мова йде про можливі санкції за якусь неконвенційну поведінку Росії.

Так ми уже мали 2014 рік, то чи були санкції з боку Німеччини у зв’язку з агресією Росії проти України».

На думку експерта, маючи урок Будапештського меморандуму та нещодавніх агресивних дій Росії проти Грузії в 2008 році, проти України в 2014 році, які продовжуються і досі, потрібно просто відкинути німецько-американські домовленості.

Пан Гончар підкреслив, що при цьому вони наших інтересів не враховують, а реально враховують інтереси Росії: «Це смішно і ганебно, продовжує експерт, що дві найбільші країни Заходу допомагають Росії завершити проєкт, який «реально буде спрямований на те, щоб маніпулювати європейським газовим ринком, продовжувати вносити розколи і Європі, і в США, а також між США та Європою».

Тим часом експосол України у США Валерій Чалий (2015-2019 рр.) вважає, що «пояснення адміністрації США, що трубопровід фізично добудовується не витримує критики», бо це суто геополітичне рішення, яке відповідає сьогоднішнім реаліям. «А реалії такі, продовжує він, що США хочуть відновити трансатлантичну єдність, у якій Німеччина відіграє ключову роль. І ясно, що в стратегічному плані і нам це потрібно, щоб у протидії агресії Росії і Європа, і США говорили одним голосом».

Але водночас пан Чалий відзначає, що у стратегічному плані налагодження таких стосунків – це плюс, але мінус, що це відбувається за рахунок України.

Він також нагадав, що в декларації за підсумками засідання Комісії стратегічного партнерства у Вашингтоні, яке відбулось востаннє у 2018 році, була зазначена дуже чітка позиція офіційна протидії введення експлуатацію «Північного потоку-2», як проєкту, який розділяє Європу, і є загрозою не лише енергетичної безпеки України і країн Центральної Європи.

При цьому експосол звертає увагу на те, чи достатньо Україна зробила аби донести свою позицію щодо проблем саме для США і Європи, а не для нас.

«Справді, – підкреслив він, – через введення в експлуатацію «Північного потока-2» ми втрачаємо великі кошти і, більше того, таким чином відкривається шлях більш агресивним російським діям проти України».

Пан Чалий також вважає, що в української сторони було б набагато більше можливостей донести нашу позицію, якби зустріч президентів України та США відбулась раніше. Під час такого візиту, переконаний він, який відбувся би в кінці липня, як це було заплановано, можна було б зустрітися з Конгресом, демократами і республіканцями, донести позицію України з цього питання, що не можна такі заяви, меморандуми, рішення приймати без України, яка є однією з ключових країн у цьому великому геополітичному рішенні.

Чи варто Україні змиритися з добудовою і введенням в експлуатацію цього газогона і вимагати компенсації? Експосол Чалий акцентує увагу на тому, що компенсації можуть бути відповідями на ті виклики, які стоять перед нами. А це, на його переконання, - виклики у сфері безпеки і тому відповіді мають бути у сфері безпеки. Оскільки були враховані комерційні інтереси Німеччини, то Україна має претендувати на збільшення підтримки у сфері безпеки. Тому зараз було б справедливо прийняти рішення про надання Плану дій щодо членства в НАТО для України, або принаймні підсилити наші можливості оборони.

«Якщо говорити про геополітику і стратегічні розрахунки, то на даний момент, - підкреслює пан Чалий, - найскладніше питання не фінансові втрати України, навіть не безпекові загрози з боку Росії, які зростуть після цього, а те, що керівництво Росії виходить із ізоляції. Існує велике побоювання, що за такою ж схемою можуть бути вирішені й інші питання, які безпосередньо стосуються України».

При цьому Валерій Чалий вважає, що не все втрачено для України у плані зупинення проєкту «Північний потік-2». Для цього, на його думку, українська сторона має посилитисвої зусилля для роботи насамперед і з адміністрацією президента Байдена, і з Конгресом, щоб це питання не завершилось з такими негативними наслідками.

Іншими словами, підкреслює він, «нам потрібно всіма способами, включаючи дипломатичні, донести свою позицію до адміністрації Байдена. І було б добре, якби перенесення остаточного рішення позиції США щодо «Північного потоку-2» відбулося після візиту президента України до Вашингтону. Це надзавдання і саме на це мають бути спрямовані всі наші зусилля. Тому що без України не має бути нічого, що стосується безпеки для Європи, яка зараз стоїть на захисті безпеки континенту і платить найвищу ціну життями наших загиблих воїнів».

Якщо не домогтися цього розуміння у Вашингтоні, - застерігає експосол, - тоді ми будемо програвати у цих ситуацях. І попри несприятливий термін візиту президента, треба максимально підсилити підготовку до нього, сконцентрувавши всі зусилля не тільки на Банковій, але й дипломатів, парламенту, українських лобістських груп, бізнесу і громадянського суспільства.

Михайло Гончар також поділяє думку, що не все втрачено у боротьбі проти «Північного потоку-2». Він вважає, що при цьому Україна має скористатися досвідом Польщі, яка п’ять років вела боротьбу проти «Північного потоку-1» і газогону «Опал».

Експерт нагадав, що 15 липня Європейський суд ухвалив рішення на користь Польщі, зокрема визнавши, що згода Європейської комісії і Німеччини на зняття обмежень на використакння газапроводу «Опал» і відповідно «Північного потоку-1» протирічить одному з фундаментальних принципів функціонування Європейського Союзу – принципу європейської солідарноссті, зафіксованому в статті 194.1 Договору про фунціонування ЄС.

Йдеться про те, пояснив він, що одна країна-член ЄС, реалізуючи якісь угоди з третіми країнами, які не є членами ЄС, не повинна завдавати шкоди інтересам іншої країни-члена ЄС, у даному випадку Польщі та Словаччини.

Тож, вважає пан Гончар, «американська сторона мала зараз би використати цей аргумент у діалозі з німцями і сказати: «Стоп!». Давайте зараз, введемо мораторій, розберемось, оскільки виникла нова ситуація із застосуванням європейського енергетичного законодавства і права в цілому».

Натомість, зазначає Гончар, не дивлячись негативну реакцію з боку Конгресу, адміністрація Байдена вирішила швидко ухвалити незрозумілу, непрозору шкідливу для всіх окрім Росії оборудку.

«Що стосується подальшої протидії «Північному потоку-2», – резюмує президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», потрібно брати гарних західних юристів, які вміють готувати відповідні претензії до Європейського суду і до Європейської комісії за її бездіяльність. Польща на прикладі «Опалу» і «Північного потоку-1» показала, як це можна робити. Польща, я думаю, теж не зупинить свої зусилля, а тому треба продовжувати дискусії і показувати американцям ті речі, які ще не дооцінені щодо шкідливості «Північного потоку-2», зокрема і в контексті щойно сформованої нової кліматичної політики ЄС і США».

* * *

Оскільки про рішення, які були прийняті на зустрічі Джо Байдена і Ангели Меркель, не було проінформовано українську сторону, абсолютно не зрозуміло, як Німеччина взагалі може гарантувати використання Росією української ГТС для транспортування газу ще на 10 років. Так само, як немає відповіді, як сторони можуть впливати на Росію, яка спробує газогін як економічну та безпекову зброю проти України. А така загроза, як наголошує пан Чалий абсолютно зростає.

Залишається сподіватися, що в Офісі Президента зроблять належні висновки. І що там дійно серйозно готуються до зустрічі Володимира Зеленського з Джо Байденом. Де заявлять чітку позицію не тільки щодо «Північного потоку-2».

Микола Сірук для «Главкома»