Київ – Пекін. Безпечна дистанція

Невиразна реакція Китаю на російську анексію Криму та воєнну агресію проти України поставили певний знак питання у двосторонніх відносинах.

На сучасному етапі українсько-китайські відносини зазнають певного випробування. За часів незалежності України ці відносини загалом розвивалися по висхідній та досягли найвищої точки розвитку у грудні 2013 р., коли було підписано Договір про дружбу та співпрацю. Наразі політичні зміни, що відбулися в Україні, невиразна реакція Китаю на російську анексію Криму та воєнну агресію проти України поставили певний знак питання у двосторонніх відносинах.

Стриману позицію китайського керівництва щодо Революції гідності в Україні цілком доцільно пояснити обережним ставленням китайців до будь-яких радикальних суспільно-політичних змін. Те, що керівництво КНР у 2014 р. дистанціювалося від засудження російської агресії, пояснюється прагненням завершити реалізацію контрактів щодо постачання російської найсучаснішої зброї відповідно до домовленостей, досягнутих між Сі Цзіньпіном та  Путіним у березні 2013 р. Іншим вагомим аргументом для Пекіна було бажання максимально використати міжнародну ізоляцію Росії для підписання пакету газових та нафтових домовленостей у травні 2014 р. на найвигідніших для Китаю умовах.

На жаль, в українському політичному середовищі існує певна упередженість щодо «комуністичного Китаю» та нерозуміння особливостей функціонування влади у конфуціанському світі. Як наслідок, Україна, маючи відповідну договірно-правову базу та високий рівень стратегічного партнерства з КНР, нині не використовує можливості співпраці з найбільшим світовим експортером, другою економікою світу, країною, що має найбільші в світі золотовалютні резерви й практично необмежені інвестиційні можливості.

У геополітичному плані Китай є свідомим прихильником української євроінтеграції та завжди визначав Україну як «важливу державу в Європі». Керівництво КНР вітало підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та розглядає залучення України до розбудови «Нового економічного поясу — Великий шовковий шлях», що є особистою ініціативою голови КНР Сі Цзіньпіна. У разі успішної реалізації амбітного китайського плану (який, між іншим, оминає Росію і передбачає прямий вихід Китаю до Європи через Центральну Азію і Кавказ) — Україна матиме принципово нове геополітичне місце «першої європейської країни на Шовковому шляху».

Слід зазначити, що в Європі досить прихильно ставляться до китайських планів та, з огляду на нині обмежені фінансові можливості Європейського Союзу, не заперечують можливу китайську економічну активність щодо України. Більше того, ЄС прямо зацікавлений у тому, щоби здійснити модернізацію України на китайські кошти.

Таким чином, Україна має унікальну можливість стати осередком розбудови «Нового економічного поясу — Великий шовковий шлях» у Чорноморсько-Балтійському регіоні із залученням країн Балтії, Вишеградської четвірки, Румунії, Болгарії, Білорусі, Грузії.

Суттєвим практичним кроком Китаю щодо реалізації проекту «Новий економічний пояс — Великий шовковий шлях» стало нещодавнє створення «Азіатського банку інфраструктурних інвестицій», який вже викликав ажіотажну зацікавленість багатьох країн світу.

Зацікавленість Китаю щодо співробітництва з Україною пов’язана також з ухваленим китайським керівництвом рішенням про створення «закордонних продовольчих баз». Зокрема, йдеться про використання агропромислових можливостей України у поєднанні із інвестиційними та технологічними потужностями Китаю.

Важливим чинником двосторонніх взаємин може стати військово-технічне співробітництво та співпраця у ракетно-космічній галузі. Китай наразі все ще зацікавлений у науково-технічній базі українського ОПК. Авіабудування та двигунобудування можуть стати реальним напрямком українсько-китайського спів­робітництва за умови відповідного відповідального ставлення з українського боку.

У сучасних умовах китайська сторона розглядає можливість замінити Росію та стати провідним військово-технічним партнером України. Зрозуміло, що таке рішення має бути узгодженим з євроатлантичними партнерами нашої держави. Водночас, слід мати на увазі, що на відміну від євроінтеграції України її вступ до НАТО викликає певні застереження з боку Китаю. Втім, усі сторони виходитимуть із власних національних інтересів, що відповідним чином «розв’язує руки» Україні.

Головною перешкодою на шляху розвитку українсько-китайського стратегічного партнерства з китайського боку нині є підсвідоме сприйняття України як частини пострадянського простору, на який начебто має якісь права Росія. З іншого боку, в Україні є певна упередженість щодо «комуністичного» Китаю. Зняття штучних перешкод щодо розвитку двосторонньої співпраці є головним завданням сучасного етапу українсько-китайської взаємодії.

Взаємні інтереси

Прихід китайських інвестицій у східні та південні регіони України паралельно вирішуватимуть проблему убезпечення цих регіонів від російської підривної діяльності, адже жорстка позиція Китаю щодо захисту власних економічних інтересів добре відома росіянам.

Прагнення і практичні кроки України встановити якомога більш тісні економічні стосунки з Європою ні в якому разі не є перешкодою для співпраці з Китаєм. Після підписання і ратифікації Угоди про Асоціацію з ЄС Україна, на етапі її імплементації, перетворюється на певні «ворота» до Європи. Це важливо для китайсько-українських відносин, особливо у контексті реалізації ідеї відродження Великого Шовкового шляху, запропонованої головою КНР Сі Цзіньпіном.

Китай скорегував свої відносини з великими державами й поліпшив відносини із сусідніми країнами шляхом встановлення з ними «стратегічного партнерства». Дипломатичні відносини Китаю з іншими країнами можуть бути розділені на кілька рівнів: прості дипломатичні відносини, відносини добросусідства й дружби, відносини партнерства й співпраці. Відносини партнерства в Китаї поділяють на спільне партнерство, конструктивне партнерство, всебічне співробітництво й партнерство, стратегічне партнерство, стратегічна взаємодія та партнерство й всебічне стратегічне співробітництво й партнерство. Китай встановив партнерські відносини з найбільш великими державами, БРІКС, G20 і сусідніми країнами на різних рівнях, але на загальному принципі партнерства: не протистояти один одному, а шукати спільне, відкласти вбік розбіжності й не завдавати шкоди третім країнам.

Сучасні відносини України та Китаю значною мірою зумовлені зростаючими політичними та економічними інтересами КНР щодо країн ЄС та Нової Східної Європи (Білорусь, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія). Політично Китай хотів би бути важливим гравцем у пострадянських країнах Європи, що, насамперед, є сферою інтересів ЄС та Росії. Китай послідовно зміцнює відносини з Новою Східною Європою шляхом активізації політичного діалогу та поглиблення економічних відносин, головним чином шляхом надання фінансової допомоги. Ця взаємодія стала найбільш актуальною під час недавньої світової кризи, коли країнам Нової Східної Європи була вкрай необхідна економічна підтримка, і Китай вміло скористався цією ситуацією.

Оскільки Росія скептично ставиться до можливості надання Китаю військових технологій через високу ймовірність копіювання, то їх отримання з України дає КНР дві переваги: по-перше, Китай буде отримувати технології, а по-друге, буде зміцнювати свої позиції в країні, яку Росія вважає своєю сферою впливу. Крім того, Китай планує реалізацію своєї глобальної стратегії збільшення експорту та інвестицій у потенційні ринки, розміщені між Росією та ЄС. Україна може стати важливим місцем для просування китайських продуктів і брендів, отримання доступу до нових ринків і придбання стратегічних активів.

Допомога Китаю також є політично мотивованою. Китайські кредити та інвестиції Україні можуть створити Китаю кращі позиції в переговорах з Росією та ЄС.

Проте Китай може зближуватися з Україною тільки на безпечну для себе відстань, щоб завжди зберігати баланс відносин у геополітичному трикутнику США — Росія — Китай і в світі в цілому. А Україні важливо показати Китаю власну зовнішньополітичну концепцію, яка не повинна повністю залежати від США та ЄС, в іншому випадку це буде сприйматися Китаєм як «втрата обличчя». Відносини між Україною і Китаєм носять асиметричний характер, тому ініціатива про фактичне перезавантаження відносин між країнами повинна виходити від України, в якій відбулися революція і повна зміна влади. Україна повинна підтвердити або пояснити свою позицію з питань співпраці з Китаєм.

Протягом 2014-2016 рр. українська сторона була зосереджена на проблемах відновлення територіальної цілісності та внутрішньо­політичних процесах, відносинах з ЄС та США. В «азіатській політиці» офіційний Київ практично повністю повторив помилки керманичів «Помаранчевої революції»: дистанціювання від Китаю та спроби поглибити партнерство з Японією. Звідси стає зрозумілим небажання української влади виконувати вже укладені з Китаєм принципові угоди та домовленості (зокрема, «Програми розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР на 2014–2018 рр.»). Уже кілька років не відбуваються засідання Міжурядової комісії зі співробітництва.

Сьогодні в Україні відсутня стратегія щодо подальшого розвитку відносин із Китаєм, практичної реалізації документів, які вже укладені. На відміну від влади, український бізнес активно шукає нові можливості в Китаї, проте без державної підтримки це буде зробити надто складно, бо потрібно конкурувати з провідними іноземними кампаніями, які таку підтримку мають.

За останні два роки суттєво змінилося сприйняття України в Китаї, у політичних колах та у суспільстві. Сьогодні Україна для китайців — це європейська країна, яка перестала бути частиною пострадянського простору, країною-сателітом Росії або навіть частиною Росії, а українці нарешті сприймаються як окремий народ. Проте китайці не відмовляються від думки, що російські інтереси на пострадянському просторі існують.

На сьогодні є певні ознаки згортання китайської активності, уповільнення реалізації задекларованих проектів та ускладнення вирішення питань фінансування китайського бізнесу в Україні. Нині питання стоїть досить гостро: або Україна як держава збереже високий рівень двосторонніх взаємин з Китаєм та використає його для вирішення власних нагальних проблем, або ці взаємини будуть певним чином заморожені на невизначений час, адже інерційність китайської зовнішньої політики є загальновідомою.

За об’ємом товарообігу Україна є третьою країною-торговим партнером для КНР на теренах СНД (після РФ та Казахстану). Китайська Народна Республіка посідає перше місце серед торговельних партнерів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Графік: Обсяги торгівлі товарами між Україною та КНР (млрд. дол. США)

Китай володіє значним інвестиційним потенціалом і має найбільший у світі золотовалютний резерв. КНР посідає 5-те місце у світі за експортом капіталу. Економічна дипломатія Китаю, в першу чергу, орієнтована на «ідейно близьких» Китаю партнерів: країни, що розвиваються, в Азії, Африці та Латинській Америці, які у тій чи іншій мірі перебувають під негласним патронатом КНР. Активність китайських інвесторів на зарубіжних ринках не призвела до активізації китайського інвестування в економіку України. Станом на 2013 р. з 54,5 млрд дол. США загального обсягу іноземних інвестицій в українську економіку китайські становили лише 18,79 млн, тобто трохи більше 0,03 (трьох сотих) відсотка. Така ситуація вочевидь не відповідає потенціалу та потребам України.

Існування в українсько-китайських економічних взаєминах лише механізму держгарантій звужує наші можливості щодо одержання китайських інвестицій. Тому на порядок денний варто поставити питання опрацювання алгоритму взаємодії і пошуку нових форм співпраці. Зокрема, це застосування прямого інвестування з боку китайських компаній, часткового надання державних гарантій, інші форми партнерства. Виходом із подібної ситуації може стати створення спільного інвестиційного фонду на паритетних умовах.

Україні і КНР необхідно розпочати роботу з опрацювання середньо­строкових і довгострокових планів співпраці між країнами методом виробничої кооперації та шляхом створення індустріальних парків і зон технологічного розвитку за участі китайського капіталу. Завдяки спільному виробництву високотехнологічної продукції з Китаєм Україна зможе забезпечити собі гідне місце на світових ринках.

Крім зазначених факторів, які не сприяють інвестиціям в Україну, на сьогодні визначальним є питання завершення війни. Крім того, важливими для китайських інвесторів є стабільність і прогно­зованість правил гри для іноземних інвесторів в Україні. Доки права інвестора хиткі, існує рейдерство і важко знайти справедливість у судах, інвестування в Україну вважатиметься ризикованим.

Незважаючи на нинішнє скрутне фінансово-економічне становище, Україна все ще володіє низкою технологічних та науково-виробничих можливостей, що становлять інтерес для Китаю в контексті потреб розвитку передових галузей його економіки, а також реалізації важливих стратегічних проектів у різних сферах. Економічні санкції України проти Росії значно звужують можливості українського експорту до РФ та вимагають пошуку нових ринків збуту для машинобудівної, літакобудівної продукції та продукції військового та подвійного призначення. У цьому контексті необхідно скористатися вже напрацьованим досвідом військово-технічного співробітництва між Україною та КНР, щоб активізувати його та переформатувати відповідно до сучасних умов. Наука і технологія становлять найпотужнішу і довготривалу базу для співробітництва між нашими країнами.

В умовах необхідності швидкої та ефективної модернізації української економіки, налаштування її на рейки сучасного світового ринку інвестиційні, виробничі та науково-технологічні можливості КНР можуть стати для України вагомим ресурсом розвитку та модернізації відповідних галузей економіки, поштовхом до відновлення позицій нашої держави на світових ринках технологій. Водночас, це дає можливість китайському бізнесу зайняти відповідні ніші на українському ринку, що нині інтегрується з Європейським Союзом.

Спільні проекти, які реалізують українські та китайські фахівці, належать до сфер високих технологій, нових матеріалів, охорони навколишнього середовища та виробництва ліків.

Співпраця з КНР у космічній галузі особливо вигідна для України, оскільки дає можливість раціонально реалізувати український космічний потенціал. В Україні у даній сфері звужені джерела фінансування, натомість КНР стає одним із провідних інвесторів у дослідженні космосу. Нині Україна виконує 21 контракт із Китаєм на загальну суму понад 67 млн дол. США, реалізує власну 5-річну програму розвитку космічної галузі (2012-2017 pp.) і має концепцію космічної діяльності до 2032 року.

Зі свого боку КНР має вельми амбітну та достатньо фінансово забезпечену космічну програму. Китай має очевидну зацікавленість в імпорті готової високотехнологічної продукції, і Україні це слід враховувати та використати в інтересах національного виробництва.

Окремим дуже важливим питанням українсько-китайської співпраці є взаємодія у сфері сільського господарства. Виробництво сільськогосподарської продукції має дві визначальні складові: наявність родючих земель та новітні технології. Китай за останні роки значно просунувся щодо вирощування зернових та розвитку тваринництва. Наявність в Україні значних площ орних земель із високим потенціалом родючості надає стратегічного значення для можливого співробітництва у цій сфері. Україні у взаємовигідній взаємодії з КНР цілком під силу зробити вагомий внесок у забезпечення продовольчої безпеки у світі, стати потужним гравцем на міжнародному продовольчому ринку. Зі свого боку Китай має всі можливості забезпечити на стратегічному рівні необхідні обсяги продовольчого імпорту з України.

Окрім цього, пріоритетними визнані проекти у сфері будівництва на території України заводів із виробництва засобів захисту рослин і добрив, які наша країна наразі змушена майже повністю купувати за кордоном, використання нових технологій підвищення врожайності і продуктивності скотарства і птахівництва, розвиток логістики у сфері сільського господарства.

Згідно з підписаною угодою, Україна мала поставити у 2013 маркетинговому році 4,5 млн тонн кукурудзи та інших зернових культур, а починаючи з 2014 і впродовж наступних 13 років по 5 млн тонн зерна щорічно. Це є суттєвою можливістю для українських аграріїв посилити свою присутність на світових ринках зерна і зокрема перспективному китайському. Експорт зернових до країн Далекого Сходу складає близько 13% від українських постачань в цілому, а освоєння ринку Китаю дозволить Україні збільшити цю цифру мінімум вдвічі. На жаль, як і в інших сферах, виконання українсько-китайського зернового контракту зіткнулося з корупційною складовою з українського боку, що призвело до серйозних негативних наслідків.

Згідно з узятими зобов’язаннями й оприлюдненими заявами, керівництво Китаю прагне подвоїти споживання в Китаї м’яса, сої та зерна за наступні два десятиліття. Саме у цьому закладений величезний потенціал і можливість для українського збіжжя і м’яса. Вітчизняний агропромисловий комплекс потребує інвестицій та застосування передових технологій. Проте більшість українських аграрних компаній поки що орієнтовані суто на експорт зерна. Значно перспективнішим виглядає переробка збіжжя і виробництво м’яса, молока та інших продуктів із подальшим їх експортом до країн Далекого Сходу.

Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР у такій структурно утворювальній сфері як прокладання транспортних коридорів та постачання азіатських товарів до країн Європи. Не тільки Китай, а й більшість країн Азії зацікавлені у скороченні вартості та часу перевезень товарів від країн-виробників до країн із місткими ринками споживання, зокрема до Європейського Союзу.

Нові транспортні магістралі проходять через територію КНР, Казахстану, РФ, Білорусі, Польщі, Німеччини. Час у дорозі складає 16-18 днів, що на 15 днів швидше, ніж морським транспортом. Адміністрація міста Чженчжоу вже обслуговує 6 рейсів по новій лінії з вантажами на загальну суму близько 100 млн доларів США, а вже в наступному році планує збільшити обсяги до 50 рейсів з вантажами на суму 1 млрд дол. США.

Україна зацікавлена в активній участі у розширенні географії цього транспортного коридору. Цьому сприяють геоекономічне розташування нашої країни, розвинена транспортна інфра­структура, активні торговельно-економічні зв’язки з сусідніми країнами та КНР, широкі споживчі можливості внутрішнього українського ринку.

Від часу стимулювання розвитку східних та південних регіонів КНР і перенесення уваги до розвитку центральних і північно-західних регіонів сформувався і новий тренд виставкової діяль­ності Китаю останніх п’яти років. Його зміст полягає у:

• перенесенні фокусу проведення заходів із півдня у центр і на захід країни;
• проведенні ярмарків «Китай-Євразія»;
• проведенні «Виставки-ярмарку з питань торгівлі й інвестицій Західно-Східного співробітництва».

За задумом керівництва Китаю виставки є майданчиками не лише для зустрічей і підписання угод, а й покликані сприяти реалізації більш амбітних планів, зокрема й ідеї створення Економічного поясу Великого Шовкового шляху шляхом презентації інвестицій­них і торговельних можливостей країн-учасниць.

Розвиток туризму та активізація міжлюдських контактів, гуманітарне співробітництво, взаємодія в галузі освіти та культури — все це необхідні складові для подальшого розвитку українсько-китайського стратегічного партнерства. Але й тут є певні приховані перешкоди з обох сторін. Під впливом російської підривної пропаганди значно скоротився потік китайських туристів до України. З українського боку досі не подолано корупцію під час перетину українського кордону, хоча це питання неодноразово ставилося на різних рівнях української влади. Спрощення візового режиму з КНР дозволить стрімко активізувати співпрацю у таких сферах як туризм, гуманітарні й ділові обміни, наука.

На жаль, за останнє десятиліття змінилося ставлення до України з боку китайського суспільства: від активної діяльності відійшли люди, що навчалися в СРСР, зокрема в Україні, та співпрацювали з українськими фахівцями, які надавали технічну допомогу Китаю у повоєнні часи. Сучасна китайська молодь мало знає про Україну, а можливу інформацію про нашу країну отримує переважно з третіх джерел. Нині, коли Росія веде  інформаційну війну проти України та не гребує відвертою дезінформацією та пропагандистськими провокаціями проти українського народу, набуває стратегічного значення посилення українсько-китайської взаємодії в інформаційній сфері. Це стосується як активізації діяльності ЗМІ двох країн стосовно одна одної, так і розвитку новітніх сучасних технологій. Нові далекосяжні перспективи відкриває для України проект створення за допомогою китайської сторони нової загальноукраїнської мережі 4G. Цей проект, у разі його реалізації, відкриє нові можливості і для України, і для Китаю.

17 вересня 2014 р. у столиці КНР було відкрито «Український дім» — перший подібний проект в історії українсько-китайських відносин. На його успішну реалізацію сподіваються в офісі спонсора проекту — Xinwei Telecom Enterprise Group (корпорації «Сіньвей»). Слід зазначити, що завдяки зусиллям співробітників «Українського дому» було розпочато переклад китайською мовою новин Державного інформаційного агентства України «Укрінформ». Вперше китайському читачеві представлена інформація рідною мовою, який до того дізнавався про те, що відбувається в Україні, з подачі російських ЗМІ. Важливим елементом зміцнення позитивного іміджу України в КНР є формування сприятливого експертного середовища.

Окремо слід розглянути українсько-китайський економічний діалог на рівні територій (Гонконг, Макао, Тайвань). Торгово-економічна взаємодія з Тайванем потенційно може стати одним із чинників модернізації України, особливо в частині одержання добре відомих у світі новітніх тайванських технологій та залучення цікавих для України інвестицій.

За роки дипломатичних відносин із Китайською Народною Республікою Україна неодноразово наголошувала на своїй підтримці позиції КНР щодо Тайваню та розглядає його як провінцію КНР, а не як незалежну державу. Водночас, у сучасному глобалізованому світі напрацьований успішний досвід економіч­ної співпраці європейських країн із цим «азіатським тигром», що ніяк не позначається на їхніх відносинах із Пекіном. Крім того, світ став свідком повернення до КНР колишніх колоній, а згодом самостійних територіальних утворень Гонконгу та Макао, які нині є спеціальними адміністративними районами КНР — Сянган та Аомень. В експертному середовищі майже немає сумнівів щодо того, що мирне возз’єднання Тайваню з Китаєм відбудеться у середньостроковій перспективі.

Підтримуючи політику «одного Китаю», Україна не має (і не повинна мати!) дипломатичних відносин із Тайванем, проте може успішно співпрацювати з ним як з потужним і визнаним світовою спільнотою економічним утворенням.

Відносини з Тайванем доцільно розвивати у таких галузях як економіка, інвестиції, торгівля, культура, освіта, наука, збільшення гуманітарних контактів тощо. Важливим кроком може стати вста­новлення робочих контактів між представниками відповідних структур України і Тайваню. Зокрема, активізація діяльності спіль­ного органу у рамках підписаних домовленостей між Торгово-Промисловою Палатою України і відповідною структурою Тайваню, а також більш тісна взаємодія з чинним Київським представництвом Ради з розвитку зовнішньої торгівлі Тайваню.

Тайвань, економіка якого базується на використанні новітніх технологій та інновацій, слід потенційно розглядати як приваб­ливого економічного партнера для України і батьківщину все­світньовідомих IT компаній, які входять в число найбільших світових виробників електроніки. Проте відстань, обмеженість шляхів спілкування, брак знань одне про одного, різниця в економічному розвитку та певні бар’єри входження на тайванський ринок зводять двосторонні стосунки до спорадичних і не надто інтенсивних контактів.

Гонконг (Сянган) є важливою територіальною одиницею як центр, в якому вибудовується значна частина фінансової стабільності Китаю. Через Гонконг здійснюються міжнародні фінансові відносини, проходять величезні суми транзакцій китайських державних корпорацій, які працюють за кордоном. Значна сума китайських інвестицій також проходить через Гонконг. Окремо слід наголосити на сильних позиціях Гонконгу у світі як 20-ї позиції у рейтингу свободи ведення бізнесу.

Гонконг — важливий учасник міжнародного фінансового ринку, в якому зосереджені офіси і представництва великої кількості фінансових корпорацій світу. Крім цього, Спеціальний адміністра­тивний район КНР — Сянган (Гонконг) має власну фондову біржу, на якій розміщують свої акції численні державні корпорації. Роль Гонконгу у світовій фінансовій системі надзвичайно важлива.

На відміну від КНР, у стосунках з якою діє візовий режим, з 2010 р. між Україною і Гонконгом було скасовано візи. Зважаючи на це, і слід розглядати нові можливості, які створюються для розвитку ділових відносин між Україною і CAP Сянган (Гонконг).

Повна версія Дискусійної записки

(для перегляду документу натисніть на зображення)

Публікація підготовлена у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України» за підтримки «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Зміст дослідження не обов’язково відображає погляди уряду Швеції, Міжнародного фонду «Відродження», Фонду розвитку аналітичних центрів. Забороняється відтво­рення та використання будь-якої частини цього дослідження у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.