Команда «зіркових» реформаторів розсипається. Бальцерович утік від Гройсмана

Рік тому 18 квітня в Україні було створено Стратегічну групу радників з підтримки реформ. На чолі нового органа стали архітектор польської «шокової терапії», колишній міністр фінансів та керівник Нацбанку Польщі Лєшек Бальцерович та колишній віце-прем’єр та екс-міністр фінансів Словаччини Іван Міклош. Ці відомі поважні економісти мали стати своєрідною підпоркою для Кабміну нового прем’єра Володимира Гройсмана.

Від Гройсмана, який з ходу обіцяв показати всім, як керувати країною, очікували радикальних реформ в усіх галузях, тож такі важковаговики-консультанти, здавалося б, мали статись колишньому меру Винниці у пригоді. Тим більше що робота групи повністю оплачувалася донорськими коштами без навантаження на держбюджет. Але деякі члени уряду в розмові з «Главкомом» відверто зізналися, що жодних слідів діяльності Стратегічної групи за рік так і не помітили.

Серед пріоритетів діяльності маститих реформаторів було виділено сім ключових напрямів: реформа державних фінансів, приватизація, земельна, судова реформи, реформи прокуратури, державного управління та держпідприємств.

Загалом група налічує близько десятка іноземних та українських спеціалістів, але, як стало відомо «Главкому», наприкінці березня вона залишилася без одного зі своїх стовпів – Лєшека Бальцеровича. Сплив термін річного контракту, тож він вирішив, що з нього досить і повернувся до Польщі. Хоча й раніше економіст перебував в Україні не постійно – по третині-половині місяця. Тепер чутки пророчать Бальцеровича на посаду голови Нацбанку (хоча він формально не підходить за такими критеріями як громадянство та термін проживання в Україні), а словак Міклош залишився серед стратегів-реформаторів єдиною «зіркою».

Результати

Після свого створення цей орган майже півроку розробляв план реформ, який в вересні було передано прем’єру, президенту та Верховній Раді і публічно презентовано у жовтні. Серед іншого він передбачав масштабну приватизацію, скорочення частки державних видатків в економіці та зняття мораторію на продаж землі. Сумлінне виконання урядом цих опрацювань, за переконанням їхніх авторів, мало забезпечити зростання ВВП до 5-6%. Заступник Івана Міклоша у Стратегічній групі Павло Кухта запевняє, що деякі з цих рекомендацій були враховані під час підготовки презентованої урядом програми дій до 2020 року.

Стратегічна група Бальцеровича-Міклоша – вже не перша спроба створити реформаторський бекграунд при уряді та президенті. За Януковича існував такий собі комітет економічних реформ, який очолювала соратниця Рината Ахметова Ірина Акімова, але до реформ тоді так і не дійшло. Хоча сам Ахметов свого часу замовляв план розвитку України авторитетним міжнародним експертам з компанії McKinsey. Після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах про створення стратегічної групи радників для підготовки плану реформ для України заявляв Джордж Сорос. У грудні минулого року свою «програму радикальних реформ» під назвою «План для України» презентував Центр Бендукідзе. Тож дефіциту планів і стратегій ніколи не було, але з їхньою реалізацією, м’яко кажучи, не все так гладко. І плани Кабміну до 2020 року також виглядають наполеонівськими і, на думку багатьох експертів, нездійсненними. Особливо якщо врахувати, як сама влада відверто пручається реформуванню, а «рішучі реформи» від Порошенка вже давно стали знущальним мемом.

На початку своєї роботи в Україні Бальцерович заявляв, що розвиток держави є значно кращим, ніж картинка, яка малюється, тож треба краще показувати ті досягнення, котрі не завжди помічають на Заході. Підсумовуючи свою роботу в групі, в інтерв’ю виданню НВ він відрапортував, як багато йому вдалося зробити разом з урядом, і зауважив, що критикувати треба не президента та уряд, а популістів, які вимагають легких рішень. Польський реформатор розхвалює діяльність голови Нацбанку Валерії Гонтаревої, команда якої, за його словами, провела прекрасну роботу з порятунку банківської системи. Також він, зокрема, вказує на позитивні зрушення в реформі газової галузі, фіскальної політики, введення електронного декларування, запровадження системи тендерів ProZorro тощо. При цьому Бальцерович нарікає на те, що Україні досі так і не вдалося запустити ринок землі та приватизацію держкомпаній.

Симптоматично, що ті самі претензії висуває Міжнародний валютний фонд, тож група радників є фактично другим фронтом тиску на Кабмін – у тому числі в непопулярних питаннях землі та пенсійної реформи, вирішити які Київ письмово пообіцяв у меморандумі з МВФ. Хоча формально в групі запевняють, що є лише радниками і не можуть особливо впливати на ті чи інші рішення уряду.

«Здебільшого ми перебуваємо в Кабінеті міністрів та контактуємо безпосередньо з певними міністрами, – каже член групи Павло Кухта. – Уряд із групою не збирається – ми не є політичними лідерами країни, а тільки допомагаємо уряду досягти результатів. Такі люди, як Бальцерович та Міклош, розуміють, як відбуваються реформи, на чому треба сфокусувати увагу, на що витратити ресурси. Саме спілкування з Міклошем, здається, є корисним для прем’єра, бо він може використати досвід, який уже здобули інші країни».

Успіхи

Кухта згадує приклад рекомендацій групи, які було реалізовано урядом: «Наприклад, скасування регулювання цін на харчові продукти, яке дуже шкодило розвитку харчової промисловості. Це було політично дуже токсичне питання, але ми з Міністерством економіки переконали уряд скасувати це регулювання. І якщо восени ціни на харчові продукти зростали відповідно до загального зростання цін менше, ніж у 2016 році, зараз вони взагалі почали падати, тож нічого страшного не сталося».

Втім, політолог Вадим Карасьов вважає, що аж ніяк не всі поради групи реформаторів пішли на користь: «Думаю, в історії з підвищенням тарифів роль цих радників була досить вагомою. Це почерк Бальцеровича. До речі, не зовсім вдалий, який нещадно критикують у самій Польщі за те, що той повністю здавав Польщу МВФ. Тому ця група, якщо і зробила свій внесок, то не завжди позитивний. Але перебільшувати їхню роль не варто – ми все-таки різні країни. Та сама Польща проводила реформи в обмін на членство в ЄС і НАТО, і всі партії там були реформаторськими, а не популістськими. Тому політичні умови для проведення польських та словацьких реформ значно відрізняються від українських».

Карасьов називає Бальцеровича та Міклоша «агентами МВФ у хорошому сенсі», згадуючи, що робота групи фінансується західними донорами: «Так Захід завжди робив, коли перетворення були більше в його інтересах, ніж країни-реципієнта».

Не схильний переоцінювати діяльність групи й політолог Андрій Золотарьов, який вважає роботу стратегів лише красивою ширмою: «У нас головний реформатор – це МВФ і наші зовнішні партнери, тому казати про серйозну роль реформаторської групи не доводиться. Музику замовляють дещо інші структури, а таким реформаторам, як Бальцерович, відводиться роль декорацій, фону реформ. Хоча в мене язик не повернеться назвати реформами те, що зроблено в тому ж енергетичному секторі. Це схоже чи то на ліквідаційну комісію держави, чи то на комісію з підготовки до перепродажу».

Члени Стратегічної групи запевнили «Главком», що працюватимуть, доки уряд буде в цьому зацікавлений. І поки що важко уявити ситуацію, за якої прем’єр спробує відмовитись від цієї «добровільно-примусової» допомоги. Але реальні результати так розрекламованої на початку діяльності західних реформаторів по закінченні року роботи виглядають дуже скромними.