Кому псують життя Мураєв та Рабінович

«Опозиційний блок» не втомлюється рапортувати про свої захмарні рейтинги, але нещодавні довибори на семи округах продемонстрували, що не все так оптимістично. Жодного переможця. Причому показовий провал в базовій Луганській області, де кандидат від партії, якого підтримував особисто голова партії одіозний Юрій Бойко, отримав лише четвертий результат, а переміг Сергій Шахов з «Нашого краю». Ставка на розмивання електорату «Опозиційного блоку» зіграла ще на місцевих виборах, коли нові проекти «Наш край», «Відродження» та регіональні партії на кшталт «Довіряй справам» одеського мера Геннадія Труханова, що паслись на електоральному полі колишніх «регіоналів», отримали непогані результати. «Опоблоку» ж взагалі не вдалося провести в мери обласних центрів жодного свого представника. І підстав для хвилювань тільки більшає.

На парламентських виборах-2014 для «Опозиційного блоку» склалася просто унікальна ситуація – наспіх скроєний проект практично не мав конкурентів на своєму полі, окрім млявої «Сильної України» Тігіпка, і на рівному місці взяв близько 10% голосів. Але зараз його виборців «крадуть» вже згадані «Наш край» з «Відродженням», а минулого тижня на електоральне поле умовного Південного Сходу був запущений ще один проект. Харківський мажоритарник Євген Мураєв вийшов із фракції «Опозиційного блоку» ще в червні, ще тоді по його риториці було зрозуміло, що створення власної партії не за горами. «Я просто не можу в цій ситуації сидіти і чекати, поки повз мене по річці пропливуть всі ті, хто довів нашу країну до такого стану. Я вважаю, що в країні потрібні зміни», – пафосно пояснював Мураєв свій похід в самостійне плавання. В розмові з «Главкомом» нардеп також нарікав, що його не влаштовує відверта орієнтація колишніх «регіоналів» тільки на Схід і Південь. Мураєв пішов шляхом свого давнього приятеля Вадима Рабиновича, який ще раніше побив горщики з «Опоблоком», але поки формально залишається в його складі, бо боїться втратити мандат за прикладом Єгора Фірсова і Миколи Томенка з БПП. У Мураєва таких побоювань не було, бо, на відміну від «списочника» Рабіновича, він пройшов в парламент по мажоритарці.

26 червня ця парочка провела з’їзд, на якому партію «Центр», що належить Рабіновичу, було перейменовано в «Життя». Сюжет з радісною масовкою на фоні сяючого Мураєва показали на телеканалі NewsOne, що належить йому ж, а соцмережі миттєво заполонили фотожаби на нову партію.

«Погралися» і з логотипом «Життя» – соняшником, і з самою назвою. Популярним став варіант «Мура», складений з перших літер прізвищ лідерів партії. Цікаво, що партійний сайт «Життя» поки розміщений на старому домені «Центру» – змінена лише «шапка». І про Мураєва тут досі взагалі жодної згадки: в керівництві партії – Рабінович та його постійний зброєносець, відомий в минулому медійник Володимир Кацман. Партійні новини теж тільки про Рабіновича, який постійно чогось вимагає від влади.

Who is mr. Mураєв?

Проте жарти жартами, а амбіцій у вихідців з Опоблоку вдосталь. Схоже, що не стане і за ресурсами. Принаймні є інформаційний NewsOne, якого Мураєв купив у Рабіновича в розпал Майдану і зробив з нього розкручений телеканал, в ефірі якого не гребують з’являтись політики з усіх таборів.

Мураєв, який за 2015-й рік задекларував 271 тисячу гривень доходу, стверджує, що фінансує свою телеіграшку з власної кишені, але в цьому є зрозумілі сумніви – новинне мовлення дуже витратне, тож джерела не виключають, що залучаються чи то російські гроші, чи то ресурси оточення колишнього президента. Власне, деякі ЗМІ вважають, що своєю стрімкою кар’єрою колишній голова Зміївської райадмінстрації зобов’язаний сімейству Азарових. Перспективному 39-річному екс-»регіоналу» з підвішеним язиком, який вигідно вирізнявся на фоні вайлуватих колег з «Опоблоку», вже давно пророкують світле майбутнє. А заяви Мураєва на українських ток-шоу викликають захоплення у російських ура-патріотичних ботів, які навипередки висловлюють сподівання, що він стане ледь не наступним президентом України.

Погляди Мураєва досить контраверсійні: він називає події на Донбасі «громадянською війною» («Українській владі допомагають Сполучені Штати, а невизнаним республікам Донбасу – Росія»), а в кримських подіях звинувачує не Росію, а коаліцію в Верховній Раді і конкретно Олександра Турчинова, який тоді тимчасово керував державою. Ну, і в своїх інтерв’ю ненав’язливо проводить думку про необхідність налагоджувати економічні зв’язки з Росією, бо ставка на Євросоюз себе не виправдала. Щоправда, це було в «минулому житті». Поки важко зрозуміти, яка саме буде ідеологія у «Життя» – сам Мураєв зізнається, що програма партії поки не написана, хоча й запевняє, що знає, як і що робити. Причому погрожує кардинально змінити Україну за рік, максимум за два.

Депутат від БПП Вадим Денисенко не сумнівається, що «Життя» – проект з московськими коренями. От що він написав в «фейсбуці» за мотивами скандального хресного ходу вірян УПЦ МП по Києву: «Завдання гундяєвців і сурковців – почати партійний кастинг на заміну Опоблоку (створення нової партійної конфігурації ). Саме тому ми бачимо і створення партії Клименка (біглий міністр часів Януковича Олександр Клименко, що намагається розкрутити партію «Успішна країна», – «Главком»), і створення партії Рабіновича–Мураєва і, зрештою, пошуки самого Опоблоку, що робити далі… Росіяни почали партійний кастинг, у якому має перемогти найсильніший, з їхньої точки зору. При цьому, всі ці політпроекти йтимуть під егідою і за сприяння РПЦ».

Недарма в «Опоблоці» дуже нервово сприйняли самодіяльність колишніх партнерів по фракції. Так, нардеп Микола Скорик побачив у Мураєва з Рабіновичем «авантюризм, гетьманскі амбіції, бажання догодити владі та заробити на політиці». І зазначив, що їхній розрив з «Опоблоком» тільки позитивно відобразився на рейтингу партії – центр «Софія», який контролюється Андрієм Єрмолаєвим, що співпрацює з одним з лідерів Опоблоку Сергієм Льовочкіним, дає цілих 15,6 %. Цікаво, що Мураєв і Ко також заздалегідь почали гратись в соціологію – ще до оголошення про створення «Життя» на дружніх ресурсах поширювалась інформація загадкового дослідження, згідно якого потенційна партія Мураєва–Рабіновича сходу має 3,4%, а сам Рабінович входить в десятку фаворитів президентської гонки. Нагадаємо, що на виборах 2014-го Рабінович-президент несподівано набрав цілих 2,5 %, випередивши таких персонажів, як Олег Тягнибок, Петро Симоненко та нинішній голова «Опозиційного блоку» Юрій Бойко. Але все ж той результат був сприйнятий скоріше як анекдот і використовувався для розвіювання російської пропаганди – мовляв, який же в Україні фашизм, коли людина з прізвищем Рабінович набирає більше, ніж Тягнибок з Ярошем разом узяті?

В черзі за спадщиною комуністів?

Якщо додати до «широкого кастингу», який нібито влаштовує Росія, реанімований «Союз лівих сил» Василя Волги, дивну партію «Соціалісти» екс-»регіоналів» Леоніда Кожари та Олексія Плотникова,  «Успішну країну» Клименка та якусь нову реінкарнацію колишніх комуністів, то виходить, що на умовне проросійське поле (хоча зараз відкриту підтримку політиці Путіна навряд чи хтось наважиться проголошувати) на майбутніх парламентських виборах вийдуть одразу кілька проектів. А поле це далеко не гумове, особливо за умови відсутності Криму і частини Донбасу.

Втім політолог Кость Бондаренко сумнівається, що безпосередньо Москва робить ставки на певні політичні проекти в Україні: «Я не думаю, що це кастинг на якусь проросійську силу. Я точно знаю, що Росія згорнула велику кількість фінансових програм, спрямованих на Україну. Сьогодні Росія вважає, що нема чого тратити гроші на українських політиків – все одно у нас ситуація дійде до того, що політичні сили з’їдять самі себе і не треба їм в цьому надмірно допомагати, а потрібно просто вичекати час. Це панівна позиція, і не думаю, що в Росії сьогодні хоча б одна група впливу буде вкладати гроші в українські політичні проекти».

Близький до «Опоблоку» Бондаренко вважає, що проект «Життя» буде більше орієнтований не стільки на виборців цієї сили, скільки на колишнього виборця Компартії: «Я б не сказав, що опозиційне поле серйозно розмивається. Партія Мураєва–Рабіновича претендує на те, щоб зайняти нішу радикальної опозиції, яка була втрачена після заборони Компартії. Виборці, які підтримували КПУ, лише частково підтримали «Опозиційний блок», але більшість з них просто розчарувались і не ходили на вибори. Звісно, що цей електорат ніколи не підтримає постмайданні партії і діючу владу. Тож можна спробувати переорієнтувати цих виборців на себе, але поки мені не відома ідеологія цієї нової партії. Ніша радикальної опозиційності не надто велика – до 7%, але у «Опозиційного блоку» вони відкушують мінімально».

Політтехнолог Андрій Золотарьов, що свого часу співпрацював з комуністами, сумнівається, що «Життю» вдасться успішно переманити «лівий» електорат «Опоблоку»: «На цьому фланзі дійсно є порожнина, але де Рабінович з Мураєвим і де ліва ідея? Дійсно, «Життя» може розраховувати на лівоорієнтованих виборців «Опоблоку», але не можна казати, що вони займуть нішу КПУ. Це дуже консервативний електорат, перед яким ще треба довести, що ти «своя людина». Тверді виборці КПУ (2,5–3 %, переважно від 50 до 70 років) досі чекають серпа-молота та червоного прапору».

На думку Золотарьова, партія з екс-«опоблоківців» – типовий проект-спойлер, що покликаний забирати голоси у їхньої колишньої партії: «Бо ніякої виразної ідеології ані Мураєв, ані Рабінович не несуть. Не можна ж сказати, що Рабінович – соціал-демократ, якому було некомфортно серед «жирних котів» «Опоблоку». Колись Радикальна партія Ляшко робилася як спойлерський проект, щоб довести опозиційний театр до абсурду. Не виключено, що і нинішня влада запускає такий спойлер у вигляді «Життя».

Політолог Володимир Фесенко також каже про високу ймовірність «руки Банкової», тим більше, що Адміністрація президента вже набила в творенні таких проектів руку: «Очевидно, що АП намагається активно розколювати електоральне поле «Опозиційного блоку» і робить це дуже успішно, судячи з результатів місцевих і проміжних виборів в семи округах. Їм це поки вдається і без партії Рабіновича–Мураєва. Але поява ще однієї опозиційної сили для Банкової вигідна, тому допускаю, що якась допомога звідти має місце. До речі, Мураєв з нового покоління екс-»регіоналів» та колишніх «опоблоківців» – один з найбільш підготовлених і перспективних. Але навіть при цьому, мені здається, про жодні електоральні шанси цієї партії не може бути й мови. Скоріше, мають місце намагання по частинах колоти «Опозиційний блок» і це може продовжуватись».

Такі намагання можуть бути вельми успішними через не найкращу ситуацію в самому «Опоблоці» – партія толком не може розпорядитись своєю монополією на колишньому «біло-голубому» та частково «червоному» полі. Окрім явних проблем з ідеологією, протиріччя між двома основними угрупуваннями всередині «Опоблоку» – «ахметівцями» і «фірташевцями» – нікуди не поділися, хоча їх нібито залагодили балансуючими кадровими перестановками в керівних органах партії. Провал на довиборах також навряд чи покращив бойовий дух «опозиціонерів». В таких умовах поява нових «немайданівських» опозиційних сил може підкосити екс-соратників Януковича, що сподіваються на реванш. А «розділяти і володарювати» та проводити «багатоходівочки», як показала практика, на Банковій вміють краще, ніж займатися укріпленням позицій президентської політсили.

Павло Вуєць, «Главком»