«Косово – це не Сербія, Крим – це Україна». Дилема української дипломатії

На початку лютого Європейський союз схвалив стратегію розширення ЄС, де чітко заявив про можливість вступу до європейської спільноти західнобалканських країн, в тому числі Сербії і Косова (як двох окремих держав). Основною вимогою з боку Брюсселя до Белграду є т. зв. нормалізація відносин із Приштиною. Втім, зрозуміло, що за цим дипломатичним евфемізмом ховається вимога визнання незалежності автономного краю. Для Белграду ця територія і досі є сербським автономним краєм Косово і Метохія, або «Космет», як це було за часів Югославії.

Дата, яку Брюссель вважає можливою датою вступу Сербії в Євросоюз – 2025 рік. До цього часу Белград і Приштина мають порозумітися та знайти спільне рішення, що влаштує і обидві сторони, і ЄС.

В Україні заяви Євросоюзу щодо обіцянок надання європерспектив Косово та Сербії – у випадку налагодження стосунків із Косово – зустріли із подивом. Для Києва «Косово є Сербія», і крапка. Будь-який вітчизняний міжнародник-науковець розкаже, чому саме така позиція є правильною. Втім, як то кажуть, не все так однозначно.

Рішення Суду ООН

Республіка Косово відзначила 10-ту річницю проголошення незалежності декілька днів тому – історичне рішення косовського парламенту було ухвалено 17 лютого 2008 року. В жовтні того ж року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, в якій попросила Міжнародний суд ООН визначитися, «чи відповідає одностороннє проголошення незалежності тимчасовими інститутами самоврядування Косово нормам міжнародного права?». У липні 2010 року Міжнародний Суд ООН вирішив, що декларація про проголошення незалежності Косово не порушує міжнародних актів та резолюцій Ради Безпеки ООН і, таким чином, не суперечить нормам міжнародного права.

Висновки суду мають рекомендаційний характер та не обов’язкові до виконання, але правова позиція суду Організації Об’єднаних Націй зафіксована чітко: проголошення незалежності Косова відбулося у рамках міжнародного права.

Рішення ЄС того періоду теж є лише рекомендацією, але воно ще чіткіше: Європарламент в лютому 2009 року ухвалив рішення, яке напряму рекомендує визнати незалежність Косова.

Сепаратизм різних сортів

Багато держав світу, в тому числі в Європі, не дослухалися до порад суддів міжнародного суду та європарламентарів. Не визнали Косово п’ять членів Європейського союзу – Кіпр, Греція, Іспанія, Словаччина, Румунія, чотири з яких країни НАТО, та два члени Ради Безпеки ООН – Китай та Російська Федерація. Загалом Республіку Косово вважають незалежною державою 116 країн. України серед них немає.

Можна побачити, що Косово традиційно не визнають країни, що мають проблеми із власним сепаратизмом. З країн ЄС під цей критерій підпадає Іспанія, яка не хоче визнавати Косово, зокрема, через Каталонію.

Протидія сепаратизму – найпоширеніший аргумент на захист позиції щодо невизнання Косова, який використовують в Україні із самого початку сербсько-косовського конфлікту. Втім, очевидно, це трохи дивна позиція з огляду на те, що колишні югославські республіки, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, запекло боролися через дипломатичні засоби та сили за своє відділення від СФРЮ та зрештою перемогли, а Чорногорія остаточно поховала Югославію, коли вийшла з союзної держави після референдуму про власну незалежність. Чому саме на автономному краю Косово мав зупинитися розпад югославської держави – питання відкрите. Зокрема, в самій Сербії мають на нього один варіант відповіді, а в Євросоюзі, куди Сербія намагається вступити – інший.

Як визнати, не визнаваючи?

У рамках процесу євроінтеграції Белград має визнати свою автономію незалежним суб’єктом міжнародного права, і нинішня сербська влада намагається знайти такий компроміс, який би не протирічив ані позиції Сербії, ані позиції ЄС.

З минулого року в сербських суспільстві та політикумі триває започаткована владою загальнонаціональна дискусія щодо статусу Косова. Варіант, який сьогодні найчастіше обговорюється, це «визнання без визнання». Наприклад, коли Сербія може прибрати з власної Конституції згадку про автономний край Косово і Метохія та, підписавши відповідний договір, дозволить офіційній Приштині подавати заявку на членство в ООН. Таке компромісне рішення, за задумом, зробить можливим функціонування Косова як незалежної держави, але, в той же час, прямого, офіційного визнання незалежності республіки з боку Белграду не відбудеться.

Ближче до 2025 року з’ясується, чи готове сербське суспільство заради євроінтеграції погодитися на такий компроміс, або сербська влада запропонує якесь інше рішення «косовського питання», або взагалі на цьому етапі своєї історії Сербія відмовиться від вступу до ЄС.

Крим – не Косово

Окрім тези щодо необхідності протидії сепаратизму, поширеною в Україні є думка, що випадок Косова є тотожним до ситуації із Кримом, тому визнання Україною Косова послабить українську позицію щодо Криму. Втім, насправді, в цих двох випадках більше відмінностей, ніж подібності.

По-перше, ніяка сусідня із Сербією держава – скажімо, Албанія – не анексувала Косово. Косово офіційно оголосило свою незалежність і не приєднувалося до інших країн (хоча заклики стати частиною Албанії лунали, однак цього не сталося).

Інші факти ще показовіші.

Внаслідок збройного конфлікту наприкінці 1990-х загинули тисячі мирних мешканців Косова та сотні тисяч біженців вимушені були залишити свої домівки. Загально відомо, що етнічні чистки, які проводила югославсько-сербська армія проти албанського населення, зафіксовані та доведені, в тому числі Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії в Гаазі. Косоварам загрожувала реальна, а не вигадана та розтиражована пропагандою (як у випадку з росіянами в Криму) небезпека. Це друга важлива відмінність косовської ситуації від кримської.

Через масштабну гуманітарну кризу в збройний конфлікт в Косово вимушена була втручатися міжнародна спільнота. З березня по червень 1999 року НАТО провело проти Югославії військову операцію «Союзна сила», яка стала завершальним етапом Косовської війни та призвела до виведення югославських військ з Косово та до переходу автономного краю під контроль ООН. Тобто захисниками місцевих мешканців виступили міжнародні організації, а не гібридні «зелені чоловічки», що представляли сусідню державу-окупанта. І це третя важлива обставина, яка відрізняє Косово від Криму.

Сербсько-російська логіка

Влада Росії та радикали в Сербії натомість вважають, що Косово та Крим мають багато схожого. Тому Москва проголошує… Косово сербським, а Крим – російським, і не бачить тут жодного протиріччя. Сербія, що не визнає Косова, хоча і не визнає «російський Крим», але голосує на Генасамблеї ООН проти резолюцій, що фіксують та засуджують російську окупацію Криму. Загалом теза «Косово є Сербія, Крим є Росія», є дуже популярною в середовищі сербських радикалів та є, фактично, політикою РФ на міжнародній арені. Втім, в Україні це твердження сприймається як цілком абсурдне. Звідки ж береться цей контраверсійний підхід?

Апологети тези «Косово є Сербія, Крим є Росія» вважають Косово «історично важливою територією» для Сербії. По-перше, саме на теренах сучасного Косова серби героїчно билися із Османською імперією – саме там розташоване легендарне Косово поле. По-друге, в «Косметі» багато древніх сербських православних святинь – монастирів, храмів.

Крим, відповідно, вважають важливим для Росії через ті ж причини –  через війни за півострів між Російської та Османською імперіями, через наявність на півострові «легендарного Севастополя» та через Херсонес, «колиску православ’я на Русі», «де хрестився князь Володимир».

Саме цим підходом «історичного, духовного» права на територію і користуються ті, хто одночасно вважає Косово сербським, а Крим російським.

Ця позиція звісно, не витримує жодної критики з точки зору міжнародних правових норм, але вона існує в реальності і має багато прихильників, насамперед серед росіян та сербів.

Складна дилема

Протилежною позицію є підхід «Косово – це не Сербія, Крим – це Україна». В Україні думка про те, що ці два випадки є протилежними, вважається незрозумілою і парадоксальною. Але саме на таких позиціях стоять наші ключові західні партнери.

США, Євросоюз як інституція, більшість країн ЄС, зокрема, учасники Норманського формату Німеччина та Франція вважають Косово незалежною державою, а Крим – частиною України. Твердження «Косово – це не Сербія, Крим – це Україна», на їхню думку, є і логічним, і правомочним.

Для України на сьогодні немає готового та простого рішення дилеми статусу Косова. Втім, напевно, вже на часі започаткування хоча б експертного обговорення косовського питання. А то іноді складається враження, що десь у високих кабінетах в нас досі користуються методичками щодо Балкан, написаними ще за часів УРСР.

Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики для «Главкома»