Кремль відкриває «білоруський фронт». Чи втримається Батька?

«Ми на фронті. Якщо не витримаємо ці роки, провалимося, значить треба буде або до складу якоїсь держави йти, або про нас просто будуть витирати ноги. А не дай Бог, розв'яжуть в Білорусі війну, як в Україні», – ці слова президент Білорусі Олександр Лукашенко адресував місцевим чиновникам в червні цього року. Він не уточнив, до складу якої держави може увійти Білорусь і хто розв’яже в ній війну, але натяк на східного сусіда дуже прозорий. Москва готується до перезавантаження відносин з Мінськом, у яких накопичилось багато проблем. Саме білоруський напрямок російські експерти називають зараз найактуальнішим в кремлівській зовнішній політиці. Росія все частіше дає зрозуміти, що втомилася від субсидіювання режиму Лукашенка за безкінечні клятви у вічній любові і готується до сценарію «Білорусь без Батьки». Чим чергові зовнішні «багатоходівочки» Кремля можуть загрожувати маленькій Білорусі? І чи не втратить вона в їх результаті навіть ту формальну суб’єктність, яка зараз є?

Кремль на Захід

Нещодавно Лукашенко влаштував рознос білоруського уряду – закінчилось все глобальним «перетрахуванням». Андрія Кобякова, який мав свою історію відносин з Росією, на чолі уряду доволі несподівано змінив банкір Сергій Румас з іміджем ринковика та ліберала.

Зміну уряду пов’язують, в тому числі, з призначенням нового посла Росії в Білорусі – відомого своїм важким та жорстким характером «гебіста» Михайла Бабича. Він до до нового кар’єрного ривка працював повноважним представником президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі. Нібито Лукашенко укомплектував новий уряд таким чином, аби краще протистояти російському тиску, посилення якого очікують у зв’язку зі зміною посла. В оточенні білоруського президента сформувалось умовне прозахідне крило на чолі з міністром закордонних справ Володимиром Макеєм. За Макея, який очолює дипломатичне відомство вже шість років, був розтоплений лід у стосунках Мінська та Заходу, що вилилось у зняття Євросоюзом санкцій з країни. Звісно, диктаторський імідж Лукашенка поліпшити вже навряд чи вдасться, але й про тотальну ізоляцію Білорусі вже не йдеться.

Олександр Григорович підкреслював, що ЄС – основний торговий партнер Білорусі та закликав європейців будувати з Білоруссю такі відносини, яким би позаздрили самі члени Євросоюзу.

У Кремлі з ревнощами спостерігали за рухами Мінська в протилежний бік. Зараз союзницькі відносини Росії та Білорусі (які, нагадаємо, будують на папері Союзну державу) окутані таким туманом, що в Москві розглядають радикальні кроки на білоруському напрямку. До «зелених чоловічків» в президентському палаці поки не дійшло, але після повної втрати України, від якої Москва відгризла Крим та окремі райони Донбасу, відпустити у вільне плавання (віддати Заходу!) ще й Білорусь Путін собі дозволити не може.

Претензій до Лукашенка у Кремлі накопичилось чимало – це й невизнання поцупленого Криму російським, поставка зброї сирійській опозиції та палива українській армії, зовні приязні відносини з «київською хунтою», поставка санкційних продуктів під виглядом білоруських, розширення Мінськом безвізового режиму для іноземців при відкритому кордоні з Росією, відмова у побудові російської військової бази… Завеликий перелік як для «найближчого союзника». Під всі розмови про слов’янську єдність досі Росія тримала Білорусь на гачку грошима – білоруське «економічне диво» підкріплювалось російськими кредитами та безмитними поставками нафти, яка перероблялась на місцевих заводах та за валюту продавались за кордон. Тоді як середня зарплата в Білорусі навіть обігнала російську.

Краник перекриють

Але в Кремлі вирішили, що лояльність білорусів надто дорого обходиться. До того ж, лояльність ця, як вже зазначалось, часом була лише декоративною. Росія почала вичавлювати білорусів зі свого ринку (яким так заманювала потенційних партнерів під час формування Митного союзу). Були заборонені поставки певних білоруських продуктів (яблука, свинина, молочні продукти). Це розлютило Олександра Григоровича, який погрожував всіма карами голови Россільгоспнагляду Сергію Данкверту. Лукашенко у своєму посланні через таку поведінку «найближчого партнера» закликав білоруських виробників шукати інші ринки збуту. Незадоволений був Батька і через субсидії російським машинобудівникам, що роблять білоруську продукцію неконкурентоспроможною. На його думку, це йде в розріз з союзними правилами. Він навіть звинуватив Росію у «варварському ставленні».

Нещодавно агентство Reuters оприлюднило документи, з яких випливає, що Росія вирішила з четвертого кварталу цього року урізати постачання в Білорусь скрапленого газу та нафтопродуктів. Москва незадоволена, що сусіди займаються реекспортом безмитних вуглеводнів, завдаючи збитків вже не такому пухкому російському бюджету. А з наступного року на Мінськ очікуватимуть ще більш тяжкі часи. Податковий маневр Росії поступово обнулить вивізне мито на нафту за рахунок підвищення податку на її видобуток всередині країни. Це позбавить Білорусь експортних мит, які вона по домовленості з РФ зараховує до свого бюджету. Втрати для Мінська оцінюються, за різними даними, в $300 млн у 2019-му році і дійдуть до $2 млрд за п’ять років. Це питання Лукашенко мав підіймати на недавній зустрічі з Путіним у Сочі, але про які конкретно компенсатори білоруській економіці домовились глави держав, невідомо. Підвисло і питання видачі Мінську чергової порції кредитів.

І тут… «нацисти»

Лукашенка часто звинувачують в утриманстві за рахунок Росії, але сам він в таких випадках любить згадувати про великі послуги, які надає Білорусь дружньому народу: «Я часто кажу, що росіянам в Білорусі краще, ніж в окремих частинах Росії. Це дорогого коштує. Я можу перерахувати, починаючи від військових баз та інше, транзиту, кордонів і оборонних питань. Тобто це не безкоштовно».

Тим часом у російських ЗМІ поступово формується образ «зрадника» Лукашенка, який дозволяє собі кусати руку, яка його годує. Не обходиться і без страшилок, що за потурання президента в країні підіймає голову, страшно сказати, нацизм!

«Справжній сплеск націоналістичних настроїв трапився незабаром після возз'єднання Криму з Росією. Білоруська влада вирішила, що кримський сценарій може бути застосований і до них, і гарантією від цього порахували поширення в суспільстві націоналістичних і русофобських ідей. У 2015 році Лукашенко зажадав, щоб білоруські спецслужби взяли гранично жорсткі заходи щодо місцевих проросійських активістів», – журяться російські журналісти, зазначаючи, що в Білорусі все активніше використовується білоруська мова та активно впроваджуються нові національні символи у вигляді орнаменту-вишиванки.

В іншому матеріалі популярного ресурсу «Лента.ру» під назвою «Остановим русский мир!» йдеться про важку долю білорусів, які їдуть воювати за проросійських бойовиків на Донбас. На відміну від білорусів, що воюють на протилежному українському боці, їх потім переслідують на Батьківщині та дають реальні тюремні строки за участь в бойових діях за кордоном. «У Білорусії помітно додалося людей, готових брати в руки зброю і їхати за кордон, щоб «зупинити Русскій мір на далеких підступах», – робиться «сумний» висновок у статті російського видання. – І можна не сумніватися, що при збереженні нинішніх тенденцій у державній ідеології число таких людей буде тільки рости».

Наглядач за Батьком

У таких непростих умовах доводиться починати свою роботу новому російському послу в Мінську. Важлива деталь: Бабич ніколи не працював дипломатом. Та такий досвід тут навряд чи знадобиться, бо задачі неофіта далекі від дипломатичних. Бабич фактично стане очима і вухами Путіна в Білорусі. Новому послу належить об’єднати проросійські кола в країні, яких вистачає, в тому числі, у вертикалі влади. Так, наприклад, колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний стверджував, що білоруський КДБ керується з Москви. Та головна задача – вичислити, хто стане наступником Лукашенка в 2020-му та навести з ним контакти. А в ідеалі для Кремля – власними зусиллями зліпити нового Батьку.

Нагадаємо, що в 2016-му році Бабича хотіли кинути на український напрямок, але Київ відмовився видати тому агреман і в Україні досі нема російського посла. Прізвище Бабича також фігурувало у чутках про заміну Владислава Суркова у ролі куратора «ДНР-ЛНР», але ця рокіровка так і не відбулася. Сватали Бабича і на інший стратегічний напрямок – до Туреччини після вбивства російського посла Карпова.

Ось такий персонаж їде тепер вибудовувати стосунки з «братнім білоруським народом». Лукашенко дуже затягував видачу агремана Бабичу, але все ж здався. Цікаво, що після призначення послом Бабич став першим дипломатом, який одночасно зберіг пост в Раді безпеки РФ.

«Мабуть, не потрібно вам говорити про те, наскільки важливою є взаємодія з нашим головним союзником, партнером – з Білоруссю, – напучував Путін нового посла. – Це не тільки країна, з якою ми межуємо, це країна, перш за все, з якою нас пов'язують особливі відносини: і історичні, і етнічні, і мовні, і економічні». При цьому Путін додав, що буде регулярно зустрічатись з Бабичем і той буде звітувати йому про роботу. Це зайвий сигнал про величезну важливість «білоруського фронту» для Кремля.

Президент Білорусі, коментуючи призначення нового посла, показово бадьорився: «Всі ці міркування, що тут когось направили, що вони мало не Білорусь під контроль візьмуть, що Лукашенко буде хтось керувати – це дурість несусвітня».

Але це схоже більше на самозаспокоєння. «Останній диктатор Європи» відверто нервує через маневри агресивного сусіда. І саме повернення Білорусі в «лоно руського миру» згодом може стати новою благодатною темою на численних російських зомбі-телешоу.

Павло Вуєць, «Главком»