Літній час скасовується. Кому потрібне це переведення стрілок?

Щороку довкола переходу навесні на літній, а восени на зимовий час вирує чимало пристрастей. Схильні до сенсаційності ЗМІ нагнітають їх: мовляв, ці переходи завдають непоправної шкоди здоров'ю людей, а користі від них – катма, бо за нинішніх часів це нібито не дає жодної економії.

Повсякчас доводиться стикатися з неперевіреною, перебільшеною, а то й відверто помилковою інформацією: одне вельми шановане інтернет-видання написало, що буцімто після переходу на зимовий час людям доведеться прокидатися й іти на роботу затемна, тоді як насправді все зовсім навпаки: за годинником сонце сходитиме на годину раніше.

Отже, чи є сенс у тому, аби двічі на рік переводити стрілки годинників туди-сюди? Щоб зробити висновок, необхідно взяти до уваги кілька обставин.

Перше. Істинним поясним часом є зимовий час. Саме відповідно до зимового часу астрономічний полудень збігається з офіційно-годинниковим, і рівно о 12-й годині дня на «еталонному» меридіані кожного часового поясу тіні від сонця спрямовані рівно на північ, тобто сонце перебуває в точці, максимально наближеній до зеніту. (Як відомо, безпосередньо в зеніті на північ від північного тропіку сонце не буває ніколи.)

Отже, зимовий час є нормою, літній – відходом від норми. І якщо вже відмовлятися від переведення стрілок, треба було б цілий рік жити за зимовим часом. Недарма зимовий час іще звуть стандартним.

Варто додати, поняття «гринвіцький час» є абсолютним: коли Велика Британія в березні переводить стрілки годинників на годину вперед, поняття «гринвіцький час» не пересувається разом із тим, натомість країна починає жити за часом «гринвіцький плюс 1 година». Те саме стосується й інших часових поясів: центральноєвропейський (або середньоєвропейський) час – це наступний за гринвіцьким часовий пояс на схід; переводячи годинники на літній час, країни континентальної Європи від Іспанії до Польщі та Швеції починають жити за часом «центральноєвропейський плюс 1 година», тобто за східноєвропейським. Східноєвропейський час – це гринвіцький плюс 2 години; саме за цим часом живе Україна, а разом із нею Фінляндія, Естонія Латвія, Литва, Молдова, Румунія, Болгарія, Греція, Туреччина, Кіпр; поза межами Європи – Ботсвана, Бурунді, Єгипет, Замбія, Зімбабве, Ізраїль, Йорданія, Лесото, Ліван, Лівія, Малаві, Мозамбік, Південна Африка, Руанда, Свазіленд, Сирія та частина Демократичного Конго. Коли країни з цього поясу переходять на літній час, вони починають жити за часом московського поясу.

Усі європейські країни здійснюють перехід на літній та зимовий час синхронно, о 1-й годині ночі за Гринвічем.

Друге. Переважна більшість країн, які заведено вважати розвиненими, практикують переходи на літній та повернення на зимовий час і відмовлятися від цієї практики не поспішають. Єдина країна у Європі на захід від України, яка не переводить стрілки, – це Ісландія. Але вона, по-перше, розташована на острові, далеко від материка й територіально не пов'язана з іншими країнами. А по-друге, розташована Ісландія біля самого полярного кола, й улітку в цій країні майже цілу добу світло, а взимку майже цілу добу темно, й жодні переведення стрілок цьому б не зарадили.

Так само загалом не практикують переведення стрілок країни, розташовані в екваторіальній та тропічній зонах: тривалість світлої та темної частини доби там коливається дуже мало і є близькою до постійної цілий рік. Хоча в деяких штатах Бразилії такий перехід здійснюється. 

Офіційно не переводять стрілки годинників Японія та Південна Корея, але в цих країнах практикують двічі на рік зсування на одну годину початку робочого дня. Як то кажуть, не вмер Данило – болячка задавила: фактично цей захід відрізняється від переведення стрілок годинників лише за своїм офіційним оформленням.

Є країни, де перехід на літній час відбувається не на всій території. Скажімо, у Сполучених Штатах Америки два штати – Аризона та Гаваї – зміни часу не дотримуються, причому розташована в Аризоні навахська індіанська резервація, на відміну від решти штату, на літній час переходить. Не переходить на літній час і мексиканський штат Сонора, що межує з Аризоною. У Канаді є кілька міст та округів, котрі не практикують зміни літнього та зимового часу за рішеннями органів місцевого самоврядування. В Австралії перехід на літній час здійснюють лише найвіддаленіші від екватора штати Вікторія, Новий Південний Уельс, Південна Австралія, Тасманія, а також Федеральна столична територія. У Бразилії на літній час (від середини жовтня до кінця лютого – Південна півкуля!) переходить південна, найвіддаленіша від екватора, половина країни.

Але загалом усе це – винятки. Тож варто припустити: якщо переважна більшість розвинених країн уперто дотримується практики переходу на літній та зимовий час, мабуть, було б занадто самовпевненим звинувачувати їх у дурості й прихильності до пустопорожньої та ще й небезпечної процедури.  

Третє. Коментуючи проблему переходу на літній та зимовий час, науковий співробітник Інституту медицини праці Костянтин Козлов зазначив: ця наукова установа ретельно вивчала медичні наслідки переведення годинникових стрілок, та ані довести, ані заперечити наявність негативного впливу цього переведення на здоров'я людей не змогла.

Річ у тім, що й без переведення стрілок медики вважають весну та осінь найнебезпечнішими для здоров'я порами року: вони є перехідними від зими до літа й від літа до зими й унаслідок цього характеризуються різкими змінами атмосферного тиску, значними коливаннями температур, оманливим теплом, коли сонце буцімто пригріває, але насправді досить холодно. Людський організм, особливо в дітей та літніх людей, важко пристосовується до багаторазових різких змін погоди, й унаслідок цього багато хто відчуває погіршення самопочуття.

І четверте: то чи є користь від переведення стрілок годинників двічі на рік? Чи є економія, а чи за теперішніх умов її й справді немає?

Передусім Україна – не Ісландія, вона має суходільні кордони з країнами, які переходи на літній та зимовий час практикують. Коли двічі на рік змінювалося б часове співвідношення між Україною та цими країнами, це додавало б чимало незручностей, а отже – збитків. Варто врахувати й те, що зв'язки з Росією, яка відмовилася від переведення стрілок, невпинно звужуються.

Але не це є головним. Річ у тім, що розпорядок дня в переважної більшості людей не є симетричним до часової осі «полудень – північ». У грудні – й коли ми прокидаємося, й коли лягаємо спати, й коли йдемо на роботу, й коли повертаємося додому – однаково темно. Тут, мов із короткою ковдрою: хоч як її натягуй, а все одно нічого не вдієш.

А от у червні сонце сходить о четвертій ранку. Більшість людей спить іще дві-три години, а то й більше, і яскраве сонце їм тільки заважає. Натомість сідає сонце о восьмій вечора – тоді, коли люди щойно прийшли з роботи. Й на кілька вечірніх годин ми мусимо вмикати електричне світло.

Переводячи стрілки годинників на годину вперед, ми відбираємо в темряви одну годину, натомість змушуючи сонце на цю саму годину менше світити рано вранці, коли всі сплять: за літнім часом виходить, що сонце сходить о п'ятій ранку, а сідає вже о дев'ятій вечора. Ми на годину менше користуємося електричним світлом. До речі, загальноприйнята англомовна абревіатура для позначення літнього часу – DST – розшифровується як daylight saving time, тобто «час заощадження денного світла».

Під час Другої світової війни у Великій Британії існував подвійний літній час: стрілки годинників навесні двічі переводили на годину вперед, а восени – двічі на годину назад. Таким чином, улітку розпорядок дня більшості людей зсувався на дві години в бік світлої частини доби.

Оце й є – економія, яка в масштабах країни виходить чималою. Для ілюстрації користі він неї були взяті крайні точки – грудень та червень, час зимового та літнього сонцестояння. Але меншою мірою те саме є характерним і для інших місяців.

Що ж до постійних розмов про буцімто недоцільність переходу на літній час, то їхній пік почався після того, як у Росії 2011 року вирішили «не переходити» (а насправді – не повертатися) до зимового часу. Тоді депутати від провладної «регіональної» більшості наполягали, що «не можна розривати зв'язки з Росією», а тому й Україна мусить відмовитися від сезонної зміни часу. Відлунням тодішніх суперечок і є теперішні дискусії.

Користувачі соцмереж знайшли привід для іронічного співчуття тим держслужбовцям, які задекларували цілі коллекції дорогих хронтометрів. Адже цієї ночі цим любителям розкоші доведеться добре потрудитись, аби перевести усі стрілки...

А що ж у Росії? 2014 року вона вирішила повернутися до зимового часу й більше не переходити на літній. На жаль, зачепило це й Україну: окуповані території у Криму та на Донбасі було переведено на московський час, і перехід на літній час на цих теренах було скасовано, що зайвий раз свідчить про «незалежність» «ДНР» та «ЛНР», а також російське «настамнєт».

Варто пригадати: 1930 року навесні СРСР перейшов на літній час, а от назад восени не повернувся. Відтоді в усій імперії існував так званий декретний час: в усіх її часових поясах фактичний час на годину випереджав поясний. Тим же, хто перетинав західні кордони СРСР, доводилося переводити стрілки годинників одразу на дві години, бо саме такою була різниця в часі між Києвом та Варшавою, Братиславою, Будапештом, Берліном, Прагою. Це був суто психологічний момент: громадяни СРСР мали усвідомлювати, що між ними та Європою – прірва навіть у часі.

1 квітня 1981 року СРСР знову перейшов на літній час, додавши до декретного часу ще годину: різниця між поясним та офіційним часом сягнула вже двох годин. Відтоді в Росії почалося те, що найкраще схарактеризувати фразою «чорт в’язи скрутить»: щоразу якісь території переходили на літній час, а потім не поверталися до зимового, якісь, навпаки, не переходили на літній, але поверталися до зимового, якісь переводили стрілки одразу на дві години. Простежити за цим, запам'ятати, які території за яким часом живуть, було і є неможливим – практично жоден росіянин, окрім вузьких фахівців, цього до пуття не знає. Є великі підозри, що й кремлівські бонзи без занурення в довідкові матеріали того не згадають, але це не заважає їм «мудро керувати».

У підсумку самарський час, тобто московський плюс одна година, протягом тривалого часу взагалі не використовувався: автору колись довелося в поїзді між недалекими одне від одного містами Бузулук та Бугуруслан переводити годинник одразу на дві години. Не сказати, що це було дуже зручно. Але й це ще не все: були періоди, коли між деякими сусідніми «суб'єктами федерації», що межують одне з одним, різниця в часі становила три години!

Експерименти з часом у Росії тривають і далі: кремлівські владоможці не сумніваються, що й над часом вони мають владу. Оце і є зайвим доказом: не варто наслідувати російський приклад.

Борис Бахтєєв, для «Главкому»