Між безпекою та прозорістю: що обирають українські міста під час війни

Програма «Transparent cities/Прозорі міста» презентувала адаптоване дослідження роботи міських рад під час війни. Це не лінійне продовження традиційних Рейтингів прозорості – цьогоріч команда оцінювала лише 70 міст зі звичних 100 за оновленими критеріями. Замість звичних балів і місць – тепер статус міста («прозоре», «частково прозоре» та «непрозоре») і рівень виконання індикаторів.  

«Прозорими» є Дніпро, Львів та Мукачево. Ще 10 міст отримали статус «частково непрозорих» – це Вінниця, Володимир, Житомир, Кам’янське, Київ, Кропивницький, Луцьк, Тернопіль, Ужгород, Чернівці. Решта 57 міст, на жаль, – «непрозорі».

Утім трактувати результати можна лише в контексті. За рік протистояння ворогу ми всі переважно виживали й відкладали на потім важливі речі, які видавалися непріоритетними у боротьбі за існування. Адже деяка інформація може бути використана ворогом проти українців. 

Перед містами постало складне завдання: з одного боку, треба убезпечити людей, а з іншого – зберегти прозорість роботи. 

Життя і здоров’я громадян, звісно, переважили над усім іншим. Але поступово міста почали відновлювати інструменти, які  допомагають забезпечити відкритість і прозорість перед громадськістю, адаптували їх до воєнних реалій, створювали нові. Проте, як бачимо за результатами дослідження, суттєвий дисбаланс зберігається і досі.

Важливо розуміти, що низький рівень прозорості окремих міст не завжди свідчить про недоброчесність чи корумпованість їхньої влади. На такий результат можуть об’єктивно впливати обмеження воєнного часу. Наприклад, недоступний Портал відкритих даних.

Але водночас цими обмеженнями вправно користуються деякі нечисті на руку управлінці. Так, одна за одною почали виринати історії про недопуск журналістів на сесії, махінації з гуманітарною допомогою, розкрадання земельних ділянок за закритими дверима.

Тому у дослідженні не порівнювалися міста чи окремі представники влади між собою, увага була зосереджена на основних проблемах, пошуках  рішень та, головне, балансу між безпекою і прозорістю.

Погодьтеся, на горизонті велика відбудова й майбутня євроінтеграція, і без прозорої влади тут ніяк.  

Тож головні запитання лишаються без відповіді: що робити, як відшукати рівновагу під час війни й при цьому не збитися з курсу? Про це – далі.

Про що говорять результати дослідження?

Реформа децентралізації зробила міста стійкішими в умовах війни. Завдяки самостійності місцевої влади й можливості швидко ухвалювати рішення більшість тилових міст встояла та адаптувалась. Місцева влада публікувала і продовжує оновлювати актуальну інформацію для внутрішньо переміщених осіб, переліки укриттів, можливості релокації для бізнесу. 

Але з початком повномасштабної війни містяни практично не можуть брати участь у міських процесах та впливати на рішення влади в цілому. Адже обмеження доступу до інформації стало масовим – засідання проводяться у закритому форматі, їх не анонсують, призупинилась робота офіційних порталів. Аргументація – не зашкодити інтересам національної безпеки. І таке рішення має рацію, але воно має бути аргументованим винятком, а не загальним правилом. На жаль, так відбувається завжди. 

Якщо говорити про онлайн-трансляції, то у березні-грудні 2022 року лише шість міст транслювали засідання міської ради, виконавчого комітету та постійних комісій. Це робили Львів, Луцьк, Чернівці, Звягель, Дніпро та Мукачево. 

Для містян трансляція сесій – це можливість впливати на умови життя у своєму місті. Це особливо важливо тоді, коли немає змоги відвідати засідання особисто через тривогу, ракетні обстріли й інші терористичні акти Росії. Тому ці обмеження фактично зв’язують руки громадськості в ефективному контролі за діяльністю влади. Вони також часто стають причиною прийнятих «тихцем» корупційних рішень про неправомірний розподіл бюджетних коштів чи землі, або передачу комунального майна в оренду «наближеним» людям.

Проте з-поміж іншого є й успішні приклади – Дніпро здобуло свій статус прозорого міста попри те, що наближене до лінії фронту і систематично обстрілюється окупантами. 

Львів зміг зберегти прозорість всупереч безпрецедентному навантаженню на міські системи – за понад рік війни через нього пройшли майже 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО). 

А у Мукачеві, щоб впоратися з потоком нових містян, ЦНАП та управління соціального захисту працювали без вихідних – і це місто серед трійки прозорих.  

Тут варто нагадати ще раз, що статус міста «прозоре» не означає, що у ньому повністю відсутні корупція і зловживання. Це значить, що такі міста публікують більше інформації та використовують різні інструменти для інформування громадськості про рішення влади. Так їхня діяльність стає більш прозорою, і це своєю чергою зменшує корупційні ризики. 

Що ще з позитивного?  

• У всіх 70 містах можна подати електронний запит на публічну інформацію.
• 58 міст публікували на офіційному сайті рішення міськради та виконкому.
• 63 надавали інформацію про укриття, 49 з них оновлювали ці дані щонайменше раз на пів року.
   

Ці приклади показують, що навіть в умовах війни міська влада може працювати злагоджено, прозоро та підзвітно. Потрібні лише бажання і політична воля.

Як зберегти курс на прозорість в умовах війни?

Прозорість – не ефемерне поняття. Це про конкретні речі: комфортне та доступне міське середовище, можливості кожного впливати на життя міста, реалізовувати власний потенціал, забезпечити гідне майбутнє для дітей. Це також про зручні електронні сервіси, інклюзивність, людиноцентричність місцевої влади у всіх її проявах.

І для того, щоб усе це успішно реалізувати навіть під час війни, програма «Transparent cities/Прозорі міста» розробила низку рекомендацій для органів місцевого самоврядування.

Створювати сервіси, що найбільше сприяють адаптації населення до викликів війни:

• оприлюднювати перелік житлових приміщень, що перебувають у власності громад;
• створювати сервіси та інформаційні сторінки для внутрішньо переміщених осіб;
• створювати електронні сервіси для постановки на квартирний облік; 
• впроваджувати сервіси для онлайн-запису на отримання соціальних послуг; 
• оприлюднювати переліки укриттів у зручному форматі (карта) та своєчасно їх оновлювати; 
• забезпечити максимально прозорий облік та розподіл гуманітарної допомоги; 
• відновлювати роботу місцевих порталів відкритих даних та геопорталів, публікувати відкриті дані; 
• забезпечити доступ та участь жителів до формування управлінських рішень.

Також зібрано перелік найкращих практик, розроблених під час війни, аби українські міста могли перейняти один в одного найліпше. Ось коротко про те, що міста вже втілили: інтерактивна подача інформації про укриття (з використанням Google Maps, окремих додатків й інших інструментів) та для ВПО (окремі сервіси та Телеграм-канали), електронна подача заяв на житло, звернення мешканців онлайн через спеціальні міські сервіси (де можна відстежити відповідального та статус заяви), підтримка релокованих бізнесів, звітування про розподілену гуманітарну допомогу тощо. 

Лише вдумайтесь:  усе це працює під час надскладних умов у повномасштабній війні! 

Тому реальні зміни у наших руках. Бо для того, щоб повернути мільйони українців, які виїхали за кордон, недостатньо відбудованих стін. Українські міста конкуруватимуть за людей, причому не лише між собою, а й з польськими, литовськими, німецькими та десятками інших.

Звісно, це нелегке завдання – вирішувати нагальні питання під свистом ракет та гуркотом вибухів, і паралельно з цим налагоджувати сотні процесів на «завтра».

До України прикута увага всього світу, ми маємо безпрецедентний рівень підтримки міжнародної спільноти, наших партнерів, бізнесів, фахівців. Це той самий необхідний попутний вітер, який дасть поштовх – фінансовий, кадровий, технологічний – для запуску кращих сервісів та послуг. Ми маємо унікальну можливість тут і зараз – від неї нас відділяє тільки вузький фарватер між безпекою та прозорістю. Для того, щоб його нарешті пройти, треба лише втримати баланс.