Морський бій. Що може і чого не може Україна?

Друга половина літа і початок осені 2018 року ввійдуть в історію сучасної України як період небувалого загострення в Азовському морі та Керченській протоці. РФ систематично затримуючи і оглядаючи торгові кораблі та риболовецькі судна, створює значні економічні проблеми для всього українського Приазов’я. Проте на фоні такої складної ситуації доводиться чути про те, що Україна загалом не готова до протидії загрозам, які так чи інакше асоціюються з морем. Окремі експерти не просто звинувачують офіційний Київ у бездіяльності, але й хочуть показати, що ситуація чимось нагадує кінець лютого 2014 року в Криму.

Перш за все, необхідно розуміти, що не можна змішувати всі можливі загрози і сценарії розвитку подій на морі. Є сценарії, до яких Україна на сьогодні готова. Є питання, вирішити які можна буде уже незабаром. Але справді є проблеми, які вирішити дуже важко.

Аналізуючи ситуацію, деякі коментатори заявляють про неготовність України протидіяти можливому масштабному морському десанту РФ в Азовському і Чорному морях. Насправді ж Київ має на сьогодні всі необхідні засоби протидії. Спробуємо змоделювати можливу російську морську десантну операцію. Чорноморський флот РФ нараховує лише сім великих десантних кораблів (ВДК) – три кораблі проекту 1171 «Тапир» та чотири – проекту 775. Кожен корабель проекту 1171 може вмістити 20 танків або 45 БТР і до 400 осіб десанту. Корабель проекту 775 може нести 10 танків або 12 БТР і до 340 осіб десанту. Разом же всі сім суден зможуть взяти 2,6 тисяч осіб десанту та до 50 танків і до 90 БТР. Хоча компонування складу бронетехніки може змінюватися.  Також Чорноморський флот РФ має п’ять десантних катерів. Мова йде іще про можливість доставити додатково до 10 одиниць бронетехніки або до 250 осіб десанту. Саме такими засобами володіє РФ для здійснення десанту в акваторії Чорного моря без залучення додаткових сил інших флотів.

У рамках морської десантної операції задіяне з’єднання має вирішити два ключових завдання. Перш за все, гарантувати, що відповідні сили доберуться до берега. По-друге, відповідні сили мають закріпитися на березі і, маючи достатньо вогневої підтримки, знищити ворога.

Російський флот на тлі американського

Щодо того, чи доберуться сили до берега, російські великі десантні кораблі мають значний недолік порівняно із американськими кораблями для висадки десанту. Порівняння із США, які мають найбільший потенціал у проведенні морських десантних операцій, гарно демонструє всі вади і недоліки російських засобів доставки і підтримки військ із моря, що своєю чергою зменшує шанси на успіх можливої десантної операції. Так американські кораблі можуть не підходити безпосередньо до берега противника. Універсальні десантні кораблі (LHD) несуть десантні катери різного типу і десантні кораблі на повітряній подушці, які безпосередньо доставляють на сушу техніку і особовий склад. В той же час десантні транспорти-доки (LPD) і десантні доки (LSD) можуть окрім десантних катерів і кораблів перевозити плавучі бронетранспортери. В той же час російським великим десантним кораблям треба підходити фактично до самого берега противника для висадки техніки і особового складу. Іншими словами російські кораблі представлятимуть дуже гарну ціль для знищення українською ствольною артилерією і реактивними системами залпового вогню. Водночас цих цілей буде всього лише сім, в той час як під час висадки американського десанту таких цілей буде декілька десятків або сотень. Загалом же на сьогодні говорять про те, що для успішного здійснення морської десантної операції необхідне максимальне розукрупнення засобів десанту, а не їхня концентрація. Таким чином російські сили будуть в значній небезпеці навіть іще на початковій фазі висадки – на підході до українського берега.

Посилити потенціал до спротиву має також створення системи спостереження за ситуацією на морі. Мова йде про радіолокаційні станції, які в тому числі можуть бути надані США, як це передбачає американський оборонний бюджет на 2018 рік. Стратегія розвитку Військово-морських сил України до 2035 року на першому етапі передбачає в тому числі розвиток потенціалу спостереження і контролю за ситуацією на морі (MDA – Maritime domain awareness). Це дозволить на ранньому етапі побачити можливу концентрацію сил противника для десанту і швидше перекинути до берега необхідні для оборони сили і засоби.

Проте навіть якщо уявити, що росіянам вдасться висадити всі можливі сили (2,6 тисяч осіб, до 50 танків і до 90 БТР) вони зіткнуться із наступною проблемою – їм буде необхідна вогнева підтримка для придушення спротиву ворога. Іншими словами десантні сили мають генерувати переважаючу вогневу міць. У Другу світову війну, на яку припало найбільше морських десантних операцій, таку підтримку десанту надавала артилерія великих надводних кораблів і літаки із авіаносців. На сьогодні американським морським піхотинцям у разі потреби вогневу підтримку надають літаки і авіація на десантних кораблях, а також винищувачі на авіаносцях. Зрозуміло, що це все відбувається за умов, коли в супротивників немає надійних протикорабельних ракетних комплексів. А саме в таких умовах наразі Україна. Проте і Чорноморський флот РФ не має того потенціалу щодо надання вогневої підтримки своєму морському десанту, який має американський флот, навіть за умов відсутності в противника протикорабельних ракет. Мова йде лише про дві установки реактивних систем залпового вогню «Град» на кожному великому десантному судні і корабельні артустановки. Навіть можливість зробити залп крилатими ракетами Калібр (50-60 ракет) із кораблів Чорноморського флоту не дозволяє повністю знищити сили оборони. Тому в такій ситуації можливий російський десант буде покладатися на допомогу армійської авіації і літаків повітряно-космічних сил із окупованого Криму і власне РФ. Саме вони за відсутності значного потенціалу російського Чорноморського флоту надавати вогневу підтримку будуть допомагати десанту. Таким чином важливу роль у протидії можливій російській висадці із моря будуть грати українські системи протиповітряної оборони – зенітні («Шилка») і зенітно-ракетні («Оса», «Тунгуска») комплекси Сухопутних військ, а також ракетні комплекси (Бук М1, С-300ПС/ПТ, С-300В1) і літаки Військово-повітряних сил. Іншими словами рішення військово-політичного керівництва України іще в 2014 році зосередитися на відновленні потенціалу сил протиповітряної оборони, що має важливе значення і у випадку відбиття масштабного російського морського десанту. Або комбінованого десанту, якщо РФ вирішить задіяти повітряно-десантні війська. У такий спосіб можлива висадка російського десанту із моря може мати шанси лише за умови встановлення домінування РФ в повітрі в районі можливої висадки десанту, що важко уявити в нинішніх умовах.

Отже, РФ не може вирішити обидва завдання, які є критичними для проведення успішної морської десантної операції. Російські сили будуть вразливі перед вогнем української артилерії, а також армійської авіації на підході до берега. Полегшує завдання знищення десантних сил їхня концентрація на великих десантних кораблях практично біля самого берега. Так само навіть за умови успішної висадки російський десант зіткнеться із недостатньою вогневою підтримкою, якщо українська протиповітряна оборона виконає поставлені завдання. Тому теза командування Військово-морських сил України (ВМСУ), озвучена на початку серпня 2018 року, про те, що на сьогодні ми спроможні до оборони узбережжя із морського напрямку не є порожніми словами. Цю тезу гарно ілюструють останні тренування за участю ВМСУ та інших родів збройних сил України, а також різних органів сектору безпеки і оборони загалом. Перш за все мова йде про командно-штабні навчання «Шторм-2018», якими керувало командування ВМСУ. В рамках навчань відпрацьовувалися питання протиповітряної оборони (!), стабілізації ситуації і відбиття можливого десанту. Також показовими є навчання, які нещодавно відбувалися в районі відповідальності Операції об’єднаних сил. У рамках цих тренувань відпрацьовувалися всі елементи, які можуть бути пов’язані із відбиттям морського десанту, із особливим наголосом знову ж таки на питаннях протиповітряної оборони.

Тому розмови про загрозу масштабної десантної операції із моря є перебільшеними. Україна має засоби для її відбиття, якщо РФ спробує відкрити новий фронт. Шанси на успішну протидію морському десанту зменшуються, якщо РФ буде проводити його разом з повномасштабним сухопутним вторгненням чи під час ескалації на Донбасі. За такого сценарію може виникнути проблема із концентрацією армійської авіації та Військово-повітряних сил на зонах висадки морського десанту. Проте спробі виключно морського десанту навіть в умовах задіяння всього потенціалу Чорноморського флоту Україна зможе протидіяти.

Торгова блокада

Іншим не менш актуальним питанням є перешкоди для господарської діяльності на морі. РФ затримує українських рибалок в Азовському морі, а також нехтує правами України у виключній економічній зоні Чорного моря. Для протидії цим загрозам важливими є нарощення корабельно-катерного складу як Військово-морських сил, так і Морської охорони Державної прикордонної служби України. Вже почалося перекидання малих броньованих артилерійських катерів проекту «Гюрза-М» до Азовського моря. Відповідні сили могли б супроводжувати українських рибалок для попередження провокацій із боку росіян. Проте треба пам’ятати одну річ. Здатність протидіяти провокаціям і протиправним діям РФ прямо пропорційна загальному силовому потенціалу України. Супротивник готовий буде відмовитися від своїх агресивних намірів лише розуміючи, що в разі ескалації інша сторона матиме всі необхідні засоби протидії. Тому критично важливими є роботи над протикорабельною ракетою «Нептун», яка має стати основою наземних, повітряних і надводних протикорабельних комплексів. Лише коли РФ чітко бачитиме потенціал України до ведення повномасштабної війни на морі, це змушуватиме її рахуватися із невеликими кораблями і катерами військово-морських сил та прикордонників.

Врешті-решт слід повернутися до ситуації у Керченській протоці і Азовському морі, яка пов’язана із затриманнями і обшуками суден, які направляються чи повертаються із українських портів Приазов’я. Кремль діє на грані норм права – затримання і обшук суден не є протиправною діяльністю. Але затримка кораблів на декілька додаткових діб обходиться у десятки тисяч доларів збитків. І, на жаль, поки що Україна у найближчому майбутньому не зможе ефективно протидіяти цій цинічній тактиці РФ сам на сам. В основі проблеми окрім гібридних дій РФ є фізичний контроль над обома берегами Керченської протоки та наявність мосту, який обмежує тоннаж проходження суден. Цю ситуацію не може поки змінити як Україна, так і наші західні партнери. На сьогодні офіційний Київ має перш за все максимально зосередитися на інформуванні світової спільноти щодо ситуації в Керченській протоці і Азовському морі. На жаль, було втрачено декілька місяців, коли необхідна робота не велася. Метою цієї кампанії є максимальна мобілізація уваги наших партнерів.  Для цього також важливими будуть проведення слухань в Конгресі із залученням представників американського уряду, проведення заходів в аналітичних центрах по обидва боки Атлантики. Результатами такої мобілізації могло б стати внесення у порядок денний питання посилення обороноздатності України на морі, так і можливих санкцій щодо портів РФ в Азовському і Чорному морях. Мова йде про можливість санкцій проти Новоросійського порту. У 2017 році через нього було експортовано 55,1 млн т нафти (термінал Каспійського трубопровідного консорціуму). Так само за сезон 2017/2018 років через Новоросійський порт вивезли 18,2 млн т зерна. Через решту портів Азовського і Чорного морів експортували іще 16 млн т. Всього ж РФ за цей сезон експортувала 53 млн т зерна. Загроза застосування санкцій щодо російських портів Азовського і Чорного морів стало б потужним аргументом для Кремля переоцінити свою політику в Керченській протоці.

У сухому залишку маємо: ситуація на морі для України далека від райдужної – РФ і справді має потенціал для створення проблем для Києва. Проте в дискусіях про загрози, які асоціюються із морем, треба розрізняти можливі сценарії. Загроза морського десанту РФ як самостійної операції навіть всіма силами Чорноморського флоту не є критичною в разі відсутності повномасштабного російського наступу на суші. На сьогодні Україна володіє засобами для відбиття такої операції. Захистити економічні інтереси на морі Київ зможе в найближчому майбутньому як власними зусиллями, так і за допомогою наших західних партнерів. Цьому має допомогти збільшення корабельно-катерного складу військо-морських сил і морських сил прикордонників. Проте потенціал малих кораблів і катерів стримувати росіян від нерозважливих кроків завжди буде залежати від загального потенціалу України та її Збройних сил. Врешті-решт ситуація із затриманнями суден в Керченській протоці і Азовському морі поки що немає рецепту швидкого вирішення. Успіх залежатиме від здатності ефективно мобілізувати міжнародних партнерів до асиметричних кроків.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»