На енергетичному фронті рахунок 1:1. Попереду суперфінал вартістю $80 млрд

Напередодні рішення Стокгольмського арбітражу у справі газових контрактів Україна і Росія обмінялися енергетичними ударами на Донбасі та в Молдові.

Тактична перемога РФ на Донбасі

Блокада ОРДЛО, як і прогнозувалося, закінчилася значними втратами для України. Втім, сценарій, на якій пішов Кремль, виявився вельми несподіваним – скориставшись блокадою, сепаратисти з «ЛНР/ДНР» «націоналізували» підприємства енергетичної галузі, розміщені на неконтрольованій території.

Раніше ці ТЕС, шахти та збагачувальні фабрики фактично виконували роль відокремлених промислових майданчиків українських компаній. Тож продукція, наприклад шахт, надходила до енергогенеруючих компаній за внутрішньоукраїнською ціною 1730 грн/т, а податки з видобутку сплачувались до українського бюджету. За задумом Москви, тепер «націоналізовані» підприємства мають платити податки в бюджети «ЛНР/ДНР», а ціна їхньої продукції відповідати ринковій кон’юнктурі. Таким чином проглядається намагання зменшити видатки Росії на фінансування бойовиків та перекласти цей тягар на плечі України.

Звісно, на такі умови Україна піти не могла і ввела дію рішення РНБО про офіційну заборону переміщення товарів з ОРДЛО. Адже продовження постачання вугілля та металу з «націоналізованих» підприємств означало б пряме фінансування терористів.

У цьому зв’язку, інтерес викликають два питання: як Україна зможе вийти з ситуації гострого дефіциту антрациту (адже від добувався саме на неконтрольованій території) та яким чином ватажки самопроголошених республік зможуть організувати автономну роботу енергетичних підприємств, інфраструктурно пов’язаних з Україною?

Наразі Міністерство енергетики та вугільної промисловості вже переглянуло енергобаланс на 2017 рік, в якому зменшило частку вугільної генерації (добре, що водність цього року дозволяє збільшити навантаження на маневрену гідрогенерацію). Крім того, відбувся перерозподіл у структурі самої вугільної генерації – зменшено навантаження на антрацитові блоки ТЕС, натомість збільшено на ті, що працюють на газових марках вугілля. І державні шахти, і приватні копальні ДТЕК налаштовані на збільшення видобутку газового вугілля на контрольованій території.

Втім, це не звільняє від імпорту додаткових 5 млн тонн антрациту до кінця року. Насправді потреба в імпортному вугіллі значно більша, але саме такою є пропускна спроможність портів. Судячи з усього, керівництво галузі налаштоване уникати імпорту антрациту залізницею з РФ, адже через різні схеми в Україну може завозитися продукція «націоналізованих» шахт. 

Згідно зі статистикою ВАТ «Російські залізниці», лише за 20 днів березня з ОРДЛО до Росії ввезли понад 3,4 тисячі піввагонів з вугіллям. З окупованих територій незаконно вивезли понад 230 тисяч тонн антрациту, що в перерахунку на офіційну внутрішньодержавну ціну (1730 грн/т) еквівалентно 400 млн гривень. 230 тисяч тонн – це приблизно 10 тисяч тонн на добу. Переправляють вкрадене українське вугілля через дві залізничні станції – «Гуково» і «Успенська».

У ситуації, що склалася, Кабінету міністрів варто запровадити нульові квоти на імпорт антрациту з РФ. Жодна тонна вкраденого вугілля з захоплених шахт, які тепер платять податки у «ЛНР/ДНР», не повинна потрапити на територію України.

Решту дефіциту доведеться компенсувати за рахунок імпорту марки Г з Польщі. Різницю в цінах між українським вугіллям та імпортом (більше 1000 грн на кожній тонні) минулого четверга було закладено НКРЕКП в оптову ринкову ціну. Це означає, що тарифи на електрику для промислових споживачів зростуть.

Молдовський атомний прорив

Асиметричною відповіддю України на кремлівський удар по енергетиці стало досягнення домовленостей з Молдовою щодо експорту надлишків атомної енергії. Справа в тому, що, попри дефіцит сировини для вугільних ТЕС, в Україні є профіцит атомної енергії. Втім, атомна генерація не може замінити вугільну, адже працює в базовому, а не маневровому режимі (це принципово різні види генерації, які виконують різні функції). Тож на тлі надзвичайної ситуації в енергетиці, викликаної перекриттям постачання вугілля, атомні блоки АЕС змушені зупинятися через недовантаженість. Як це вже зробив другий енергоблок ЗАЕС.  

У цьому контексті експорт надлишків атомної генерації до Молдови дозволить дозавантажити потужності АЕС та забезпечити додаткове джерело валютних надходжень до країни, що особливо важливо з огляду на потреби імпорту вугілля. Попередньо обсяг надходжень оцінюється на рівні $150 млн. Крім того, хоча б частково вдасться пом’якшити наслідки блокади для українських промислових споживачів електроенергії – в експортні тарифи закладаються дотаційні сертифікати, через які промисловість перехресно субсидує населення.   

Не менш значущим є й політичний аспект експорту в Молдову. Відомо, що донедавна електроенергією країну забезпечувала Молдавська ГРЕС (аналог ТЕС), яка попри назву розташована на не підконтрольному офіційному Кишиневу Придністров’ї. Ця ГРЕС є найбільшим платником податків у сепаратистській ПМР (Придністровській Молдавській Республіці) і належить російській енергетичній компанії «Інтер РАО».

Фактично в Молдові діяв сценарій, який Москва намагалася продавити в Україні після «націоналізації» вугільних шахт, – фінансування прокремлівських сепаратистських анклавів за рахунок країни-жертви:

• «Газпром» постачала газ на МолдГРЕС,
• з газу МолдГРЕС виробляла електрику, яку продавала Молдові,
• податкові відрахування з МолдГРЕС наповнювали бюджет ПМР,
• МолдГРЕС не платила за газ «Газпрому», і цей борг зараховувався як державний борг Молдови.

З початком українського експорту до Молдови цю схему буде зламано повністю або частково. Все залежить від того, чи обмежиться експорт рівним графіком надлишків атомної енергії, чи Україна забере на себе повне енергозабезпечення Молдови за вищими тарифами.

Вищий суд

Тим часом добігає кінця судовий процес між ПАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма. Попри прогнози правників, що рішення буде винесено до кінця березня, перше рішення – щодо контрактів на постачання – очікується наприкінці квітня. Що стосується контрактів на транспортування, то попередньо заявлено, що рішення буде винесено в червні цього року.

Чим довше триває процес, тим більше зростають суми позовних вимог обох сторін. Українська сторона оцінює вагу рішення в $50 млрд (30 млрд за минулий період та 20 млрд – за майбутній період до кінця дії контракту в 2019 році). Натомість росіяни сподіваються на $80 млрд (відповідно 50 млрд за минулий період та 30 млрд за майбутній). Варто зауважити, що якщо «Нафтогаз» оскаржує обидва контракти і суми позовних вимог розподілені приблизно рівномірно, то юристи «Газпрома» сконцентрувалися саме на контрактах на постачання газу.

Астрономічність заявлених опонуючими сторонами сум змушує експертне середовище обговорювати різні сценарії розвитку подій. Насамперед викликає певне занепокоєння найнеприємніший для України варіант – задоволення в повному обсязі позовних вимог «Газрому». Попри мінімальну ймовірність цього, керівники «Нафтогазу» вже встигли заспокоїти громадськість: вони наголошують, що борги компанії не гарантуються державою. Так само, як і не потраплятиме під конфіскацію у разі програшу й українська газотранспортна система. В будь-якому разі «план Б» для України має бути готовий.

Олексій Полтораков, Національний інститут стратегічних досліджень, для «Главкома»