«Не дуже й треба». Як українців готують до зриву безвізу?

Безвіз з Євросоюзом перетворився для України на своєрідний культ – такий самий недосяжний, як комунізм у СРСР. А Петро Порошенко не припиняє повторювати коли захопливі, коли заспокійливі мантри, що залишилось почекати зовсім трошечки. У ситуації, коли всередині країни у влади дійсно небагато приводів для гордощів, безвізовий режим міг би стати ледь не головною «наочною» перемогою. Проте постійне перенесення Євросоюзом дати прийняття рішення дратує не тільки громадян, які вже не вірять безкінечним обіцянкам, а й самих можновладців, котрі дозволяють собі дедалі жорсткіші випади в бік європейських партнерів. Паралельно закидаються меседжі, що не так нам той безвіз і потрібен. Складається враження, що українців почали підсвідомо готувати до того, що така бажана мрія так і залишиться недосяжною.

Так, минулого тижня перший віце-спікер ВР Ірина Геращенко обурилась, що «ЄС безсоромно гальмує безвіз і повну ратифікацію Угоди (про асоціацію)»: «Що трапилося із самим Європейським союзом? Чи усвідомлюють у Брюсселі, Парижі, Берліні та інших столицях усі ризики від втрати українцями довіри до ЄС? Ці питання я не втомлююся повторювати всім своїм європейським візаві». Геращенко впевнена, що сьогодні від позиції Франції та Німеччини «залежить не тільки безвіз, а й те, чи будуть українці довіряти ЄС». Раніше після саміту Україна – ЄС члени української делегації теж висловлювалися в тому ключі, що саме Київ, який виконав усі необхідні умови, тепер ставить європейським партнерам жорсткі претензії та примушує їх виправдовуватись за невиконання обіцянок. Бо перемовини щодо надання безвізу українським громадянам тривають з 2008 року, і за цей час Україна виконала з півтори сотні зобов’язань у межах візового діалогу.

В українському МЗС не приховують, що саме через вагання французів, які напередодні президентських виборів не хочуть надавати правим націоналістам на чолі з Марін Ле Пен зайвих «антимігрантських» козирів, гальмується затвердження механізму призупинення безвізу, без якого сам режим не може запрацювати. Хоча, коли розпочинались переговори шість років тому, ні про який механізм призупинення не йшлося.

Наразі голосування в Європарламенті із цих питань заплановане на 18 січня, але його може бути перенесено як на більш ранній, так і на пізніший строк. І є побоювання, що питання не буде вирішено раніше проведення виборів у Франції, а зі зміною влади в Парижі на проросійського президента (і Фійон, і більшою мірою Ле Пен вважаються такими) взагалі буде покладено під сукно. Загальмувалась і ратифікація Угоди про асоціацію, яка опинилась під загрозою через голландський референдум. Коротше, суцільні негаразди – як тут не стати «європесимістом»?

Президент, який уже втомився бути об’єктом для зловтіхи в соцмережах через постійний зрив неодноразово обіцяних «залізних» дат отримання безвізу, після саміту дорікнув Старому світу в євроскептицизмі та закликав учитися у нашої країни, як треба любити Європу та боротись за європейські цінності. У цих словах майже незамасковане розчарування тією грою в кота й мишок, що влаштував ЄС з Україною, через що сам Порошенко зазнає зайвих репутаційних втрат в очах власних громадян. До того ж своєрідним знущанням виглядає на цьому фоні скасування віз з ЄС без усіляких механізмів призупинення для таких «друзів Європи», як Мікронезія, Тувалу та Соломонові острови.

Натомість замість безвізу Порошенко привіз з саміту обіцянку продавити через Верховну Раду скасування мораторію на експорт лісу-кругляка, чого добивається ЄС. Формально до безвізу ця вимога відношення не має – вона розблокує отримання матеріальної допомоги в розмірі 600 мільйонів євро. Але такі вимоги європейців, які останнім часом не дуже балують Україну «пряниками», проте продовжують вчити життя, обурили багатьох – від губернатора Закарпаття Геннадія Москаля та записних опозиціонерів до активістів «Азова». А деякі телеканали займаються відвертими маніпуляціями, прямо проводячи паралелі «ліс – безвіз».

На цьому фоні від українських парламентарів та можновладців можна почути дедалі жорсткішу критику щодо поведінки європейських партнерів – наприклад, щодо рішення Єврокомісії дозволити «Газпрому» збільшити прокачку газу через трубопровід OPAL чи малих квот на безмитні поставки української продукції в Євросоюз. Період «медового місяця» у відносинах Києва та Брюсселя на тлі російської агресії давно завершився і настає розуміння, що європейська бюрократія налаштована до України жорстко прагматично – вимагатиме те, що вигідно, і затягуватиме те, від чого не бачить особливої віддачі для себе. Безвізовий режим, який був однією з головних обіцянок нинішньої української влади, на жаль, належить до останньої категорії. Деякі діячі на кшталт Олега Ляшка вже закликають виставити ультиматуми європейцям: якщо до Нового року Україні не нададуть безвіз, самим ввести візовий режим для країн Євросоюзу.

Зрозуміло, що від політиків серйозного штибу таких пропозицій поки що не чути, але вони також як можуть докладають зусиль задля дискредитації самої ідеї безвізу серед українців. Так, пропозиція заступника міністра юстиції Сергія Петухова про взяття Україною добровільної квоти на розселення мігрантів, аби задобрити ЄС у питанні скасування віз, викликала хвилю обурення. Згодом Петухов виправдовувався, що це була його особиста думка, та аж ніяк не позиція Кабміну, проте така «інформпідтримка» точно не додала безвізу прихильників, особливо серед тих, хто спочатку ставився до нього скептично або байдуже. А таких достатньо.

Під той галас з’явилися дані соцдосліджень, які стверджують, що лише 39% українців вважають запровадження безвізового режиму з ЄС важливим (26% – важливим, 13% – дуже важливим). Водночас протилежної думки дотримується 57% (20% – неважливим, 37% – зовсім неважливим). Тож якщо для більшості громадян це не має значення, хіба варто так через цю тему перейматись?

У схожому ключі вже почали висловлюватись деякі близькі до влади політологи – мовляв, треба припинити ці принизливі розмови про безвіз, тим більше майбутнє самого ЄС наразі в тумані.

Серед нових причин, через які гальмується наша євроінтеграція, з’явився вже навіть… туберкульоз. «Це є загрозою для сусідніх країн Європейського регіону, і така напружена ситуація з туберкульозом (в Україні. – Ред.) може бути перешкодою на шляху до євроінтеграції», – заявила заступник міністра охорони здоров'я Оксана Сивак.

Проблема в тому, що теми безвізового режиму та євроінтеграції так посилено розкручувались як «наше все», що повернути на ходу провладній інформаційній машині буде дуже непросто. Але поки що в медіапросторі потихеньку вмикається режим «єврофобії».

Павло Вуєць, «Главком»