Німецький бізнес у Росії: і хочеться, і колеться

Американські санкції роблять роботу зарубіжних підприємців в Росії надважкою: ніколи не знаєш, коли саме перетнеш «червону лінію» та втратиш репутацію, а на додачу і американський ринок для своєї компанії.

Особливо нервують нині європейські фірми, які ще так-сяк втримуються на російському ринку, а серед них найбільше невдоволення висловлюють німецькі бізнесмени. Не є секретом, що в Німеччині існує потужний фронт великих компаній, які намагаються добитися скасування європейських санкцій проти Росії. Втім, якщо в себе вдома вони мають, принаймні, якусь надію на успіх, то з американськими санкціями навряд чи можуть щось вдіяти. Власне, європейських санкцій німецькі бізнесмени не так вже й побоюються, а от американські насправді змушують серйозно міркувати про вихід з російського ринку, аби не втратити для себе американський. Справа не лише в самих американцях, а ще й в недолугій політиці Кремля, який вирішив карати іноземних підприємців, які дотримуються режиму санкцій. Москва таким чином власними руками створює підстави для тих, хто залишається в Росії. Такі гравці змушені виводити гроші та бігти з цього ринку, як німці кажуть, «шиєю поперед голови» (Halz über den Kopf).

Як вмовити Україну?

І тут не допомагають жодні дипломатичні зусилля – такі як, скажімо, останній візит міністра економіки ФРН Петера Альтмайєра до України та Росії. Повернувшись із відрядження, Альтмайєр, як годиться, розповів журналістам про те, якою чудовою та корисною була його подорож, як плідно він попрацював разом із російськими міністром енергетики Олександром Новаком, міністром економіки Максимом Орешкіним і навіть з прем‘єром Медведєвим. Всі чудово розуміють один одного, всі, як кажуть, перебувають «на одній хвилі».

Насправді, в це можна повірити, позаяк їздив Альтмайєр до Москви лишень для того, аби узгодити з росіянами перелік поступок, на які ті мають погодитись, аби Україна відмовилась від спротиву проектові будівництва газогону. Як відомо, Німеччина видала дозвіл на це будівництво, в той час як Україна силами своїх дипломатів та завдяки США створила вельми потужний східноєвропейський фронт, що виступає проти цього будівництва. До противників долучилися майже всі країни Східної Європи, а той факт, що Америка запровадила окремий пакет санкцій проти компаній, які зголосилися інвестувати в нього, звів нанівець готовність європейських фірм брати участь в цьому проекті.

Деякі німецькі коментатори вважають, що Росія в разі запуску «Північного потоку-2» має гарантувати Україні певний річний обсяг газу, який піде транзитом до Європи через українську ГТС. Причому гарантувати цей обсяг має не сама лише Росія, а й Євросоюз. Натомість від України німецький уряд добивається, аби та припинила чинити опір та погодилася на цей проект.

Схоже, що єдиною можливістю для безперешкодного здійснення проекту є наразі спроба вмовити українську владу, аби вона сама зняла свої заперечення, усунулася від боротьби проти того газогону. Тоді, мовляв, у Америки не буде підстав за неї заступатися й «Північний потік-2» можна буде будувати без проблем. От і поїхав Альтмайєр до Києва – питатися, що може підштовхнути український уряд припинити спротив, а потім – до Москви, аби дізнатися, чи погодяться росіяни забезпечити українцям такі гарантії. І, якщо про московську подорож він розповідав багато (хоч і вкрай неконкретно – так і невідомо, які саме обіцянки він отримав від своїх російських колег), то про київську частину вояжу він просто промовчав. Не домовився, виходить. А це означає, що боротьба проти нового російського газогону в обхід України триватиме.

Й останній «хід» в ній мав місце у четвер: США офіційно попередили європейські компанії про застосування санкцій до них, якщо хтось захоче взяти участь в цьому проекті. У відповідь Петер Альтмайєр виступив із палкою промовою, в якій заявив, що побудова «Північного Потоку-2» взагалі не шкодить інтересам України – навпаки, Україну слід... залучити до цього будівництва. Про це повідомив німецький журнал Stern. Насправді, це твердження, м‘яко кажучи, є суперечливим, але воно демонструє два важливих моменти: по-перше, німці й справді відчувають, що через американські санкції в них «зв’язані руки», по-друге ж – «ключі» до «Північного Потоку-2» знаходяться саме в українських руках. Цей факт додатково демонструє й потужна дипломатична активність німецького уряду, яка почалася в травні: після візиту Альтмайєра до Києва та Москви, до Сочі зібралася сама Анґела Меркель, а до України – держсекретар міністерства економічного співробітництва ФРН, доктор Марія Флахбарт. А наприкінці травня до Києва має завітати президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр – відомий прихильник проекту будівництва «Північного Потоку». Схоже, що єдина можливість для німців втілити його в життя – це якось вмовити українців...

Втім, поки ніщо не вказує на те, що Київ готовий пристати на пропозицію німецького уряду. Напередодні візиту Анґели Меркель до Сочі, багато німецьких коментаторів висловлювали припущення, що вона разом із Путіним проголосять про якісь грунтовні зрушення в цьому питанні, але все залишилося на своїх місцях: кремлівський «сідєлєц» проголосив, що «Росія й після збудування «Північного Потоку 2» продовжить транзит газу через українську територію, допоки це буде економічно виправдано» (тобто, без жодних гарантій збереження), а Меркель, в свою чергу, підкреслила, що «транзитна роль України має зберегтися» (не «буде збережена»). Виходить, ніхто ні про що не домовився. Можна припустити, що Порошенко, відчуваючи в цьому питанні чітко окреслену підтримку США, не поспішає на «розпорядження» Берліну відповідати «Буде зроблено!» та припиняти опір. В свою чергу, німцям доведеться в разі подальщої підтримки «Північного Потоку» мати справу не з українськими протестами, а з американськими санкціями.

Свої проблеми

Утім попри таку «дружню атмосферу взаємопорозуміння», у німецького уряду є купа власних протиріч з Росією. Хоча, здається, всі проблеми й конфлікти наразі зводяться до однієї-єдиної проблеми: до стосунків з американцями. Саме американські санкції не дають німецьким підприємствам розгорнутися в Росії «наповну» - бо своїм, європейським, вони, здається, навчилися давати ради. Прикладом може служити бодай той же концерн Siemens – «найросійськіша» з німецьких провідних компаній. Згадаємо хоча б минулорічний скандал, коли ця фірма доправила до Криму дві газові турбіни для електростанції, а потім, коли це стало відомо, почала доводити, що нічого про те не знала. А колишній міністр закордонних справ ФРН Зіґмар Ґабріель зробив усе можливе та неможливе, аби німецький уряд «повірив» у ці пояснення. Siemens не потрапив під санкції, навіть не сплатив штрафу, а натомість герр Ґабріель, закінчивши свою службу в  Німеччині на посаді шефа МЗС, пересів тепер в тепленьке крісло... члена правління цієї компанії. Тож, як бачимо, отруйна корупційна практика, яку запровадив свого часу екс-канцлер Герхард Шредер, знайшла своє продовження.

Але з Америкою подібне не проходить – принаймні, наразі. США запроваджують санкції за санкціями, і європейські компанії, які порушують цей режим, жваво втрапляють «під гарячу руку» - немає в них у Штатах свого «Ґабріеля», аби той пролобіював який-небудь «виключний режим» та вберіг би європейські фірми, що бажають співпрацювати з Росією, від американських санкційних покарань.  Німецький уряд продовжує, скоріш, триматися дружби з Америкою, не бажаючи жертвувати трансатлантичними зв‘язками на догоду зв‘язкам «східним». Про що той же Альтмайєр не забув заявити просто в Москві, викликавши незадоволення своїх лагідних та прихильних російських партнерів.

Наразі склалася кумедна ситуація, коли великі європейські, зокрема – німецькі компанії змушені відправляти представників до Вашингтону, аби подати заявку на перевірку того чи іншого контракту з Росією – чи не підпадає він під американські санкції? А американські «наглядачі» зараз настільки перевантажені запитами на перевірку, що поки хтось із іноземних фірм отримає дозвіл від наглядової установи OFAC – то вже й угода та «прокисне». Зрештою, у Вашингтоні сидять лише 170 працівників, а обробляти їм доводиться запити з усього світу: ніхто не хоче потрапити під американські санкції...

Нагадаємо, що на початку квітня Сполучені Штати в односторонньому порядку, без згоди з європейцями, запровадили чергові санкції проти Росії – через російські кібератаки та втручання в президентські вибори у США. Ці санкції спрямовані проти 24 олігархів, які є власниками конгломерату російських провідних концернів. Жодне з американських підприємств відтепер не має права з ними співпрацювати.

Але, як завжди, ці санкції мають так званий екстериторіальних характер – тобто, з точки зору адміністрації США, покаранню підлягає будь-яка компанія світу, яка матиме справу зі структурами фігурантів «списку двадцяти чотирьох». Ці санкції було запроваджено як доповнення до тих, які видав Захід за військову анексію Криму.

Москва відреагувала, як завжди, «контрсанкціями» - і не має значення, що виглядають вони безсило, а почасти й жалюгідно. Для іноземних компаній, які ще втримуються в Росії, вони – додатковий головний біль.

З ким ще можна?

Сам Альтмайєр розповідав, що «невеличку уяву про ступінь паніки», яка охопила німецьких підприємців у Москві, він отримав у готелі «Ріц Карлтон», поблизу Красної площі, під час зустрічі з представниками німецьких фірм, про яку, зокрема, розповіло своїм читачам німецьке видання Die Welt. «Нові санкції Трампа мають геть інший вимір, - цитує видання одного з підприємців. - Вони спрямовані проти певних персон і сформульовані так розпливчасто, що можуть стосуватися будь-якого економічного фігуранта».

Справді – нові американські санкції були сформульовані таким чином, що незрозуміло, які саме російські концерни та їхні дочірні підприємства, контрольовані «списковими» олігархами, опинилися під прицілом. Скільки відсотків капіталу має належати тому чи іншому російському олігархові, аби стверджувати, що він «контролює» певне  підприємство?

«Ми – не великі концерни, не «капітани бізнесу», ми не можемо собі дозволити просто так надіслати представника до Америки, аби поспитатися», - поскаржився один із німецьких підприємців своєму міністрові. А от представник «великої індустрії», автоконцерну Volkswagen, плакався, що його компанії, скоріш за все, доведеться закрити свої чотири заводи в Росії, ліквідуючи 8000 робочих місць, зазначає Die Welt. Тому що досить бодай одній-єдиній деталі бути виробленою на підприємстві, яке моє хоч якийсь стосунок до «спискового» російського олігарха – і все, США можуть покарати. Таким чином потрібні деталі треба буде везти з-за кордону, а це надто дорого. Більше того: якщо росіяни втілять в життя зараз свою ідею з покаранням іноземних підприємців, які «сприяють втіленню американських та європейських санкцій», то каратимуть вже за те, що, іноземні інвестори не використовують деталі з російських «санкційних» підприємств. Як то казали в старому фільмі: «Куди крєстьяніну податься?». «Байдуже, що ми робимо – ми все одно потрапляємо під удар з того чи іншого боку»,  - поскаржився Альтмайєру, як повідомило видання, німецький підприємець-«айтішник».

«Перші німецькі підприємства вже збирають речі, аби повністю вийти з російського ринку», - стверджує Альтмайєр. Водночас він же заявив: «Європейські санкції залишаться в силі, допоки існують причини, які до них призвели. Це слід розуміти кожному й дискутувати з цього приводу – безглуздо». А порушити американські санкції не наважиться жоден німецький підприємець. Проте міністр вважає, що в цих умовах ще залишаються не зачеплені санкційним режимом ніші, де можна так-сяк кооперуватися з Росією.

Борис Немировський, для «Главкома»