«Опоблок» Петра Порошенка. Москва міняє фаворитів
Президент майстерно «роззброїв» головну опозиційну силу, що пройшла в парламент 2014 року
Боротьба за електоральний спадок Партії регіонів загострюється. Хоча з втратою Криму та частини Донбасу цей пиріг суттєво зменшився, він все ще залишається ласим. Наприклад, опитування на неокупованій частині Донбасу досі демонструють готовність голосувати за так звані партії миру. Опозиційний блок, який на швидку руку був створений під вибори 2014-го на заміну дискредитованій Партії регіонів, за відсутності заборонених комуністів «пропилососив» антимайданівське поле і отримав непоганий результат, особливо враховуючи, що цей електорат був на той момент дезорієнтованим і на вибори пішов мляво.
Незважаючи на опозиційну риторику і турботу про «георгіївські стрічки», за фактом Опоблок зблизився з владою. Колишні однопартійці Януковича і Азарова сьогодні часто прислужують Банковій і дають свої голоси у критичні моменти. Звичайно, дозволити таке вони собі можуть у випадках з ідеологічно нейтральними законопроектами. Наприклад, без опоблокерів не були б прийняті скандальний закон про Конституційний суд або останні зміни до Держбюджету. Така сервільність Опоблоку викликає ревнощі «з-за поребрика». Російський політолог Олег Ігнатов, який є членом інституту демонічного куратора українського напрямку Владислава Суркова, нещодавно дуже цікаво висловився про поведінку цієї політичної сили. Він звернув увагу на ініціативу голови фракції Юрія Бойка ввести війська ООН на лінію розмежування на Донбасі. «У цій заяві цікаво те, що позиція формально головної опозиційної політичної сили України щодо мирного врегулювання на сході стає все більше схожою на точку зору українського президента. Більш того, позиція Бойка навіть в деякому сенсі радикальніша за позицію українського президента», - зробили висновок у Москві.
«Рупор Суркова» вважає, що Бойко за дуже примарних перспектив стати президентом збирає максимально можливу кількість голосів для торгу з Порошенком перед виборами до Верховної Ради, які повинні відбутись після президентських виборів 2019 року. «У тому, що колишні регіонали легко змінюють свою позицію, коли мова заходить про політичний розрахунок, сумніватися не доводилося і раніше, – підсумовує політолог. – Але, можливо, зараз це зрозуміють і ті, хто продовжує бачити в них останню проросійську силу в Україні».
Прилаштувати Медведчука
Такими різкими словами в Кремлі дали недвозначний сигнал, що незадоволені конформізмом політсили, яку вважали своєю опорою в Україні. Своє відверте незадоволення тим, що відбувається в Опоблоці, висловлюютьі окремі члени фракції, зокрема, депутат Нестор Шуфрич, близький до одіозного кума Путіна Віктора Медведчука.
Тож ближче до виборів Росія починає активніше придивлятися до інших варіантів на українському політичному ринку. Так, на полі колишньої Партії регіонів сьогодні активно топчеться проект «За життя» нардепів Вадима Рабиновича та Євгена Мураєва. Мажоритарник Мураєв, який вперто вважає конфлікт на Донбасі громадянською війною, давно вийшов із фракції Опоблоку, а списочник Рабінович формально залишається в її складі, бо боїться, що його можуть позбавити мандата і викинути з Ради. Розкольники звинувачують колишніх соратників у співпраці з владою і, в свою чергу, отримують аналогічні звинувачення. Особливо активно розповідає про те, що «За життя» – проект Банкової, нардеп Опоблоку Микола Скорик, який періодично влаштовує заочні батли з Рабіновичем.
Останній же відверто зблизився з Медведчуком, на адресу якого не шкодує компліментів. Саме через Медведчука була влаштована піар-зустріч Рабіновича на російській території у «Владимирському централі» з українським політв’язнем Миколою Карпюком. Після того, як у путінського кума нічого не вийшло з розкруткою власного проекту «Український вибір», незважаючи на викинуті шалені ресурси, а також не вдалося посилити вплив на Опозиційний блок через спротив його головних акціонерів, він розглядає «За життя» як запасний аеродром. За чутками, Медведчук навіть бачить себе у першій п’ятірці на майбутніх виборах. Нинішні рейтинги проекту Рабіновича – Мураєва дозволяють завести в парламент невеличку фракцію – п’ятивідсотковий прохідний бар’єр цей поки що віртуальний проект впевнено долає.
«Про альянс Медведчука та Рабіновича почали говорити ще на початку цього року, – каже політолог Кость Бондаренко, близький до Опоблоку. – Щоправда, Рабінович шукає й інших союзників – не здивуюсь, якщо він їх знайде і поза межами України. Медведчук хотів розширити свою присутність і вплив в Опоблоці наприкінці минулого року, але позиція Ріната Ахметова та інших не дала йому можливість це зробити. Тому Медведчук хотів би заручитись підтримкою політичної сили, яка мала б якісь перспективи. Він може дати додаткові ресурси і забезпечити проекту зв’язки поза межами України, а Рабінович бере на себе зобов’язання забезпечити рейтинг».
Щоправда, смак майбутнього успіху дещо затьмарив стосунки батьків-засновників проекту «За життя»: ширяться чутки про конфлікт і можливе розлучення Рабіновича й Мураєва. Рабінович самовпевнено запевняє, що рейтинги «За життя» – це його особисті рейтинги, а Мураєву не подобається те, що схильний до ультрапіару партнер надто вже тягне ковдру на себе. Наприклад, на партійному сайті – суцільний Рабінович. Домовленості Рабіновича з Медведчуком за спиною в іншого акціонера проекту також не додають стосункам довіри.
«У них ніколи не було спільного єдиного бюджету, в партії були різні впливи і групи, але поки вони разом, – каже співрозмовник із близького оточення політиків. – До того ж, відкрите питання, хто має бути лідером політичної сили».
Основний рупор та майданчик для розкрутки «За життя» – телеканал «Ньюсван», який Рабінович свого часу продав Мураєву, вирізняється досить оригінальним набором ведучих – Євген Червоненко, Надія Савченко, В’ячеслав Піховшек… Мураєв запевняє, що фінансує канал особисто, але останнім часом пішли розмови, що на «Ньюсвані» з’явилися «наглядачі з Банкової».
«Євгену дуже важко, – кажуть джерела в президентському оточенні. – З одного боку, він зав’язаний на Росію, але та не дуже балує його ресурсами. Тому він вимушений десь домовлятися з владою тут – але теж не дуже, аби в Росії не побачили, що він заграється».
Методів зробити власника телеканалу більш гнучким вистачає – так Генпрокуратура наразі проводить досудове розслідування за фактом ухилення від сплати податків Мураєвим.
На заміну комуністам
За словами політтехнолога Андрія Золотарьова, Москва дійсно зараз проводить кастинг в Україні щодо потенційно дружніх політпроектів: «Дивіться по Молдові – там Росія допомагала всім, але в результаті зробила ставку на соціалістів. Очевидно, і у нас вона почне допомагати кільком політичним проектам, але врешті сконцентрується на одному. А такими заявами, що лунають із Москви щодо Опоблоку, мабуть, росіяни хочуть збити норов із хлопців, зробити здатними домовлятись».
Джерела на ринку політконсультацій припускають, що будуть намагання запустити ліві умовно проросійські проекти. Бо на комуністах формально поставлено хрест. «Три роки йдуть розмови про кастинг лівого проекту, навіть приїжджали люди від Суркова третього-четвертого ряду, але розмовами все завершувалось, – каже співрозмовник «Главкома». – Але, якщо чесно, це все робиться за інерцією. Щодо України в Росії нема ніяких очікувань, є тверде переконання, що Україна випала всерйоз та надовго. Але якісь свої позиції тут все ж треба мати».
Втім, один лівий умовно проросійський проект вже створено – партія «Соціалісти» (не плутати з СПУ, яку нещодавно очолив Ілля Ківа) екс-регіоналів Леоніда Кожари та Олексія Плотникова. Ключовим пунктом соціалістів є ревізія зовнішньополітичного курсу. Партія показала непоганий результат на місцевих виборах, але на загальнонаціональному рівні цей проект представлено дуже сиро. Є також зовсім призабутий «Союз лівих сил» Василя Волги, який тепер переховується в Москві. Щось із цього Кремль може в певний момент взяти на забезпечення.
Коментуючи незадоволені заяви «сурковського» політолога про поведінку Опоблоку, Кость Бондаренко дорікає, що в Росії не дуже розуміють українських реалій: «Владислав Юрійович – надзвичайно розумна та технологічна людина, але він не може зрозуміти, що українські політики, навіть за всієї критики влади, будуть насамперед українськими. У них тут інтереси, і вони не будуть російськими політиками в Україні. Чим швидше російські ідеологи це зрозуміють, тим краще буде для них».
Бондаренко нагадує, що Сурков та його оточення неодноразово висловлювали гнівні тиради на адресу Опоблоку й окремих його представників: «В Росії теж ведеться суперництво за український фактор між певними групами впливу. І Сурков намагається продемонструвати, що є найбільш ефективним менеджером з українського питання».
Але після трьох років війни та нахабної окупації Криму з великою часткою упевненості можна сказати одне: будь-які проекти з проросійським фльором мають шанси хіба на локальні успіхи. На повзучий реванш фанатам Путіна очікувати не варто. Проте ця ніша є – тож найближчим часом ми побачимо спробу різноманітних «партії миру» проявити себе. Власне, і сам Опоблок перебуває під загрозою розпаду ледь не з моменту створення і може розділитись. А на кого зробить ставку і призначить «улюбленою дружиною» Кремль, буде легко дізнатися з тональності російських новин.
Павло Вуєць, «Главком»