Переобрання Туска. Ляпас польському уряду і що це означає для України?

У четвер, 9 березня, Дональда Туска було переобрано на посту президента Європейської ради. Для когось це було цілком очікувано, а хтось досі не розуміє, чому Польща одна виступила проти такого рішення.

Ще задовго до цього дня уряд Польщі проводив активну політику з метою не дати Туску залишитися на посаді ще чергових два із половиною роки. Причиною того є кілька факторів.

По-перше, Дональд Туск є представником «Громадянської платформи», опозиційної до правлячої у Польщі «Право і справедливість», партії, яка представляє президента та прем’єр-міністра Польщі. Очевидно, що уряд не зацікавлений брати участь у самітах, на яких головуватиме опозиційний до нього політик.

По-друге, Туск дуже багато критикував польську владу, що, за словами прем’єра Беати Шидло, є не чим іншим, як «втручанням у справи незалежної держави». Ситуація виглядає ще напруженіше, якщо згадати, що конституційна криза 2015 року у республіці спричинила шквал критики ззовні, особливо з Німеччини.

З цього випливає третє: польська сторона не соромиться називати Туска пронімецьким політиком, акцентуючи увагу на його міцних і дружніх зв’язках із Ангелою Меркель. «Праву і справедливості» дуже важко даються перемовини з Німеччиною після агресивних заяв з приводу польського законодавства. Власне, це слугувало причиною, чому Німеччина активно підтримувала (і закликала це робити інших) ідею переобрання Туска на другий термін.

Загалом багато хто з експертів визнає польського опозиційного політика вдалим шукачем компромісів і гарним організатором, а тому більшість держав не мала б довго розмірковувати над його переобранням, тим паче що й часу залишалося обмаль для підбору й обговорення нової кандидатури. Однак були деякі європейські лідери, які могли б підтримати польську ініціативу не переобирати Туска, однак цього не зробили, здивувавши ЗМІ. Йдеться про представників Великої Британії та Угорщини, котрі готували ґрунт для підтримки нового польського кандидата Яцека Саріуш-Вольського, однак у кінцевому підсумку не виступили проти. Деякі джерела зазначають, що за таку одностайну підтримку переобраний президент пообіцяв політичні подарунки: Лондону – легше «розлучення» з ЄС, а Угорщині – послаблення тиску на переговорах з питань міграційної кризи.

Польща опинилася в ізоляції, про що й заявила сама Беата Шидло, додаючи, що її це не лякає. «Право і справедливість» Качиньського ніколи не виступала з ідеєю глибшої інтеграції у структури ЄС, а радше навпаки – поступово нарощували антиєвропейську риторику. Така ситуація вкотре слугує підтвердженням для її електорату, що ЄС у такому варіанті не перестає завдавати ударів по національних інтересах Польщі, а тому правляча партія буде підігрувати цій тенденції та поступово сприяти зменшенню рейтингу опозиційної «Громадянської платформи».

Що це все означає для України? Петро Порошенко вже встиг привітати Дональда Туска, сподіваючись на продовження його політики стосовно санкційного режиму проти РФ. Проте цікавим є факт, що альтернативний кандидат від Польщі, Яцек Саріуш-Вольський, є відомим політиком у рамках ЄС з вираженою антиросійською позицією. Він неодноразово закликав посилити санкційний режим, а також більше допомогати фінансово Україні. Зручнішої персони для Києва годі й шукати. Понад те, хоча його висунула польська сторона, він теж є членом опозиційної партії. Через це і поплатився своїм у ній членством, бо не узгодив питання з партійними лідерами.

Варто зазначити, що у польській пресі часто можна побачити звинувачення на адресу Туска з приводу Смоленської катастрофи 2010 року. Зазначається, що він свідомо не полетів до РФ, отримавши відповідне прохання з Москви, а після загибелі польської еліти прилітав у Москву.

На Європу чекає низка виборів, які можуть змінити розстановку сил таким чином, що Дональду Туску буде дедалі важче тримати ситуацію під контролем, враховуючи відцентрові тенденції та вплив Brexit'у. Тому, беручи до уваги активну медійну кампанію проти переобраного президента з боку офіційного уряду, варіант того, що Туск не зможе протриматися на посаді ще 2,5 року, не виключається.

Максим Скрипченко, для «Главкома»