Перший рік, як партії живуть за наші гроші. Підсумки

До 9 лютого українські партії подали останні фінансові звіти за 2016 рік, тим самим «відсвяткувавши» першу річницю своєї діяльності за новими правилами.

Чи стали політичні сили більш відкритими для своїх виборців та, головне, чи виграли щось від запровадження нового антикорупційного законодавства українці?

8 жовтня 2015 року Верховна Рада прийняла революційний для України закон, яким було запроваджено механізм фінансування політичних партій з державного бюджету. На перший погляд, нововведення містили позитиви і негативи для обох головних сторін політичного процесу – як партій, так і виборців.

Йдеться про те, що з 2016 року політичні сили, які мають реальну підтримку в суспільстві та довели це, отримавши необхідну кількість голосів на парламентських виборах (зараз 5%, з наступних виборів – 2%), почали отримувати кошти на свою діяльність з податків цих самих виборців, з державної казни. 

Значний відсоток громадян був скептично налаштований щодо цієї звістки. Гроші на діяльність політиків діставати, грубо кажучи, з власного гаманця, бажання не було. На самому початку ця частина нововведень викликала неоднозначну реакцію в українському суспільстві, що, зрештою, вписується в загальносвітову тенденцію.

Друга важлива складова законодавчих змін полягала у новому механізмі звітування партій перед державою та громадянами. Це політичним силам доводиться робити перед Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК). Інформація про гроші та майно партій стала суспільним надбанням.

Ці норми очікувано викликали активний чи пасивний спротив серед партій. Частина політичних сил відкрито нарікала на недоречну об’ємність форми звіту (що, загалом, має свої підстави), частина бойкотувала нові «правила гри», не подаючи звітність узагалі.

Проте, проаналізувавши всі звіти парламентських партій за минулий рік, можна стверджувати, що перемоги, на щастя, більше, ніж зради, і ось чому...

Партії – офіс, людям – зарплату

Влітку минулого року, коли НАЗК затвердило форму фінансового звіту для політичних сил і вони робили перші несміливі кроки у напрямку публічної відкритості, ситуація з партійними офісами та працівниками виглядала досить плачевно.

Більшість партій не показувала наявних офісів у регіонах, витрат на їх оренду, утримання.

Ще більш вражаючою була ситуація з працівниками політичних сил та їхніх територіальних осередків. Адже, судячи з фінансових звітів, складалося враження, що більшість волонтерів працює не на допомогу українській армії, людям похилого віку чи дітям, а на підтримку життєдіяльності партійних представництв.

Наприклад,  протягом перших трьох кварталів «Народний фронт» не показував у себе жодного працівника, а голова фракції партії в парламенті Максим Бурбак заявляв: «У мене немає жодної людини на зарплаті, всі – на громадських засадах».

Проте на кінець року ситуація змінилась і більшість партій, зокрема парламентських, показала позитивну динаміку як у питанні офіційного працевлаштування та оплати роботи своїх працівників, так і наявності приміщень, де ці особи, власне, працюють.

Загальна кількість зазначених у звітах партійних офісів збільшилася на 400 одиниць. Приміром, «Самопоміч» та БПП показали по 29 офісних приміщень, а «Народний фронт» здійснив стрибок від одного офісу на початку року до 368 – у кінці.

Подібна ситуація і з працівниками партій: протягом минулого року кількість офіційно показаних та, що важливіше, не менш офіційно оплачених людей зросла на 800 осіб та більш ніж на 9 млн грн, витрачених на зарплати.

Так, Блок Петра Порошенка збільшив штат з двох до 28 людей, «Самопоміч» – з шести до 199, а «Народний фронт» – з групи волонтерів до 601 оплачуваної особи. 

Найкращі друзі партій – це оргтехніка та реклама

Пропорційно до доходів політичних сил збільшилися і їхні видатки. А контроверсійне рішення законодавця щодо обов’язку партій наприкінці року повертати всі невитрачені бюджетні гроші назад очікувано штовхнуло політичні сили в обійми шопоголізму. 

У випадку витрат на оргтехніку чи програмне забезпечення для ПК це очевидний плюс для життєдіяльності кожної сили. Зокрема, партії обзавелися більше ніж тисячею одиниць програмного забезпечення: від повної відсутності такого до двох програм у Радикальній партії, 40 – у «Народного фронту», 400 – у «Самопомочі» та 601 – у БПП.

Проте існує й негативна тенденція значних витрат на рекламу різного ґатунку, на яку з бюджетних коштів партії загалом витратили понад 46 мільйонів гривень.

Так, понад 5 млн грн на промоцію власної політичної партії віддала «Самопоміч», близько 8 млн грн – Радикальна партія та неочікувано велику суму – 33 млн грн – «Народний фронт». Що загалом наштовхує на думку, що це питання обов’язково потребує законодавчого врегулювання та встановлення граничних меж витрат на рекламу.

Податковий «тягар»

Протягом III та IV кварталів 2016 року партії отримували фінансову підтримку з державної казни, що відчутно збільшило як дохідну частину їхніх бюджетів, так і видаткову, адже всі надходження оподатковуються. Це, а також збільшення кількості оплачуваних працівників, частина зарплати яких теж перераховується до казни держави, збільшило суму сплачених податків майже на 4 млн грн.

До трійки лідерів, котрі сплатили найбільше податків, входять «Батьківщина», яка в IV кварталі перерахувала державі майже 764 тис. грн податків, «Самопоміч» із 855 тисячами та «Народний фронт» із 2 млн 440 тис. гривень.

Отже, констатуємо, що українські політичні сили, хай і за наші з вами кошти, але привідкривають завісу внутрішньопартійної діяльності. Українцям же, як представникам суспільства, котре пришвидшено стає громадянським, лишається наглядати за тим, щоб звіти партій відповідали дійсності та щоб партії були чесними з нами не лише тоді, коли з бюджету їм надходить фінансова підтримка.

Роботи ще багато, але в нашому тунелі ми рухаємось у напрямку світла.

Катерина Давиденко, аналітик центру «Ейдос»