Пішов з життя Збіґнєв Бжезінський. Головні факти та цитати

Американський політолог, вчений та державний діяч Збіґнєв Бжезінський помер на 90 році життя

Свого часу політолог зарахував Україну до геполітичних центрів та закликав нашу країну називати себе «старшим братом» Росії. Щоправда, останнім часом його оцінки та заяви не особливо радували українців. Бжезінський не вірив, що Крим повністю повернеться до Україні, але й Росії він не обіцяв спокійного життя з вкраденим півостровом.

«Главком» зібрав головні віхи життя та найяскравіші цитати вченого, політика та політолога, якого з Україною пов’язувала не лише робота, а й особисте.

Походження

За офіційною біографією, народився в Варшаві у 1928 році в родині дипломата. Батько Тадеуш Бжезінський походив із Золочева, що на Львівщині.

Дитиною Збіґнєв Мешкав у Франції та Німеччині, потім, після призначення батька в 1938 році, переїхав до Канади. Здобув ступінь бакалавра та магістра в Університеті Мак-Ґілла (відповідно в 1949 та 1950 р.), згодом — ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті 1953 р. 1958 р. набув громадянства США.

Особисте життя

Мешкав в Вашингтоні, округ Колумбія. Був одружений з відомою скульпторкою, Емілі Бенеш (1932 року народження), вона - внучата племінниця президента Чехословаччини Едварда Бенеша. Мав трьох дітей: синів Яна і Марка, а також дочку Міку. У 2014 році Міка в ефірі шоу Morning Joe на телеканалі MSNBS заявила, що в дитинстві відчувала приниження, коли батько бив її гребінцем і робив це прилюдно, на вулиці.

Політична діяльність

З 1966-го до 1968 року Бжезінський був членом Ради політичного планування (Policy Planning Council) Державного департаменту. На час президентської кампанії 1968 р. очолював Спеціальну комісію Губерта Г. Гемфрі (Hubert H. Humphrey Foreign Policy Task Force).

З 1973 до 1976 року брав участь у заснуванні Тристоронньої комісії разом з Девідом Рокфеллером і став її директором. Тристороння Комісія була групою видатних політичних, бізнесових та академічних діячів зі Сполучених Штатів, Західної Європи та Японії, які зміцнювали стосунки між цими трьома найрозвиненішими регіонами вільного світу. Членом Тристоронньої комісії був і майбутній президент Джиммі Картер. Коли він висунув свою кандидатуру на пост президента у 1976 році, Бжезінський, який критикував зовнішню політику Ніксона — Кіссінджера, став його головним радником з питань зовнішньої політики. Після перемоги 1976 року Картер призначив Бжезинського державним радником з безпеки.

1981 року його було відзначено президентською Медаллю Свободи «за роль у нормалізації відносин США з Китаєм та за його внесок у справу захисту прав людини та державну політику безпеки США».

З 1985 року при адміністрації Рональда Рейгана Бжезінський працював членом Комісії з хімічних озброєнь при президенті США. З 1987 до 1988-го працював у Комітеті комплексної довгострокової стратегії Міністерства оборони, був членом Ради національної безпеки. З 1987 до 1989го також працював у Президентській раді зовнішньої розвідки (президентська комісія з нагляду за розвідницькими службами США).

Під час президентської кампанії 1988 року Бжезінський був співголовою Консультативної групи з національної безпеки в команді Джорджа Буша. Консультант і член опікунської ради Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні. Був професором зовнішньої політики США у Вищій школі міжнародних досліджень ім. Пола Нітце Університету Джонса Гопкінса. Співголовував в Американському комітеті за мир в Чечні, був членом опікунської ради «Фрідом Хауз», членом рад директорів Польсько-Американського фонду свободи і Польсько-Американського підприємницького фонду.

Бжезінський і «велика шахівниця»

У структурі геополітичного простору Бжезінський виділяв   геостратегічні дійові особи та геополітичні центри. Геостратегічними особами є, за Бжезінським, держави, що мають здатність до здійснення влади або надання впливу за межами власних кордонів. Геополітичні центри зумовлюються географічним розташуванням, яке надає державам особливу можливість контролю за доступом до важливих районів або можливості відмови геополітичним дійовим особам в одержанні ресурсів.

Аналізуючи євразійський геополітичний простір, Бжезінський виділяв п’ять ключових геостратегічних дійових осіб – Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію, а також п’ять геополітичних центрів – Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран. Інші – середні за своїми масштабами – європейські держави, більшість із яких є членами НАТО і/чи Європейського Союзу або підкоряються провідній ролі США, або прямують за ключовими геополітичними дійовими особами Європи. Потенційним геополітичним центром у Східній Європі, на думку автора, на сьогоднішній день є Польща.

Розглядаючи геополітичний простір у глобальному масштабі, Бжезінський виділяв на політичній карті світу США як єдину у світі на сьогоднішній день наддержаву. Бжезінський відзначав, що, скориставшись розпадом СРСР (який призвів до утворення «чорної діри» в центрі Євразії), США у своїй зовнішній політиці перейшли від концепції «стримування» до концепції «поширення», прагнучи «нового світового порядку», заснованого на власному домінуванні.

Бжезінський: «Україна є важливою ланкою в будь-яких змінах в Росії»

Проникливий аналітик, колишній радник з питань національної безпеки американського президента Картера, відомий у наукових та політичних колах, відомий своїм твердженням, що без України Росія перестає бути імперією.

Бжезінський   виступав з позиції антикомунізму, займав жорстку позицію щодо Радянського Союзу, виступав за розширення блоку НАТО. Наголошував, що українсько-російські відносини   є найважливішим геостратегічним чинником, коли йдеться про розвиток Росії.

На конференції з безпеки в Мюнхені у лютому 2014 року підтримав Євромайданівців.

Бжезінський про Україну, Росію і світ

Гітлер ніколи не прагнув розбагатіти особисто. Путін інший. А особливо небезпечний той факт, що Путін по натурі гравець.

Я вірю в процвітання Росії після Путіна. Росія стрімко змінюється, може бути, навіть не всупереч Путіну, а завдяки Путіну. Головне, що повинні зрозуміти в Росії, - для процвітання і успіху їй потрібно зближення із Заходом, інакше вона програє все Китаю. Демократизація - одне з головних умов процвітання Росії. І я думаю, це станеться вже після Путіна. Можете вважати це історичним оптимізмом, але я впевнений, що зближення Росії із Заходом неминуче, і в результаті цього зближення Росія отримає величезну користь.

Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно ... Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію.

Я не думаю, що Захід повинен боятися Путіна, хоча він, можливо, і не найпривабливіший чоловік. Він, по суті, російський автократ епохи значних змін в позиції Росії на геополітичній арені і в національній самоідентифікації. Захід повинен чітко позначати власні інтереси і твердо захищати їх. Він повинен виступати проти будь-яких було спроб російської імперської реконструкції, і там, де можливо, повинен співпрацювати з росіянами в питаннях обопільного інтересу.

Новий світовий порядок буде будуватися проти Росії, на руїнах Росії і за рахунок Росії.

2010

Росія може мати скільки завгодно ядерних валізок, але оскільки 500 млрд. доларів російської еліти лежить в наших банках, ви ще розберіться, чия це еліта. Ваша або вже наша?

Мова не йде про передачу Криму повністю Україні, так само як і не може бути мови про повернення Криму цілком Росії. Думаю, з часом можливо якось досягти певного політичного рішення. Крим буде повернутий якимось чином на основі визнання і врахування трьох елементів: нового російського прошарку, існуючого кілька десятиліть прошарку українського, а також частини, про яку до цього часу не говорили зовсім, - кримські татари, які мають право на самовизначення.

2017

Якщо Україна не розвалиться зсередини найближчим часом, Путін буде змушений шукати інші підходи.

2016

Молоде покоління українців уже не відчуває себе частиною Росії. Половина населення України говорить по-російськи, але це не означає, що вони вважають себе росіянами. 85% відсотків жителів України підтримують ідею її державності.

Financial Times, 2014

Ми вчимо дітей дуже патріотичної американської історії. А насправді це прикрашена «різдвяна» історія, далека від складних і суперечливих реалій минулого. Взяти, наприклад, взаємини з корінним населенням Америки - індіанцями. Як це не прикро, але треба визнати, що перші етнічні чистки «іменем Закону» проходили на американській землі! Тисячі індіанців були вигнані зі своїх земель при президенті Джексоні...

Історія набагато більше продукт хаосу, ніж змова.