Порошенко, повернись! Репортаж з липецької фабрики, яка закривається

Липецьку фабрику Roshen із 1 квітня офіційно закрито. Виробництво зупинено. Персонал починає консервацію обладнання. У прес-релізі корпорації, оприлюдненому в січні, йшлося, що рішення було прийнято «з економічних і політичних причин». При цьому керівництво Roshen останнім часом навіть перестало враховувати показники російського виробництва в загальній звітності.

Напередодні закриття журналіст «Эха Москвы» Альона Вершиніна з'їздила до Липецька, щоб пересвідчитись, як колись успішний російський підрозділ бізнесу українського президента готується до зупинки.

Липецька фабрика Roshen розташована неподалік від центру міста. Поряд із прохідною на флагштоках майорять три прапори: російський триколор, жовто-зелений з липами прапор Липецької області (липа – символ міста) і бордове полотнище Roshen. Українського прапора немає – ніщо не нагадує про політичну складову фабрики. При цьому, за словами гендиректора липецького Roshen Олега Казакова, на українських підприємствах російський прапор зняли після подій під Іловайськом – до цього традиційно там були встановлені прапори всіх країн, де виробляється продукція корпорації. Саму табличку з великими літерами Roshen досі добре видно – її знімати не схотіли: ні коли тільки почалося перше загострення у відносинах між Росією та Україною, ні коли заарештували майно фабрики, ні зараз. Своєрідною насмішкою над подіями останніх років виглядає сусідство «української» кондитерської фабрики й відділення російського Сбербанку.

Я приїхала до Липецька в понеділок уранці. На прохідній Roshen буденно за паспортом видали електронний пропуск. Невелика територія здається порожньою. На подвір'ї розвантажують фуру з мішками цукру – випускати цукерки на липецькій фабриці планували аж до останнього робочого дня, хоча частину ліній було зупинено ще до початку березня. При цьому в керівництві з гордістю розповідали, що в ці останні тижні багато співробітників вирішили не просто допрацювати, а зробити це якомога ефективніше. Відділ продажів фабрики намагався максимально реалізувати продукцію.

Фабрика

Формально липецький Roshen з 1 квітня більше не працює, але насправді перші сто працівників стануть безробітними лише 24-го числа (це перш за все майстри виробничих цехів) і далі люди партіями йтимуть з підприємства ще приблизно до середини вересня.

Зараз же починається процес підготовки виробництва до консервації. Всі лінії належить «злити», обладнання – вичистити. Потім усе буде опечатано. На питання, чи намагатимуться вивезти дороге обладнання, відповідь проста: команди з Києва не було – все залишиться на своїх місцях у Липецьку і на двох інших майданчиках.

Спостереження: в адміністрації від розмов ніхто не відмовляється, але всі дуже просять не називати прізвищ («Ви зрозумійте, якби Roshen хоч якось можна було допомогти зараз, а так – нам же потім усе одно залишатися працювати тут у Липецьку»). Визнають: основна мета – законсервувати все так, щоб потім можна було запустити виробництво. Причому байдуже, хто буде це робити: «Або ми самі, або той, хто купить, або той, хто забере».

А от керівництво Липецької області впевнені, що жодних проблем із перезапуском Roshen не виникне. Губернатор Олег Корольов ще в січні казав, що «якщо дійде до того, до чого має дійти – до продажу, нові інвестори запустять протягом двох хвилин». Однак на самій липецькій фабриці прогнози не такі оптимістичні. Фахівці впевнені, що після зупинки перезапуск має відбутися не пізніше осені, потім через температурні перепади обладнання почне псуватися: «За півроку це буде проблемно (перезапустити, - «Главком»), дорого, але можливо, а далі вже ні».

Впродовж останніх місяців фабрика випускала, зі слів адміністрації, близько 3,5 тисяч тонни цукерок на місяць. У 2013 році, який став для липецького Roshen піковим у плані виробництва, ця цифра була втричі більшою. Згідно з офіційною звітністю, за 2013-й було виготовлено майже 133 тисячі тонн кондитерських виробів – підприємство показало зростання обсягів у 110% в порівнянні з 2012-м. У Липецькій області Roshen був монополістом з випуску кондитерських виробів. При цьому до серпня того ж таки 2013-го (доки Росспоживнагляд не ввів заборону на ввезення до РФ продукції Roshen, випущеної на українських фабриках, через нібито виявлені проблеми з її якістю) в Росію ще й імпортувалися кондитерські вироби з українських фабрик корпорації (переважно шоколад і шоколадні цукерки). За словами гендиректора липецької фабрики Олега Казакова, на частку Roshen тоді припадало 7-8% усього російського ринку кондитерських виробів.

Сьогодні рошенівські цукерки заледве знайдеш навіть у липецьких крамницях. У невеликій продуктовій, розташованій по сусідству з фабрикою, продають лише «Шалену бджілку» – решта цукерок інших російських марок. В інших липецьких магазинах узагалі не вдалося знайти заповітні солодощі.

Люди

Рішення Києва закрити липецьку фабрику стало абсолютним шоком для всіх працівників. Заздалегідь про це знав тільки гендиректор Казаков. За словами однієї з високопоставлених співробітниць, яка контактувала безпосередньо з головним офісом, Київ не робив жодних натяків: «Ми спокійно жили, працювали, нікому не заважали».

Лише 19 січня, напередодні оголошення рішення, з'явився єдиний тривожний знак. Ще з листопада 2016 року липецька фабрика намагалася замовити спиртовмісну сировину (для виробництва деяких помадок потрібен лікер), проте спочатку у постачальників були проблеми з отриманням акцизів, потім у Росії почалися довгі новорічні свята, протягом яких усе економічне життя завмирає приблизно на три тижні. І ось 19 січня виробничому відділу липецького підприємства підтвердили замовлення і попросили внести оплату, однак тоді проведення операції загальмував гендиректор. «Ось тоді у нас щось спрацювало всередині. І наступного дня він (Казаков) зібрав нараду, на якій і оголосив», – пригадує співрозмовниця.

Рядові робітники до останнього сподівалися на диво. Чоловіки бадьорилися, гордо заявляючи, що робота в Липецьку є, хоча й додавали, що подібну зарплату отримувати десь іще буде вже неможливо.

– Ніякого розпачу немає. Робота є. Було б бажання її знайти. Роботи в місті повно. Згоден, не така високооплачувана, на цьому підприємстві було чудово. Прикро, звісно. Осад на душі є.

– Чомусь мені не вірилося, що підприємство закриють. Масштаб усе-таки не маленький. Мені здавалося, що фабрика зможе подолати всі труднощі.

А ось жінки навіть не стримують сліз.

– Я багатодітна мама. І мені важко усвідомлювати, що все закінчується і треба буде починати спочатку. Хотілося б, щоб це все повернулося, щоб ми почали знову працювати. Я ще сподіваюся, що всіх нас повернуть і ми будемо далі всі разом працювати.

– Ми ні про що таке не думали. Це стало шоком. У нас дуже згуртований колектив, в будь-яку тяжку хвилину одне одного підтримуємо. У всіх сім'ї. Просто жах. Я зараз вийду за ворота і куди я піду? Кому я потрібна? Що я зможу дати своїм дітям? Ми все-таки сподіваємося в душі, ну мало там що, раптом станеться диво і за нас хтось заступиться. Завжди хочеться вірити в краще.

За ті три роки, що липецький Roshen зазнає труднощів, люди, за їхніми ж словами, вже настільки звикли до нападок, що тоді, в 2014-му, було набагато більше віри в те, що історія фабрики наближається до фіналу, ніж зараз.

У липецькому міському центрі зайнятості обіцяють, що без роботи 697 співробітників фабрики не залишаться. Однак поки що заступниця директора центру Інна Бойкова відмовилася назвати будь-які цифри, попросивши зачекати того моменту, коли люди справді вийдуть на біржу. При цьому на фабриці запевняють, що Казаков дав вказівку вільно відпускати людей, якщо вони не задіяні у виробництві: «Якщо ми можемо відпустити людину, то йдемо назустріч. Причому не просто за згодою сторін, а з виплатою компенсації і заробітної плати».

Але таких, хто б знайшов роботу з 20 січня і пішов, не більше 10 осіб. Усі решта чекають – сподіваються на диво.

Людям пропонують роботу в Ростові, Підмосков'ї. Але багато хто не хоче їхати, бо в Липецьку сім'ї і житло.

– У нас є дама, яка пішла ще після першого скорочення. Зараз вона заввиробництва на підмосковній фабриці. Але вона працює три тижні по шість днів на тиждень, а потім бере тиждень, щоб приїхати додому. А у неї тут чоловік, двоє дітей. Варіантів немає. Тут вона шукала, та не змогла знайти нічого з гідною зарплатою.

«У 2013 році середня зарплата становила на фабриці 31,5 тисяч рублів. Це значно вище, ніж середня по області. Охочих працювати було досить», – каже гендиректор Казаков.

Офіційно в 2016-му середня зарплата в Липецьку складала біля 24 тисячі рублів. Однак практично ніхто з тих, хто потрапив під дві перші хвилі скорочення, нічого порівнянного за грішми на Roshen знайти не змогли.

«Після скорочення влаштувалася на cім тисяч. У центрі зайнятості пропонували варіанти, але всі вони були ось із такою зарплатою. Плюс умови погані – зарплату, навіть таку мізерну, не платили подовгу», – розповідає одна зі співробітниць, звільнених ще в першу хвилю.

До того ж, наголошують у Roshen, закриття фабрики позначиться не тільки на її співробітниках, а й на тих, хто постачав сировину – виробниках цукру і патоки. «Вони ж теж будуть змушені скорочувати обсяги. Тут насправді матрьошка, коли всі залежать від нас. Тобто 700 осіб – це вони (центр зайнятості) порахували по головах тих, хто ходив через прохідну Roshen. А йдеться перш за все про російських виробників, – каже Олег Казаков. – У Липецькій області виробляється досить багато цукру. Тож цукор ми закуповуємо переважно місцевий. Патоку ми купуємо теж російську». Також не треба забувати й про підрядників – починаючи з будівельників і закінчуючи клінінгом. «У нас лише на будівництві працювало близько 300 людей», – називають цифри в адміністрації фабрики. Загалом, за підрахунками керівництва підприємства, у постачальниках і підрядниках були задіяні більше двох тисяч людей, їм теж доведеться скорочувати обсяги і персонал через закриття фабрики.

Майбутнє

Що буде з фабрикою до осені, ніхто не знає. Формально все майно липецького Roshen (а це крім, власне, фабрики в Липецьку також склад готової продукції в селі Косирівка неподалік від міста, будинок підсобного корпусу і сім земельних ділянок) заарештовано за рішенням Басманного суду Москви. 14 березня він укотре продовжив арешт до 13 червня. Відповідно, зараз продати фабрику неможливо. Однак губернатор області Корольов у цьому проблеми не бачить. Він стверджує, що все впирається в «структури, пов'язані з президентом України Петром Порошенком», які нібито «поки що не прийняли остаточне рішення про продаж фабрики». «Інтересантів вистачає, і дуже приємно це усвідомлювати. І наші, російські, і неросійські. Зацікавленість є. Тож як тільки Порошенко остаточно ухвалить рішення про продаж, усе піде нормально. Переживемо», – бадьорить себе і місцевих жителів Корольов. Однак він так і не назвав потенційних покупців фабрики, «пославшись на угоди про нерозголошення інформації».

«Так, як сказав Олег Петрович (Корольов), усе одно не вийде – частину обладнання все одно доведеться зрізати і викинути. Те, що потрібно (при консервації) розкрутити, ми розкрутимо. Те, що потрібно зрізати великими шматками, ми зріжемо», – кажуть на фабриці. Співрозмовники зауважують, що балачок довкола продажу багато, але насправді нічого не відбувається. «Всі, хто хотів (купити), ще років зо два тому приїжджали, ходили. Приїздили зі «Славянки» (кондитерське об’єднання, - «Главком»), представники «Магніта» (мережа роздрібних магазинів у РФ, - «Главком»). Ходили. Напевно, занадто дорого. У нас три майданчики: Липецьк, Сєнцово і Косиревка, причому в Косиревці – недобуд».

Минулого тижня російський «Коммерсантъ» повідомив, що українська сторона спробувала зробити частиною угоди з продажу українських «дочок» російських банків продаж липецької фабрики Roshen. Однак угоду було заблоковано, а на початку цього тижня стало відомо, що український підрозділ Сбербанку вже купили. Основним покупцем, як стверджується, став син російського мільярдера Михайла Гуцерієва. Однак НБУ поки що офіційного повідомлення про купівлю не отримав.

А ось у липецькому Roshen не розуміють, що буде, якщо їх навіть хтось і купить. За словами керівництва, головне питання – що станеться потім. Фабрика потребує постійних інвестицій. «Я наведу такий приклад: якщо я своїй мамі подарую автомобіль, це буде шалено дорогий подарунок для неї, але абсолютно даремний, бо вона навіть водити не вміє, а ще бензин купувати і податки платити. Те ж саме з фабрикою: якщо в неї не вкладати, вона розвалиться. Щоб отримати прибуток, треба спочатку вкласти гроші, і немаленькі».

Альона Вершиніна, для «Главкома»