Посол України у Німеччині: Вінки разом з агресором не кладуть

Так уже традиційно склалося, що завершення Другої Світової війни в німецькій столиці відзначають тричі: 2 травня, коли була підписана капітуляція військ Вермахта, які захищали Берлін, 8 травня, коли капітулювала гітлерівська Німеччина, й 9 травня – окремо для вихідців із колишнього СРСР, які збираються в цей день до Трептов-парку, до пам’ятника радянському воїнові-визволителю. Але цьогоріч уже навіть перша дата почалася зі скандалу.

Нинішній бургомістр Берліна, соціал-демократ Міхаель Мюллер, запросив відзначити пам’ятну дату 2 травня 1945 року трьох послів: України, Росії та Білорусі. Запросив не до одного з центральних берлінських пам’ятників Другої Світової, а до невеликого, на перший погляд, не вельми презентабельного житлового будинку на Шуленбургрінг в берлінському районі Темпельгоф. Саме тут, в цій будівлі, навесні 1945 року, в одній із квартир першого поверху, розташувався штаб радянської Восьмої гвардійської армії. І саме тут німецький генерал Хельмут Вайдлінг підписав наказ капітулювати всім частинам Вермахту, Ваффен-СС та фольксштурма, які відчайдушно, хоча й цілком безнадійно обороняли Берлін. Так скінчилася війна в німецькій столиці.

Як стверджує герр Мюллер, він просто хотів віддати шану пам’яті радянських солдатів, які загинули під час штурму Берліна, й запросив без задніх думок з цієї нагоди всіх трьох послів країн, які входили тоді до складу СРСР. «В першу чергу, цей захід мав на меті спомин, перш за все, російських, українських та білоруських бійців Червоної Армії, які взяли Берлін», - підкреслила його речниця в відповідь на запит газети Tagesspiegel.

«Кожної ночі та кожного дня росіяни вбивають моїх співвітчизників» 

Але, як колись казав покійний Віктор Чорномирдін: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Скоріш за все, чиновникам канцелярії берлінського Сенату, які від імені бургомістра Мюллера склали та надіслали запрошення послам, й на думку не спало, що вони спровокують скандал. Хоча, відверто кажучи, досі подібних помилок ці чиновники не припускалися: Міхаель Мюллер очолює берлінську виконавчу владу з 2014 року й протягом усього цього часу ні йому, ані його співробітникам ще жодного разу не спадало на думку запросити на якісь офіційні заходи водночас українського та російського послів. Але цього разу – чомусь спало. Й звичайно, це неминуче призвело до дипломатичного афронту: посол України Андрій Мельник відмовився брати в заході участь. В інтерв’ю, яке він дав із цього приводу Tagesspiegel, посол зазначив, що «високо цінує запрошення пана бургомістра, тому що воно є визнанням безперечного внеску українського народу в звільнення Європи від нацистського панування».

«В лавах Червоної армії воювали шість мільйонів українців, - підкреслив Андрій Мельник, - кожен другий з них не дожив до кінця війни. Повністю захоплена Україна була однією з основних сцен націонал-соціалістичної війни на винищення. Більше ніж п’ять мільйонів українських цивільних осіб були вбиті німцями. Втім, в німецькому суспільстві радянські жертви часто вважаються російськими».

Для нього, наголосив український посол, спогад про жертви цієї нищівної війни є моральним обов’язком. Тим не менш, він не взяв участь в заході 2 травня. «В найстрашнішому сні я не міг би собі уявити, класти вінки пліч-о-пліч з представником держави, яка протягом більш, ніж шести років цинічно веде криваву війну на Сході України, - зазначив Мельник. - До сьогоднішнього дня в ході російської агресії, яка все ще триває, було вбито більш ніж 14 тисяч українців. Кожного дня та кожної ночі моїх співвітчизників ранять та вбивають». Тож на це, м’яко кажучи, непродумане запрошення посол України відповів листом, в якому попросив зрозуміти, чому він не може його прийняти.

«Більше такту»

Шість років на Донбасі точиться «гібридна» війна, яку розв’язала Росія, напавши на Україну. Шість років Крим є анексованою Росією шляхом озброєного злочину територією. Протягом цього часу вже навіть в Німеччині встигли навчитися називати цю війну війною, а не «конфліктом в Україні», а в Берліні вже п’ять років поспіль не проходило жодного заходу, до якого б одночасно запросили послів Росії та України. Щодо відзначання завершення Другої Світової війни – то український посол традиційно запрошує 8 травня представників німецької держави та німецького суспільства до пам’ятних заходів, які проводяться біля радянського меморіалу в берлінському Тіргартені – тобто, відзначає цю подію разом з усіма європейцями. А російський посол так само традиційно кладе квіти до пам’ятника радянському солдату-визволителю в Трептов-парку, вже 9 травня. Тут відбуваються класичні радянські «демонстрації» з п’яними, як чопи, молодиками, які чіпляють на себе «колорадські» георгіївські стрічки та ревуть на німців «можем повторіть!», сюди вже кілька років поспіль заявляються на своїх мотоциклах «нічні вовки» - чи то рокери, а чи то байкери з Росії (цього разу їх не буде через пандемію коронавірусу), коротше – саме тут, на східному березі Шпрее,  відбувається традиційне для Росії «побєдобєсіє».

«Росія, всупереч міжнародному праву, анексувала півострів Крим та велику частину Донбасу, - підкреслює український посол Андрій Мельник, - Агресивна політика кремлівських вождів призвела до небувалого розбрату між українцями та росіянами. Тому й спільні заходи неможливі». «Шкода, що правлячий бургомістр, схоже, пропустив ці страхітливі факти, - пошкодував посол в інтерв’ю. - Ми, українці, бажали б трохи більше такту та емпатії».

Але не лише в питанні невдало сформульованих запрошень. 

Через 75 років після завершення Другої Світової війни український дипломат вбачає «білі плями» в німецькій культурі спогадів, особливо з огляду на гітлерівську війну на винищення, яку нацисти вели в Україні. З його точки зору, «ганебним» є той факт, що в Берліні досі нема жодного пам’ятника, який споминав би українські жертви нацизму. Більше того – німецьке суспільство про ці жертви майже нічого не знає. «Тому я апелюю до Бундестага та до берлінського Сенату, аби на визначному місці в центрі німецької столиці було зведено меморіал українських жертв нацизму з відповідною інформаційною підтримкою», - звернувся Андрій Мельник.

Минулого року німецько-українська історична комісія підтримала ініціативу про зведення подібного пам’ятника польським жертвам націонал-соціалізму й заявила, що «в цей проект можна було б інтегрувати також Україну й Білорусь». Німецькі та українські історики підкреслили, що, певно, навіть краще за пам’ятник ситуації б відповідав документаційний центр, який би збирав та оприлюднював інформацію й до якого могли б долучити й інформацію про інших жертв нацизму в Центральній та Східній Європі. На жаль, цей проект досі не зрушив з місця.