«Правда зворушила людей». Чому Європа обрала Джамалу?

Перемога Джамали у Стокгольмі на Євробаченні-2016 стала, слід зізнатися чесно, не лише великою радістю, а й великою несподіванкою. На європейських теренах фахівці та прогнозисти вносили українську співачку в перелік фаворитів, але на перше місце все ж ставили не їй.

Вже не вперше можна почути думку, що із плином часу Євробачення з конкурсу молодих виконавців та веселого шоу перетворилося на своєрідне політичне змагання, де глядачі, які беруть участь у голосуванні, віддають зрештою свої голоси не «за голос», а «за прапор». Для всіх стало звичним, наприклад, що Австрія голосує за Німеччину, а Мальта – за Велику Британію, що Словаччина підтримує Чехію навіть у випадку, якщо за цю країну замість людини б виступили коза чи робот, а глядачі з скандинавських країн голосують за виконавців-сусідів... У принципі, саме тому вже декілька років на конкурсі діють дві паралельні системи підрахунку голосів: половину оцінок видають компетентні журі країн-учасниць, а половину становлять голоси, подані самими телеглядачами. Таким чином організатори, певно, сподівалися повернути Євробачення у русло творчого конкурсу, не пов‘язаного з політикою.

Як можемо побачити, це їм вдалося лише частково. З одного боку, рішення фахівців й насправді дещо компенсує тепер голосування глядачів тієї чи іншої країни «за прапор», з другого ж – представники деяких країн, більш ніж серйозно зацікавлених у перемозі саме їх представників (неважливо, з якої причини – бізнесової, політичної, пропагандистської тощо), вдаються тепер до різноманітних витівок, аби забезпечити своєму співакові найбільшу підтримку. Всі, певно, пам‘ятають ще скандал, який зчинили свого часу естонські та латвійські ЗМІ, коли з‘ясувалося, що напередодні Євробачення-2011 до цих країн прибули емісари з Азербайджану, які намагалися купувати голоси місцевих жителів, пропонуючи їм гроші, аби вони проголосували за азербайджанський дует – неначе наші власні, відомі всім політики, які купують голоси бабусь та дідусів «за гречку».

Насправді ж, то була перша, недолуга та малоефективна спроба. Нині країни, дуже зацікавлені в перемозі (а такими, як правило, виявляються держави, які розцінюють подібну перемогу саме з політичної, пропагандистської точки зору, а не з комерційної чи, боронь Боже, творчої), мають змогу купувати цілі пакети prepaid-номерів телефонних компаній в тих чи інших країнах, та наймати «тролів», які будуть сотнями та тисячами надсилати з них СМС, поданими за «потрібного» співака. Інша справа – кому взагалі потрібне таке божевілля? Та судячи з того потоку звинувачень на адресу України, який вилився з боку російських ЗМІ на Джамалу, наші сусіди дуже добре уявляють собі, навіщо фальшувати результати «Євробачення» і як саме це правильно робити. Принаймні, різноманітних засобів досягнення цієї мети вони навидумували аж занадто багато: від телерепортажу про те, що «Госдеп вже оплатив перемогу України на «Євробаченні»» аж до останнього варіанту: «СБУ відслідковувало тих українців, які голосували за Росію».

Втім, як вже було сказано, голоси фахових журі з різних країн протягом останніх років поволі стримують голосування «за своїх». Саме тому якість самого конкурсу підвищилася, більш того, в голосуванні знову з‘явилася неабияка інтрига, глядачі не знають вже заздалегідь, яка країна якій віддасть більшість голосів. Проте, суто політичного контексту цим заходом оминути не вдалося, і це слід визнати. Перемога української співачки, яка виконала пісню з «політичним» змістом – не перша в історії «Євробачення»: можна, наприклад, згадати сербську виконавицю Марію Серіфович, яка перемогла в 2007 році в Ґельсінки з піснею «Молитва» патріотично-сербського змісту, яку вона до того ж заспівала рідною мовою.

Україні тоді, до речі, принесла «срібло» Верка Сердючка, яка нині так чудово розповіла європейцям про те, як розподілило бали українське журі...

Інша справа – що ті ж росіяни нарікають на «політизованість» перемоги Джамали, заявляючи, що це суперечить правилам, але ні «політичну» перемогу Марії Серіфович, ані не менш «політичну» перемогу, скажімо, того ж Діми Білана за несправедливу не вважають. Навпаки, кожного разу констатують, що європейці, мовляв, «схаменулися» та підтримали «правильних» виконавців всупереч волі своїх урядів, Госдепу, ЦРУ та кого там ще... До речі, саме через це авторові ввижається неправильним звинувачення українських глядачів у тому, що смс-голосування в Україні віддало Росії аж 12 балів. Зрозуміло, що тут спрацювало й те, що окуповані Донецьк та Луганськ мають українське мобільне покриття, й те, що багато «ватних» кримчан мають українські мобільні номери – а можливо, й те, що хтось (не вказуватимемо пальцями) потурбувався закупити оті самі українські SIM-картки... Але виникає питання: чому ніхто не зрадів «алаверди» з боку Росії – а саме, тому факту, що росіяни, які взяли участь у смс-голосуванні, віддали Джамалі 10 балів? Це ж, виходить, неабиякий пропагандистський удар, завданий кремлівській «ольгінській» машині? Це ж не два, не три бали, віддані російськими глядачами за пісню про сталінський злочин над кримськими татарами – це цілих десять балів! То, може, є сенс поговорити про те, що не так вже й багато росіян насправді підтримують оту маячню про «Кримнаш»?

Насправді ж, оті «міряння шворцами» та розборки, хто кому й скільки дав, також є відгуками стійкого уявлення, що голосувати треба не за виконавців, не за пісні, а просто за «своїх». Німеччина (глядачі якої, до речі, теж віддали Росії 12 балів) вже другий рік поспіль взагалі опиняється на останньому місці – і нічого, не кричить ані про «антинімецьку змову», ні про «куплене голосування».

А в Росії – ти ба!

Там стали про це волати ще напередодні конкурсу, коли цілком офіційно намагалися добитися заборони пісні Джамали. Можна уявити собі, що не стільки поразка російського співака, скільки перемога його української конкурентки становить основну, а може, й єдину причину такої, м‘яко кажучи, недостойної поведінки російських коментаторів. Перемогла б кореянка з Австралії – було б не так образливо...

Тому, певно, й українцям слід було б поводитися інакше: а саме – просто та спокійно визнавати, що цього разу до музичної, творчої перемоги України додалася й неабияка політична: європейці насправді почули Джамалу, почули біль та страждання, що вона злила їх у своїй пісні... та відволіклися на хвилинку від «розважального» формату Євробачення, віддавши перевагу серйозному, сповненому горя та туги тексту. Тому тексту, переклад якого на європейські мови вони могли побачити на інтернет-сайті конкурсу, осмислити його й надати йому перевагу над текстами про «я тебе кохаю», над супер-перформансом та піротехничними ефектами. Про це, до речі, вже написали європейські видання: так, наприклад, повідомлення німецької газети Die Welt про перемогу Джамали вийшло під заголовком: «Правда зворушила людей», а коментаторка Deutsche Welle Сілке Вюнш констатувала: «Пісня затьмарила гігантоманію ESC» та наголосила: «Після того, як журі з великим відривом визнало переможницею Австралію, публіка висловила іншу думку». Тому що саме європейські глядачі, врешті-решт, потурбувалися про те, щоб саме українська співачка, яка привезла до Стокгольму саме пісню про сталінську депортацію кримських татар, отримала перемогу. Не такі вже вони й нетямущі, ті європейські глядачі.

Як сказала сама Джамала: «Європейці мене зрозуміли».

Також перегляньте фоторепортаж про те, як українці зустрічали Джамалу.