П’ятачок патріотів. За що почубились українські націоналісти

Поки країна споглядає за баталіями в таборі колишніх «регіоналів» з Опоблоку, які розбігаються по різних кутках, схожа історія відбувається і в націоналістичному крилі. 13 листопада керівники партій «Свобода», «Правий сектор», ОУН, Конгрес українських націоналістів та руху С14 оголосили про підтримку на президентських виборах «свободівця» Руслана Кошулинського. Того самого колишнього віце-спікера, який у буремному 2014-му пару днів був ледь не єдиним легітимним керівником держави. «Свобода» розповсюдила бравурну заяву з дуже амбітною назвою «Націоналісти спільно заявили про підтримку Кошулинського на виборах президента». Але водночас Тягнибок та його соратники показово проігнорували той факт, що серед підписантів листа не виявилось очільника «Національного корпусу» Андрія Білецького. Як пізніше з’ясувалось, це не було випадковістю – відносини між цими політсилами, які ще зовсім нещодавно підписували спільний Маніфест, остаточно зіпсувалися.

Перші ознаки розколу стали помітні ще раніше – під час Маршу слави УПА, який традиційно проводиться на особливе для націоналістів свято Покрови. Тоді незмінний лідер «Свободи» Олег Тягнибок несподівано для всіх заявив, що не збирається брати участь у президентських виборах і натомість закликав підтримати побратима Кошулинського. Така заява неабияк роздратувала «Нацкорпус». Його члени звинуватили «Свободу» в неузгоджених діях і порушенні попередніх домовленостей про те, що на Покрову пройдуть без політичних гасел. Але все «збурення» тоді обмежилось «фейсбуком» та особистим обміном думок.

Офіційна ж заява «Нацкорпусу» з ескападами на адресу колег з націоналістичного руху з’явилася лише після «спільного» листа про висунення Кошулинського. Партія розповсюдила заяву, яка не дає простору для різних тлумачень: «Національний Корпус» не підтримує рішення представників окремих націоналістичних організацій назвати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом від націоналістичного табору. Рішення про підтримку Кошулинського «націоналістичним рухом» було прийнято кулуарно, без широкого обговорення та всупереч Маніфесту націоналістичних сил».

Нагадаємо, що цей маніфест був підписаний в березні 2017 року «Свободою», «Нацкорпусом» та «Правим сектором». Документ складається з 20 пунктів, проте в ньому нічого не йдеться про підтримку єдиного кандидата на президентських виборах. Зараз у «Нацкорпусі» вважають, що саме їхній вождь Андрій Білецький «може дати нове, сучасне дихання націоналізму, об’єднати справжні патріотичні сили для захисту людей від зовнішніх і внутрішніх ворогів, припинити війну та відновити справедливість в економічній та соціальній сфері». Також у заяві зазначено, що ті, хто поставив підписи під листом з підтримкою Кошулинського, не мають реального авторитету серед мільйонів українських націоналістів. Виникає логічне питання – якщо вони такі неавторитетні, навіщо ж було раніше підписувати з ними маніфест у 2017-му?

Зухвалі новачки

«Свобода» дійсно є ветераном націоналістичного руху, а «Нацкорпус» значно молодший. Білецький та його соратники намагаються видати це як перевагу над закостенілими чи то партнерами, чи то конкурентами на правому фланзі. «Нацкорпус» постійно перебуває на слуху через високу вуличну активність. І якщо раніше «Свобода» хизувалась своїм вуличним ресурсом, то тепер їй в цьому плані справді важче через мобільніших новачків. «Там де у них – тридцять чоловік, наших – триста. 60% з тих, хто вийшов на марш 14 жовтня – це був якраз «Нацкорпус», – запевняють співрозмовники «Главкома» у партії Білецького.

«Нацкорпус» був створений два роки тому на Покрову. Основою для нього став добровольчий полк «Азов», яким керував Білецький. Великого галасу наробила презентація так званих «Національних дружин», коли більш як 600 людей в однакових куртках пройшлися центром столиці. «Нас багато. Ми не боїмося застосувати силу, аби встановити на вулицях Український Порядок!» – цей напис супроводжував відео маршу на сторінці «дружин» у Facebook. Марш розцінили як своєрідну гру мускулами Білецького та його покровителів. Вони продемонстрували, що фактично контролюють об’єднання, альтернативні офіційним силовим структурам. В русі запевняли, що будуть застосувати силу в рамках закону та для допомоги поліції, але в МВС пригрозили, що не дозволять діяти жодним парамілітарним утворенням. На виникнення «дружин» відреагували навіть в Росії, де заголосили про виникнення в Україні «нацистської поліції».

З самого початку Білецького та його рух пов'язували з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Вони – земляки, обидва з Харкова. Але в якийсь час пішли чутки, що відносини у них зіпсувались, і «Нацкорпус» змінив дах. Колишніх «азовців» нібито переманив одіозний депутат від БПП Олександр Третьяков, з яким Білецький брав участь у вже закритому громадському проекті «Ми – кияни». Лідер «Нацкорпусу» у розмові з «Главкомом» будь-які фінансові відносини з Аваковим та Третьяковим спростовує.

Близько нуля

Білецький пояснив, що був готовий підтримати у президенти Олега Тягнибока, якби побачив, що «Свобода» прагне об’єднання в єдину націоналістичну політичну силу. Коли ж та такого бажання не продемонструвала, а Тягнибок відмовився від участі у виборах, то вирішив іти у президенти самостійно.

У «Нацкорпусі» амбітно стверджують, що їхній чисельний склад, динаміка зростання та активність дій складають щонайменше 60–70% всіх націоналістичних сил разом, і саме їхня партія складає більшість націоналістичного потенціалу. Тож саме вони і мають диктувати умови всім іншим. До того ж у партії порахували, що їхній зі «Свободою» електорат дещо відрізняється, і сподіваються, що самостійна участь Білецького у президентських виборах дозволить підготувати партію до парламентських.

Втім доки проходження «Нацкорпусом» прохідного бар’єра «в одиночку» виглядає фантастикою. Політсилу та її лідера навіть не завжди включають до рейтингових досліджень, а коли все ж включають – вони демонструють жалюгідні показники. Так вересневе дослідження КМІСу, куди було включено весь політичний дріб’язок, який проявляє хоч якусь активність, дає «Нацкорпусу» 0,1 % загальної підтримки та 0,3 % серед тих, хто визначився. Показники Білецького відповідно – 0% та 0,2%. Але слід враховувати, що він та його політсила поки не розпочали активну кампанію.

До слова, показники Кошулинського також не вражають – у недавньому великому дослідженні трьох провідних соціологічних кампаній він отримав 0,5-0,7%. Тоді як Білецький взагалі не був представлений у дослідженні. Втім у «Нацкорпусі» кажуть, що закрита соціологія демонструє зовсім інший рівень їхньої підтримки – наприклад, в Черкасах партія нібито має від 6 до 9%.

Хитання Яроша

Амбітний Білецький також може використовувати президентську кампанію, аби показати результат, максимально наближений до Кошулинського. Це можна буде згодом використати у парламентській кампанії для торгів про спільний список. Якщо оперувати такою логікою, то «зливатись» зараз під «свободівця», та ще й не найрейтинговішого, дійсно, сенсу нема. Співрозмовники в «Нацкорпусі» не добирають виразів, коли говорять про «свободівських» соратників: «У них партійна структура вже просто гнила, навіть в їхніх базових областях. «Свобода» вже – минуле, але вони не хочуть цього визнати і чіпляються за нібито легендарний бренд».

«У «Нацкорпусу» дуже непогана ресурсна база і, на відміну від тієї ж «Свободи», вони готуються системніше, – вважає політтехнолог Андрій Золотарьов. – Білецький, у якого є великі особисті амбіції, чудово розуміє, що Кошулинський – «прохідна» кандидатура для «Свободи». На фоні того, що останній рік ми не бачили з’ясування відносин між правими, склалося враження, що вони провели роботу над помилками, але з’ясувалося, що це не так. Тож формула про двох українців і трьох гетьманів залишається в силі».

Окремо варто відзначити цікаву реакцію на події в націоналістичному таборі призабутого Дмитра Яроша з його рухом «Дія». Спочатку він написав у Facebook, що вітає рішення про висунення Кошулинського єдиним кандидатом та звернувся до націоналістів із закликом виступити на виборах об’єднаною силою. Але практично одночасно з’явилась заява його сили про створення нової політичної платформи. В заяві говориться, що «Дія» не підтримує на сьогодні жодної кандидатури, а ухвалить це рішення лише після офіційної реєстрації кандидатів.

Якщо поле екс-«регіоналів» складає досить суттєвий шмат електорального пирога, то ультраправі топчуться на вкрай обмеженому п’ятачку, який до того ж намагаються розділити один з одним. Тож успіх 2012 року, коли «Свобода» змогла завести цілу фракцію у парламент, тепер націоналісти можуть тільки згадувати з ностальгією.

Павло Вуєць, «Главком»