Рада-8. Зради та перемоги
Рада пішла на канікули. Провідні політологи назвали досягнення і поразки цього скликання, яке фактично почало перетинати свій екватор
Верховна Рада пішла на літні канікули, хоча й залишила відкрите віконце у вигляді готовності зібратись у будь-який момент. За цієї сесії відбулося декілька драматичних моментів – зміна прем’єра й уряду та усихання коаліції з п’яти до двох фракцій. Але, незважаючи на те, що кількість прихильників розпуску Ради та дочасних виборів щодня зростає, парламенту поки що вдається «залишатись у живих». Чи надовго його вистачить, зважаючи на дуже важкі останні голосування, - відкрите питання. Велику ймовірність того, що Рада 8-го скликання не дотягне свій повний строк, визнають усі, питання тільки в «точці біфуркації». І це менш ніж за два роки роботи, які цей парламент відсвяткує тільки восени. «Главком» попросив відомих політологів відповісти на три питання: що вони можуть назвати досягненнями цього скликання парламенту, що навпаки – його вадою та хто з народних обранців за цей час вразив експертне середовище найбільше.
На питання «Главкому» відповіли керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань, директор фонду «Українська політика» Кость Бондаренко та голова правління центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
«Перемоги»
Андрій Золотарьов
Парламент зміг уникнути надмірного популізму та крайнощів. Він ухвалив низку законопроектів, які більш-менш можна зарахувати до реформаторських та створити базу для реформ. Але на цьому його досягнення закінчуються.
Коли я чую від палких революціонерів із «радикалів» чи «Батьківщини», що сьогодні такий саме парламент, як за Януковича, то це абсолютно неправильно. За Януковича парламент був структурою, яка просто штампувала рішення. Рада працювала в абсолютно іншому конституційному дизайні, де її роль була обмежена, так само як і роль уряду. А нині ми можемо говорити, що уряд відповідає перед парламентом – це принципова позитивна зміна. Звичайно, це все йде зі скрипом і іноді здається, що краще дав би хтось вказівку згори – і все б закрутилося. Вибачте, але це ми вже проходили якраз за часів Януковича. Нинішня система, безумовно, набагато краща, ближча до європейської. У нинішньому парламенті є демократія і можливості для обговорення.
Кость Бондаренко
Ухвалюються якісь закони – про державну службу, ті, які регламентують економічну діяльність… Але сьогодні головним питанням є мир, який лежить у площині Мінських домовленостей. І, очевидно, результативність роботи парламенту має визначатись результативністю тих рішень, які ведуть до встановлення миру. А на сьогодні український парламент їх практично не прийняв. От якщо Україна виконає свої зобов’язання щодо Мінських домовленостей, можна буде говорити про результативність парламенту.
Головне досягнення цього скликання на цей момент – ухвалення судової реформи, зокрема, конституційних змін, пов’язаних із цим. Крім того, ключові кадрові рішення цієї сесії – затвердження нового прем’єра і складу уряду, а також нового генпрокурора. Початок роботи цього парламенту відбувався з певними завищеними очікуваннями. І, в принципі, був непоганим – вдалося створити широку коаліцію з фракцій, які підтримували курс на євроінтеграцію, і достатньо швидко сформували уряд. А от далі почалися проблеми, причому закономірні, тому що в будь-якій широкій коаліції виникають внутрішні суперечності. У 2015-му році виникла проблема ставлення до Мінських угод, потім додалася тарифна проблема. І почався розкол коаліції, який завершився її звуженням до двох фракцій. Ця трансформація коаліції з п’яти до двох учасників – можливо, ключова тенденція в роботі цієї Верховної Ради. Але я б не казав про парламентську кризу – поки що парламент працює попри всі проблеми нинішньої коаліції, і коли треба, голоси знаходять.
«Зради»
Андрій Золотарьов
Якість парламентської роботи дуже сильно впала, незважаючи на те, що парламент на 56% оновився. Посилилися хвороби, на які страждала Рада й за Януковича. Починаючи з голосування чужими картками й завершуючи грубими порушеннями регламенту. Як і раніше, парламент залишився місцем, де заробляють гроші – дуже багато законопроектів має відверто лобістський характер. Якщо ж ми говоримо про «життя по-новому», парламент мав стати місцем, де ухвалюють закони, створюють законодавчу базу для реалізації державних програм. Нині же в парламенті зібрані технологічні лобістські проекти, які не матимуть довгого життя. Партією з них умовно можна назвати «Батьківщину», але коли повернулась Юля, зникла партія. Цей парламент не відповідає суспільним настроям, є очевидна політична криза. І що б не казали, вибори можуть стати єдиним цивілізованим інструментом її подолання.
Олексій Гарань
Після Майдану зламалася стара партійна система й виникли нові структури, але вони значною мірою знову будувались навколо лідерів. Ці партії не є ідеологічно програмованими. І я бачу в цьому проблему. Лишилась одна партія – «Батьківщина», але вона з минулого і теж не є ідеологічно програмованою. До парламенту пройшло за списками дуже багато випадкових людей, серед мажоритарників – здебільшого бізнесмени. Тож якість тих, хто працює в парламенті, невисока, але якщо порівнювати з тим, що було раніше, це небо і земля.
На жаль, багато депутатів, як і їхні фракції, не виправдали сподівань і перетворились на популістів. Але результати опитувань показують, що в разі дострокових виборів принципових змін не відбудеться, проте зросте роль «Опоблоку» та популістів. Тоді сформувати уряд буде набагато важче і, чесно кажучи, я вбачаю в цьому шлях до дестабілізації в умовах війни. Тому якщо виборів удасться уникнути - це добре. Але для цього потрібно, щоб уряд і коаліція показали результат, а не загрузли в скандалах, як за попереднього уряду.
Кость Бондаренко
Цей парламент відображає інтереси не всіх громадян України. Зі зрозумілих причин, громадяни, які проживають у Криму й на частині Донбасу, не представлені в парламенті, тому цей парламент найменший за чисельністю в історії України. До того ж, він обирався на хвилі революційних емоцій – відповідно, оскільки революційна хвиля пішла на спад, не можна говорити, що він відображає інтереси громадян. Не можна було проводити вибори під час революційних потрясінь, а треба було почекати хоча б рік чи дочекатись, коли попередній парламент припинить повноваження. Або ж ухвалити абсолютно нову Конституцію, на основі якої обирати новий парламент. Тому вже за рік ми побачили, як рейтинг колишнього лідера симпатій «Народного фронту» впав із 23 до 1%. А в «Батьківщини» навпаки - з 6 % піднявся до 15%.
Постмайданна коаліція дуже швидко збанкрутувала, багато колишніх однодумців перейшли у фронду до президента. Тому говорити, що парламент працює стабільно, не доводиться, бо закладена міна вповільненої дії може здетонувати в будь-який момент. Наприклад, будь-який розгляд питань, які лежать у площині Мінських домовленостей, може призвести до того, що «Народний фронт» заявить про вихід із коаліції. А всі соціологічні дані показують, що наступний парламент, хоча там і будуть приблизно ті ж самі партії, перейде в реальну опозицію до президента.
Володимир Фесенко
Верховна Рада в нас працює в режимі лихоманки: коли треба, вони голосують, але коли такої потреби нема, ми бачимо стагнацію – або блокування, або відсутність кворуму. Просто ганебна ситуація по п’ятницях, коли зазвичай у залі присутні лише кілька десятків депутатів. Якщо минуле скликання відрізнялося проблемою кнопкодавства, у цій каденції така проблема є епізодичною, проте регулярні масові прогули. Останні два місяці є очевидні конфліктні тенденції в роботі парламенту і спроби спровокувати політичну кризу. Поки що ці спроби невдалі, але початок протистояння всередині депутатського корпусу стає очевидним. Десь із весни «Батьківщина» і «радикали» від позиції проєвропейських партій перейшли фактично на позиції ідеологічного популізму. Це не стало сенсацією, але це не зовсім добре в умовах, коли точиться війна, і нам потрібні реформи, а не кондовий популізм.
«Відкриття та розчарування»
Андрій Золотарьов
Чесно кажучи, всі ці типажі мені давно знайомі. Нові політичні обличчя, на жаль, стали великим розчаруванням. І, мабуть, вперше таку велику роль в парламенті грає доктор-психіатр (Олег Березюк). Мені часто доводилось мати справу з психологами і психіатрами, але не в іпостасі парламентаря.
Олексій Гарань
Практично в кожній партії є яскраві постаті, розумні люди й ті, хто хоче змінювати політику. А от неприємно вразили люди, які пішли в політику, щоб захищати бізнес – це представники «Опоблоку», «Волі народу», «Відродження». Тобто люди, тісно пов’язані з Партією регіонів, які зараз роблять вигляд, що все добре. Також виявилось, що депутати елементарно не вміють поводитися, не розуміють, що таке парламентська трибуна, коаліція… Думаю, що після того, що зробив Барна, його в пристойне товариство запрошувати не можна. А його запрошують, він світиться на телеканалах. Мосійчук, після того, що зробив, хай цю справу й не доведено до кінця, тепер на всіх каналах ріже «правду-матку». Я вже не кажу про самого Ляшка… Попри той факт, що ми все знаємо про таких людей і що в пристойному товаристві їм руку не можна подавати, вони легітимізовані, в тому числі, вашим братом-журналістом.
Кость Бондаренко
Було багато сподівань на нових людей. Насправді, ми побачили, що багато тих, хто подавав надії напередодні виборів, себе не проявили і навіть деякою мірою дискредитували. Наприклад, таким розчаруванням для мене стала Ганна Гопко, яка нібито була абсолютно нормальною людиною, яка подає надії, але заяви, які вона робить у зовнішньополітичному плані, не витримують жодної критики. Дуже приємно здивував мене Вадим Денисенко з БПП, який сьогодні займає антипопулістську позицію і росте як здоровий тверезий політик. З опозиціонерів мені доволі імпонує Євген Мураєв. У цьому парламенті розкрився той же Вадим Новинський, який раніше перебував в тіні, а останнім часом активізувався. Із провладної ніші я б назвав Олексія Мушака і Тараса Батенка, якого я знав як політолога, але як новий лідер «Укропу» він діє дуже виважено і грамотно. Відмітив би Надію Савченко – думав, що вона стане другим Парасюком, проте вона продукує неоднозначні, але дуже цікаві тверезі пропозиції як для новачка. Іноді до них варто було б дослухатися. Щодо Михайла Гаврилюка, то всі думали, що він стане парламентським клоуном, але він зрозумів свою роль та нішу і дуже швидко вийшов з-під інформаційного удару. Можливо, він не дуже активний, але не дає зробити із себе клоуна.
Володимир Фесенко
Я маю суб’єктивне ставлення до фракції «Самопоміч», до якої в мене були певні завищені очікування, бо вони найбільш нові з усіх політичних сил. Мені не подобається їхній специфічний іноді демократичний, іноді консервативний популізм. Особливо в ставленні до Мінських угод. Усі останні тижні нас накручували, що от-от буде голосуватись законопроект про вибори на Донбасі. А якщо він не буде проголосований, ми вибачення почуємо? Бо це була відверта брехня й політтехнологічна маніпуляція. Безумовно, «Самопоміч» виражає настрої частини населення й навіть свою щиру позицію. Але якщо щиро, то давайте не брехати. Усі знають, хто займається цим законопроектом, тож звертайтесь до нього як до першоджерела.
Але відзначу й позитив. Більшість депутатів «Самопомочі» виявились найбільш системними і професійними у роботі в комітетах. Також мене приємно вразила дисципліна «Народного фронту» на тлі інших, хоча ми й часто критикуємо цю фракцію.