Рік Червоного Півня. Що чекає на Україну?

Хоча астрологія переважно виродилася у газетну колонку для буржуазних домогосподарок (колега автора роками вигадував тижневі гороскопи для крайового видання), ба навіть інформаційну послугу для смартфонів – ставитися до неї абсолютно легковажно не слід.

Якщо продивитися «гороскоп» на рік, що минув, а саме Червоної, або Вогняної Мавпи – можна побачити, що справдилось, а що ні, і першого буде більше (особливо, якщо починати з кінця). Збулося насамперед: Україна встояла і змогла відновити економічне зростання, в той час як наприкінці 2015 року представляла собою відверті господарські руїни, а ймовірність тотального наступу російських військ усе ще залишалася високою. Сьогодні справжня ціна російської військової потуги вже відома, а з міжнародної підтримки Київ, здається, отримав усе, що міг би використати.

Зростання, звісно, все ще нестійке, але депресія, спровокована злочинами Януковича і Путіна, припинилася. У подібній ситуації країна востаннє перебувала приблизно у 1998-1999 роках, але без війни і з більшим резервом оптимізму. Втім, очевидно, що слабка економіка не змогла б витримати поглинання державою «Привату». Відповідно, незважаючи на європейські поневіряння, Рік Мавпи слід вважати переважно вдалим для України.

Проблема, одначе, в тому, що Півень, який рухається на зміну Мавпі, – теж Вогняний, або Червоний. Історичні паралелі не надто надихають – у 1933 році при владі в Німеччині утвердився Адольф Гітлер, проте в 1945 році закінчилася Друга світова війна – але закінчилася «ялтинським розподілом світу». У свою чергу, 1957 рік знаменує зростаючу напругу війни холодної, а 1969-й – продовження культурної революції в Європі. Разом із тим 1981 рік – розпочато поступ блискучого президентства Рейгана. 1993-й – встановлення режиму Бориса Єльцина в Росії, а 2005-й – перша хвилина слави Юлії Тимошенко на прем’єрській посаді після Помаранчевої революції.

Чи відслідковується у цих подіях якась закономірність? Навряд чи, просто кожен може «виловити» для себе потрібну символіку…

Наприклад, відомий російський політичний коментатор Станіслав Бєлковськийчи жартома, чи всерйоз орієнтується на зороастрійський календар, що нібито віщує фундаментальні зміни в РФ навесні наступного року – до речі, до ювілею (в лютому та листопаді за новим стилем) обох російських революцій. Те, що наразі жодних підстав для революції в Росії ззовні розгледіти неможливо, не мусить вводити в оману: за кілька місяців до повалення царату Володимир Ульянов-Ленін під час зустрічі із молодими соціалістами зазначав, що навряд чи побачить притомну (тоді 1905 рік вважався поразкою радикальних кіл в імперії Романових) революцію за свого життя.

Проте навесні і справді відбудеться дещо важливе – лише для України – а саме вибори в Нідерландах (ось так просто розкривається егоїстична таємниця непоступливого інтриганства Марка Рютте), за результатами яких і стане зрозумілою подальша доля повноцінної української асоціації і запровадження безвізового режиму з ЄС. Якщо Рютте або хтось з його партнерів з умовно ліберального табору збереже контроль над урядом, усе «відбуватиметься за планом» (хоча проголосувати позитивно на користь ратифікації угоди обидві палати нідерландського парламенту могли б і торік). Якщо ж переможуть євроскептики, питання ізнову зависне у повітрі. За великим рахунком, такий розвиток подій означатиме і початок кінця самого Європейського союзу, який за останній рік-півтора перетворився на безвідповідального і безсилого партнера…   

Якщо узагальнити все (а це переважно банальності), що пишуть астрологи про Півня, то можна одразу вгадати нині геть усім відомого політика, якого звуть Дональд Джей Трамп. Це і підвищена емоційність, і своєрідний «прямий» ідеалізм, і амбітність, і (риса, яку Півню приписують астрологи) ощадливість. Рік Півня (а це мусить бути «медовий місяць» Трампа, адже наступна серія виборів у США – лише через два роки) сприяє натурам, які багато на себе беруть, пірнають із головою у роботу і загострюють ситуації. Разом із тим це «осінній» знак, який користується здобутками минулих років. Стосовно Трампа важко зрозуміти, як це діятиме, адже він налаштований чи не на тотальну руйнацію всього, що зробив Обама (щоправда, частково це не стратегія Трампа, а вплив реакційних кіл у Республіканській партії).

Тому здобутками останніх трьох років, слід вважати, скористається якраз Україна – волею долі тепер одна з найбільш мілітаризованих країн світу, яка, крім того, добилася принаймні газової незалежності від Росії, досягла визнаних успіхів у прозорості державного управління і підвищення відповідальності політиків та посадовців.

Утім, зовнішньополітичний клімат навколо України лишатиметься певний час залежним від поневірянь Трампа із Росією, європейськими союзниками і (несподівано) Китаєм, із яким він започаткував серйозний конфлікт ще до власної інавгурації.

Півень любить амбітних, а відповідно, й Україні через нинішню несприятливість міжнародного середовища доведеться стрімко маневрувати між інтересами нових партнерів на Близькому Сході та в Перській затоці, а також Китаю, адже всі вони можуть опинитися в одному човні, якщо Вашингтон таки спробує реалізувати проект чергової розрядки у відносинах із Росією і перетворити її на «штрафбат» у лобовій атаці на мусульманський світ і Китай (а цього прагне Путін, якому своїх кріпаків шкода менш за все). Щоправда, при цьому США поб’ють горщики із Великою Британією та її «імперією», адже Співдружність не налаштована лізти у пекло разом із непередбачуваним старшим братом, котрий раптом захотів ізоляції та уникнення відповідальності за глобальний стан справ…

Таким чином, рік, що стоїть біля дверей, буде важким (як і три попередніх), страшним (як і три попередніх), але веселим, оскільки вся світова система балансів піде шкереберть. Важливо встигати перебудовуватись.

На жаль, західні військово-політична та політико-економічна системи попри всі принади виявилися беззахисними проти вірусів-паразитів, таких як путінський режим чи ІДІЛ. Чи справді вмонтований в її будову «захист від дурня» – тепер перевірить Півень.

Насамкінець, кому ж сприятиме Півень в українських внутрішньополітичних розкладах? Сьогоднішні опитування показують надвисоку фрагментованість соціуму (так уже було наприкінці 90-х, якщо прибрати з картини колишній моноліт нині зниклої КПУ), а також зростаючий відсоток тих, хто не визначився.

Переважна більшість тих, хто не визначився, – а, між іншим, в українській політиці зникла полярність «Захід – Росія» – шукатимуть радикальніших, більш того, націонал-консервативніших виразників своїх інтересів.

Паралельно – до цього повільно йде – так чи інакше вирішуватиметься питання лояльності церков до потреб національної держави, деяким ієрархам, мабуть, слід буде прислухатись до співу Півня, не забуваючи також про його дзьоб та кігті.

Але наразі нічого не віщує дочасних виборів, усі сегменти владної конструкції чудово розуміють, що їхня надія відбути повноцінну каденцію полягає в здатності принаймні імітувати єдність. Бо селянський Червоний Півень викликає неприємні історичні асоціації у заміських маєтках українських олігархів – можливо, не дарма.  

Удару дзьобом Півня, при цьому всьому, виключати вже не можна. Багатьом набридли «реформи заради реформ», адже швидка на реакцію багатомільйонна українська спільнота бачить: громадські інституції, мережеві організації та навіть комерційні структури значно вправніші у просуванні модернізації, аніж архаїчні і паралізовані містечковими інтересами державні відомства.

На жаль, доведеться, мабуть, чекати Року Кози, яка могла б дати цим відомствам добрячого копанця. У рік, що наступає, треба слухати Півня: коли він співатиме втретє, злі чари над світом мусять розвіятись.

Максим Михайленко, для «Главкома»