Російська сутінкова війна. Україна – лише початок
Україна разом з Білоруссю є необхідним стартовим майданчиком для захоплення країн Балтії та східної Польщі
Для тих із вас, хто прочитав мою другу книгу «Відсутня наддержава», останні події в Україні не повинні бути несподіванкою. У розділі 6 «Сутінкова війна» викладається те, як російська географічна ситуація та демографічні реалії будуть призводити до російської агресії на її периферії. Це не виправдання агресії Москви проти сусіда, але міжнародні спостерігачі не повинні вдавати здивування. Також не слід розглядати нинішнє вторгнення в Україну як результат божевілля чи особистої помсти президента Росії Володимира Путіна; адже російські лідери протягом століть розглядали контроль над Україною, Кримським півостровом і доступом до Чорного моря як життєво важливі для безпеки Росії та російських інтересів.
Я б не стверджував, що геополітика є визначальною. Але географія допомагає зрозуміти історію. Широко відкрита, пласка географія Росії зчинила обмаль опору потенційним загарбникам, таким різним, як монголи та Наполеон, і жахи обох світових воєн досі сильно тяжіють над думками росіян та їхніх лідерів. Чи бажає Путін повернення «величі» Радянського Союзу? Можливо. Я не можу (і не хочу!) претендувати на якесь особливе розуміння внутрішньої роботи його психіки. Але застосування Путіним своєї військової могутності – в Чечні та Грузії, а нещодавно в Україні – було б не тільки зрозумілим для Катерини Великої та російських царів (не кажучи вже про радянських прем’єрів), але й вважалося б ними необхідним для безпеки Росії.
Але на відміну від своїх попередників, Путін має справу з фатальною демографічною ситуацією. Географічна ситуація Росії, звичайно, не покращилася, але за роки після розпаду Радянського Союзу в 1991 році занепад сектора охорони здоров’я, різкий ріст зловживання алкоголем і психоактивними речовинами, падіння народжуваності, зниження тривалості життя та руйнівні наслідки хвороб, включаючи туберкульоз та ВІЛ/СНІД – вимусили Москву убезпечувати величезні території за допомогою армії, що все зменшується і зменшується. Якщо російська географія може допомогти пояснити причину недавньої агресії, то російська демографія може допомогти нам зрозуміти вибір часу для неї. Для російських лідерів це «зараз чи ніколи», а ніколи для них не варіант.
Розгляньмо наведену вище карту бажаних кордонів Росії з книги «Відсутня наддержава». Просування на Кавказ та закріплення там дає Росії непроникний гірський кордон на південь від критично важливих для неї зон доступу до Чорного моря (і через Босфор і Дарданелли до Середземного моря). Після кількох переважно успішних військових кампаній у середині нульових, а також завдяки дружній Вірменії, мало що заважає Росії нав’язувати свою волю в регіоні. А західний фланг Росії та її широкі ділянки рівнинної території не так легко захистити.
Російський ексклав Калінінград і підтримуваний Росією сепаратистський регіон Придністров’я не випадково є російськими. Вони знаходяться на двох краях найвужчої частини європейського півострова. Їхнє утримання є життєво важливим для інтересів національної безпеки Росії, і, на думку Москви, сухопутний міст між ними – більш відомий як країни Балтії: Естонія, Латвія та Литва, Польща, Білорусь та Україна – існує або для того, щоб або пов’язувати та захищати інтереси Росії, або щоб погрожувати їм.
Забезпечення безпеки України ні в якому разі не є останнім кроком, а радше необхідним стартовим майданчиком (разом з Білоруссю) для захоплення країн Балтії та східної Польщі. Якби я писав це до нинішніх подій, я міг би вибачитися за те, що мої слова звучать як панікерські. Та я вважаю, що останні кілька тижнів показали відсутність розуміння з боку Заходу того, що відчуває Росія та того, як вона сприймає своє сусідство та своє майбутнє. Росіяни не сприймають українську війну як загарбницьку чи егоїстичне прагнення Путіна до радянської величі. Очікуйте, що росіяни будуть битися так, ніби їхнє життя залежить від перемоги. На їхню думку, саме це зараз на кону.
Пітер Зейхан
Переклад для «Главкома»: Дмитро Івахненко