Саміт G20: Світ без лідерів

Цьогорічний саміт «Великої двадцятки» завершився і, певно, єдині, хто зміг зітхнути з полегшенням – це німецькі поліцейські. Хоча з відбуттям високих гостей з Гамбурга масові бійки та підпали автівок там одразу не припинилися, але принаймні – з‘явилась надія, що все мине й в місті знов запанує німецький Ordnung. А от на світовий порядок, як продемонстрував саміт, ліпше не очікувати...

Звичайно, для лідерів країн та урядів дуже важливою є можливість поспілкуватись один з одним персонально. Це твердження само собою є беззаперечним аргументом для будь-якого міжнародного саміту чи іншої подібної події. Проте, виникає питання – чи насправді в Гамбурзі відбулася така розмова – в її найпершому, основному сенсі? Чи обмінялися державні керівники з 20 країн думками, чи почули одне одного, чи зважили аргументи – як свої, так і опонентів? Чи почули докупи ще й тих, хто наділив їх мандатом на правління – свої народи?

«А поговорити?»

На вулицях Гамбурга під час проведення саміту «Великої двадцятки» розмов та спілкування було край як мало – принаймні, мирних розмов та мирного спілкування. Можливо, тисячі демонстрантів і бажали б спокійно обмінятися думками з великим начальством, яке зібралося до цього портового міста, але подібної традиції в світі поки що нема і навряд чи скоро з‘явиться. А от цілком аполітичні хулігани з усіх усюд, які понадилися цілими натовпами швендяти на кожен такий саміт, не цікавляться взагалі ніякими розмовами: майже чотири доби поспіль вони розносили вщент одне з найбагатших міст світу, даючи волю своїй ненависті. Палали автівки, летіло каміння, розбивалися пляшки з «коктейлем Молотова» - де вже тут сісти та поговорити?

Загалом, подібні сцени насильства є типовими для будь-якого саміту чи то «двадцятки», а чи то «сімки» - проте, цього разу насильство виявилось напрочуд інтенсивним, таким, що й справді стало заважати, власне, тим, хто зібрався поспілкуватися – лідерам держав та урядів G20. І, якщо вже більш ніж 20 тисяч поліцейських не вистачило, аби забезпечити нормальні умови для розмови двадцятьом таким лідерам – то в організації цих зустрічей і справді треба щось міняти. Скажімо, міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Габріель запропонував, аби у майбутньому саміти «двадцятки» відбувалися виключно в Нью-Йорку, в палаці Об‘єднаних Націй. Можливо, це й справді було б непоганою альтернативою нинішньому станові речей, коли «бродячий цирк» з двох десятків державних керівників, п‘яти тисяч журналістів та численних попихачів, підпомагачів та персоналу разом з десятками тисяч «професійних демонстрантів» гасають по всьому світові...

Втім, основна проблема формату «Великої двадцятки» таким чином все одно не може бути вирішена. Неспроможність до цивільного дискурсу на вулиці сама собою – річ не вельми добра, але ще гіршою, ще загрозливішою для втрапившого в чергову турбулентність світу є неспроможність лідерів ведучих країн почути один одного. Той мінімальний консенсус, якого було зафіксовано в підсумковій декларації нинішнього саміту і якого «продають», неначе перемогу – лише підкреслює цю неспроможність. За тиждень після завершення цієї зустрічі більшість з її учасників, певно, навіть і не згадають про те, що було написано в тому гамбурзькому комюніке – не кажучи вже про те, аби виконувати ці рішення.

Ще задовго до того, як лідери країн та урядів прибули на Ельбу, між ними вирували суперечки та перемовини щодо формальних компромісів, які перш за все мали за мету якось прикрасити та зробити непомітними грунтовні розбіжності в думках. З темою вільної світової торгівлі це якось, гірше ніж ліпше, вдалося, з темою захисту світового клімату – ні: в цій частині саміт «двадцятки» перетворився на саміт «дев‘ятнадцяти проти США». «Ми маємо шукати компроміси, але не повинні при цьому прогинатися» - заявила канцлерка ФРН Ангела Меркель напередодні саміту. Фінальне комюніке продемонструвало, що будь-яка гнучкість учасників саміту сягнула своєї межі.

Переможці й переможені

Щоправда, загалом гостинна хазяйка саміту, Анґела Меркель, здається, все ж таки залишилася задоволеною підсумками: за її словами, в багатьох напрямках стало зрозуміло, що «разом ми можемо досягти більше, ніж поодинці» (так вона висловилася на підсумковій прес-конференції з натяком на політику ізоляції у виконанні Дональда Трампа). Проте, розбіжності подолати не вдалося в жодному з напрямків. Перш за все, це розбіжності між США та іншими 19 країнами-учасницями.

Консенсус між членами «двадцятки» про правильний світовий порядок розвалився найпізніше зі вселенням Дональда Трампа до Білого дому. США просто подали заяву про звільнення з посади світового лідера та все більш явно ховаються за стіну в питаннях інтернаціональної торгівлі та захисту клімату. З цієї точки зору, Трампа можна зарахувати до тих, хто в цьому раунді програв – щоправда, сам він так не вважає, називаючи свою подорож до Гамбурга «чудовою». Втім, здається, це його улюблений епітет: в нього і Кім Чен Ин вже був «чудовим хлопцем», і забалотована Конгресом нова програма охорони здоров‘я замість славетної Obamacare була «чудовою ідеєю», і навіть остання зустріч з Володимиром Путіним, під час якої, схоже, не вдалося досягти взагалі ніякого прогресу, все одно виявилась «чудовою».

До речі, Путіна можна зарахувати до переможців – принаймні, в пропагандистському сенсі. Бо для нього не було важливим – чи вдасться йому бодай про щось домовитись з тим Трампом, а чи доведеться дві з половиною години поспіль позичати в Сірка очі: головне – президент США з ним зустрівся та поручкався. Враховуючи те, що попередник Трампа, Барак Обама, припинив пряме спілкування з Путіним ще роки тому – це вже «пабєда». Недарма ж Трамп в офіційному московському пропагандистському лексиконі знову з «Трампчмо» перетворився на «Трампнаш» - ненадовго, до найближчих нових санкцій або до чергового збитого в Сирії «настамнєнського» літака, але все ж таки...

Взагалі, з точки зору Володимира Путіна, отого світового консенсусу ніколи й не було. В цьому кремлівський господар згоден з новим президентом США: світ є ареною для конкуруючих між собою сил. Роками поспіль Путін працює на те, аби знову встати на один рівень з США, відчути себе лідером наддержави – і тепер, в Гамбурзі, він, певно, хотів бодай зробити вигляд, що це так і є. «Для мене є честю зустрітися з вами» - заявила Трампові людина, чиї хакери щойно зробили спробу маніпулювати демократичними виборами в Америці...

Але, хоча заголовки світової преси у дні проведення саміту повнилися Трампом та Путіним – справжнім переможцем зустрічі став китайський лідер Сі Цзинь Пін. Йому навіть не довелося для цього майже нічого робити – просто глобальний політичний тренд в останні часи чітко повернувся в бік Китаю. Саме президент Сі позиціонує себе в якості нового гаранту для вільної світової торгівлі, зайнявши місце, яке звільнив президент Трамп. Той факт, що КНР аж ніяк не можна назвати взірцем вільної торгівлі, що ця країна добряче вміє встромляти дрючки в колеса іноземним компаніям – здається, просто ніким не сприймається. Ще й тому, що Трамп добровільно зголосився відігравати роль «злого чаклуна» в цьому спектаклі.

Ніхто не хоче до штурвала

Щоправда, все це ще не означає зміну в світовому лідерстві. Путін розмовляє з Трампом «на одному рівні» не тому, що він туди піднявся, а тому, що рівень Трампа знизився. Китай не може й не хоче захищати в світі права та свободи – такі, як правову державу, права людини чи демократію. А проголошена західним світом рятівницею Ангела Меркель навряд чи почуває себе затишно в ролі нової світової лідерки – в неї зараз і без того аж надто багато проблем.

Таким чином, висновок, якого можна зробити з минулого саміту G20 в Гамбурзі, є тривожним: на нас чекає світовий порядок без лідера. Натомість – з багатьма мінливими альянсами, з багатьма локальними протистояннями. Саме вони й визначатимуть в майбутньому міжнародну політику. Америка більш не зацікавлена в ролі такого світового лідера – це було продемонстроване ще задовго до саміту, і в Гамбурзі американці теж не виявили готовності перейматися глобальними питаннями, а сам Трамп виявився навіть настільки підкреслено байдужим, що примудрився навіть якоїсь миті надіслати до компанії лідерів держав замість себе свою дочку Іванку, яка не посідає жодного політичного місця. Щодо претендентів на звільнене Трампом місце – то деякі з них, такі, як той же Путін, можливо, й хотіли б на нього всістися, але їм це просто несила.

Можливо, коли-небудь історики напишуть, що в Гамбурзі закінчилася політична епоха. Після Другої Світової війни Велика Британія та Сполучені Штати Америки заснували та інституційно закріпили західний світ в його нинішньому вигляді. Але ці часи вже минули. Дерегуляція фінансових ринків та її наслідки – неврівноваженість, кризи, втрата легітімності – так розхитали англосаксонські країни, що вони ще багато років будуть зайняті, насамперед, самі собою. Всім іншим доведеться імпровізувати.

Борис Немировський, для «Главкома»