Süddeutsche Zeitung: «Ніби політичний удар піддих»
Оприлюднення телефонної розмови президентів США та України спричинило скандал не лише в Америці
Відлуння цієї бесіди докотилося аж до європейського континенту – точніш, до Німеччини. Німецький уряд та німецьке суспільство вкрай обурилися словами Дональда Трампа про те, що німці, мовляв, нічого не зробили для вирішення української кризи, а ще більш – тим, що Володимир Зеленський віддано на ті слова піддакував.
Офіційна реакція Берліну не змусила довго на себе очікувати, але гіршою та небезпечнішою виявилася реакція німецької преси. Загалом, на звинувачення з боку Трампа та Зеленського відреагували всі без винятку федеральні видання ФРН, причому загальний тон публікацій приязним до України аж ніяк не назвати.
Спільна думка, яку висловлюють нині німецькі журналісти (й яка тепер цілком може поширитися в німецькому суспільстві) є приблизно такою: «Ми вам щиро допомагали, чим лише могли, а як ви це вважаєте «нічим» – то можемо більш і не допомагати».
Як найбільш розгорнутий приклад того, що пишуть зараз про Україну в Німеччині, «Главком» пропонує читачам переклад з оприлюдненої в четвер статті провідної німецької газети Süddeutsche Zeitung – вона, певно, являє собою найбільш розгорнуту відповідь німецької преси на звинувачення з боку Трампа та Зеленського.
В телефонній розмові з президентом України Зеленським президент США Трамп звинуватив німецьку федеральну канцлерку в тому, що вона під час української кризи «хоч багато говорить, але нічого не робить».
Зеленський погодився з ним «на 1000 відсотків». Цей вислів спричинив обурення в Берліні.
Міністерство закордонних справ заперечило з цифрами в руках, які доводять, що Німеччина підтримала Україну великими грошовими сумами.
Звичайно, весь світ перш за все вирячився на ті пассажі, які можуть стати небезпечними для Дональда Трампа. Тобто, на рядки з протоколу телефонної розмови між президентом США та його українським колегою Володимиром Зеленським, з яких видно, як американець вимагає від українця нового слідства щодо сина Джо Байдена.
Але в тому ж, оприлюдненому Білим Домом ввечері середи протоколі, є ще другий епізод, який виявився особливо чутливим для Берліна. Йдеться про розмову щодо Анґели Меркель. Й він, як то кажуть, «не без цікавинки». Можна навіть сказати: дружній телефонат між Трампом та Зеленським на цьому місці виглядає, ніби політичний удар піддих проти Німеччини та її політичного керівництва.
В центрі уваги опинилися деякі вислови Дональда Трампа. Згідно з протоколом, він 25 липня не лише розхвалив свого українського колегу до небес, а ще й водночас пояснив, що Німеччина «майже нічого» не робить для України. Як він, Трамп, розмовляє з Меркель, то вона «хоча й багато говорить, але нічого не робить». США ж, навпаки, є «дуже-дуже добрими» до України. Відповідь Зеленського: «Так, ви цілком маєте рацію. Не просто на сто відсотків, а на тисячу відсотків».
Меркель та Штайнмаєр намагалися відвернути ескалацію
В Берліні це, звісно, не викликало особливих радощів. Скоріш, навпаки. Тому що навряд чи була якась інша зовнішньополітична криза, яка б більше займала німецьку зовнішню політику з 2013 року (та пофазно тримала б в величезній напрузі), ніж криза на Сході України. Особливим чином це стосується періоду з 2014 по 2018 роки. Щойно криза почалася відкрито – канцлерка та її тодішній міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр розпочали намагання відвернути загрожуючи ескалацію.
До цього належить, з одного боку, все, що Берлін випробував дипломатичними шляхами, аби спочатку відвернути відкриту війну, а потім обмежити бої та, зрештою, утримати кризу на найнижчому рівні з можливих. Центром цих намагань став Мінський мирний процес, а трохи пізніше – переговори в «нормандському форматі». В першому випадку Берліну та Парижу вдалося під час драматичного нічного засідання в середині лютого 2015 року в білоруській столиці Мінську обмежити бойові дії та перетворити їх бодай на крихке, але все ж таки перемир’я.
Після цього Берлін в співробітництві з Парижем створив нормандський формат із Росією, Україною, Францією та Німеччиною, в межах якого тяжко, але не завжди безуспішно відверталася постійна загроза розширення боїв. Раз по разу, перш за все, Штайнмайєр літав до України, аби добитися подекуди лише на кілька днів перемир’я в певних регіонах.
Берлін намагався відвернути розкол ЄС
Все це великою мірою відбувалося завдяки зусиллям та під режисурою Берліна. Й взагалі було можливим лише тому, що Меркель та Штайнмайєру вдалося переконати тодішнього президента США Барака Обаму та його міністра закордонних справ Джона Керрі, незважаючи на вимоги Конгресу США, не робити ставку на поставки зброї, а натомість – на переговори та прогрес у них, яким би він невеликим не виглядав.
За цим стояли два мотиви: по-перше – Берлін на початку вважав абсурдним вірити, що Україна має бодай якийсь шанс вистояти в військовому протистоянні з російською стороною. Тому Берлін постійно застерігав Київ та Вашингтон від того, щоб погрожувати Москві новою зброєю.
По-друге ж, німецька сторона хотіла уникнути всього, що могло призвести до розколу всередині ЄС. Особливо це було важливо з огляду на санкції проти Росії, які аж ніяк не хотіли підтримувати всі члени Євросоюзу. Принаймні – і це залюбки забувають в Вашингтоні – всі санкції Заходу проти Росії є набагато важчими для Європи, ніж для Сполучених Штатів.
Німеччина допомогла Україні мільйонами
Окрім того, й це було з точки зору Берліна завжди другою частиною цієї історії, федеральний уряд Німеччини та ЄС досить рано та грунтовно надали Україні багато грошей та багато кредитів. Після оприлюднення критики Меркель та Німеччини, МЗС ФРН склав у четверг відповідний перелік, який має задокементувати, що було зроблено. Так, німецька підтримка співробітництва в розвитку України з 2014 року склала 544 мільйони євро; окрім того, федеральний уряд в той же період часу надав фінансові кредити в розмірі 500 мільйонів євро. До цього слід врахувати приблизно 100 мільйонів гуманітарної невідкладної допомоги та інші виплати, в яки Німеччина, як член ЄС, брала участь в межах європейської допомоги Україні. Якщо порахувати все це разом, вийде ще приблизно 200 мільйонів євро.
Щоправда, і тут слід дивитись на останні місяці та роки, стосунки з Києвом дещо охололи що – якщо послухати, що кажуть в Берліні – є пов’язаним не стільки зі спадаючим інтересом, скільки з укріпленням враження, що Україна як в боротьбі з корупцією, так і в намаганнях знайти мирне вирішення не завжди проявляє достатню активність.
Зрозуміло, що в Києві мають із цього приводу зовсім іншу думку. Так само, як президент Зеленський зовсім інакше розцінює свою телефонну розмову з Трампом і, перш за все, свій вислів про «1000 відсотків». В середу в Нью-Йорку він підкреслив, що «відповідає за кожне слово» й ніщо з цього не є хибним. Й це має своє підґрунтя. За Зеленським, його критика була спрямована на те, що Меркель та президент Франції Еммануель Макрон недостатньо роблять для нагляду за санкціями ЄС проти Росії. Окрім того, він сподівається на військову допомогу – мається на увазі допомога зі Сполучених Штатів. Якщо ж уважно подивитися на протокол, то можна помітити, що тема військової допомоги з’являється лише згодом.
Україна вимагає військової допомоги від ЄС
Водночас, з точки зору Києва правильно, що ЄС та Берлін відмовляють у військовій допомозі, а Вашингтон з 2014 року надав таку допомогу Києву на суму в 1,5 млрд. доларів. Військовим «піком» цієї допомоги були 210 протитанкових ракет «Джавелін», які можуть винищити доправлені Москвою до донбаського регіону танки.
До цього додається, що президент Зеленський з моменту свого вступу на посаду під час численних зустрічей та телефонних розмов із Макроном, Меркель та Путіним намагається домовитись про зустріч у так званому «нормандському форматі», аби поговорити про закінчення війни в Донбасі. Водночас багато українських офіційних представників, включаючи самого Зеленського, не дуже задоволені запропонованою тодішнім федеральним міністром закордонних справ Франком-Вальтером Штайнмайєром в 2016 році моделлю, яка передбачає вибори в контрольованих Москвою «народних республіках», як один з перших кроків.
«Проводити вибори до того, як ми отримаємо доступ до Донбасу, вбезпечимо наш кордон з Росією та розберемося з іноземними військами й, зрештою, зможемо провести нормальну демократичну передвиборчу кампанію, було б катастрофою» - заявив радник Зеленського з національної безпеки Олександр Данилюк в середині вересня під час конференції в Києві. Президент Зеленський відхиляє також ідею Москви про миротворчі війська на Донбасі. Лише, коли той повністю повернеться під контроль Києва, «миротворчі сили можуть встати на кордоні між Україною та Росією» - заявив президент на конференції.
Врешті-решт, Києву не подобається, що німецький уряд – не так, як офіційні особи з США – не визначає відкрито роль Москви в Донбасі. Спецуповноважений США по Вкраїні, Курт Волкер, заявив щодо цього Süddeutsche Zeitung: «Росіяни контролюють кадровими офіцерами весь командний ланцюг та кожну операцію. Також і всі цивільні владні заклади в Донецьку чи Луганську керуються росіянами або щодоби складають доповіді до Москви й чекають на нові накази. Москва керує «народними республіками» та утримує їх».
Структура та імена російських офіційних представників відомі
На конференції в Києві один з американських учасників, який має стосунок до військової та секретної інформації, підтвердив, що структура та імена російських офіційних представників аж до «тіньових губернатонів» Донецька та Луганська відомі Вашингтону, Парижу та Берліну. І все одно, уряди не зізнаються в цьому відкрито, «томущо тоді роль Москви в війні в Донбасі буде закріплена відкрито й уряди будуть змушені відповідно політично реагувати».
Й, ніби обурення з цього приводу ще недостатньо, Київ гнівається на те, що Берлін підтримав повернення Росії до Парламентської Асамблеї Ради Європи та розгортання будівництва балтійського газогону «Північний Потік 2» з Росії до Німеччини. Ця труба може дати Москві можливість не транспортувати більше, як це було досі, газ також через Україну – для Києва, за Зеленським, це приносило досі щороку 3 мільярди доларів. В його очах «Північний Потік 2» є «поступовим скасуванням санкцій» проти Росії – підкреслив Зеленський в середу в Нью-Йорку.
З цієї точки зору, протокол з Білого дому демонструє дві речі: він підтверджує те, що вже давно було відомо про думки Дональда Трампа щодо Анґели меркель. І він відкриває, наскільки віддалилися Київ та Берлін один від одного.
Джерело: Süddeutsche Zeitung
Переклад для «Главкома»: Борис Немировський