Стовідсотковий облік газу. Як дурять споживачів

Чому кияни змушені встановлювати в своїх оселях газові лічильники власним коштом – а це 3 тисячі гривень на придбання приладу? Що їх до цього спонукає, адже в структурі тарифу «Київгазу» передбачені кошти на оснащення всіх будинків столиці приладами обліку? А все тому, що законодавчий орган на догоду газовим монополістам створив такі умови для бізнесу, щоб законним шляхом можна було і гроші зі споживачів збирати, і лічильники не встановлювати. 

Проблема облаштування осель газовими лічильниками зумовлена кількома причинами, і не лише технічними… Зрозуміло, що облгазам бракує часу, адже до 2018 року всі оселі українців повинні бути охоплені стовідсотковим обліком споживання блакитного палива. Щоб прискорити процес, крім індивідуальних лічильників газу, державний регулятор взяв курс на встановлення загальнобудинкових приладів обліку, але проти такого спрощеного підходу  протестує більшість споживачів. Тому багато  з них за свої кошти змушені купувати індивідуальні лічильники, вартість яких їм ніхто не планує компенсувати. 

Але є ще одна категорія споживачів з багатоквартирних будинків, яких просто дурять. Схема дуже проста: спочатку «Київгаз» безкоштовно встановлює лічильники в переважній більшості квартир одного з будинків. Решта мешканців чекає рік, другий, але безрезультатно. Натомість про не повністю укомплектований газовими лічильниками будинок «Київгаз» звітує контролюючим органам як про об’єкт, де налагоджено стовідсотковий облік споживання газу.  Ставити загальнобудинковий лічильник на такі будинки вже немає сенсу.

До прикладу в Києві на вулиці Курнатовського, 6 протягом останніх років «Київгаз» безкоштовно облаштував газовими лічильниками 80% квартир, а решті 20% мешканців газовий монополіст у категоричній формі відмовляє, тому вони платять за завищеними нормами споживання. На звернення керівництва управителів будинку до «Київгазу» з проханням завершити облаштування будинку індивідуальними лічильниками газовий монополіст відмовляє.

З огляду на те, що в київських квартирах часто зареєстровано значно більше осіб, ніж проживає насправді, господарі отримують платіжки із захмарними нарахуваннями за неспожитий газ. Не бажаючи переплачувати, споживачі змушені купувати лічильники у газового монополіста, який накручує ціни на прилади та сервісні послуги. Ні державний регулятор (НКРЕКП), ні місцева влада не ведуть офіційної статистики будинків, в яких налагоджено не стовідсотковий облік газу. Люфт для таких зловживань газопостачальним компаніям забезпечує чинне законодавство.

Закон як дишло

Правовідносини між побутовими споживачами та газопостачальними компаніями регламентує закон про забезпечення комерційного обліку природного газу, ухвалений в 2011 році. Всі споживачі діляться на три категорії, кожній з яких відведено свій термін для налагодження стовідсоткового обліку спожитого газу – повністю завершити процес газопостачальні компанії зобов’язані до 2018 року.

Перша категорія: в квартирі чи приватному будинку є газовий котел, колонка для підігріву води та плита для приготування їжі – загалом в Україні понад 6,5 млн таких абонентів з річним обсягом споживання майже 13 млрд кубометрів. Цим споживачам мали встановити лічильники газу до 1 січня 2012 року. Але це була суто формальна вимога, адже в дійсності всі 100% таких споживачів задовго до ухвалення вищезгаданого закону за власні кошти встановили газові лічильники, адже підключити оселю до газового опалення  облгаз не дозволяє без наявності лічильника.

Друга категорія: будинки, де газ використовують для підігріву води (є колонка) та приготування їжі (є плита) – це приблизно 860 тис. абонентів з річним обсягом споживання понад 0,6 млрд кубометрів газу. У них лічильники потрібно було стовідсотково встановити  до 1 січня 2016 року. «Гроші для обладнання лічильниками цієї категорії споживачів були враховані в тарифі в повному обсязі, але в дійсності встановлено 95% лічильників. Були накладені штрафи на компанії, їх зобов’язали – без додаткових джерел фінансування в тарифах – встановити всі лічильники, тому програма продовжує діяти», – повідомила «Главкому» директор департаменту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Тетяна Рябуха. 

Отже, не охоплені обліком споживачі – таких понад 230 тисяч абонентів – змушені платити за нормами споживання, і невідомо коли проблему буде розв'язано. Але з огляду на високу ціну газу, багатьох споживачів це не влаштовує, тому вони змушені вирішувати проблему самотужки. Попит на лічильники зростає, тому облгази безпідставно накручують ціни, хоча це з їхньої вини споживач змушений двічі платити за прилад – через тариф плюс за сам прилад та його встановлення.

Третя категорія: оселі в багатоквартирних будинках, де газ використовують лише для приготування їжі – лічильниками газу забезпечені лише 25% таких споживачів. За даними НКРЕКП, взагалі в Україні майже 3,8 млн таких споживачів з річним обсягом споживання 0,96 млрд кубометрів газу. Стовідсотковий облік облгази зобов’язані забезпечити до 1 січня 2018 року. За даними Мінрегіонбуду, потреба в коштах для встановлення індивідуального обліку – 4,6 млрд грн (встановлення загальнобудинкового обліку коштує в 5–7 разів дешевше).

«Але зробити це нереально – цих споживачів неможливо ні забезпечити за два роки тарифними коштами, ні фізично встановити таку величезну кількість приладів обліку. В Україні ніколи облгази не встановлювали більше 280 тисяч лічильників на рік, тому на ці роботи знадобилося б 10–12 років. Щоб прискорити процес, ми заклали в тарифі кошти цій категорії споживачів на обладнання і індивідуальними, і будинковими лічильниками», – повідомила Тетяна Рябуха. За її даними, завдяки встановленню будинкових лічильників можна буде за два роки налагодити облік газу в усіх багатоквартирних будинках України. Якщо ж терміни не буде витримано через небажання мешканців квартир, вищезгаданий закон зобов’язує припинити постачання газу споживачам без лічильників.

Цілком логічно постає питання: чи відшкодують газопостачальні компанії своїм споживачам вартість придбаних у них же лічильників, а вони за останніх 12 років чомусь подорожчали в 10 разів? Але ніхто не збирається цього робити, адже закон про комерційний облік газу заздалегідь передбачив можливість виникнення таких претензій. А тому узаконені три можливих джерела фінансування робіт з оснащення населення лічильниками газу – це кошти суб’єктів господарювання, що здійснюють розподіл газу на відповідній території, місцеві бюджети та фізичні особи і підприємці.

«З місцевих бюджетів на встановлення лічильників не було виділено жодної копійки. Весь тягар покладається саме на тариф, який сплачується нами за доставлений газ», – повідомила Тетяна Рябуха. Але ж багато споживачів, крім тарифного тягаря, змушені витрачати власні кошти на придбання лічильників. Питання в тому, куди ж підуть кошти, зібрані облгазами з тарифу?

Відключать від труби?

Закон про облік газу накладає особливу відповідальність на споживачів: у разі, якщо абоненти відмовлятимуться від встановлення лічильників, у їхніх оселях у вищенаведені терміни (2012–2018 рр.) постачання газу буде припинено. Це особливо актуально для тих споживачів, котрі чинять опір встановленню загальнобудинкових лічильників газу, такому собі «колгоспному» методу обліку, з допомогою якого неможливо встановити реально спожиті обсяги для окремо взятого домогосподарства.

Водночас закон зобов’язує господарюючі суб’єкти з постачання газу забезпечити встановлення лічильників у вищенаведені терміни для кожної категорії споживачів. У разі невиконання цієї вимоги закон забороняє відключати споживачів від труби, а його облік, цитую, «до моменту встановлення лічильників здійснювати за нормами споживання».

«Кошти були, терміни були визначені, щоб встановити лічильники саме до 1 січня 2016 року (для квартир із газовими колонками та газовими плитами. – «Главком»). Закон каже: якщо лічильники не встановлені з вини споживача, то припиняється подання газу. А якщо ні (не з вини споживача. – «Главком»), то закон нічого не говорить. Тому НКРЕКП має вжити відповідні заходи до тих облгазів, які цього не зробили, адже в тарифах та в інвестиційних планах компаній були закладені кошти для налагодження стовідсоткового обліку газу», – пояснив у коментарі «Главкому» колишній член НКРЕКП Віктор Меркушов.

Блокада загальнобудинкових лічильників

Часто конфлікти між споживачами, які проти встановлення загальнобудинкових лічильників, та облгазами закінчуються блокадою роботи газовиків у дворах будинків – інколи це триває не один місяць.

Зокрема протестувальники мотивують свої дії тим, що, встановивши один лічильник на кілька сотень квартир, споживачам доведеться платити й за сусідів, у яких, до прикладу, велика комунальна заборгованість. Крім того, однакову суму доведеться платити тим, хто ретельно економить газ, і  тим, хто цього не робить. Неможливо врахувати й те, що багато мешканців будинків у весняно-літній період живуть у селах чи на дачах і тому не користуються газом у своїх міських квартирах, а платити все одно доведеться. Ніхто не готовий викладати гроші за борги інших.

Водночас облгази зобов’язані вкластися у визначені законом терміни і до 2018 року налагодити стовідсотковий облік у квартирах, де газ споживають лише для приготування їжі. «Проект встановлення будинкових лічильників є раціональнішим за облаштування осель індивідуальними приладами обліку, адже дозволяє значно заощадити кошти та час на роботу. Вартість монтажу одного будинкового приладу обліку газу становить у середньому 47 тис. грн, тоді як вартість монтажу індивідуального лічильника – близько 2,5 тис. (в Києві 3 тис. грн. – «Главком»). Витрати часу при встановленні як будинкового, так і індивідуального лічильника, є однаковими – приблизно дві години», – коментує заступник голови правління ПАТ «Миколаївгаз» Сергій Панков.

«Наявність будинкового приладу обліку газу не позбавляє споживача можливості встановити собі індивідуальний газовий лічильник. Закон це не забороняє. Але якщо газове господарство встановило будинковий лічильник за програмою, то споживач зможе встановити індивідуальний прилад обліку лише власним коштом», – додає голова правління ПАТ «Миколаївгаз» Богдан Стегній.

Запущений восени 2015 року ринок газу передбачає стовідсотковий облік споживання блакитного палива, що має стати запорукою для викорінення корупції. Ніхто не сумнівається: це потрібно робити, щоб нарешті ліквідувати «чорні діри», в яких безслідно зникають мільярди гривень комунальних платежів. Водночас прискорені темпи реформ газового ринку породжують багато нових проблем, які регуляторні органи чомусь завжди вирішують на користь монополістів, а не простих українців.

До речі, Великобританія та інші європейські країни займалися лібералізацією свого газового ринку впродовж 20 років. «Рівень спротиву в країнах ЄС був величезним. Тепер більша частина європейського ринку працює за традиційним алгоритмом», – розповів старший науковий співробітник Інституту державного управління (Лондон) та Атлантичної ради (Вашингтон) Алан Рілі.

Але український ринок зовсім інший, тому діяти потрібно виходячи з наших реалій. Зокрема, державний регулятор (НКРЕКП) мав би адекватно прореагувати на перекоси, зумовлені прискореним запуском газового ринку в Україні. В ситуації з газовими лічильниками було б справедливо зобов’язати облгази поступово компенсувати витрати споживачів, які власним коштом змушені купувати дорогі лічильники, породжуючи нові схеми для корупції.

Наталка Прудка, «Главком»