Терор у Ніцці. Чому Франція виявилась «слабкою ланкою» Європи?

Так вже вийшло, що черговий теракт у Франції, що стався в ніч з 14 на 15 липня, попри свою зухвалість (терорист вперше в Європі використав так званий «палестинський» метод масового вбивства – давив людей фургоном), виявився відсунутим на другий план через спробу військового заколоту в Туреччині. Насправді ж, він продовжив цілу низку терористичних нападів, які з вражаючою періодичністю відбуваються саме у Франції. Це трапляється так часто, що дехто вже поспішив назвати цю країну «європейським Ізраїлем».

Відверто кажучи, подібне порівняння, як це не страшно звучить, треба ще заслужити: як вказує статистика, ізраїльські силовики протягом останніх п‘яти років відвертають до 30 спроб терактів на день (!). Таку кількість неможливо порівняти, певно, ні з якою іншою країною. Проте, вже зараз стає очевидним, що саме Францію ісламські терористи обрали своєю «європейською ціллю»: в жодній країні Євросоюзу не відбувалося стільки нападів, скільки там. За останні півтора року в Європі було зафіксовано п‘ять великих терактів. Один з них відбувся в Копенгагені, один – в Брюселі і аж три – у Франції: напад на редакцію паризького журналу Charlie Hebdo та єврейський супермаркет (7 січня 2015 року) – тоді загинули 12 осіб, серія терактів знову ж таки в Парижі (14 листопада 2015 року), яка забрала життя 120 людей, та нинішній теракт у Ніцці: за станом на даний момент, 84 загиблих та 303 поранених. Більш на те: слідство, яке велося у Бельгії, довело, що терористи, які підірвали себе у брюсельскому аеропорті та на станції підземки, взагалі-то теж готували теракт у Франції – але французького організатора було заарештовано, тож вони переключилися на «другорядну ціль».

Президент Франції Франсуа Олланд: «Ми не здамося терористам»

Був іще один теракт, який було відвернуто: молодий, чомусь напівголий мароканець зайшов 21 серпня 2015 року до вагону швидкісного потягу Thalys, що курсує маршрутом Брюсель – Париж, він був озброєний автоматом Калашникова та автоматичним пістолетом «люгер», і намагався перестріляти пасажирів. Сталося це на останньому перегоні до Парижу, тож і цю невдалу спробу можна віднести до «французького рахунку». Невдалу – тому що двоє неозброєних американських солдатів, повітряний десантник Спенсер Стоун та боєць Національної гвардії з Орегону Олександр Скарлатос, разом із своїм другом-студентом Ентоні Садлером голими руками відібрали у терориста зброю, побили його до непритомного стану, після чого 60-річний британський бізнесмен Кріс Норман зв‘язав його своєю власною краваткою.

We need a hero!

Тобто, єдиний теракт у Франції, якому за останні місяці вдалось запобігти, відвернули не поліція і спецслужби, а… американські солдати, які поверталися додому з відпустки і просто опинилися «у потрібному місці у потрібний час». Хлопці, звичайно, - справжні герої, але де ж набратися тих американських солдатів-відпускників, аби відбити всі теракти, які загрожують французам? Бо поліція та інші силовики кожного разу виявляються напрочуд безпорадними. Ні, вони жваво реагують на стрілянину, влучно стріляють самі, врешті-решт, убивають нападників, але попередити теракт, відвернути його, це їм досі вдавалося не дуже добре.

Про слабкість французької поліції розмови точаться вже не перший місяць. Експерти та журналісти «прямою мовою» вказують на цю обставину, як на одну з основних причин підвищеної зацікавлення терористів саме до Франції: підготувати та вчинити тут теракт – значно легше, ніж в будь-якій іншій країні Європи. Звичайно, теракти відбувалися і в інших європейських державах, але тамтешні поліціянти завжди робили висновки та посилювалися. Британці не дали повторити у себе страшного лондонського «теракту у підземках». Іспанці двічі відвертали теракти після того, як у 2004-му було зірвано у повітря мадридські електрички. Німці взагалі, дивлячись на те, що коїться у сусідів, запрацювали так, що відвертають, зазвичай, ісламістські теракти ще на стадії підготовки: за останні роки вони знешкодили дві так звані «пропанові бомби», що їх було закладено до потягу Кельн-Ахен, перехопили фургон з вибухівкою, який прямував чи то з Фінляндії, а чи то з Санкт-Петербургу до Берліна, та зірвали підготовку до теракту в Гамбурзі.

Щоправда, німці взагалі в плані антитерористичної діяльності – перші у Євросоюзі. Це пояснюється не лише тим, що вони такі розмірені та працьовиті, або ж, як вони самі визначають, «ordentlich» (від слова «Ordnung» - «порядок»), а ще й тим, що вони першими у Євросоюзі налагодили найтіснішу співпрацю з ізраїльтянами у галузі запобігання терористичним загрозам. Ізраїль, як відомо, має сумну честь бути «ціллю номер один» для ісламського тероризму, тож був просто змушений відпрацювати протидію йому до автоматизму. Ізраїльські фахівці придумали безліч технічних та електронних приладів для запобігання терактам, знешкодження бомб та такого іншого. Ізраїльські юристи запровадили величезну кількість спеціалізованих антитерористичних законів, які ретельно виконуються в цій країні. А німці (а за ними – вже й британці, а з недавніх часів – і бельгійці) домовились з ізраїльтянами та купують всю цю техніку, запрошують фахівців, придивляються до антитерористичного законодавства...

Самі жителі Ізраїлю все це сприймають, так би мовити, подвійно: з одного боку, європейці не втомлюються критикувати та лаяти цю державу за жорстке поводження з  палестинцями, за те, що у відповідь на терористичні напади ізраїльська армія б‘є з гармат та бомбить з літаків... і водночас масово закуповують ізраїльську антитерористичну техніку та електроніку, за великі гроші запрошують до себе ізраїльських фахівців, аби ті їх консультували, навчали та захищали... Проте, і європейці, і ізраїльтяни з таким «моральним дуалізмом» зжилися... майже всі європейці. Бо горді французи вирішили бути послідовними: коли в Ізраїлі у вересні 2000 року почалась так звана «Друга інтіфада» - збройне повстання палестинців проти ізраїльтян (її ще називають «Інтіфадою Аль-Акса»), французи, які підтримали палестинців, стали бойкотувати ізраїльскі товари, які виробляють на так званих «територіях» - тобто, в Самарії й Йудеї, на яку заявляють свої права палестинці. Не купують французи також жодних товарів та технологій, які бодай опосередовано мають стосунок «до пригнічення палестинців». Сьогодні проблема полягає в тому, що будь-яка ізраїльська антитерористична техніка чи технологія має стосунок до «палестинської проблеми»: зрештою, до терактів проти ізраїльтян зазвичай вдаються самі палестинці – тож французи не можуть собі дозволити її купувати так само, як не можуть дозволити, аби ізраїльські фахівці ділилися з ними своїм досвідом. І якщо техніку вони сяк-так перекупляють у тих же німців (за скажені гроші і у недостатніх обсягах), то запросити напряму інструкторів просто не мають права. І навіть страшні теракти, які відбуваються у Франції з початку минулого року, нічого в тому становищі не змінили: горді галли, «за гамбурзьким рахунком», віддають перевагу гонору і платять за це життями.

Поліція «на розслабоні»?

Щодо самої французької поліції, то її «антитерористичну» слабкість давно вже помітили сусіди. Вже після нападу на редакцію Charie Hebdo німці запропонували французам допомогу – людьми, технікою, інформацією. Згодом, вже напередодні футбольного чемпіонату Європи, вони повторили свою пропозицію, а до неї долучились ще й британці. Але французька влада ті пропозиції відхилила, заявивши, що впорається сама... Що ж, слід зазначити, що протягом чемпіонату таки впоралась, за допомогою десятків тисяч поліціянтів та запровадженого надзвичайного стану. Але, щойно турнір скінчився – сталася Ніцца...

Фургон-рефрижератор терориста Мохамеда Лохуей-Бухлея, яким той вбив 84 людини, в тім числі молодого українського хлопця, DPA

Сьогодні, коли поступово стають відомими подробиці цього теракту, який забрав життя 84 осіб (ще три сотні поранено), стає очевидним, що цей напад виявився успішним ще й через вкрай безладну роботу правоохорнців. Терорист, 31-річний туніський емігрант Мохамед Лохуєй-Бухлей, двічі (!), 12-го та 13-го липня, приїздив на злощасній фурі на місце майбутнього теракту: примірявся, вивчав оточення, ситуацію. Кожного разу його бачили патрульні офіцери поліції, але він не викликав у них жодної зацікавленості. У ніч з 14 на 15 липня, наприкінці святкування Дня Бастилії – великого свята для французів, на Англійському бульварі у Ніцці було заборонено не тільки їздити, а й просто знаходитися вантажівкам та фургонам. Натомість автомобіль терориста, нафарширований зброєю, простояв там дев‘ять годин (!). Патрульні, які лише один раз протягом усього цього часу підійшли до нього та поцікавились, що він тут забув, отримали недолугу відповідь, що водій, мовляв, продає морозиво і не може поїхати, бо воно ж розтане. Це їх, певно, так втішило, що вони й думати забули про заборону... Це ж морозиво, а не вибухівка, чи не так? Подивитися всередину та перевірити, яке там «морозиво» знову ж таки ніхто не додумався.

Тепер місцеве поліцейське начальство слізно скаржиться, що їм не вистачає співробітників, що для охорони натовпу, який зібрався подивитися святковий салют, тих 50 місцевих та 70 «центральних» поліцейських було замало, а поповнення поліція Ніцци вже давно не отримувала. Президент Франції Франсуа Олланд заявив, що він продовжить термін дії надзвичайного стану та виведе на вулиці французьких міст 10 тисяч солдатів, а міністр внутрішніх справ Бернар Казенев не знайшов нічого ліпшого, аніж закликати французів вступати до лав резервістів і таким чином брати на себе поліцейські обов‘язки. Ліпшого прикладу безпорадності та відчаю годі й шукати.

Очільник МВС Франції Бернар Казенев спілкується з офіцером поліціїї, DOMINIQUE FAGET / AFP

Висновок з цього буде досить тривіальний. Загалом, його можна сформулювати за допомоги відомого прислів‘я: де тонко – там і рветься. Франція відіграє насправді значущу роль як у антитерористичній діяльності Заходу. Як приклад можна навести блискучу операцію в Малі, яку виконала французька армія, а також той факт, що французький збройний контингент, який веде разом з коаліцією західних країн боротьбу проти «Ісламської держави» на півночі Іраку та в Сирії, є другим за чисельністю після американського. Тим не менш Франція виявилась справжньою «слабкою ланкою» на європейському фланзі війни з тероризмом.

Борис Немировський, для «Главкому»