Трамп проти Ірану: перші наслідки і тривожні перспективи

Війна США та Ізраїлю проти Ірану триває. У перші дні операції президент США Дональд Трамп з оптимізмом дивився у майбутнє і вважав, що конфлікт швидко закінчиться його переконливою перемогою. Проте зараз військові аналітики взагалі не знають, коли ця війна може добігти кінця, а економічні – констатують, що Трамп власноруч здійснив потужний удар по добробуту власної країни (хоча і намагається переконати своїх співгромадян у зворотньому).

Блокування Ормузької протоки, яка є ключовою артерією Близького Сходу, стало неприємним сюрпризом для Трампа – хоча цей крок з боку Ірану був очевидним. Нині американський лідер шукає, але не знаходить виходу з цієї ситуації. І судячи з його нещодавніх заяв, які «сповзли» на рівень «так не чесно, ми ж вже виграли», американський лідер – у розпачі. 

Тож поки що війна тільки набирає обертів. За даними інсайдерів The Washington Post, міністерство оборони США звернулося до Білого дому з проханням погодити запит до Конгресу щодо виділення понад $200 млрд для фінансування подальших бойових дій в Ірані.

За даними пʼятьох посадовців адміністрації Білого дому, Трамп розглядає варіант розгортання тисяч військовослужбовців США на Близькому Сході для підготовки можливих наземних операцій в Ірані, пише Reuters. А це вже – зовсім інший рівень конфлікту.

Блокування Ормузької протоки

Це стратегічно важлива протока, що з'єднує Оманську затоку на південному сході з Перською затокою на південному заході. Північне узбережжя належить Ірану, а південне – Об'єднаним Арабським Еміратам і Оману. У найвужчому місці протока має ширину трохи більше 38 км. А ще Ормуз – найважливіший у світі нафтотранспортний вузол, через який транспортується близько 20–25% світової морської нафти та 20% скрапленого природного газу.

Рух понад тисячі вантажних суден, переважно нафтових та газових танкерів, наразі зупинений. Блокує протоку Іран кількома способами:

• швидкісними катерами, що можуть одночасно атакувати кораблі;
• за допомогою мінування – навіть кілька застарілих мін можуть повністю паралізувати рух танкерів; 
• шляхом запуску дронів типу Shahed та ракет з мобільних пускових установок, що встановлені у прибережних печерах та горах.

Іран має невеликі швидкісні човни, які останніми днями використовувалися для встановлення мін. Близькість іранського узбережжя для запуску ракет та безпілотників проти суден також створює проблеми, оскільки транзитні шляхи в деяких місцях знаходяться лише за 5-7 км від іранської берегової лінії. Відповідно, час польоту безпілотників та ракет дуже короткий, і це дає кораблям менше двох хвилин на реагування.

Тим часом міністр закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі в інтерв'ю Kyodo News заявив, що Іран не закрив стратегічний водний шлях, але запровадив обмеження для суден, що належать країнам, причетним до нападів на нього, водночас пропонуючи допомогу іншим. Він додав, що Іран готовий забезпечити безпечний проїзд для таких країн, як Японія, якщо вони координуватимуть свої дії з Тегераном.

Яка допомога потрібна Трампу

За всієї потужності американської армії, непродуманість атаки на Іран дається взнаки. «Адміністрація Трампа визнала в секретних брифінгах, що вона не передбачила можливості закриття Ормузької протоки, оскільки чиновники припускали, що такий крок зашкодить Ірану більше, ніж Сполученим Штатам… Лідери США різко недооцінили здатність іранського режиму вижити, адаптуватися та завдати удару у відповідь. Лише за два тижні після початку війни, яка розпочалася у обраний президентом час, США, схоже, не впевнені, що робити далі», – пише The Atlantic.

«Американські військові планувальники давно попереджали, що Іран може спробувати закрити протоку у разі конфлікту, але адміністрація Трампа, схоже, не змогла передбачити такої реакції. Деякі аналітики робили ставку на те, що Іран триматиме протоку відкритою, щоб забезпечити експорт власної нафти, але екзистенційна загроза клерикальному режиму Тегерана викликала набагато жорсткішу відповідь», – пише The Guardian.

Попри грізні заяви, США практично не мають можливості розблокувати протоку.

По-перше, вона дуже вузька, а великі американські авіаносці потребують радіуса повороту аж в 4–6 км. Виходить, що у такому обмеженому просторі вони моментально стають легкими цілями для встановлених на березі ракетних комплексів та «шахедів».

По-друге, середня глибина протоки – 27,5 м, найглибша точка – 229 м. Це дуже малі глибини для американських підводних човнів типу Virginia: робоча глибина для них становить 240 м. А от для маленьких іранських дизельних субмарин глибина протоки підходить. Наприклад, підводні човни класу Ghadir призначені для дій на мілководді, їм достатньо глибини в 100-200 м.

По-третє, США не має можливості розміновувати протоку. У січні цього року США вивели з експлуатації чотири кораблі протимінної боротьби класу Avenger – USS Devastator, USS Dextrous, USS Gladiator та USS Sentry. Їх перевезли до штату Філадельфія, де розбирають на брухт.

«План ВМС США щодо заміни застарілих кораблів класу Avenger полягав у заміні їх на кораблі LCS (англ. – littoral combat ship, тобто бойові кораблі прибережної зони). LCS – це швидке багатоцільове судно, яке теоретично мало б перевозити змінний модуль LCS MCM на будь-який театр військових дій. На практиці ж реалізація цієї концепції зазнала невдачі», – пояснює Емма Солсбері, старший науковий співробітник Програми національної безпеки Інституту досліджень зовнішньої політики.

З цією ідеєю від самого початку щось пішло не так. «Місійний модуль LCS MCM виявився дорожчим у виготовленні, ніж спочатку планувалося, а також мав проблеми з експлуатацією. З безпілотними надводними суднами, які є основою комплексу, неодноразово ставалися різні збої, вони виявилися ненадійними під час випробувань. Зокрема, зламався буксирувальний кронштейн на безпілотному судні, в результаті чого апарат дрейфував і потребував евакуації окремим кораблем. Датчики виявилися неефективними в каламутній воді або на мілководді. А ще – підготовка до одного застосування місійного модуля вимагає до шести годин калібрування та технічного обслуговування», – розповідає експертка.

За словами Солсбері, решта ще чотири Avenger, які є у складі ВМС США, нині перебувають на Тихоокеанському театрі військових дій. «Резерву немає», – підкреслила вона.

Чого Трамп хоче від Європи

Тим часом військова можливість взяти участь у розмінуванні Ормузької протоки є у європейських країн.

По-перше, у кількох з них є судна, які мають кращу маневреність і спеціалізовані системи для роботи поблизу берега. Зокрема, у Данії, є фрегати класу Iver Huitfeldt, у Франції – фрегати класу FREMM.

По-друге, у Бельгії та Нідерландів є судна класу City/Vlissingen, що побудовані так, аби не викликати спрацювання магнітних мін. У Бельгії є також дрони-мисливці: спеціальні судна випускають автономні апарати (AUVs), які знаходять і знищують міни дистанційно. 

По-третє, Британія активно переходить від спеціалізованих військових тральщиків (застарілих Hunt та Sandown) до сучасних модульних систем. Обладнання для пошуку мін – дрони, сонари тощо – пакуються в спеціальні контейнери, які можна швидко встановити на будь-яке судно, палуба якого відповідає необхідним технічним характеристикам. Нині триває побудова об'єднаного флоту Великої Британії та Норвегії з щонайменше 13 військових кораблів, підкріплених автономними системами. Це – невеликі контейнери з обладнанням, які можна встановити на будь-яке цивільне судно, перетворюючи його на тимчасовий мисливець за мінами без ризику для великого військового екіпажу. 

Яка позиція Європи

Однак Європа не поспішає на поміч Трампу. Європейські чиновники мають довгий список причин для відмови – як озвучених, так і ні, пише The New York Times.

Перша причина: Європейці «ніколи не хотіли цієї війни і не хочуть бути її частиною».

«Сполучені Штати та Ізраїль завдали своїх перших ударів по Ірану наприкінці минулого місяця, не порадившись із союзниками в Європі. Не було жодних спроб зібрати якусь «коаліцію охочих» чи обґрунтувати міжнародну необхідність війни, як це зробила адміністрація Буша два десятиліття тому з Іраком. Протягом перших кількох тижнів війни все, чого, здавалося, Трамп хотів від Європи, – це використання її військових баз для здійснення нападів. Німеччина негайно погодилася. Велика Британія зрештою погодилася, хоча й не в тій мірі, якої хотів Трамп. Іспанія сказала «ні», – йдеться у статті NYT.

Оскільки атаки Ірану в Ормузькій протоці призвели до зростання цін на нафту, Трамп попросив більше допомоги від Європи, не запропонувавши жодної конкретики у відповідь: навіть не зміг назвати приблизних термінів припинення бойових дій. «Сполучені Штати та Ізраїль не консультувалися з нами перед цією війною. Спільного рішення щодо Ірану ніколи не було. Тому питання про те, який військовий внесок зробить Німеччина, не виникає. Ми цього не зробимо», – заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.

Друга причина: Це – не робота НАТО.

Трамп звернувся до решти членів Альянсу з вимогою допомагати Америці у разі нападу на неї і розкритикував членів НАТО в Європі за те, що вони не відгукнулися на його заклик. На що європейські чиновники відповіли: НАТО так не працює. Альянс традиційно не бере участі в подіях на Близькому Сході, країни-члени Альянсу не завдають превентивних ударів по ворогах. Його зобов'язання за статтею 5 Північноатлантичного договору звучать як «захищати одна одну у разі нападу». І ця стаття була застосована лише одного разу: після терористичних атак у Сполучених Штатах 11 вересня 2001 року. Мерц наголосив, що НАТО є «оборонним альянсом». Марк Рютте, генеральний секретар Альянсу, заявив невдовзі після початку війни: «Очевидно, що НАТО саме по собі тут не бере участі. Союзники з НАТО надають ключову підтримку».

Третя причина: Європейці не думають, що це спрацює…

Судноплавство в Ормузькій протоці є напрочуд небезпечним, оскільки навіть один озброєний іранський швидкісний катер може знищити нафтовий танкер. 

Четверта причина: …а якщо спрацює – це може продовжити війну

«У приватних розмовах високопосадовці європейських країн кажуть, що єдине, що справді може змусити Трампа змінити свою думку з певного питання, – це фінансові ринки та громадська думка в Америці, – йдеться у матеріалі. – Мінування Ормузької протоки впливає на обидва аспекти. Трамп не хоче йти на проміжні вибори (3 листопада у США пройдуть проміжні вибори до Конгресу, на яких повністю переоберуть Палату представників, а також – третину Сенату – «Главком») за умов високих цін на газ, бо американські виборці звинувачують у цьому «його війну». Цей розрахунок може бути найкращим важелем впливу європейських лідерів, щоб переконати Трампа завершити війну, перш ніж вона переросте в їхній кошмар: економічно спустошений, політично нестабільний Іран, з якого тікатимуть до Європи мільйони мігрантів».

Тож Велика Британія заявила, що може направити дрони для пошуку мін, але у країні скептично ставляться до розгортання кораблів для місії з високим рівнем ризику в Ормузькій протоці. Союзники США поза Європою також не рвуться допомагати Трампу. Південна Корея, схоже, не поспішає реагувати на заклики США. Японія наразі не планує відправляти військові кораблі на Близький Схід, і підтвердила, що США ще не звернулися з офіційним запитом про допомогу. 

А що Китай?

Поки Росія загрузла у власній безкінечній війні, Іран чекав, чи прийде йому на допомогу його інший єдиний союзник, здатний протистояти США, – Китай. Перші два тижні після початку конфлікту в Пекіні взагалі мовчали, згодом речник Міністерства закордонних справ країни Мао Нін неохоче засудив американо-ізраїльський напад. Після цього Китай став активніше критикувати атаку США на Іран. Міністр закордонних справ Китаю Ван І стверджував: «Сила не робить право». Водночас, Ван не назвав прямо США чи Ізраїль агресорами. Крім того, Піднебесна майже не надала Ірану допомоги.

«Реакція Китаю залишалася стриманою навіть тоді, коли Іран закрив Ормузьку протоку – життєво важливий морський коридор, через який щодня проходить 40% імпортованої Китаєм нафти. Єдиною реакцією Пекіна був заклик до всіх сторін припинити бойові дії та повернутися за стіл переговорів. Його пріоритети чіткі – це Тайвань», – констатує видання Al Jazeera.

За місяць до американо-ізраїльських атак Ірану президент Китаю Сі Цзіньпін та президент США Дональд Трамп провели телефонну розмову. У повідомленні американської преси зазначено, що розмова «охопила низку тем, зокрема, зростання напруженості між США та Іраном».

Однак, йдеться у статті, у китайській версії повідомлення про цю розмову основна увага була зосереджена на відносинах між Китаєм з США та Тайванем, тоді як про зростання напруженості між США та Іраном – ані слова.

«Мовчання Пекіна щодо Ірану підкріплює думку про те, що, попри членство Ірану в ініціативах, які очолюються Китаєм, включаючи ініціативу «Один пояс, один шлях», Шанхайську організацію співробітництва та БРІКС, він не такий важливий для Китаю, як вважалося раніше. Однак, якщо Китай залишатиметься бездіяльним, це не лише підірве його статус великої держави, але й викриє неприємну правду. А саме: його рішення покинути партнера напризволяще, коли на кону власні ключові інтереси, засвідчує, що сила все ще встановлює межі принципу», – резюмує видання.

Глухий кут Трампа

Колумніст газети The Guardian Оуен Джонс наводить слова американського президента: «Якщо з будь-якої причини міни (в Ормузькій протоці) були встановлені й не будуть негайно видалені, військові наслідки для Ірану будуть безпрецедентними… Для Ірану стане практично неможливим коли-небудь знову відбудуватися як нація. Смерть, Вогонь і Лють пануватимуть над ними».

«Хоча така мова покликана демонструвати силу, вона демонструє зовсім інше. Це хворобливі симптоми гегемонії, що руйнується. Попередні президенти США розуміли, що панування потребує морального прикриття. 45 років тому Рональд Рейган назвав США «взірцем свободи та маяком надії для тих, хто зараз не має свободи». Два десятиліття потому Джордж Буш-молодший говорив про демократію як про «вроджену надію нашої людяності, ідеал, який ми несемо, але яким не володіємо», – зазначає Оуен.

За словами автора, Трамп керується лише тим, що тільки груба сила та жахливі погрози можуть зупинити занепад США. «Венесуела є показовим прикладом. Після викрадення венесуельського лідера Мадуро Трамп заявив, що збирається керувати країною та контролювати доходи від її нафти. Послання новому президенту Делсі Родрігес було чітким: «поводься добре» – або зіткнешся з «другим ударом».

На думку Оуена, перед міжнародним правом Трамп віддає перевагу простому застосуванню грубої сили там, де він вважає її стратегічно потрібною.

«Як стратегія, це не спрацює. Це може призвести до поодиноких досягнень тут і там, але влада, що підтримується через дуло пістолета, має короткий термін придатності. Те, що ми спостерігаємо, – це не відновлена ​​сила, а тяжко поранений гегемон, який вибухає. Катастрофа війни в Ірані чітко показує суть: доктрина Трампа може призвести лише до кривавих потрясінь – і прискореної ерозії могутності США», – резюмує Оуен.

Цікаво, що Трамп в Ірані зіткнувся з тією самою проблемою, що його друг Путін в Україні: він просто не може закінчити те, що розпочав в очікуванні «легкої прогулянки». У своїй редакційній статті The New York Times наголошує, що американський президент опинився у війні, з якої не може вийти, – і вказує на три стратегічні проблеми, з якими США стикнулися від самого початку операції в Ірані.

Перша проблема – Трамп повторив помилку, яку американські президенти робили десятиліттями – в Афганістані, Іраку, В'єтнамі та навіть у самому Ірані в 1950-х роках. Він уявляв, що зміну режиму буде легше здійснити та підтримувати, ніж це виявилось насправді. «У цьому випадку його гординя була вражаючою. Одна лише повітряна сила майже ніколи не скидає уряд. Тільки наземні війська можуть захопити інструменти державної влади та встановити нового лідера», – зазначає NYT.

Друга проблема – залишається незрозумілим, як Сполучені Штати досягнуть вирішальної мети: гарантувати, що кривавий режим Ірану не перетвориться на ядерну державу. «Вважається, що іранські запаси високозбагаченого урану залишаються цілими та знаходяться в тунельному комплексі під горами поблизу міста Ісфахан. Якщо війна закінчиться і Іран збереже ці запаси, у країни буде шлях до створення ядерної бомби. Військові приниження, яких він зазнав протягом останніх кількох років, стимулюють його це зробити», – йдеться у статті. 

Третя проблема стосується світової економіки. Традиційно війни на Близькому Сході спричиняють економічні потрясіння, підвищуючи ціни на нафту. Іран мав очевидний спосіб відтворити цю схему, обмежуючи рух суден в Ормузькій протоці.

«Протягом своєї ділової та політичної кар'єри Трамп часто прагнув створити власну реальність. Коли правда незручна, він ігнорує її та розповідає егоїстичну брехню. Це часто спрацьовувало на його користь. Але війна, як правило, менш піддається перекручуванню, ніж політика чи маркетинг. Реальність війни в Ірані не відповідає хвастощам Трампа», – резюмує видання.

Захисні механізми, що оберігали економіку США від різких політичних потрясінь, спричинених діями президента Дональда Трампа, поступово вичерпуються, пише Politico.

Видання відзначає, що нові економічні звіти свідчать про зростання інфляції. Рівень працевлаштування стагнує, зростання заробітної плати сповільнилося, а ринкові процентні ставки зростають на тлі побоювань щодо підвищення цін. У свою чергу це призводить до підвищення ставок за іпотечними кредитами. «А з огляду на те, що ціна на нафту перевищила $100 за барель – і кінця конфлікту з Іраном не видно – економіка Трампа має лише невеликий запас міцності, на який можна покластися, якщо війна на Близькому Сході почне її розхитувати», – йдеться у матеріалі.

Грегорі Дако, головний економіст EY-Parthenon (дочірня компанія Ernst & Young LLP) зазначає: «Зараз США стикаються з внутрішньою вразливістю. Буфери, які покликані пом’якшувати будь-який зовнішній шок, слабші, ніж зазвичай. Ризики погіршення економічної ситуації в країні зростають».

«Основою будь-якої сильної економіки є стабільність і прогрес, а також фактори, що сприяють зміцненню довіри. Я просто не бачу, щоб Білий дім демонстрував ці якості на постійній та дисциплінованій основі. Більшість жителів країни дивляться на президента і запитують: «Що він робить?», – зазначає політичний консультант Республіканської партії Чак Кофлін.

Цього тижня Трамп заявив, що ціни на нафту «дуже, дуже швидко» знизяться, щойно конфлікт закінчиться, але «загроза безпеці з боку Ірану є важливішою за перспективи цін на нафту». «Однак рейтинг схвалення Трампа в економічній сфері вже кілька місяців поспіль залишається в мінусі», – вказує Politico.

Співзасновник інвестиційної компанії Unlimited Funds Боб Елліотт, зазначає: «До початку цієї війни всі думали, що ми матимемо досить хороший рік з точки зору зростання. Тепер цілком очевидно, що зростання буде слабким».

У статті Politico констатується: чим довше залишається закритою Ормузька протока, тим серйознішими стають економічні загрози. «Використання світових запасів нафти, послаблення санкцій та нове страхування політичних ризиків для танкерів у цьому регіоні не можуть повністю компенсувати масштаби зриву глобальних ланцюгів постачання, що впливає на ціни та ВВП», – йдеться у матеріалі.

Тим часом одна з найбільших інвестиційних компаній у світі Goldman Sachs підвищила ймовірність рецесії в США у наступному році до 25%. Аналітики різних банків попереджають, що ризики інфляції зараз виглядають гострішими, ніж на початку цього року – до того, як ціни на нафту почали стрімко зростати. Міністерство торгівлі США знизило свій прогноз ВВП на четвертий квартал, щоб відобразити уповільнення споживчих витрат та експорту. 

«Навіть якщо не брати до уваги наслідки конфлікту з Іраном, ситуація виглядає дещо гіршою, ніж раніше. А якщо до цього додати ще й нафтовий шок, отримуємо дуже неприємне поєднання подій», – зазначає американський економіст Ендрю Холленхорст.

Наталія Сокирчук, «Главком»