Третій тур Макрона. Чи буде перемога?

7 травня 2017 року о 22:30 площу перед Лувром упевнено перетинає одинока фігура. Це – наймолодший президент за всю історію Франції. Із зосередженим лицем під Оду до радості він крокує до трибуни...

«Дякую друзі, дякую вам, що ви є тут цього вечора, – почав свій виступ Макрон. – Ви боролися із дивовижною відвагою і надхненням стільки місяців. Сьогодні ввечері ви перемогли».

Макрон звернув увагу на те, що його перемога у перегонах за Єлисейський палац, «не має ані прецеденту, ані нічого, що могло би із цим зрівнятися».

«Казали, що це є неможливим, але вони не знали Франції. Дякую за вашу довіру, за ваш голос, який ви мені віддали, за вашу самопосвяту. Дякую за ризик, який ви на себе взяли», – звернувся до величезного натовпу своїх прихильників президент Макрон.

Результати другого туру президентських перегонів легко передбачували незацікавлені і дмухали на холодне після помилок соціологій у США і Великобританії зацікавлені. Проте все відбулося добре для тих і тих:

• 66% – Макрон
• 34% – Ле Пен.

Та поки що це проміжна перемога Еммануеля Макрона і його команди.

Основна має бути ним здобута у «третьому турі президентських виборів». Саме так у 5-й республіці називають парламентські вибори. Вони відбуваються практично за місяць після президентських, аби дати можливість виборцям сформувати президентську більшість у Національній асамблеї.

Завдання, відверто кажучи, для виборців непросте. Рік тому створений Макроном рух «Вперед», ще не обріс регіональними структурами і організовувати своїм кандидатам вибори за мажоритарною системою буде дуже непросто. Саме тут у пригоді стануть новонабуті союзники зі старих партій: Алан Жюпе від республіканців і Еманюель Вальс від Соцпартії.

Але і конкуренти не спатимуть. До того ж партійне средовище республіканців хоч і розриватиметься між Макроном і Ле Пен, піде на вибори самостійно. Соціалістам буде найтяжче, але і вони також не захочуть повного злиття із Макроном. Сильним гравцем може стати зі своїми 20% троцкіст Меланшон. Допомагатиме Макрону і спеціальна французька двотурова система виборів на округах, коли у другий тур виходить два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів. Проте багато що залежатиме від того, чи буде укладено угоду про витіснення кандидатів «Національного фронту» Ле Пен у другому турі виборів.

Та попри все нинішні вибори президента у Франції були неймовірними. Неймовірним було невходження у другий тур висуванців системних партій, неймовірним є потрапляння туди наймолодшого кандидата за всю історію виборів президентів, Макрона, і представниці клану Ле Пен, яка продовжила справу батька.

Макрон, може, і не є проукраїнським президентом, але він є проєвропейським, що для України не менш важливо. Україна якось покинула європейський дім, і, аби було їй куди повернутися, цей дім має зберегтись. Макрон – чи не найнадійніший його охоронець.

Тяжко стверджувати, що Україна однозначно виграла разом із Макроном, але можна на 100% ствердити, що з Ле Пен на чолі Франції Україна беззаперечно програла б.

Ще один, хто теж програв вибори у Франції, – це Путін. Він зробив потужну ставку спочатку на Фійона, а потім на Ле Пен. Після того як Фійон підтримав Макрона, Кремлю залишилася лише вона. Недаремно кілька днів тому Ле Пен, коли давала інтерв'ю італійській «Корера де ла Сера», на запитання, чому Фійон підтримав не її, а Макрона, відповіла: «Тому що він – лайно». У цій відповіді і гіркота поразки, і злість на союзника з Кремля, і передчуття проблем перед «третім туром президентських виборів», бо зрозуміло, що і там Фійон не зможе вже її підтримати.

Хоча ці вибори для Марін Ле Пен і «Нацфронту» даремно не минули. У 2002-му Жак Ширак не міг дозволити собі вийти на дебати із Жан-Марі Ле Пеном, а Макрону довелося згодитися на теледебати із донькою Жана-Марі. Це сталося вперше в історії 5-ї республіки, коли ультраправа ідеологія лунала із такої високої трибуни. І це, звісно, створює можливість проходження у Національну асамблею Франції істотної кількості депутатів від «Нацфронту».

Важливим для Європи і решти світу є те, що за президентства Макрона НАТО, ЄС та Шенген будуть запорукою розвитку Франції, а не тягарем. Макрон активізує дії Франції у Сирії і примушуватиме Російську Федерацію припинити підтримувати Асада.

У внутрішній політиці не відбудеться революції, але будуть якісні зміни. Затягування паска буде необхідне, але не на худих тілах. Буде скорочення адміністративного апарату, але із обов'язковим забезпеченням звільнених працею у системі освіти, де є відчутний брак кадрів. Макрон втілить обіцяну обов'язкову одномісячну службу в армії для всіх без винятку осіб, які досягли 18 років, що має сприяти внутрішньодержавним інтеграційним процесам. Президент Макрон збільшуватиме внутрішнє виробництво, але без заборон на вільне переміщення фінансових і трудових ресурсів у межах ЄС.

Під час передвиборних дебатів Макрон прямо озвучив підлеглість «Нацфронту» і самої Ле Пен Путіну і на противагу цьому заявив про влану незалежність. Президент Макрон запевнив, що стосовно України дотримуватиметься принципів Європейського союзу: деокупація Криму і виведення російських військ з України.

Це не означає, що Київ може починати святкування і продовжувати політику нічогонероблення на французькому напрямку. Тепер знову з'явилися всі підстави розвивати економічну співпрацю, формувати і реалізовувати наукові та культорологічні проекти. Перемога Макрона – це не лише уникнення втрати союзника, а й сигнал до розгортання серйозної роботи.

Та за українську владу ніхто домашніх завдань не виконуватиме, навіть Макрон...

Андрій Шкіль (Париж), для «Главкома»